Життєвий і творчий шлях - ОНОРЕ де БАЛЬЗАК (1799-1850)

Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Життєвий і творчий шлях - ОНОРЕ де БАЛЬЗАК (1799-1850)

Правда нагадує гіркий напій, неприємний на смак, але корисний для здоров’‎я.

О. де Бальзак

Життєвий і творчий шлях


У 1830-1840 pp. у великосвітських салонах Парижа часто можна було побачити незграбного велетня, одягненого без жодної претензії на елегантність. Його вважали смішним, хоча водночас шанували за надзвичайний талант і фантастичну працездатність. Це був Оноре де Бальзак — найвидатніший творець реалістичного роману. Віктор Гюго називав його «першим серед великих, одним із найкращих серед вибраних...».

Майбутній письменник народився в м. Турі 20 травня 1799 р. в сім’‎ї чиновника. Його дід був хліборобом, а батько, колишній селянин, завдяки своєму практичному розуму й рідкісній енергії домігся досить високих на той час для провінції посад помічника мера й попечителя головної міської лікарні. Пізніше Бальзак витратить чимало сил і енергії на те, щоб приєднати до свого прізвища частку «де», викликаючи іронічні посмішки сучасників.

Батько Оноре був автором кількох соціальних праць. Завдяки фізичному вдосконаленню людини й за допомогою досягнень природознавства він мріяв вирішити соціальні й моральні проблеми свого часу. Син успадкував його світогляд і залізну волю. Як письменник він формувався під впливом розвитку природознавства й позитивної філософії, серед суворої боротьби й жорстокої конкуренції, викликаної зростанням промисловості. Його творчість пронизана прагненням застосувати методи сучасного природознавства в художній літературі, знищити межу, що відокремлює літературу від науки.

Восьмирічного Оноре батьки віддали на виховання у Вандомський колеж із суворими, майже монастирськими традиціями. Йому доводилося дуже скрутно, хлопець отримав репутацію ледаря (і це майбутній творець понад ста романів!), а за непокірливість часто потрапляв до карцеру. Саме тут він захопився читанням книжок. У колежі була дуже велика бібліотека, до того ж Оноре діставав праці тих французьких філософів XVIII ст„ які в такому суворому навчальному закладі були заборонені. У 12 років він написав свою першу трагедію, вірші з якої, кепкуючи, любили декламувати його товариші.

Навчаючись у колежі, Оноре захворів, і батьки забрали його в Париж. Вони мріяли, що син стане юристом, тож він закінчив Паризьку школу права (1819). Здобуваючи юридичну освіту, Бальзак одночасно служив у конторі нотаріуса. Переписування найрізноманітніших судових справ і позовів стало для нього справжньою школою життя. У нарисі «Нотар» він зобразив не лише картини з життя клерка паризької нотаріальної контори першої третини XIX ст., а й джерела реалістичного погляду на життя взагалі, які згодом живили могутню ріку його титанічної праці, зокрема «Людську комедію»: «Відбувши випробувальний термін в одній або кількох нотаріальних конторах, — згадував Бальзак, — вам важко буде залишитися чистим юнаком; ви вже бачили, яким мастилом змащується механізм будь-якого багатства, як мерзенно сперечаються спадкоємці над ще не охололим тілом (згодом ми побачимо подібну ситуацію в повісті «Гобсек». — Авт.). Тут син подає скаргу на батька, донька — на батьків. Контора — це сповідальня, де пристрасті висипають з мішка свої справжні замисли й де радяться щодо сумнівних справ, шукаючи способи втілити їх у життя».

Проте Оноре марив кар’‎єрою письменника, таємно відвідуючи лекції з історії літератури в Сорбонні. Невдовзі було знайдено компромісне рішення: батько два роки матеріально утримував сина, який мав за цей час підтвердити свій мистецький дар написанням конкретного твору. Залишившись у Парижі (сім’‎я Оноре виїхала зі столиці), юнак повністю занурився в роботу. Він написав історичну трагедію, яка обов’‎язково мала стати шедевром, адже, на його думку, «неодмінно потрібно або почати з шедевра, або скрутити собі в’‎язи».

