Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Семен Мармеладов - МАРМЕЛАДОВИ ТА ІНШІ ПЕРСОНАЖІ РОМАНУ - ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

Перша зустріч Раскольникова із Семеном Мармеладов Мармеладовим відбувається на початку роману, тоді, коли Родіон зважується на вбивство. Однак він ще не зовсім повірив у свою «наполеонівську» теорію, а перебував у якомусь гарячковому стані. Спочатку Мармеладов для Раскольникова — це просто не вартий уваги «п’‎яненький», завсідник трактирів, а тому він слухає цього пияка неуважно. Поступово Родіон переймається цікавістю, а потім і співчуттям до оповідача. Цей обрезклий відразливий немолодий чоловік, який обкрадав свою дружину й дітей, пропивав забрані в дочки-повії гроші, ночував на сінних барках (край можливого падіння), таки зворушив Раскольникова. Крізь огидну зовнішність Мармеладова виднілося щось людське. Відчувається, що його теперішній стан остогид йому, що цього чоловіка мучать докори сумління. Він не звинувачує Катерину Іванівну в тому, що вона штовхнула його доньку Соню до ганебного ремесла, а наче виправдовує її: «Але не винуватьте, не винуватьте, шановний добродію, не винуватьте! Не при здоровому розумі це було мовлено, а в збудженому стані, у хворобі, під плач діток голодних, та й мовлено було більше, щоб образити, аніж у прямому значенні...»

Ad Fontes

Талант Ф. Достоєвського розвинувся рельєфно, і головна особливість і властивості його такі, що він різко відрізняється від обдарувань інших наших письменників. Залишивши їм зовнішній світ людського життя: обстановку, в якій діють усі герої, випадкові зовнішні обставини тощо, Достоєвський заглиблюється у внутрішній світ людини, уважно спостерігає за розвитком її характеру й своїм надзвичайно ґрунтовним, але нещадним аналізом виставляє перед читачем усю її внутрішню, духовну сторону — мозок і серце, розум і почуття. Цей аналіз і вирізняє його з-поміж усіх інших письменників і ставить на почесне місце в російській літературі.

Журнал «Воскресньїй досуг», 10 квітня 1866 р.

Мармеладов розкаюється у своїй ганебній слабкості («я природжена тварюка!»), йому нестерпно важко бачити й сухотну Катерину Іванівну, і вічно голодних дітей. Однак по- своєму він любить їх (хоча їм від цього й не легше), однак нічого вже не може із собою вдіяти — згубна пристрасть засмоктала його, він іде на дно, і до трагічної розв’‎язки залишається недовго.

Водночас, аніскільки не виправдовуючи, а, навпаки, з якоюсь насолодою звинувачуючи й навіть принижуючи себе, Мармеладов ставить напрочуд точний «діагноз» суспільним кореням проблеми пияцтва («шинку») у найширших верствах російського суспільства: «Шановний добродію мій, бідність не порок, це істина. Знаю я, що і пияцтво не доброчесність, і це тим паче. Але убозтво, добродію, убозтво — це порок. У бідності ви ще зберігаєте своє благородство природжених почуттів, а в убозтві — ніколи і ніхто. За убозтво навіть і не києм виганяють, а мітлою вимітають з компанії людської, щоб зневажливіше було, і справедливо, бо в убозтві я перший сам ладен зневажати себе. І звідси — шинок!»

Варто зауважити, що Мармеладов — представник цілої галереї «маленьких людей», яку створювали ще М. Гоголь у повісті «Шинель» і М. Лєрмонтов у романі «Герой нашого часу». Він є неначе молодшим братом Акакія Акакійовича Башмачкіна або Максима

Максимовича. Проте традиційна вже на той час для російської літератури «маленька людина» в художній системі Ф. Достоєвського має певні особливості, адже ніколи ще до нього психологічний аналіз не сягав таких глибин.

Загалом Мармеладови — це лише одна із сотень тисяч сімей бідняків, тож читач у співчутливому ставленні автора до неї ясно бачить погляди Достоєвського-гуманіста з його співчуттям і любов’‎ю до «маленьких людей», до всіх «зневажених і скривджених».