СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Алегорія — іносказання, слово або зворот мови, ужиті не в прямому, а в переносному значенні. Алегорія в художньому творі допомагає розкрити поняття добра, зла, підступності, вдячності, надії тощо в конкретному художньому образі.

Алітерація (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає в повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв’язку.

Асонанс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звуків у рядку або строфі, що надає віршовій мові милозвучності, підсилює її музичність.

Боваризм — поняття, що позначає неможливість проводити чітку межу між дійсністю і фантазією, коли факти реального світу підмінюються уявними. Запроваджене французьким філософом і есеїстом Жулем де Готьє в есе «Боваризм, есе про силу уяви» (1902). Термін походить від прізвища головної героїні роману Густава Флобера «Мадам Боварі».

Верлібр — вільний вірш без рими, з рядками різної довжини. Вільний вірш (верлібр) стоїть на межі вірша й прози. У ньому відсутні рима та постійний розмір, рядки різняться кількістю складів, а строфи — кількістю рядків.

Вітменівський каталог — довгий і детальний перелік якихось фактів, ознак, реалій дійсності тощо. Вітмен часто вживав у своїх творах такі довгі й докладні описи, переліки фактів тощо. Цей прийом він запозичив у Гомера.

Гомерівський каталог — характерна ознака стилю Гомера — детальний опис подій, предметів, ознак тощо, не обов’язково пов’язаних головною темою твору. Так, «Іліаду» й «Одіссею» називають енциклопедією життя стародавніх греків, у них можна знайти найрізноманітніші відомості про Елладу.

Гротеск — тип художньої образності, який грунтується на химерному поєднанні фантастичного й реального, прекрасного й потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного. Гротеск — найвищий ступінь комічного.

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві та культурі кінця XIX — початку XX ст. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Епос (від гр. код — слово, розповідь) — оповідь про минуле народу, у якій прославляються розум, сила, мужність і відданість батьківщині. Основою античного епосу була міфологія.

Естетизм — збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Естетизм виник в Англії наприкінці XIX ст. як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея «мистецтва заради мистецтва». Найяскравіший представник естетизму — Оскар Вайльд.

Індивідуальний стиль — система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи письменників (течії або напряму), цілої літературної доби.

Інтелектуальний роман (лат. intellectus — розум, пізнання) — проза, у якій відчутно переважають інтелектуально-раціональні елементи образного мислення митця над емоційно-чуттєвими. У творі це виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у яких домінує абстрактне мислення; у порушенні й художньому втіленні важливих проблем, у розкритті інтелектуального драматизму мислителів.

Імпресіонізм (від фр. враження) — течія раннього модернізму другої половини XIX — початку XX ст. Імпресіонізм виник спершу у живописі (Клод Моне, Едуар Мане, Огюст Ренуар, Едгар Дега та ін.), а потім поширився на інші види мистецтва (Огюст Роден у скульптурі, Моріс Равель, Клод Дебюссі, Ігор Стравинський у музиці), а також літературу. Основоположниками імпресіонізму в літературі стали письменники брати Гонкури та поет Поль Верлен.

Історичний роман — роман, побудований на історичному сюжеті, який відтворює у художній формі якусь епоху, певний період історії.

Класична література — корпус творів, які вважаються взірцевими для тієї чи іншої епохи.

Масова література — розважальна й дидактична белетристика, яка друкується великими накладами і є складовою «індустрії культури». Використовуючи стереотипи масової свідомості й популістську стратегію завоювання публіки, такі твори передбачають спрощене, комфортне читання.

«Мистецтво для мистецтва», «чисте мистецтво» (фр. l’Artpour I’Art) естетична доктрина, що утверджує самоцільність художньої творчості, незалежність мистецтва від суспільного життя. Як художній напрям «мистецтво для мистецтва» зародилося у французькій літературі середини XIX ст.

Міф - це оповідь, заснована на традиціях, легендах або фактах, яка пояснює звичаї та обряди, розкриває історію походження світу і людей, природи і тварин, предметів і явищ з участю надприродних істот — богів, демонів, героїв. Свого часу міф заміняв наукові знання і був основою світогляду.

Модернізм — загальна назва напрямів у мистецтві та літературі кінця XIX і початку XX ст., що відображали кризу європейської культури і характеризували розрив із традиціями реалізму та естетикою минулого.

Неоромантизм — стильова течія модернізму, визначальною рисою якої є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерного для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне.

Парадокс (д.-гр. незвичайний, неймовірний, дивний) — думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною. Парадокс використовується як художній прийом.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання.

