Образ Анни Каретної - Відкрита книга РОМАН «АННА КАРЕНІНА» - Лев Толстой 1828 – 1910

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 10 клас - Наливайко Д.С. - Генеза 2010

Образ Анни Каретної - Відкрита книга РОМАН «АННА КАРЕНІНА» - Лев Толстой 1828 – 1910

Анна Кареніна - нова постать у творчості Л. Толстого. У жодному з жіночих образів, створених письменником, трагедія особистості не виражена так потужно. Подібно до героїв і героїнь Достоєвського, Анна «переступає» через загальноприйняту норму, кидає виклик умовностям, фальшивим цінностям і водночас стає «жертвою» як згубного для неї середовища, так і власної «натури».

Представляючи героїв роману, Толстой зазвичай не дає розгорнутого опису їхньої зовнішності і вважає своїм завданням акцентувати зв’‎язок «зовнішнього» й «внутрішнього». Зовнішня краса Анни невід’‎ємна від її внутрішньої чарівності. У лаконічному портреті наявні означення, що ніби «розшифровують» психологічний і навіть етичний зміст тієї чи іншої риси зовнішності героїні: скромна грація, «у виразі миловидного обличчя... щось особливо лагідне й ніжне», «блискучі, такі, що здавалися темними від густих вій, сірі очі» дивилися «дружелюбно, уважно». У характері Анни підкреслюється передусім повнота життєвідчування, пристрасність, гостра жага життя, потяг до чистоти людських стосунків і щирості почуття, що, за Толстим, є свідченням обдарованості й значущості особистості. Метафоричний символ «вогонь життя» стає визначальним у зображенні Анни й великою мірою пояснює її вчинки.

Упродовж усього роману мотиви світла, блиску, вогню виступають як засіб розкриття непересічної особистості головної героїні. Анну вирізняють високі інтелектуальні потреби, інтерес до музики, живопису, театру, їй притаманний потяг до пізнання. Героїня схильна до усамітнення, вона «дуже багато займалася читанням - і романів, і серйозних книг...»; нарешті, вона має літературний хист (пише книжку для дітей).

При цьому стрижнем характеру Анни Кареніної є чесність, відвертість, щирість і навіть певною мірою безкомпромісність, викликана категоричним неприйняттям філософії фальші й лицемірства. Саме тому героїню зневажають представники вищого світу, члени гуртка «партії крокету» Бетсі Тверської, які живуть за законами подвійної моралі й не піднімаються вище рівня банальних світських турбот і розваг. Аристократична верхівка не може пробачити Анні порушення «правил пристойності» і тієї відкритості й рішучості, з якою вона розриває узи шлюбу «не з любові», не приховуючи своїх почуттів до Вронського.

Як автор «сімейно-суспільного роману», Толстой аналізує не лише соціальні, зумовлені історичними обставинами, а й психологічні чинники, які зруйнували і другу сім’‎ю Анни. Історія розвитку взаємин Анни й Вронського, «блискучого офіцера» з родини спадкових дворян, людини освіченої, але налаштованої брати від життя насамперед приємне й не поступатися ним навіть заради любові, представлена в романі від моменту зародження любовного почуття до його розпаду.

Змалювання життя Анни й Вронського в Москві, Петербурзі, Воздвиженському, облаштування спільного дому, подорожі Італією, відвідин майстерні художника Михайлова овіяне атмосферою закоханості, поезією натхнення, розквіту почуттів. І водночас розділи роману, в яких ідеться про щасливе й благополучне життя закоханих, сповнені справжньої шекспірівської трагедійності.



М. Врубель. Побачення Анни з сином


Для Анни весь світ зосередився в одній точці - любові. «Моя любов стає все пристраснішою і себелюбнішою», «у мене все в ньому одному», думає вона про Вронського. Тимчасом для молодого графа щире, сильне почуття до Анни є лише одним з епізодів життя, котрий він оцінює як «піщинку з тієї гори щастя, на яку... очікував». Маючи на меті показати передбачуваність, визначеність трагічного фіналу їхніх стосунків, Толстой ще до епізоду знайомства з Анною розкриває сутність Вронського через подвійну характеристику - з погляду його матері і з точки зору «об’‎єктивного» автора. «Голос» матері злегка забарвлений авторською іронією: «Вронський задовольняв всі побажання матері. Дуже багатий, розумний, знатний, на шляху блискучої воєнно-придворної кар’‎єри і чарівна людина. Не можна було нічого кращого бажати». «Голос» відстороненого оповідача звучить саркастично: «Одруження для нього ніколи не здавалося можливістю. Він не тільки не любив подружнього життя, але в сім’‎ї, і особливо в чоловікові, за тією загальною думкою холостяцького світу, в якому він жив, він уявляв собі дещо чуже, вороже, а більш за все - смішне».

У стосунках з коханим «головною турботою» Анни була вона сама - «наскільки вона дорога Вронському, наскільки вона може замінити йому все, що він залишив. Вронський цінував це бажання, яке зробилося єдиною метою її життя, бажання не тільки подобатися, а й служити йому, але водночас і гнітився тими любовними тенетами, якими вона намагалася обплутати його». Розірвавши пута шлюбу з розрахунку, Анна повстає проти задушливого світу удаваності й фальші, почуття кохання пробуджує найкращі риси її натури, але водночас виявляє «егоїзм пристрасті», який призводить до відчуження у взаєминах з Вронським, а відтак - до розриву й трагедії.

Як тонкий психолог, Толстой показав, що трагізм становища героїні спричинений також наругою над її материнськими почуттями й загострюється тяжкими роздумами про долю восьмирічного сина, якого вона змушена була залишити в домі чоловіка. «Без сина не може бути для мене життя навіть із тим, кого я люблю», - думає Анна.

Nota bene. З образом Анни Кареніної пов’‎язані надзвичайно важливі морально-філософські проблеми, які пронизують усю творчість Толстого. У романі в нерозривній єдності співіснують питання про право особистості на свободу почуття й свободу самовизначення та питання про відповідальність людини за свої вчинки. Почуття провини й «потривоженого сумління», що переживає Анна, будучи за своєю природою людиною шляхетних міркувань і намірів, пояснюються саме неможливістю знайти моральну опору в оточуючому середовищі під час пошуку відповіді на ці питання. Чи можна збудувати щастя на нещасті інших? Як повинна чинити людина в ситуації вибору між здійсненням власних(нерідко егоїстичних, але часом і цілком гідних) намірів і дотриманням високих законів моралі, вироблених людською цивілізацією? Хто винен у тій драмі, учасниками якої стали Анна Кареніна, її діти, Олексій Олександрович Каренін, Вронський, котрий, переживши крах кохання і самогубство Анни, рветься «під кулі», на війну в Сербії? Текст роману «опирається» виведенню з нього однозначних відповідей. У творі Толстого кожний герой є носієм своєї правди, яка вступає в діалог з правдою інших.



О. Самохвалов. Ілюстрація до роману «Анна Кареніна»






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.