Конфлікт Жульєна Сореля із суспільством як сюжетний стрижень роману - ВНУТРІШНЯ ДРАМА ЖУЛЬЄНА СОРЕЛЯ ЯК РЕЗУЛЬТАТ КОНФЛІКТУ ІЗ СУСПІЛЬСТВОМ. - СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

Сюжетним стрижнем роману «Червоне і чорне» не є історія карколомної кар’‎єри плебея в умовах Реставрації та зображення його любовних пригод із двома аристократками, а детальний опис його конфлікту з тогочасним французьким суспільством, його мораллю, законами та звичаями. У творі деталізоване зображення найменших порухів душі героя (а в цьому Стендаль неперевершений) раптом переривається стрімкими лаконічними згадками про певні події.

Цей конфлікт розпочинається в сім’‎ї та не обмежується згаданою роллю «білої ворони», яку грає Жульєн. У в’‎язниці, безпосередньо перед стратою юнака, коли вже не було часу на тривалі розмови й імітацію родинної любові, його батько виявляє своє ставлення до сина: «Суворі докори старого посипались на нього зараз же, як тільки вони залишились удвох, без свідків. Жульєн не міг стримати сліз. «Яка ганебна легкодухість! — казав він сам до себе з люттю. — Він скрізь тепер роздзвонить про те, що я боягуз»». Батько мав би морально підтримати сина, а не дошкуляти йому. Проте стосунки в сім’‎ї Сорелів нормальними назвати не можна, хіба що зміниться саме поняття норми, і навіть родичі будуть жити за принципом «homo hominy lupus est» («людина людині — вовк»). Він докоряє Жульєнові за витрачені на нього гроші, а син не може бути самим собою та змушений прикидатися навіть при батькові: «Як тріумфуватимуть Вально і всі ці жалюгідні лицеміри, що панують у Вер’‎єрі! ...Тепер у них є свідок, якому всі повірять і який почне розголошувати по всьому Вер’‎єру, ще й з різними перебільшеннями, що я злякався смерті! Вийде так, ніби в цьому випробуванні, зрозумілому всім, я показав себе боягузом».

Жульєн був мало не в розпачі. Він не знав, як випровадити батька, а грати роль, щоб обдурити цього проникливого старого, було понад його сили. І раптом до Жульєна прийшло осяяння: єдине, що насправді любив його батько і що може заволодіти його увагою, — це гроші: «У мене є заощадження! Як мені розпорядитись ними? — Враження, яке справили його слова, розвіяло його почуття приниженості». Розрахунок виявився правильним — батько нарешті почув те, що його цікавило насправді: «Старий тесля тремтів від жадібності, боячись прогавити гроші...

— Ну, так ось: Господь Бог напоумив мене щодо заповіту. Я залишу по тисячі франків моїм братам, а решту — вам.

— От і добре, — сказав старий, — решта належить мені по праву... Скільки довелося мені витратити на твоє харчування й навчання — про це ти не подумав...

«Ось вона — батьківська любов!» — повторював сам собі Жульєн

з болем у серці, залишившись нарешті сам».

Мабуть, це не лише сімейний конфлікт, не лише індивідуальні особливості старого Сореля, це ще й конфлікт суспільний і навіть світоглядний — жадібність у всіх верствах суспільства, інтерес лише дорого, що «дає прибуток», — ось причини того, що батько напередодні страти сина виставляє йому рахунок за харчування й навчання.

Оскільки головним у романі є конфлікт між «рівнем життєвих претензій» Жульєна Сореля й неможливістю їх реалізувати через його низьке походження, його монолог під час суду звучить як вирок соціальній несправедливості й кастовій замкнутості французького суспільства: «Я не маю честі належати до вашої касти, панове, у моїй особі перед вами селянин, що повстав проти низькості свого стану... Проте, хоча б я й менше завинив, я бачу тут людей, які, не задумуючись над тим, що молодість моя заслуговує співчуття, захочуть покарати в моїй особі і раз назавжди зламати тих юнаків незнатного походження, пригнічених бідністю, яким пощастило здобути добру освіту, унаслідок чого вони насмілилися проникнути в середовище, яке на мові чванливих багатіїв зветься вищим світом». У цих словах зосереджена концепція письменника, адже вони пояснюють причину вибору Стендалем такого героя, як Жульєн Сорель.