«Листя трави» новаторський характер - «ПІСНЯ ПРО СЕБЕ» - ВОЛТ ВІТМЕН (1819-1892)

Волт Вітмен стверджував, що «нові люди, нові перспективи потребують нової мови», тому й почав розробляти свою власну індивідуально-авторську стилістику. Він рішуче відмовився від традиційних поетичних розмірів і рими, оскільки, на його думку, вони занадто штучні, тому й сковують творчу індивідуальність поета. Вважаючи, що його вірш має бути природним, як дихання людини, поет відкинув традиційні поетичні форми й заклав основи нової поетики, що набула надзвичайно інтенсивного розвитку в XX ст., особливо в англомовних країнах. Щоправда, інколи він уживає ямб, але переважно шукає ритми в природі, «у гуркоті хвиль і шелесті вітру між дерев». Улюблена форма поезій Вітмена — верлібр, вільний вірш без рими, з рядками різної довжини. Цікаво про «вільну творчість» у жанрі «вільного вірша» висловився відомий поет Томас Стернз Еліот: «Автор верлібра вільний у всьому, якщо лише не брати до уваги необхідність створювати гарні вірші».

Стиль Вітмена — новаторський.

Він використовував такі основні художні засоби:

• оформлення рядка як закінченої думки, речення;

Nota bene

Верлібр (фр. vers libre — вільний вірш) — вірш, який не має метра рими і відрізняється від прози лише наявністю членування на віршові відрізки (відмічені на письмі графічним розташуванням рядків, а в усному мовленні — інтонацією). Відомий з часів середньовіччя, відроджений німецькими преромантиками, Волтом Вітменом і французькими символістами.

М. Гаспаров

Ad Fontes

Загалом творча спадщина Вітмена належить романтизму, однак у ній чітко простежується та нова художня проблематика, яка мала отримати осмислення уже в межах нової естетичної системи — реалізму.

А. Звєрев

• діалог з читачем або собою;

• постійні повтори початку віршового рядка (анафора) чи його закінчення (епіфора);

• перефразування й переосмислення чужих висловів;

• синтаксичний паралелізм (однотипні речення);

• тяжіння до метафори та символу;

• інтенсивне вживання антитези, контрасту;

• ораторські прииоми (звернення, риторичні запитання, наказовий спосіб мовлення);

• детальний перелік предметів і явищ, названий «вітменівським каталогом».

Розглянемо останній з названих художніх засобів — вітменівський каталог (у цьому американець нагадує Гомера). На перший погляд декому він може видатися чудернацьким малопов’‎язаним переліком того, що оточувало поета. Однак за цією монотонною одноманітністю криється всеосяжність філософської думки, яка прозирає видимі й невидимі зв’‎язки між усім сущим:

Я дивлюся на зорі яскраві й думаю про гармонію всіх світів і про

майбутнє.

Подібність безмежна все обіймає:

Всі сфери — великі, малі, довершені, недовершені, сонця, місяці

та планети,

Всі відстані в просторі — які б вони не були великі,

Всі відстані в часі, форми всі неживі,

Всі душі, тіла всі живі, які б не були вони різноманітні, в яких

світах не жили б, Всі гази, рідини, рослини, каміння, риб і тварин,

Всі нації, всі прапори, варварство, цивілізацію, мови,

Всі особистості, що існували чи існуватимуть на цій планеті чи будь-якій іншій,

Всі смерті і всі життя — в минулому, теперішньому й

майбутньому, Ця подібність безмежна з’‎єднала і з’‎єднувала одвіку,

І буде довіку з’‎єднувати, купи тримаючи.

«Погляд». Переклад М. Стріхи

Волт Вітмен повертає поезії її первісну музичність, магічно- заворожуючу функцію. Дійсно, деякі його рядки напрочуд суголосні шелесту хвиль на узбережжі його рідного Лонг-Айленда (пригадайте, що подібну відповідність ми відзначали, коли вели мову про суголосність Гомерового гекзаметра ритму морських хвиль біля Еллади). Домінуюче в його поезії почуття нескінченної широти й розмаїття світобудови сполучається з настільки ж органічним відчуттям вічної динаміки, мінливості, діалектичною контрастністю буття (у цьому відчувається вплив на творчість поета філософії трансценденталізму). Воно не визнає ієрархії цінностей, оскільки справжнє життя — це неперервний цикл, постійний рух у часі та просторі, нескінченні трансформації й метаморфози.

Волт Вітмен віддав своє творче натхнення людям, «щедро себе розкидав для всіх і назавжди» й залишився в пам’‎яті нащадків як поет, який уславив життя в усіх його проявах. Деякі його рядки звучать як заповіт, як довічна обіцянка поета про любов і підтримку всім без винятку прийдешнім поколінням, «на які він чекає»:

...Порохві земній себе я заповідаю, щоб прорости травою любою, Якщо буду вам знову потрібний — шукайте мене під підошвами черевиків своїх. Навряд чи ви зрозумієте, хто я, і що я хочу сказати,

Та все ж я буду для вас добрим здоров’‎ям,

Очищу й зміцню вам кров.

Не знайшовши мене відразу — духом не підупадіть,

Не заставши мене в одному місці, шукайте в іншому,

Десь я стою і чекаю на вас.

Переклад М. Стріхи

Волт Вітмен. 1887 р.