Життєвий і творчий шлях - ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Життєвий і творчий шлях - ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

Людина — це таємниця. Її потрібно розгадати. Я переймаюся цією таємницею, оскільки хочу бути людиною.

Ф. Достоєвський

Життєвий і творчий шлях


Федір Достоєвський — національна гордість Росії, письменник, творчість якого має світове значення. Він народився в Москві в сім’‎ї лікаря Маріїнської лікарні для бідних. Уже з дитинства майбутній письменник бачив життя «зневажених і скривджених» (назва майбутнього роману, а також словосполучення, яке є ключовим у його творчості). У 1833-1837 pp. Достоєвський навчався в приватних пансіонах, де здобув непогану початкову освіту.

Початок 1837 р. приніс Федорові сумну звістку про смерть матері й О. Пушкіна, яку він важко пережив. У травні того ж року Достоєвський поїхав з братом Михайлом до Петербурга, де поступив до підготовчого пансіону К. Костомарова. Із січня 1838 р. навчався в Головному інженерному училищі, про що згадував так: «З раннього ранку до вечора ми в класах ледь устигаємо стежити за лекціями... Нас посилають на стройове навчання, нам дають уроки фехтування, танців, співів, посилають у караул, і так минає увесь час...» Чимось таке навчання нагадувало муштру, яку свого часу пройшов Ф. Шиллер.

Незабаром в училищі навколо Достоєвського утворився літературний гурток, де він читав уривки з двох своїх драматичних творів «Марія Стюарт» і «Борис Годунов». Рукописи драм не збереглися, але вже з їх назв можна зробити висновок про літературні захоплення письменника- початківця: Шиллер, Пушкін, Гоголь. Через раптову смерть батька родичі матері взяли на себе турботу про молодших братів і сестер, а Федір і Михайло одержали невелику спадщину. Після закінчення училища (1843) Достоєвського зарахували польовим інже- нером-підпоручиком до Петербурзької інженерної команди, але вже на початку літа 1844 р. він вирішив присвятити себе літературі й вийшов у відставку в чині поручика.


Михайлівський палац, у якому розміщувалося Головне інженерне училище. м. Санкт-Петербург

«Будинок Раскольникова». м. Санкт-Петербург


У січні 1844 р. Ф. Достоєвський закінчив переклад повісті О. де Бальзака «Євгенія Гранде», який став його першим опублікованим літературним твором. У травні 1845 р. після численних переробок він дописав роман «Бідні люди», який був пов’‎язаний із «Станційним доглядачем» О. Пушкіна й «Шинеллю» М. Гоголя і мав винятковий успіх. Спираючись на традиції фізіологічного нарису (якими цікавився й Бальзак), Достоєвський створив реалістичну картину життя знедолених мешканців «петербурзьких кутків», галерею соціальних типів від вуличного жебрака до високопосадовця.

У грудні 1845 р. на вечорі у В. Бєлінського письменник прочитав розділи «Двійника», у яких уперше зробив психологічний аналіз роздвоєної свідомості, «двійництва» (відтоді наявність персонажів-двійників стала постійною ознакою його творчості).

В інших творах — повістях «Слабке серце», «Білі ночі», циклі гострих соціально-психологічних фейлетонів «Петербурзький літопис» і в незакінченому романі «Нєточка Незванова» — молодий Достоєвський розширив коло порушених проблем, посилив психологізм з характерним акцентом на аналізі надзвичайно складних, майже невловимих внутрішніх процесів.

Наприкінці 1846 р. стосунки Достоєвського з В. Бєлінським стали прохолоднішими, а згодом виник конфлікт з редакцією відомого журналу «Сучасник». Письменник дуже переживав глузування недавніх друзів (особливо І. Тургенєва й М. Некрасова) і різкий тон критичних суджень В. Бєлінського про його твори.

Навесні 1847 р. Достоєвський став відвідувати «п’‎ятниці» М. Буташевича- Петрашевського, брав участь в організації таємної друкарні для тиражування закликів до селян і солдатів. Разом з іншими петрашевцями його заарештували 23 квітня 1849 p., архів відібрали й, імовірно, знищили в III відділенні.

К. Трутовський. Портрет Ф. Достоєвського. 1847 р.