Навесні 1821 р. відбувся сімейний іспит на право Оноре займатися літературою. «Екзаменаційна комісія» одностайно вирішила, що його проба пера не варта жодної уваги, а старий друг сім’‎ї, викладач ліцею, сказав: «Єдине, що я можу вам порекомендувати, мій юний друже, назавжди забудьте про літературу». Відтоді Бальзак міг розраховувати тільки на власні сили, у матеріальній підтримці сім’‎я йому відмовила. Щоб якось прожити, він розпочав писати модні тоді готичні, або «чорні», романи (інша назва — «романи жахів і таємниць») і протягом п’‎яти років опублікував серію творів, які пізніше ніколи не вносив до списку своїх робіт. Проте це не врятувало письменника від. матеріальної скрути. Окрім слави, у Бальзака була ще одна пристрасть: він мріяв стати дуже багатим і заради цього здійснював неймовірні комерційні оборудки. Однак і комерсант з нього не вийшов: його «геніальні» плани закінчувалися черговим фінансовим крахом, письменник дедалі більше заплутувався в боргах, з якими розрахувався лише наприкінці життя.


Будинок у Парижі, де жив О. де Бальзак


Водночас усе це давало матеріал для спостережень і аналізу реального життя, що, як ми знаємо, є наріжним каменем будівлі реалізму. Молодий Бальзак жадібно всотував нові життєві враження, про що згодом написав: «Я жив тоді на маленькій вулиці... Ледиг’‎єр. Жага до знань закинула мене на мансарду, де я працював ночами, а дні проводив у сусідній Королівській бібліотеці. Я жив скромно... Лише одна пристрасть виводила мене за межу моїх працелюбних звичок: але хіба вона не була ще одним різновидом того самого знання? Я вивчав звичаї передмістя, його жителів, їхні характери. Я був... одягнений так само погано, як робітники, і вони не цуралися мене... Слухаючи цих людей, я міг до кінця зануритися в їхнє життя, я відчував на своїй спині їхнє лахміття, я ходив у їхніх дірявих черевиках. їхні бажання, їхні потреби — усе поселялося в моїй душі... Я вже знав, для якої потреби може послужити передмістя — ця практична школа революції».

Тому й не дивно, що твори письменника, який вивчав життя різних прошарків суспільства «зсередини», стали «найбільшим зібранням документів про людську природу». Бальзак — типовий письменник-ремісник (згодом його шляхом піде Еміль Золя). На противагу романтикам Бальзак не чекав творчої наснаги, а працював по 15—18 годин на добу, перериваючи роботу лише для того, щоб поснідати і попити каву, яку сам готував: «Працювати... це значить вставати щодня опівночі, писати до восьмої години ранку, за чверть години поснідати, знову працювати до п’‎ятої, пообідати, лягти спати й завтра почати все спочатку». «У мене тільки робота, робота всепоглинаюча, що спалює всі сили» — ось постійний мотив листів Бальзака.

Проте, незважаючи на непосильну працю, Бальзак не встигав розплачуватися з кредиторами. Боляче ранило письменника й ставлення до нього офіційної преси, що негативно відгукувалася (особливо після виходу у світ роману «Втрачені ілюзії», де зображений нечесний світ журналістики) про майже кожний новий твір Бальзака: «Я створював мій твір серед лементу ненависті й знущань».

Романи «Шагренева шкіра», «Тридцятирічна жінка» й особливо «Євгенія Гранде», що опубліковані на початку 30-х років XIX ст., прославили Бальзака, якому більше не доводилося шукати видавців. Однак його мрія про збагачення не здійснилася, хоча він писав багато: іноді по декілька творів на рік. Найвідоміші з них: «Сільський лікар», «У пошуках абсолюту», «Батько Горіо», «Втрачені ілюзії», «Сільський священик», «Господарство холостяка», «Селяни», «Кузен Понс», «Кузина Бетта».

Оноре де Бальзак поширював кращі літературні твори серед широких верств населення Франції. Він запропонував друкувати дешеві книжки, першим задумав однотомні видання літературних праць класиків і опублікував (1825-1826) зі своїми примітками твори Мольєра й Лафонтена.

Незважаючи на творчі й фінансові невдачі, Бальзак упевнено прямував до слави. Він став знаменитим навесні 1829 p., коли вийшов друком його історичний роман «Шуани, або Бретань в 1799 році» про контрреволюційне повстання на півночі Франції. Протягом 1830 р. письменник опублікував майже десяток повістей, що пізніше ввійшли до його циклу творів «Людська комедія».

