Гостра критика режиму Реставрації - РОМАН «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ» - ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ - СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Гостра критика режиму Реставрації - РОМАН «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ» - ШИРОКА ПАНОРАМА ЖИТТЯ ФРАНЦІЇ ПЕРІОДУ РЕСТАВРАЦІЇ - СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

З кожною прочитаною сторінкою роману «Червоне і чорне» стає все зрозумілішим сенс його підзаголовка «Хроніка XIX століття». Стендаль гостро критикує сучасне йому суспільство, проте не так, як це робили романтики: він не міфологізує сучасність (бунтівник і влада — Прометей і Зевс), не застосовує казково-умовні паралелі для зображення конфлікту творчої особистості з тупою бюрократичною машиною (E. Т. А. Гофман, «Крихітка Цахес...»). Натомість у реалізмі домінує пряме відтворення дійсності, гострих соціальних проблем.

Так, на сторінках роману чи не вперше у французькій літературі відтворені реальні механізми нечесного збирання голосів виборців. Коли пан Вально, отримавши титул барона, готується балотуватися на посаду мера Вер’‎єра замість пана де Реналя, він прямо просить Жульєна вплинути на батька перед голосуванням: «Жульєн був ушанований дуже дивним візитом: до нього з’‎явився пан барон де Вально, що приїхав у Париж висловити вдячність міністрові за свій титул і домовитися з ним іще про дещо. Його мали призначити мером Вер’‎єра замість пана де Реналя. Він попросив у Жульєна батьків голос на майбутніх виборах. Жульєн обіцяв написати». Навряд чи така «невисока» й «прозаїчна» тема знайшла б місце у творах класицистів чи романтиків. Проте це було «життя як воно є» — капіталізм з його виборчим механізмом тільки-но приходив до влади в Європі.

Сорель домовлявся з впливовим політиком маркізом де Ла-Молем щодо прийняття Вально, а коли той погодився й пообіцяв новоспеченому барону місце префекта, плебей одразу виторгував «тепленьке містечко» і для свого батька: «Жульєн усе розповідав маркізові, отже, ввечері він сказав йому й про бажання Вально.

— Ви не тільки відрекомендуєте мені завтра ж нового барона, — сказав пан де Лa-Моль дуже серйозно, — ай запросите його обідати на післязавтра. Це буде один із наших нових префектів. — У такому разі, — холодно зауважив Жульєн, — я прошу надати моєму батькові місце директора притулку для бідняків. — У добрий час, — сказав маркіз і повеселішав, — згода! Признатись, я чекав моралізування. Ви робите успіхи».

Отже, з точки зору паризького можновладця доби Реставрації, успіхи Жульєна полягали у відсутності «моралізування», тобто в неприхованій аморальності, у тому, що він «проштовхнув» свого батька на вигідну посаду, абсолютно не переймаючись тим, як старий тесля впорається з нею і чи стане від цього краще біднякам. І чи не тому життя в притулках було настільки нестерпним, що їх керівництво призначалося в такий спосіб?

Проте критика режиму Реставрації в романі згаданими випадками не обмежується. Ситуація владного хаосу доходить до абсурду, коли винятково з власної примхи Жульєн привів до влади жалюгідну особу, завадивши достойній людині (тобто зробив якраз те, проти чого так завзято боровся сам!): «Пан де Вально повідомив Жульєна, що особа, яка тримала у Вер ’‎єрі лотерейну контору, нещодавно вмерла. Жульєнові здалося потішним дати це місце панові де Шолену, отому старому дурню, що його прохання він колись знайшов у кімнаті пана де Ла-Моля. Як тільки пан де Шолен був призначений, Жульєн дізнався, що депутація від департаменту вже зняла клопотання про призначення на те місце пана Гро, славетного математика; ця великодушна людина жила на тисячу чотириста франків ренти і щороку давала по шістсот франків сім’‎ї покійного управителя лотерейної контори, щоб трохи допомогти дітям небіжчика. Жульєн сам був приголомшений тим, що накоїв. А родина покійного? За що ж вони тепер житимуть? Серце його стиснулося від цієї думки. «Дарма, — подумав він, — коли вже я вирішив пробитись у вищий світ, доведеться чинити й не такі кривди, та ще й прикривати їх красивими зворушливими фразами. Бідолаха пан Гро! Це він заслужив орден, а одержав його я, і тепер я мушу діяти в дусі того уряду, який мене нагородивТут Стендаль не лише зриває всі маски з механізму суспільного зла, а й прямо називає першоджерело цього зла — суспільний устрій, уряд.

Заслуговує на увагу також те, що маркіз де Лa-Моль міг призначати й звільняти посадовців у державі не за законом, а так, як йому заманеться. Чи не нагадує це механізм, за яким Гурона — героя повісті Вольтера «Простак» — було ув’‎язнено в Бастилію? Відбулася Велика французька революція, розгромлено Наполеона, Республіка змінилася Реставрацією. Проте що змінилося? Це і є та безумовна сила реалізму в зображенні суспільних проблем, про яку йшлося вище.

Гостра критика режиму Реставрації пронизує весь текст роману. Т&к. У кінці твору, коли Матильда намагається врятувати Жульєна від смертної кари, вона відкрито купує всю піраміду французької судочинної системи, хіба що крім ката. «Матильда вже привернула в Безансоні загальну увагу, коли нарешті, після тижня клопотань, їй удалося добитись аудієнції в пана де Фрілера.

— Я прийшла порадитися з вами про можливість улаштувати втечу панові де Лa-Верне... Я можу негайно передати для підкупу нижчих службовців п’‎ятдесят тисяч франків і зобов’‎язуюсь заплатити пізніше ще вдвічі більшу суму. Нарешті, я і мої рідні не спинимося ні перед чим, щоб віддячити людині, яка врятує пана де Ла-Верне».

Як реагує на це хранитель законності? Може, він обурюється: як це можна купити правосуддя? А може, дивується: як наважилися запропонувати хабара йому, старшому вікарію й чесній людині, так ще й так цинічно? Чи, можливо, він хоча б прикидається: мовляв, ніколи хабарів не брав і навіть не розуміє, на що йому натякають? Ні, пан де Фрілер з неприхованим честолюбством починає хизуватися своєю владою, зокрема й над правосуддям: «— Якби навіть список з тридцяти шести присяжних складали жеребкуванням чотири чи п’‎ять разів підряд з почесних громадян нашого департаменту, — вимовив старший вікарій з виразом найжадібнішого честолюбства й з притиском відчеканюючи кожне слово, — я вважав би, що мені дуже не щастить, якби не нарахував у кожному списку вісім чи десять друзів, і до того ж — найспритніших із цілої групи. За мною майже завжди буде більшість, яка навіть перевершує те, що потрібно для ухвалення вироку. Отже, ви бачите, мадемуазель, як легко мені домогтись виправдання...»






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.