Вісім місяців він перебував під слідством у Петронавлівській фортеці, де виявив неабияку мужність і приховав багато фактів, прагнучи зменшити провину товаришів. Унаслідок цього його визнали «одним із найважливіших» з-поміж петрашевців, винним у «намірі до повалення існуючих вітчизняних законів і державного порядку». Тому вирок військово-судової комісії був суворим: «Відставного інженера-поручика Достоєвського, за недонесення про поширення злочинного листа літератора Бєлінського, сповненого зухвалими висловами проти православної церкви та верховної влади... позбавити чинів, усіх прав стану й стратити розстрілом».

22 грудня 1849 р. Достоєвський разом з іншими засудженими очікував виконання смертного вироку на Семенівському плацу в Петербурзі. Проте цар Микола І замінив страту на чотири роки каторги з позбавленням «усіх прав стану» і подальшою службою рядовим.

24 грудня Достоєвського в кайданах було вночі відправлено з Петербурга, а 10 січня 1850 р. він прибув до Тобольська, де на квартирі наглядача зустрівся з дружинами декабристів — П. Анненковою, А. Муравйовою і Н. Фонвізіною. Вони подарували йому Євангеліє, яке він зберігав протягом усього свого життя. Чотири роки письменник відбував каторгу «чорноробом» в Омському острозі. У січні 1854 р. його зарахували рядовим у 7-й лінійний батальйон (Семипалатинськ). Він зміг відновити листування з братом Михайлом і А. Майковим. У листопаді 1855 р. Достоєвський став унтер-офіцером, а згодом — прапорщиком. Навесні 1857 р. йому повернули звання дворянина й право друкуватися, але поліцейський нагляд над ним тривав до 1875 р.

18 березня 1859 р. Достоєвський за клопотанням був звільнений «через хворобу» у відставку в чині підпоручика й одержав дозвіл жити в Твері (із забороною в’‎їзду до Петербурзької та Московської губерній). 2 липня 1859 р. він з дружиною й пасинком виїхав із Семипалатинська. З 1859 р. Достоєвський жив у Твері, де відновив колишні літературні знайомства й започаткував нові. Пізніше йому дали дозвіл на проживання в Петербурзі, куди він приїхав у грудні 1859 р.

Федір Достоєвський поєднував редакторську роботу над «чужими» рукописами з публікацією власних статей, полемічних заміток, приміток; а головне — художніх творів. Роман «Зневажені та скрив джені» — твір перехідний, своєрідне повернення на новому рівні до мотивів творчості 1840-х років. Водночас він містить елементи сюжетів, ознаки стилю й риси героїв, які притаманні пізнім творам письменника. Величезний успіх мали «Записки з Мертвого дому».



Ф. Цим. Тобольський етюд. 1842 р.


За зізнанням Достоєвського, у Сибіру «поступово й після дуже-дуже тривалого часу» змінилися його «переконання». Суть цих змін він визначив як «повернення до народного кореня, пізнання російської душі, визнання духу народного».

У червні 1862 р. Ф. Достоєвський уперше поїхав за кордон і відвідав Німеччину, Францію, Швейцарію, Італію, Англію. У серпні 1863 р. розпочалася його друга закордонна поїздка. У жовтні того ж року він повернувся в Росію й до середини листопада жив з хворою дружиною у Володимирі, а наприкінці 1863 р. — у квітні 1864 р. — у Москві, заїжджаючи в справах до Петербурга. У 1864 р. його дружина, Марія Ісаєва, померла від сухот. За його словами, вона була «жінка душі піднесеної та захоплена, ідеалістка в повному сенсі цього слова, чиста й наївна, як дитина». Образ дружини, як і обставини їхньої «нещасної» любові, утілено в багатьох творах письменника (зокрема, в образі героїні роману «Злочин і кара» Катерини Іванівни Мармеладової).

