У пошуках сенсу буття - ВІХИ ЖИТТЯ ВІХИ ТВОРЧОСТІ - Лев Толстой 1828 – 1910

Л. Толстой народився 28 серпня (9 вересня) 1828 p. у маєтку Ясна Поляна, що неподалік від Москви. За походженням він належав до родової російської аристократії. Серед предків Толстого - князі Волконські, Трубецькі, Одоєвські, Голіцини. Генеалогічна гілка роду Толстих пов’‎язана з родинами Пушкіна й Тургенєва. Майбутній письменник рано осиротів: у два роки втратив матір, а в дев’‎ять років - батька. Узявши на себе турботи про хлопчика, трьох його братів і сестру, тітка Т. Єргольська виховала дітей у традиціях сімейної любові, дружби й поваги.

1844 p., вирішивши стати дипломатом, Толстой вступає до Казанського університету на східне відділення, потім переходить на юридичний факультет. Невдовзі, незадоволений казенною системою викладання, він залишає університет і продовжує освіту самостійно, розширюючи знання в галузі літератури, історії, географії, музики, живопису, філософії, економіки, педагогіки. Згодом сучасники визнають Льва Миколайовича одним із найерудованіших людей своєї епохи.

Перший надрукований твір Толстого - повість «Дитинство» (1852) - приніс авторові заслужений успіх. Потім було опубліковано «Отроцтво» (1854) і «Юність» (1857), які увійшли до знаменитої автобіографічної трилогії.

Подробиці. Розповідь про життя головного героя трилогії Ніколеньки Іртеньєва, десятилітнього хлопчика, а потім юнака, представлено як історію «становлення душі», самовиховання й самовдосконалення; поступового змужніння характеру на ранніх етапах життя, що визначають долю людини і, за Толстим, є не лише найсвітлішим, найодухотворе- нішим і найщасливішим, а й найважливішим періодом людського буття, його основою.

Ще до створення першої частини трилогії, 1851 р., Лев Миколайович покинув родовий маєток Ясна Поляна й за порадою брата вирушив на Кавказ, де вступив на військову службу, в артилерію. Ці роки залишили помітний слід у його житті й творчій біографії. Кавказькі враження - воєнні сутички, знайомство з життям і фольклором народів Кавказу - багатоголосою луною відбилися у творчості Толстого. Другим «південним» періодом життя письменника стала участь у Кримській війні (1853-1856). Толстой був учасником Севастопольської оборони, воював на найнебезпечнішій ділянці фронту - четвертому бастіоні. За відвагу його було нагороджено орденом Анни четвертого ступеня і двома медалями.

До творів, написаних у цей період, належать нариси «Набіг», «Рубання лісу», «Севастопольські оповідання» (1855-1856). Особистість, людина розкриваються в них уже не в буденних життєвих ситуаціях, а в екстремальних воєнних умовах. Моральний кут зору в розмові про хоробрість, патріотизм, звитягу, аналіз психології і поведінки людини на війні визначили специфіку й неповторний характер «воєнної» прози Толстого. У змалюванні трагізму війни письменник досягнув вершин реалістичного опису.

У своїй палкій статті-рецензії, присвяченій «Дитинству», «Отроцтву» й «воєнним» оповіданням Толстого, М. Чернишевський виділив дві визначальні риси творчої манери письменника: «чистоту морального почуття» та майстерність психологічного аналізу - уміння митця передавати найтонші нюанси переживань, змальовувати перехід одного почуття в інше, засобами художнього слова «відтворювати» перебіг психічного процесу. Такий метод психологічного аналізу, що сформувався вже в ранній творчості письменника, критик назвав «діалектикою душі».

Тоді ж, у 50-60-х роках XIX ст., складається художньо-етична система Толстого, що еволюціонуватиме в наступні періоди його творчості. Хоча й не позбавлена внутрішніх суперечностей, система поглядів митця відзначалася послідовністю й оригінальністю. Впадає в очі наявність у ній постійного центру тяжіння всіх філософських, естетичних, етичних роздумів автора. Цей центр - ідея духовного зростання людської особистості, морального вдосконалення окремої людини й суспільства в цілому. Слово «самовдосконалення» можна вважати своєрідним етичним девізом як самого письменника, так і головних героїв його творів.

Nota bene правдивість, хоробрість, героїзм, доброта, щирість, відвертість, та про їхні антиподи - брехню, фальш, боягузтво, егоїзм, неробство, марнославство. Учення про «чесноти» одне з найдавніших. Воно простежується у філософії античних авторів Арістотеля, Платона, Епіктета, Сенеки, Марка Аврелія, у світоглядних системах французьких мислителів Паскаля, Монтеня, просвітителів Дідро, Руссо, Вольтера, у східній філософії Лао Цзи й Конфуція. Протягом усього свого життя Толстой вивчав творчу спадщину названих (і багатьох інших) представників світової філософської думки, які стали постійними супутниками його духовної біографії.

Ідейні шукання письменника набули реального втілення в його педагогічній діяльності. У Ясній Поляні й навколишніх селах Толстой відкриває понад двадцять шкіл, учителює, видає педагогічний часопис «Ясна Поляна», виконує обов’‎язки мирового посередника. Саме в ці кризові для Росії роки Лев Миколайович багато розмірковує над питаннями соціальної перебудови Росії, створює проект передання поміщицької землі селянам і робить спроби здійснити цей план у власному маєтку, але зазнає невдачі.

