Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Національне і загальнолюдське у світовому культурному процесі - XIX СТОЛІТТЯ: ІСТОРИКО-КУЛЬТУРНА СИТУАЦІЯ - ІЗ ЛІТЕРАТУРИ РЕАЛІЗМУ

Саме ХІХ ст. чи не найповніше стосується думка відомого англійського історика Арнольда Тойнбі про те, що центральним явищем Нової історії стала «драматична й багатозначна» зустріч Заходу з усім іншим світом. Звісно, євразійські Захід і Схід контактували й раніше. Форми їх контактів були різними: від воєнних конфліктів (уторгнення гунів, жахлива монгольська навала на Європу, хрестові походи на мусульманський Схід) до мирних і взаємовигідних торговельних зв’‎язків (згадаймо хоча б «чайні» чи «шовкові» шляхи, якими з давніх-давен ішли до Європи каравани з далекого й екзотичного Китаю). Великі географічні відкриття розкрили європейцям ще ширше розмаїття світу, а Сполучені Штати Америки зробили світ «біполярним», умовно поділивши його на Старий (Європа) і Новий (Америка). Однак лише в ХІХ ст. воєнна й економічна експансія Заходу по всій земній кулі стала тотальною. Так, уже фактично не залишилося території, яка б не була позначена назвою якоїсь могутньої європейської країни — формувалися колонії: англійські, французькі, іспанські, португальські.

Це відповідно зумовлювало зростання інтенсивності культурних обмінів, розвиток регіональних і світового мистецтва. Недаремно саме на початку ХІХ ст. в Й. В. Ґете виникла думка про настання доби «всесвітньої літератури».

Від часів доби романтизму (з її відкриттям «місцевого колориту» та увагою до фольклору) усе більше усвідомлюється національна неповторність кожного народу, а відтак — і його культури як одного з проявів характеру й «національного духу». Історизм (тобто вивчення предметів і явищ у їхньому історичному розвитку як художній принцип), на шляху до якого було зроблено крок ще просвітниками й особливо романтиками, стає дуже важливим надбанням доби реалізму.

З розвитком історичного мислення специфічне й індивідуальне чіткіше осягається в суттєво ширшій, загальнішій картині, яка охоплює не лише окремі країни й регіони світу чи етапи світової


Ф. Гойя. Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 р.

Ж. Л. Давід. Клятва Гораціїв


історії, а й усю її як єдність, поза якою долю кожної нації повною мірою осягнути неможливо. Тобто якщо безумовним здобутком «романтичного історизму» було відчуття відмінності, неповторності, ексклюзивності певних явищ, відкриття історичного й місцевого колориту («кульор локаль»), різного для кожного народу та епохи, то наступним етапом історичної та художньої думки — реалістичного історизму — стало розуміння діалектичної подібності в різному, уміння встановлювати зв’‎язки та схожість у тому, що постійно змінюється.

Періодизація культурного процесу ХІХ ст.

Культурний процес ХІХ ст. (звісно, дуже умовно і не беззастережно) за домінантами можна розподілити на такі головні етапи: початок XIX ст. — 1830-і роки — доба романтизму;

1840-1860-і роки — доба реалізму;

1870-1890-і роки — доба раннього модернізму.

У національних культурах різні народи світу формують ті чи ті комплекси естетичних проблем, які особливо гостро відчутні в кожній країні, але водночас є окремими аспектами художньої проблематики людства в цілому. Саме тому ступінь світового значення національного мистецтва або певного періоду його розвитку визначається об’‎єктивною цінністю його внеску до скарбниці загальнолюдської культури.

Так, іспанський художник Ф. Гойя створив картину «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року» (1814), урахувавши конкретні умови партизанської боротьби іспанців проти французьких окупантів і традиції іспанської культури, схильної до напружено жорстких контрастів.

Особливі умови назрівання Великої французької революції стимулювали звернення митців до громадянської героїки античного світу. Це втілилося в створенні Ж. Л. Давідом відомої картини «Клятва Гораціїв» (1784).

Згодом раціональний критичний аналіз сучасності (характерна риса французького мистецтва ХІХ ст., можливо — відгомін епохи Просвітництва з її вірою в силу науки, науково-об’‎єктивного аналізу) спричинив виникнення соціального роману — творів Стендаля, Бальзака, Золя. А розквіт німецької філософської думки епохи Канта, Фіхте, Гегеля, що супроводжувався утворенням специфічного філософсько-художнього універсалізму «Фауста» Ґете, знайшов свою аналогію у філософічній багатозначності пейзажів німецького живописця К. Д. Фрідріха.



К. Д. Фрідріх. Зимовий пейзаж


Проте в кожному з цих неповторних художніх явищ водночас із пізнанням специфічних шляхів розвитку «національного духу» втілені глибинні питання загальнолюдського масштабу.