Творча історія - РОМАН «АННА КАРЕНІНА»: ТВОРЧА ІСТОРІЯ ТА ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ - ЛЕВ ТОЛСТОЙ (1828-1910)

Роман «Анна Кареніна» створювався протягом 1873-1877 pp. За цей час суттєво змінився його план, ускладнилися сюжет і композиція, змінилися герої й навіть їхні імена. Так, в остаточній редакції Анна Кареніна мало нагадує свою попередницю. У різних варіантах Л. Толстой послідовно духовно збагачував і морально вдосконалював образ головної героїні, зробивши його нарешті досить привабливим. Натомість образи її чоловіка та Вронського (у перших варіантах твору він мав інше прізвище) письменник поступово позбавляв позитивних рис.

У період написання роману Лев Толстой переживав напружені духовні шукання. Росія після скасування кріпосного права (1861) була на роздоріжжі: потрібно було або йти капіталістичним шляхом, уже «апробованим» Західною Європою, або шукати «свій, російський шлях».

Проте Толстой (як і Достоєвський) не міг сприйняти усталену в країнах Західної Європи відкриту проповідь індивідуалізму, апологію конкурентної боротьби як нормальний стан економіки й суспільства тощо. Якщо для Заходу ключовим було (й залишається нині) питання забезпечення прав особистості, то Л. Толстой порушував принципово інше питання — про можливості й особливо обов’‎язки особистості перед суспільством, громадою.

Така позиція давалася письменнику-філософу дуже нелегко, він здобував її в постійній внутрішній боротьбі. Про це яскраво свідчать десятки тисяч написаних, закреслених, а згодом знову неодноразово переписаних його дружиною Софією Андріївною сторінок, які зберігаються в архівах. Ідеологічні вподобання Толстого — це патріархально-селянський демократизм. Ось де витоки його дивних, як для графа-аристократа, «селянських» занять: оранка, косарство тощо, звідси й утілене в наступних творах оспівування народних цінностей (наприклад, поетизація образу селянина Фоканича, який живе «по совісті»). Ці переконання й уподобання зумовили виникнення відомої фрази: «До цього графа справжнього мужика в літературі не було».

Обкладинка до роману Л. Толстого «Анна Кареніна»

1 Патріархальний — такий, що стосується колективу, який ґрунтується на спільному виробництві й споживанні.

Отже, задум «Анни Кареніної» виник саме в цей складний період духовних пошуків. Перша редакція роману побачила світ у 1873 р.1, а вже на початку 1874 р. він друкувався окремою книжкою. Анна, її чоловік Олексій і коханець ще зовсім не схожі на персонажів остаточного варіанта роману. Героїню призводить до самогубства і збайдужіння Вронського, і зіткнення «диявольської» примарної пристрасті з християнською самопожертвою, носієм якої є зраджений чоловік. Йому належить і та морально-філософська істина, що її в остаточній редакції зрозуміє Левін.

Особливо істотних змін зазнав текст роману в 1875-1877 pp., коли Толстой захопився різноманітними релігійними й філософськими працями й ученнями. «Думка сімейна» у творі значно поглибилася й вийшла з приватного річища на терени загального аналізу людських взаємин під час гострих суспільних суперечностей.

Лев Толстой і Федір Достоєвський: бачення «шляху Росії»

Для Толстого (як багато в чому і для Достоєвського) «західний вибір» Росії уявлявся абсолютно неприйнятним. Його герої ладні вигукнути слідом за героєм «Злочину й кари» Разуміхіним: «А от ми й збрехати так, щоб то було своє, не вміємо! Збрехати своє -та це ж майже краще, аніж сказати правду вже готову, з чужого голосу!» Хоча в політичних і художньо- естетичних позиціях Л. Толстого й Ф. Достоєвського було багато принципових розбіжностей (наприклад, їхнє ставлення до релігії: Достоєвського православна церква визнавала й визнає, а Толстого від неї було відлучено), щодо «свого, особливого» шляху для Росії, неприйнятності простого копіювання західного досвіду два генії російської літератури суголосні. Тому герой Достоєвського виголошує свій полум’‎яний монолог, за яким «поліфонічно» вчувається голос самого письменника: «Ну, що ми тепер? — Усі ми, геть усі, без винятку, щодо науки, розвитку, мислення, винаходів, ідеалів, прагнень, лібералізму, здорового розуму, досвіду і всього, всього, всього, всього, всього, ще в першому підготовчому класі гімназії сидимо! Сподобалося чужим розумом жити — і допалися!»

Обкладинка до романів Л. Тостого «Сповідь» і «Про життя»

1 Детальніше див.: Жданов В. А. Творческая история «Анны Карениной». — М., 1997.

Паралельно з романом «Анна Кареніна» письменник працював над «Сповіддю», де шукав відповіді на питання про сенс життя «освічених людей». Толстой переказав східну притчу про подорожнього, який побачив дикого звіра й вирішив заховатися в сухій криниці, але на її дні сидів дракон. Тоді він учепився за гілки куща, корені якого почали гризти чорна й біла миші. Подорожній знає, що загине, адже ані назад, ані вперед шляху немає. Проте, незважаючи на безвихідь, він помітив краплі меду на листку куща й почав злизувати їх. У романі «Анна Кареніна» Толстой зображує чотири шляхи вирішення ситуації, що склалася.

Перший шлях — шлях неусвідомлення. Він полягає в тому, що людина не усвідомлює, що життя — це зло й безглуздя. Люди, які йдуть цим шляхом, не розуміють свого становища й не намагаються це зробити. Вони до часу «лижуть свій мед». Проте зрештою щось-таки примусить їх звернути увагу на дракона або мишей. І тоді — кінець їхньому «солодкому життю». Лев Толстой вважав, що такий шлях обирають жінки, юні та недолугі. У романі так діють двоє чоловіків — Каренін і Вронський.

Другий — шлях епікурейства. Він полягає в тому, щоб, знаючи про небезпеку, яка чекає на тебе, злизати якомога більше меду. Так робить Стіва Облонський.

Третій — шлях сили та енергії. Він полягає в тому, щоб, зрозумівши, що життя є злом і безглуздям, покінчити з ним. Це шлях Анни Кареніної.

Четвертий — шлях слабкості (порівняйте з концепцією письменника «неспротивлення злу насильством»). Його обирають, щоб продовжувати жити, усвідомлюючи зло життя. Цей шлях «слабкості» єдиний з-поміж усіх може перетворитися на шлях «прозріння», що й утілилося в образі Левіна.

На те, що справжньою основою роману є не сюжетні лінії, указував і сам автор: «Я пишаюсь... архітектурою — склепіння зведене так, що непомітно, де замок. І про це я найперше турбувався. Цілісність будівлі базується не на фабулі й не на стосунках дійових осіб, а на внутрішньому зв’‎язку». Його роль виконує певна філософська концепція.

Лев Толстой будує свої твори за принципом контрапункту: це мелодія, яка супроводжує головну мелодію. Такою головною мелодією в романі є сюжетна лінія Анни, а супроводжує її «голос» Левіна.

Nota bene

Лев Толстой порівнював себе з героєм давньої східної притчі про подорожнього. «Так і я, — пише він, — тримаюся за гілки життя, знаючи, що на мене неминуче чекає дракон смерті, готовий роздерти мене, і не можу зрозуміти, навіщо я потрапив на ці тортури. Я намагаюся смоктати той мед, який раніше втішав мене: але цей мед уже не радує мене, а біла й чорна миша — день і ніч — гризуть гілку, за яку я тримаюся».