Поезія «чистого мистецтва» в Росії - Проза й поезія ХІХ ст.

У європейських і американській літературах середини XIX ст. лірична поезія залишалася переважно романтичною. У російській поезії розвинулася реалістична течія, представлена «поетом-громадянином» Миколою Некрасовим і його школою.

Діаметрально протилежним позиції Некрасова був погляд на творчість прибічника «чистого мистецтва» Афанасія Фета

Некрасов Микола Олексійович (1821-1877) — російський поет, письменник і публіцист, революційний демократ.

Теорія літератури

«Мистецтво для мистецтва», «чисте мистецтво» (фр. I'Artpourl’Art) естетична доктрина, що утверджує самоцільність художньої творчості, незалежність мистецтва від суспільного життя. Як художній напрям «мистецтво для мистецтва» зародилося у французькій літературі середини XIX ст. Естетичні концепції «чистого мистецтва» набули значного поширення у творчості послідовників романтизму.

Філософською основою теорії «мистецтва для мистецтва» було вчення Іммануїла Канта про «незацікавлену естетичну насолоду», про чисту форму мистецтва, а також Фрідріха Вільгельма Шеллінга про «абсолютно вільну творчість». Ідеї «мистецтва для мистецтва» найповніше виявилися в поезії і творчих маніфестах французьких поетів Теофіля Готьє, Поля Верлена та інших.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

У середині XIX ст. теорія «чистого мистецтва» («мистецтва для мистецтва»), відома ще від античних часів, набула «нового дихання». У Франції її прихильники — поети Шарль Леконт де Ліль, Теофіль Готьє, Жозе Марія де Ередіа, Теодор де Банвіль — об’єдналися у групу «Парнас» і надрукували три збірки «Сучасний Парнас» (1866, 1871 і 1876 рр.).

Сама назва угруповання свідчить про небажання його учасників порушувати соціальні проблеми, притаманні реалізму. Адже в давньогрецькій міфології Парнас — це гора, де перебували Аполлон і Музи, які служили лише високому мистецтву.

Парнасці ретельно «шліфували» кожен рядок, кожне слово своїх творів, а також використовували культурні надбання попередніх епох і особливо захоплювалися ремінісценціями. Художня досконалість творів, прагнення відкривати нові поетичні обрії перетворили творчість парнасців на визначне художнє явище.

Ремінісценція (від лат. reminiscentia — спогад) — риси, що викликають спогади про інший твір мистецтва.

Поняття «чисте мистецтво» це «чисте» у значенні досконалого, ідеального, абсолютно художнього, духовно наповненого. Позиція прихильників «чистого мистецтва» полягала не в тому, щоб відірвати мистецтво від реальності, а в тому, щоб захистити його творчі принципи, поетичну своєрідність і чистоту ідеалів. Вони прагнули не до ізоляції від суспільного життя, бо це неможливо, а до творчої свободи в ім’я утвердження досконалого ідеалу мистецтва, незалежного від дріб’язкових потреб і політичних пристрастей.

Російська література 50-60-х років XIX ст. налічує кілька відомих і нині поетів, що складають плеяду жерців «чистого мистецтва», зокрема Федір Тютчев та Афанасій Фет.

Основні теми поезії «чистого мистецтва»