Бальзак і Україна Є щось таємничо-містичне в стосунках між Оноре де Бальзаком та Евеліною Ганською, яка народилася і більшу частину свого життя прожила в Україні. Він називав Евеліну «Північною зіркою» і довгі роки мріяв побувати на її батьківщині. І ось восени 1847 p.,після восьми днів виснажливої подорожі шляхами Європи, у золотавому сяйві надвечір’‎я він уперше побачив маєток Ганської, що нагадав йому водночас і Лувр, і «грецький храм, позолочений сонцем». Цей пишний парково-палацовий ансамбль, розташований у селі Верхівня Ружинського району Житомирської області, був збудований наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у класицистичному стилі. У своїх листах Бальзак називав його не інакше, як «маленьким Лувром». Він полюбляв прогулянки доріжками розкішного парку поміж столітніми деревами, захоплювався майстерністю й талановитістю українців. Цікава така «побутова» деталь: Бальзак записав до нотатника 77 (!) рецептів, за якими у Верхівні випікали хліб! Він прожив у маєтку, з невеликими перервами, з 1847 по 1850 рік. У листах до сестри та найближчих друзів Бальзак неодноразово захоплювався українською землею, цим «царством хлібів»: «Неможливо собі уявити, які тут простори, яка родюча ця земля». Саме тут, в Україні, промайнули найщасливіші хвилини життя генія французької та світової літератури.

У 1831 р. була опублікована повість «Шагренева шкіра», що дало можливість Бальзаку відвідувати аристократичні салони.

28 лютого 1832 р. в житті письменника сталася знаменна подія. У цей день Бальзак отримав листа з Одеси з інтригуючим підписом — «Іноземка». Несподівано для себе він відповів на нього. Згодом отримав наступного листа, а пізніше дізнався, що його дописувачка — Евеліна Ганська, багата польська аристократка, піддана Російської імперії, яка живе в Україні. Восени 1833 р. вони познайомилися. Протягом багатьох років тривав їхній унікальний роман у листах.

У 1834 р. Бальзак прийняв принципово важливе рішення: створити величезний цикл творів під назвою «Людська комедія». У 1845 р. він склав його остаточний план і до середини 1846 р. продовжував роботу над ним.

Про Бальзака можна сказати так, як М. Чернявський про Б. Грінченка: «Він більше працював, аніж жив», а сам письменник визнавав: «Головні події мого життя — це мої твори». Однак він аж ніяк не був подібним до такого собі «ченця в літературі», кабінетного самітника: стежив за політичними подіями, читав і перечитував величезну кількість книжок, зустрічався з друзями, серед яких були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне, Ференц Ліст.

Улітку 1843 р. письменник уперше приїхав до Росії, де знову зустрівся з Евеліною Ганською. Під час другого приїзду в Російську імперію Бальзак відкрив для себе Україну. Він був захоплений Києвом, який шанобливо називав «другим Римом», українською природою, звичаями, про що писав у листах до своєї сестри й друзів. У 1847 р. хворий письменник поїхав у Верхівню (нині Ружинський район Житомирської області), у маєток Ганської, що знаходився за 60 км від Бердичева. Бальзак пробув там до весни 1848 p., перебуваючи під таємним наглядом поліції. Царський уряд з осторогою ставився до його взаємин з Ганською.


Евеліна Ганська. 1825 р.

Маєток Евеліни Ганської. с. Верхівня

Костел св. Варвари. м. Бердичів


Одруження представниці однієї з найбагатших аристократичних сімей з Бальзаком, на думку царедворців, було б неприйнятним мезальянсом. До того ж за кордон міг бути вивезений один із найбільших капіталів Росії.

Восени 1848 р. Бальзак знову приїхав у Верхівню. За тодішнього стану його здоров’‎я така мандрівка була рівнозначною смерті. Евеліна Ганська не поспішала з остаточним рішенням: її попередили, що, одружившись із французом, вона втратить усі права на російські маєтки. Водночас вона розуміла, що Бальзак на порозі смерті: 1849 рік минув у боротьбі з хворобою, він уже нічого не писав.

14 березня 1850 р. у костелі св. Варвари в Бердичеві відбулося вінчання Евеліни Ганської й Оноре де Бальзака, а 18 серпня 1850 р. великого письменника не стало...

Оноре де Бальзак прожив лише п’‎ятдесят років, залишивши величезну творчу спадщину. Це був письменник-трудівник, який пройшов важку дорогу пошуків і утвердив славу реалізму.

На робочому столі митця стояв бюст Наполеона Бонапарта з написом: «Що він не доробив мечем, я дороблю пером». І дійсно, письменник своїм талантом підкорив увесь світ. Віктор Гюго в промові, виголошеній над труною Бальзака, сказав: «Усі його твори — це єдина книга, повна життя, яскрава, глибока, де рухається й діє вся наша сучасна цивілізація, утілена в образах цілком реальних, але овіяних сум’‎яттям і жахом. Дивна книга, що її автор назвав комедією, а міг би назвати історією, книга, у якій поєднуються всі форми й всі стилі... Неусвідомлено для себе самого, хотів він того чи ні, згодний він із цим чи ні, автор цього грандіозного й примхливого творіння належить до могутньої породи письменників- революціонерів».

П. Пікассо. О. де Бальзак. 1952 р.







Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.