Сім’‎я Толстих у Ясній Поляні. 1884 р.

Етапною у творчому плані для Толстого стала повість «Козаки» (1863). Основним змістом цього твору є переосмислення життєвих орієнтирів молодим аристократом Дмитром Оленіним, який у пошуках сенсу життя вирушає до далекої козачої станиці.

Протягом 1863-1869 рр. Толстой створює роман «Війнаі мир», визнаний найвидатнішим твором в історії російської і світової літератури XIX ст. У зв’‎язку з виходом у Парижі перекладу цього роману І. Тургенєв писав редактору однієї з французьких газет: «Це великий твір великого письменника, і це - справжня Росія». Історія «справжньої Росії» увійшла у творчість Толстого ще задовго до того, як був написаний перший рядок геніального твору. Вже у «воєнних» оповіданнях, у повісті «Козаки» відчутне прагнення письменника створити широку панорамну картину народного життя. Однак саме у «Війні і мирі» образ цілої країни, нації постав у монументальній величі й повноті, правда окремо взятої людини з її роздумами про долю держави, про хід історії, про минуле, теперішнє й майбутнє країни злилася з правдою народного світосприйняття. «Щоб твір був добрий, треба любити в ньому головну, основну думку... У «Війні і мирі» я любив думку народну, внаслідок війни 12-гороку...» - такі слова Л. Толстого записала в щоденнику його дружина.

На відміну від «Війни і миру» роман «Анна Кареніна», написаний протягом 1873-1877 рр., звернений до сучасності. Розвиток подій у цьому творі сконцентровано навколо проблеми сімейних стосунків, любові та шлюбу, їхнього кризового стану в перехідну епоху російської історії.

Наприкінці 70-х - на початку 80-х років у духовному розвитку Л. Толстого стався злам, який відбився в оповіданнях-притчах для народу («Чим люди живі?», «Чи багато людині землі треба?»), у викривальній тенденції п’‎єс («Влада темряви», 1887; «Плоди освіти», 1891) та інших творах.

Подробиці. Суть змін у своєму світогляді Толстой пояснив у низці публіцистичних статей, релігійно-філософських трактатів: «Сповідь» (1879-1882), «В чому моя віра?» (1884), «Так що ж нам робити?» (1886). «Зі мною відбувся переворот, який давно готувався в мені... Життя нашого кола - багатих, учених, - не тільки обридло мені, але втратило всякий сенс... Я зрікся життя нашого кола», - писав митець. Перейшовши на позиції найбіднішого селянства, він висунув релігійно-етичне учення «очищеного» від викривлень християнства, свою програму оновлення особистості й суспільства на ґрунті теорії «непротивлення злу насильством», філософії «опрощення», яка пропонувала людині задовольнятися необхідним, жити лише своєю працею, виявляти милосердя й любов до ближнього, бути ближче до природи, землі, селянського побуту. Намагаючись підтвердити життєвість свого вчення власним прикладом, письменник господарював у Ясній Поляні, орав землю, косив траву, мурував печі, рубав дрова. Дещо міфологізований образ Толстого-трударя втілений на картині І. Рєпіна «Толстой на ниві», яка демонструвалася на XVI Пересувній виставці 1888 р. і набула величезної популярності серед прихильників таланту письменника.

Останні роки життя Л. Толстого - це титанічна робота духу, невтомні пошуки нових форм у мистецтві, активна публіцистична й громадська діяльність. Центральним твором «пізнього» періоду творчості письменника став роман «Воскресіння» (1899). Євангельське «воскресіння» розкриває сутність авторської концепції «оновлення» не лише окремої людини, а й усього народу, всієї країни та, зрештою, усього світу на ґрунті соціальної справедливості й християнської моральності. Життєвий епізод, який було покладено в основу романного сюжету, автор почерпнув із судової хроніки.

Подробиці. Початку твору, першим його фразам, за якими, мов за камертоном, настроюється весь твір, Толстой надавав особливого значення. Роман розпочинається картиною весни - явища, яке щорічно повторюється і завжди є новим у кругооберті життя. Так в оповідь входить тема «воскресіння», «оновлення». Рядки про природу, що прокидається після довгого зимового сну, звучать прелюдією до розповіді про воскресіння людської особистості. Однак цей чудовий весняний пейзаж, сповнений відчуттям пробудження й потягу всього живого до світла і сонця, різко контрастує із зображенням людських дій, що суперечать законам природи: люди калічать, спотворюють землю, димлять кам’‎яним вугіллям і нафтою, виганяють з міст тварин і птахів.

Один із шедеврів толстовської прози, улюблений твір самого автора, повість «Хаджи-Мурат» (1904) було створено значною мірою під впливом кавказьких вражень. Головний герой повісті – Хаджи- Мурат - історична особа, учасник релігійно-національного руху «газават», права рука ватажка горців Шаміля. Зміст твору - це трагічна історія Хаджи-Мурата, який мріяв про особисту свободу й свободу для свого народу.

У стані душевної тривоги, розгубленості, розладу з оточенням Толстой на вісімдесят третьому році життя залишає Ясну Поляну. Письменник мав намір їхати на південь, потім, ймовірно, за кордон. Застудившись дорогою, він помер на станції Астапово 7 (20) листопада 1910 р.