Сюжет - ЗЛОЧИН І КАРА - ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОЛІФОНІЧНИЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН- ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Сюжет - ЗЛОЧИН І КАРА - ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОЛІФОНІЧНИЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН- ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

«ЗЛОЧИН І КАРА» - ФІЛОСОФСЬКИЙ ПОЛІФОНІЧНИЙ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ РОМАН


Сюжет


Роман «Злочин і кара» розпочинається зображенням безвихідного становища, у яке потрапили практично всі його персонажі. Ми одразу довідуємося, що головний герой — зубожілий студент Родіон Раскольников, якому довелося покинути навчання в університеті. Відчуття постійного голоду та приниження примушує його шукати вихід із цієї ситуації. Низька стеля його комірки неначе постійно стискає йому душу («— А чи знаєш, Соню, — каже Родіон, — що низькі стелі й тісні кічнати душу і розум гнітять! О, як ненавидів я цю конуру!»). Потім ми знайомимося з Мармеладовими, які наймають на велику сім’‎ю лише одну кімнатку — на більше бракує грошей. У цьому ж будинку квартирував Лебезятников, у якого зупинявся Лужин. Соня має «жовтий квиток», а тому винаймає окрему кімнатку з жовтими шпалерами, там за перегородкою живе Свидригайлов. Коли до Петербурга приїжджають мати й сестра Рас- кольникова, скнара Лужин поміщає їх у тісний найдешевший номер. Усі ці деталі накопичуються, створюючи особливу гнітючу атмосферу твору, відсутність затишку в помешканнях неначе символізує незатишність у душах героїв, а також ворожість до них усього світу.

Nota bene

Дослідники вважають, що вислів «тремтяче створіння» (в оригіналі — «тварь дрожа- щая») походить з Корану і віршів О. Пушкіна «Наслідування Корану»:

Мужайся ж, презирай обман,

Стезею правды бодро

следуй, Люби сирот и мой Коран

Дрожащей твари проповедуй...

Тож недаремно Раскольников, виправдовуючи свій злочин, вигукнув: «О, як я розумію "пророка' з шаблею, на коні: велить Аллах, і корися, «тремтяче створіння"! Правий, правий "пророк", коли ставить де- небудь упоперек вулиці до-о-обрячу батарею і гатить у правого й винуватого, не удостоюючи навіть і пояснення! Корись, тремтяче створіння, і—не бажай, бо — не твоє це діло!..»

Усі персонажі роману живуть у постійному нервовому напруженні. Хвора на сухоти Катерина Іванівна Мармеладова потребувала лікування й доброго харчування, проте вона вже й надію втратила побачити коли-небудь чоловіка тверезим і з грошима. Мармеладови опустилися до того, що не соромляться ані жити за гроші, зароблені Сонею огидним ремеслом, ані сваритися на людях. Так само Раскольников не соромиться афішувати свій конфлікт з Лужиним. У романі підкреслена «злість усіх на всіх». Навіть гнилий петербурзький клімат, про який писав М. Гоголь у повісті «Шинель», пригнічує душі героїв. Задуха й штовханина, курява й літній сморід, такий знайомий петербуржцям, негативно впливали на розладнані нерви Раскольникова, викликаючи в нього почуття глибокої огиди. У читача складається враження, що й увесь зображений у романі світ «огидний і сумний».

Головні герої роману — не лише носії певних ідей, вони втілюють їх у життя. Кожний робить це по-своєму, але більшість з них скоюють злочини. їхні долі, погляди й життєві позиції ніби перегукуються, тож можна виокремити парних персонажів, так званих «двійників». Достоєвському важливо показати стан епохи, зламаної та розколотої, адже в 1861 р. було скасоване кріпосне право, до якого звикла російська свідомість. Цей крок був непростим для самодержавства й народу, але довгоочікуваний указ не знищив усіх проблем суспільного життя.

До останньої миті Родіон вагається, «чи зможе він це зробити?», й іде на злочин, як йому здається, задля «перевірки» ідеї «злочину по совісті». Він заявляє, що всі люди діляться на дві групи: «тремтячі створіння» й «ті, хто право має». «Ті, хто право має» — це сильні люди, які встановлюють і порушують закони на власний розсуд, вони, на хворобливу думку колишнього студента, мають право проливати кров «по совісті». Натомість «тремтячі створіння» приречені на безумовне виконання законів, установлених для них кимось. Тобто Раскольников скоїв злочин, аби довідатися, ким він є: «тремтячим створінням» чи «тим, хто право має».

Ad Fontes

У глибині та тонкості психологічного аналізу, у тій несхибній яснозорості у сфері найтаємніших глибин людської душі лежить безсмертна вартість тих письменників (Ф. Достоєвського і Л. Толстого).

І. Франко

Проте Родіон не врахував свою суть і докори сумління: «Я це повинен був знати, — думав він з гіркою усмішкою, — і як я смів, знаючи себе, передчуваючи себе, брати сокиру й кривавитись. Я мусив заздалегідь знати... Е! та я ж заздалегідь і знав!..»

Федір Достоєвський переконаний, що самим лише розумом і логікою, без совісті й сумління прожити не можна, як не можна втілювати будь-які ідеї шляхом кровопролиття. Злочин «виходить з-під контролю», він розростається, немов снігова куля: Родіон задумав убивство однієї людини, а убив фактично трьох (стару лихварку та її вагітну сестру Лизавету). Крім того, у вбивстві звинувачують невинного робітника Миколку, тому він теж став жертвою його злочину. Родіон знає, що совість переможе, і відчуває страшну самотність — його начебто ножицями відрізали від усіх і всього.

Федір Достоєвський був чудовим психологом, недаремно й донині роман «Злочин і кара» вивчають на юридичних факультетах не як художній твір, а як посібник майстерності для слідчих. Так, Раскольников повертається на місце злочину (така закономірність поведінки злочинців для слідчих є аксіомою), він з насолодою слухає неприємне деренчання дзвоника у квартирі вбитої лихварки.

З одного боку, у ньому пробуджується совість, з іншого — злість, і він запитує себе: «Ну що тепер робити?» Відповідь знає тільки Соня: йому треба прийняти страждання: «Нове життя не дурно ж йому дістанеться, що його ще треба дорого купити, заплатити за нього великим майбутнім подвигом...» Очищення через страждання — один із наріжних каменів авторської концепції Достоєвського.

Родіон Раскольников не витримує докорів сумління — він зізнається, що скоїв злочин. Крізь роман червоною ниткою проходить християнська ідея «Не вбий!», а також біблійна притча про Лазаря, який, здавалося б, уже перетворився на прах, але його воскресив Ісус Христос. Так само сталося й з Родіоном — у кінці роману він ожив для нового життя: «Під подушкою у нього лежало Євангеліє».







Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.