Трагедія «Гамлет» - Відродження в Англії. Шекспір. «Гамлет» - Золоті сторінки далеких епох

Для трагедії «Гамлет» Шекспір використав давній сюжет: узурпатор убиває шляхетного правителя й захоплює владу над країною, а син убитого має відновити справедливість, покаравши убивцю батька. Якщо спадкоємець загиблого короля впорається з цим завданням, нагородою йому стануть трон батька і гучна слава «діянь гідних».

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Шекспір спирався на легенду про Амлета, записану літописцем XIII ст. Саксоном Граматиком. У легенді розповідається про те, як король Ютландії (півострови в Данії) загинув від руки рідного брата. Убивця захопив його престол і одружився з удовою. Син убитого, принц Амлет, задумав помститися вбивці батька, але до певного часу прикидався божевільним, щоб не викликати зайвих підозр. Король-узурпатор і його прибічники спробували згубити Амлета, але їм це не вдалося. Врешті-решт Амлет переміг усіх своїх ворогів, став королем (події, описані в цьому переказі, швидше за все належать до IX ст.).

Пам'ятники Гамлету й Офелії в Гельсингьорі. Данське містечко Гельсингьор — це і є Ельсинор із «Гамлета» Шекспіра

Дія трагедії Шекспіра стосується набагато пізніших часів, ніж стародавня легенда. Суперечність між християнським ученням і земними реаліями це той новий смисл, яким наповнив драматург свій твір, у якому йдеться про моральний обов’язок і справедливість, про помсту й милосердя, про високі почуття одних і ниці вчинки інших, про визначеність людської долі, про складний вибір, що його доводиться робити в житті.

Шекспірів Гамлет християнин, а Христос учив прощати ворогів своїх. Так у чому ж полягає його обов’язок: у прощенні вбивці свого батька або в помсті? Це і є головний конфлікт трагедії.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Починається трагедія з того, що поруч із королівським палацом данських монархів — Ельсинором солдати кілька разів бачили привида, дивно схожого на нещодавно загиблого короля.

Новина доходить до принца Гамлета, і він вирішує побачити, що відбувається, на власні очі.

Після зустрічі з Привидом Гамлет сповнений сум’яття: він почув, що брат покійного короля, нинішній король Клавдій і чоловік його матері, отруїв його батька. Привид наказує синові помститися за нього.

Педро Амеріку. Видіння Гамлета. 1893 р.

Трагедія Гамлета — це трагедія пізнання людиною зла. До часу існування героя було безтурботним. Принц жив у королівській сім’ї, зігрітий любов’ю батьків. Він сам покохав, і чарівна дівчина відповіла йому взаємністю. У нього були вірні друзі. Він захоплювався науками, любив театр, писав вірші. Попереду на нього чекало велике майбутнє — стати королем і правити своїм народом. Та раптово все почало руйнуватися. У розквіті сил помер батько. Не встиг Гамлет

пережити це горе, як другий удар спіткав його: мати за два місяці по смерті батька вийшла заміж за батькового брата. Принц дізнався, що новий король, чоловік його матері, пішов на злочин заради трону й жінки — убив його батька-короля.

Біди, що спіткали Гамлета, примусили його по-новому подивитися на те, що відбувається навколо. Світ, який він побачив, вжахнув принца. Його душу ятрять важкі питання: чи варте чогось людське життя? Що таке смерть? Чи можна комусь вірити? Чи існують дружба й любов? Як бути щасливим у світі, де панують брехня та зрада? Як відповідати на зло?

Поза сумнівом, убивця має бути покараний: також безсумнівно, що покарання злочинця є обов’язком сина і спадкоємця престолу.

Та чи є у Гамлета можливість покарати вбивцю батька законним шляхом? Клавдій — король, носій влади і гарант справедливості в країні. До якого суду може звернутися син убитого короля? Сама доля штовхає Гамлета на шлях помсти, неприйнятної для християнина. Філософське питання вибору й свободи волі пронизує всю трагедію.

У Гамлета дуже важко на душі, рідна земля йому здається «пустельним місцем», а повітря - «каламутним і чумним скупченням парів» (тут і далі переклад Леоніда Гребінки).

У своєму знаменитому монолозі «Бути чи не бути?» Гамлет перелічує біди тогочасного суспільства: «властей сваволю», «тяганину суду», «гніт можновладця, гордія зневаги». А найгірша, на погляд Гамлета, його рідна країна, де він народився й живе. Він називає Данію «тюрмою з безліччю затворів, темниць і підземель». Данське королівство постає в трагедії як символ недосконалості світу й людей.

Джон Вотерхаус. Офелія. 1889 р.

Бенджамін Вест. Офелія і Лаерт. 1792 р.

У трагедії Шекспіра ми відчуваємо дію фатуму. Гамлет приречений, як і всі, кого він любить або ненавидить. Він зовсім не хотів убивати Полонія, батька Офелії. Ще менше Гамлет хотів заподіяти зло самій Офелії, проте мимовільне вбивство Полонія стало причиною безумства, а потім і смерті дівчини.

Величний і трагічний фінал «Гамлета» Шекспіра можна трактувати як тріумф справедливості. Випадково випила отруєного вина королева, винна в тому, що несвідомо зв’язала життя з убивцею. Помирає від удару рапіри Гамлета Лаерт, який отруїв рапіру для поєдинку. Гамлет нарешті розраховується з підступним королем Клавдієм за смерть батька. Проте й сам Гамлет гине. Можливо, його наздоганяє кара за ненавмисне вбивство Полонія та загибель Офелії? Сповнена глибоких філософських і моральних проблем, трагедія порушує складні питання, проте не дає однозначних відповідей.

Давно було помічено різноманітну тональність трагедій Шекспіра, суміш трагічного з комічним. Зазвичай у його творах носіями комічного є персонажі низького звання і блазні. У «Гамлеті» немає такого блазня. Щоправда, тут є комічні фігури: могильників на початку твору, Озріка і другого дворянина на початку п’ятої дії. Іноді комічний і Полоній. У «Гамлеті» Шекспір будує дію так, щоб трагічна напруга змінялася сценами спокійними й глузливими. Те, що серйозне межує зі смішним, трагічне — з комічним, піднесене — з повсякденним, створює враження справжньої життєвості твору.