Волт Вітмен (1819-1892)

«Пісня про себе»

Поема «Пісня про себе» (1855), яка відкривала перше видання збірки «Листя трави», вважається програмовим твором Вітмена. Що в цьому випадку означає слово «програмовий»? Таким називають твір, який не просто належить певному автору, а водночас є ще й своєрідним осереддям його творчості, яскраво втілюючи в собі особливості стилю і світогляду митця.

У збірці «Листя трави» ця поема посідає чільне місце. У ній повного мірою проявилися особливості вітменівського стилю, що піднесли його на вершину літературної слави. Спочатку поет збирався назвати твір «Волт Вітмен». Недаремно ж «тридцятисемирічний» ліричний герой, який шукає свою душу, напрочуд схожий на самого автора. За формою «Пісня про себе» є безсюжетною поемою, що побудована на перевтіленнях ліричного героя в людей, яких він зустрічає на безмежних просторах своєї духовної подорожі. Це звичайні люди, на яких ніхто не звертає уваги, вважаючи їх надто прозаїчними. Однак для Вітмена ці «маленькі» люди - справжні творці життя:Я закоханий в тих, що ростуть просто неба,В людей, що живуть серед стад, що скуштували життянад берегом океану, чи в нетрях,У стерничих і в будівничих суден, у майстрів із сокирами й довбнями, в кучерів, що правлять кіньми.

Переклад М. Стріхи

Перед читачем постають образи жителів Америки різних професій у різні хвилини їхнього життя. Своєрідний «монтаж» цих картин створює яскравий і живий «колективний» портрет епохи й народу. Ліричний герой поеми має багато облич. Це і юнаки, які загинули на війні, і старий артилерист, і заплакана вдова, і дружина машиніста з дитиною на руках... Поет писав про своїх героїв так: «У мене є один центральний образ — сильна людська особистість, типізована через мене самого». Усі його герої — чоловіки й жінки, молоді й старі — цікаві Вітмену. Він стверджує:В усіх людях я бачу себе, не більше й ні на ячмінне зернятко менше,І, добре чи зле мовлю про себе, — це стосується їх також.

Переклад Л. Герасимчука

У поемі помітна стилістика біблійних псалмів, наївна зачарованість індіанськими гімнами й монументалізм гомерівського осягнення світобудови. Вітмен не приховує, що його цікавить насамперед: Що ж таке людина? Хто такий я? Хто такі ви?

Поет стверджує, що життя безмежне й між людьми немає кордонів, як немає кордонів між людьми і Всесвітом. Ідея злиття індивідуального буття людини з космосом є однією з провідних у поемі:До мене постійно плинуть поєднані речі Всесвіту, —Це послання до мене — я мушу їх прочитати.Я знаю, що я безсмертний,Я знаю, що орбіту мою не зміряє циркулем тесля,Я знаю, що не вмру, як зникає вогненний зиґзаґ, який діти малюють поночі у повітрі палаючим прутом.

Переклад Л. Герасимчука

Волт Вітмен захоплюється людиною, природою й життям. Він розчиняється в людстві й водночас є його уособленням, усвідомлюючи себе частиною природи і Всесвіту. «Пісня про себе» пронизана життєствердним оптимізмом і любов’ю до всього живого.

У «Пісні про себе» найповніше втілилася ідея братерства, природної рівності всіх людей і органічного злиття індивідуального буття з космосом природного. Важлива тема твору — це сенс людського буття. Вона містить у собі мотиви божественності людського «я», нерозривного зв’язку душі й тіла, еволюції форм життя, рівності всіх живих істот на землі.

Посилання на схожі матеріали:

• Пісня про себе — Переказ
• Пісня про себе — Скорочений твір
• Збірка «Листя трави», її провідні теми й мотиви. «Пісня про себе» — програмовий твір поета — Розробки уроків