Поема (від гр. твір, творіння) — ліро-епічний віршований твір, у якому зображені значні події і яскраві характери. Жанрові різновиди поеми: ліро-епічна, лірична, епічна, сатирична, героїчна, дидактична, бурлескна, драматична тощо. Виникла поема на основі давніх і середньовічних пісень, сказань, епопей, що уславлювали визначні історичні події.

Поліфонія (гр. polyphonia — багатоголосся) — музичний термін, одночасне гармонійне поєднання та розвиток рівноправних самостійних мелодійних ліній. Терміни «поліфонія», «поліфонізм» використовуються в літературі для позначення багатоплановості художнього твору.

Пригодницький роман (фр. roman d’aventures) — роман, сюжет якого насичений незвичайними подіями й характеризується їхнім несподіваним поворотом, великою динамікою розгортання.

Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумовили його вчинки та поведінку. Головним об’єктом дослідження у психологічному романі є людина з її неповторним внутрішнім світом. Сформувався в XIX ст. («Герой нашого часу» М. Лєрмонтова, «Пані Боварі» Г. Флобера, «Злочин і кара», «Брати Карамазови» Ф. Достоєвського та ін.).

Роман (фр. roman — романський) — епічний жанровий різновид, місткий за обсягом, складний за будовою, прозовий (рідше віршований) епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характерів багатьох персонажів.

Роман-хроніка (від гр. χρονικα — літопис) — літературна форма роману, що містить викладення подій в їхній часовій послідовності у житті однієї людини чи цілої сім’ї, а також розповідь про переживання й конфлікті! людей. Сюжето-твірну роль грає саме час, розповідь — це почергова зміна епізодів.

Символ (гр. symbolon — умовний знак, натяк) — предметний або словесний знак, що опосередковано виражає суть певного явища. Символ характеризується узагальненістю, багатозначністю, таємним змістом, тому може витлумачуватися по-різному.

Символізм (гр. symbolon — знак, символ, ознака) — найвизначніша серед течій раннього модернізму кінця XIX — початку XX ст. Символісти використовували символ як засіб вираження незбагненної суті життєвих явищ та особистих уявлень, творчих прозрінь, ірраціональних осяянь митця. Для символістів поезія, як і музика, була найвищою формою пізнання таємниці світу. Започаткували символізм французькі поети Поль Верлен, Стефан Малларме, Артюр Рембо, після чого символізм розповсюдився в усій Європі, а також поширився на інші види мистецтва — живопис, музику, театр.

Символістська драма — драма, в основі якої лежать філософські вчення німецьких романтиків-ідеалістів (неоромантизм), схильність до містицизму, до індивідуалістичного самозаглиблення. Це стало причиною особливої поетики символістської драми — поетики загадковості, таємничих натяків, містичного страху й неземної, примарної краси. У символістській драмі головне мають передавати не слова, а жести, тому драматург використовує багатозначні слова, загадкові висловлення, створюючи атмосферу нервового очікування чогось таємничого, часто жахливого. А напруженість дії передають міміка акторів, їхні рухи.

Соціальна сатира — гостра критика суспільства з висміюванням, а то й гнівним засудженням вад і негативних явищ у різних ділянках суспільного й політичного життя. Художні засоби сатири — гротеск, пародія, іронія.

Соціально-психологічний роман — один із різновидів романного жанру, у якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв. У соціально-психологічному романі письменники досліджують вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального.

«Статичний театр» або «театр мовчання» театр, у якому увага зосереджується не на зображенні подій та зовнішньої інтриги, а на внутрішній дії у внутрішньому світі героїв, практично без реплік, оскільки виражає те, для чого не вистачає слів.

Сугестивна лірика — ліричні твори, побудовані на асоціаціях та інтонаційних відтінках, звернені до емоційної сфери читача. Предметом зображення в сугестивній ліриці є духовний стан, внутрішні конфлікти морально-психологічного характеру.

Сугестія — навіювання, спонтанний вияв емоцій.

Феєрія (від фр. фея, чарівниця) — театральна або циркова вистава з фантастично-казковим сюжетом, сценічними ефектами і трюками. Наприкінці XIX - на початку XX ст. елементи феєричності проникли в літературу, зокрема драматургію, і з’явилася драма-феєрія (драма-казка).

Філософський роман — великий епічний твір, у якому безпосередньо викладається світоглядна або етична позиція автора.

Художність — мистецька якість твору, яка полягає у гармонійному поєднанні важливого змісту і відповідної йому досконалої форми. Лише той твір, у якому існує повна відповідність поміж усіма його складниками, існує гармонія, організована ідейним змістом, можна назвати високохудожнім. Художність безпосередньо пов’язана з творчою свободою, оригінальністю, смаком, почуттям міри автора у висвітленні теми.