Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Особливості стилю О. Уайльда - ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ» ЯК ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ РОМАН. ЙОГО ХУДОЖНЯ СВОЄРІДНІСТЬ - ОСКАР УАЙЛЬД (1854-1900)

Оскар Уайльд виробив свій особливий «декоративний» стиль оповіді. Докладно смакуючи деталі, він описує інтер’‎єр, одяг і зовнішність героїв, коштовності й прикраси, дерева й квіти. Усе, що зображує письменник, як правило, є надзвичайно мальовничим, витонченим, вишуканим: «З перського дивана, де лежав лорд Генрі Уоттон, можна було побачити лише блиск золотаво-ніжного, як мед, цвіту верболозу, чиє тремтливе віття немовби насту витримувало тягар полум’‎яної краси. Зрідка на довгих шовкових шторах величезного вікна миготіли химерні тіні птахів, утворюючи на мить щось подібне до японського малюнка».


Оскар Уайльд — моральний іммораліст?

У багатьох творах Уайльда його ж імморалістські гасла заперечуються і розвінчуються. Так, майже всі його комедії будуються на спокуті, розплаті героїв за колись учинений антиморальний поступок. Те саме бачимо і в казках, де показана неможливість служіння красі без опори на доброту й моральність. Такою є тема казок «Хлопчик-Зірка», «Рибалка і його душа», оповідання «Кентервільський привид», які закінчуються апофеозом любові, самопожертви, співчуття до знедолених.


Пам’‎ятник Оскару Уайльду в Дубліні


У системі епітетів, порівнянь і метафор, що їх використовує Уайльд, є квіти й мінерали. За це його іноді навіть називали «ботаніком і мінералогом» у літературі. Однак деякі дослідники вважають, що він радше був «квітникарем і ювеліром», адже квіти цікавили його лише після того, як садівники виростили їх на клумбі, а мінерали — лише тоді, коли ювеліри перетворили їх на коштовне каміння. «Мистецтво вище за природу і не може її наслідувати», — стверджує письменник. Навпаки, це природа повинна прагнути до наслідування мистецтва, тому кров має нагадувати рубін, синє небо — сапфір, а зелена трава — смарагд, і аж ніяк не навпаки.

У творах Уайльда основним об’‎єктом опису є не природа чи людина, а барвистий світ речей, найчастіше інтер’‎єр чи натюрморт: коштовні камені, меблі, тканини тощо. Навіть природа в нього стає «штучною», «обробленою», часто — частиною того ж таки інтер’‎єру. Прагнення до мальовничої багатобарвності зумовлює тяжіння письменника до східної екзотики й навіть казковості, а для його стилістики характерні мальовничі розгорнуті порівняння, часто деталізовані.

Оскар Уайльд, прагнучи вишуканих відчуттів, перетворює логіку мислення на певну естетичну гру, надаючи перевагу формі відточених афоризмів, уражаючих парадоксів й оксиморонів. Тому головну цінність має не стільки істинність думки, скільки гострота її втілення, гра слів, надлишок образності, побічних змістів, і все це притаманне його афоризмам.

Парадокси Уайльда відтінюють протиріччя між зовнішньою й внутрішньою сторонами зображуваного ним лицемірного великосвітського середовища. Водночас їх призначення значно ширше — це ще й демонстрування суперечливості людського розуму й знання, умовності усталених понять.


Оскар Уайльд та імпресіонізм

З одного боку, велика увага до впливу на сприйняття читача (розмаїтість і поєднання звуків, кольорів, запахів), прагнення вразити його споріднювали стиль Уайльда з творчою манерою імпресіоністів. Проте в його творах немає розчинення предметності в потоці вражень («імпресій»). За всієї барвистості стилю, творам письменника притаманні ясність, замкнутість, відточеність форми предмета, який не розпливається й зберігає чіткість контурів. Тож, наприклад, казки Уайльда стали хрестоматійними завдяки простоті, логічній точності та ясності мовного оформлення.

Усі згадані й не згадані риси та штрихи у своїй сукупності та взаємодії утворюють те, що називається особливістю індивідуального стилю Оскара Уайльда.