Улітку 1866 р. Достоєвський жив у Москві та в селі Любліному, де писав роман «Злочин і кара». «Психологічний звіт одного злочину» став сюжетною канвою роману, головну думку якого автор окреслив так: «Питання, які неможливо розв’‎язати, постають перед убивцею, неусвідомлені й несподівані почуття мучать його серце. Божа правда, земний закон бере своє, і він закінчує тим, що змушений сам на себе донести. Змушений, хоч би й загинути на каторзі, але повернутися знову до людей...» Точно й багатогранно зображені в романі Петербург і «буденна дійсність», багатство соціальних характерів, «цілий світ станових і професійних типів», і все це створено й відкрито художником, погляд якого проникає в суть речей; органічно сплетені напружені філософські диспути, пророчі сни, сповіді й кошмари, гротесково-карикатурні сцени, що природно переходять у трагічні, символічні зустрічі героїв, апокаліптичний образ примарного міста. Роман, за словами самого автора, «вдався надзвичайно» і підніс його «репутацію як письменника».

У 1866 р. жорсткий термін контракту з видавцем змусив Достоєвського одночасно працювати над двома романами — «Злочин і кара» та «Гравець». Він удався до нетрадиційного способу роботи: 4 жовтня 1866 р. Ф. Достоєвський запросив до себе стенографістку Анну Сніткіну. Письменник почав диктувати їй роман «Гравець», у якому втілилися його враження від подорожей Західною Європою.

Узимку 1867 р. А. Сніткіна стала дружиною Достоєвського, цей шлюб був щасливішим, аніж попередній. Понад чотири роки подружжя проживало за кордоном (Берлін, Дрезден, Баден-Баден, Женева, Мілан, Флоренція). 22 лютого 1868 р. у них народилася донька Софія, яка, на жаль, раптово померла через кілька місяців. Достоєвського дуже вразила ця втрата. 14 вересня 1869 р. народилася дочка Любов; пізніше в Росії 16 липня 1871 р. — син Федір; у 1875 р. — син Олексій, який помер, коли йому було три роки. У травні 1872 р. Ф. Достоєвський з родиною переїхав на літо з Петербурга до Старої Руси (Новгородська губернія). Відтоді він приїздив туди щоліта, а в 1877 р. придбав так скромний будиночок.



Будинок Ф. Достоєвського. м. Стара Руса. Фото 1880-х років

Діти Ф. Достоєвського. м. Стара Руса. 1878 р.


В останні роки життя популярність Достоєвського зростала. У 1877 р. його обрали членом-кореспондентом Петербурзької академії наук, у травні 1879 р. — запросили на Міжнародний літературний конгрес у Лондон, на сесії якого обрали членом почесного комітету міжнародної літературної асоціації. У січні 1877 р. письменник під враженням «Останніх пісень» М. Некрасова відвідав автора, який був тоді вже смертельно хворий, і потім Достоєвський часто приходив до нього. 30 грудня він виголосив промову на похороні Некрасова.

Підсумковим твором письменника став роман «Брати Карамазови», у якому художньо втілилися основні ідеї його творчості. Історія Карамазових, як писав автор, — це не просто сімейна хроніка, а типізоване й узагальнене «зображення нашої сучасної дійсності, нашої сучасної інтелігентської Росії». Філософія й психологія «злочину й кари», суперечка «соціалізму й християнства», споконвічна боротьба «божого» і «диявольського» в душах людей, традиційна для класичної російської літератури тема «батьків і дітей» — такою є проблематика роману. У «Братах Карамазових» карний злочин пов’‎язаний з великими світовими «питаннями» й вічними художньо-філософськими темами.



Федір Достоєвський. 1880 р.

І. Глазунов. Білі ночі. 1983 р.


У січні 1881 р. Достоєвський виступив на засіданні ради Слов’‎янського благодійного товариства, працював над першим випуском відновленого «Щоденника письменника», розучував роль схимника в п’‎єсі «Смерть Іоанна Грозного» О. Толстого для домашнього спектаклю в салоні С. Толстої та прийняв рішення «неодмінно брати участь у пушкінському вечорі» 29 січня. Він збирався видавати «Щоденник письменника» протягом двох років, а потім мріяв написати другу частину «Братів Карамазових», де з’‎явилися б майже всі колишні герої. Проте вночі з 25 на 26 січня йому стало зле. Удень 28 січня Достоєвський попрощався з дітьми і ввечері того ж дня помер.

31 січня 1881 р. письменника поховали в Александро-Невській лаврі в Петербурзі. Тисячі людей прийшли віддати йому останню шану.







Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.