Збірка «Листя трави» - Розвиток романтизму в США - Проза й поезія ХІХ ст.

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Н. М. Кадоб’янська - Сиция 2018

Збірка «Листя трави» - Розвиток романтизму в США - Проза й поезія ХІХ ст.

Політичні, філософські, естетичні погляди Болта Вітмена знайшли відображення у книжці його життя — збірці «Листя трави».

Назва «Листя трави» — це гра слів, яка містить виклик автора читачам. «Травою» видавці називали роботи низького сорту, а «листя», листи — це сторінки, на яких ці роботи надруковані.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Із дванадцяти віршів і поем у цілком новому стилі Вітмен уклав збірку з такою ж, як і самі вірші, дражливою назвою: «Листя трави». Ви ніколи не бачили у трави листя? То, можливо, ви просто погано вдивлялися у природу, не зливалися з нею так, щоб і самому стати лише листком трави? Адже листя трави — це реальність «трансцендентна».

ГОЛОВНІ ТЕМИ ПОЕЗІЇ БОЛТА ВІТМЕНА

Звичайно, і набирати, і видавати таку книжку поетові довелося особисто (тут стали в пригоді робочі навички, отримані в юності). У липні 1855 року Вітмен виготовив 800 її примірників. На зеленій палітурці імені автора не було зазначено, тільки зображено листя і стеблинки трави. Найбільший за обсягом твір був без назви і починався так:

Себе я прославляю, себе я оспівую,

І те, що приймаю я, приймете й ви,

Бо кожен атом, котрий належить мені,

так само належить вам.

Тут і далі переклад Леся Герасимчука

Лише в сьомому виданні (1881) ця поема отримала назву, під якою перевидається й нині: «Пісня про себе».

Збірку «Листя трави», головну працю свого життя, Вітмен називав не «моя книга», а «наша». Ця книжка про Людину у її найкращому й найповнішому втіленні. Здається, немає в людському житті нічого, що не ввійшло б до вітменівського космосу: душа і тіло, молодість і старість, сумніви і безмежна віра, любов, страждання, щастя, пошук, праця — все це ввібрала головна книжка поета.

У поезії Вітмена втілено найбільш революційні прагнення епохи. Своє завдання поет убачав у створенні справжнього національного епосу, що вміщує повну картину дійсності, передає відчуття причетності до всього, що відбувається під американським небом і навіть більше - у Всесвіті.

Самуель Холлієр. Болт Вітмен. 1854 р.

Цей малюнок було вміщено до книги «Листя трави»

Ідея злиття індивідуального буття з космосом найяскравіше втілена в «Пісні про себе» — одній із кращих поем збірки. Поема відкривається ліричним зачином: із незатишних запилюжених кімнат герой біжить на берег річки, де скидає з себе одяг — важкий тягар умовностей і незмін- них правил. Йому дихається легко й привільно, розчинившись у природі, він почувається щасливим. Він відчуває прагнення до гармонії навіть у

найменший часточці всього живого.

Людина, законне й кохане дитя природи, у поемі досконала й прекрасна. То навіщо вона має комусь підкорятися? Поет замислюється над питанням: чим гірший за грецьких богів пожежник, який бореться з вогнем? А хіба не Богородиця — дружина машиніста з немовлям біля грудей?..

У поемі розкриваються поняття життя і смерті, кохання й щастя. Герой відкриває для себе світ, слухаючи досконалий і мудрий голос природи: «Я виходжу до тривкого і суттєвого від паростка великого чи малого».

Уночі він іде на побачення зі Всесвітом і чує, як шепочуться зорі на небосхилі про каламутний ставок в осінньому лісі, про місяць, що спускається по крутосхилах шелесткого смеркання. Він освідчується у коханні землі, звертається до моря.

Заради втілення своїх творчих задумів Вітмен докорінно перебудував

традиційну поетичну систему, увів вільний вірш і ритм, що передає рух самого життя.

Теорія літератури

Верлібр — вільний вірш без рими, з рядками різної довжини. Вільний вірш (верлібр) стоїть на межі вірша й прози. У ньому відсутні рима та постійний розмір, рядки різняться кількістю складів, а строфи — кількістю рядків.

Поезії Вітмена іноді називають «словесними ораторіями». Кожен рядок його вірша становить смислову одиницю, а складний ритмічний малюнок органічно пов’язаний зі змістом твору:

Повітрям я відлітаю,

я махаю своїм білим волоссям сонцю, що тікає,

Я заповідаю себе землі,

Щоб прорости травою, яку люблю,

Як я вам буду знов потрібний, шукайте мене під підошвами, своїх черевиків.

Попри піднесеність мовлення Вітмена, іноді виникає оманливе враження, що це не вірші, а бурхливий мовний потік.

Для Вітмена характерна любов до астрономічних чисел мільйонів, квінтильйонів, мільярдів, тому що кожну людину, найменшу річ він бачив на тлі «міжзоряних пустот». Поет усвідомлював себе у багатовіковому колообігу матерії, почуваючи за плечима всіх своїх предків, починаючи з доісторичних. Звідси відчуття, що за ним мільйони віків і такі ж мільйони віків у нього попереду.

«Листя трави» можна назвати найвідвертішою й найповнішою біографією Вітмена. Поет почав писати свою «горду пісню» замолоду й продовжував усе життя, за будь-яких обставин. І його книга поступово виростала у «портрет людини нового часу». Упродовж майже чотирьох десятиліть Вітмен перебував незмінно вірним своїй книзі не тому, що будував поетичний мавзолей для себе. Ця самовіддана праця стала супутником і дзеркалом його життя, вищу мету якого поет убачав у збереженні своїх ідеалів і в невпинній творчій діяльності, спрямованій на їхнє втілення.

Ліричний герой збірки «Листя трави»

Як же сталося, що автор поетичної збірки, яку так різко критикували, врешті став улюбленим письменником американців і національним поетом Америки? Справа, звичайно, не в її оригінальній назві, не в зеленій палітурці з листям та стеблинами, а в особі ліричного героя. Поступово цей герой прибрав ім’я автора, його характерні риси. Пересічний американець Волт Вітмен перетворився на символ своєї країни.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Це унікальне явище світової літератури, коли оригінальний поет, проте пересічна людина, змальовує в сотнях рядків свій гіперболізований портрет, з якого постає портрет епохи й цілої нації:

Волт Вітмен, космос, Манхеттена син,

Буйний, дорідний, чуттєвий, їсть, п’є і народжує,

Не сентиментальний, не ставить себе над чоловіками чи жінками чи осторонь їх,

Однаково сором’язливий та безсоромний.

Геть замки з дверей! Геть з одвірків і двері самі!

Хто зневажає іншого, той зневажає мене,

І все, що зроблено й мовлено, повертається врешті до мене.

Крізь мене натхнення, наростаючи, рине бурхливо, крізь мене — потік одкровення.

Я називаю пароль одвічний, я знак даю — демократія,

Клянусь, я не прийму нічого, що порівну всім не припало б!

Ліричний герой «Листя трави» відрізняється від розчарованих, самотніх, заглиблених у власні переживання героїв, типових для романтизму. Вітмен змальовує свого героя в усій повноті буття не лише приватного, а й суспільного та політичного. Поет, глибоко зацікавлений життям сучасників, усвідомлює власну причетність до подій епохи, відчуває себе краплиною бурхливого «океану натовпу».

Улюблене слово Вітмена — ідентичність (однаковість, тотожність). Хоч куди б він глянув — усюди бачить близьку спорідненість речей. Щомиті перевтілюється він у все нових і нових людей, цим утверджуючи свою з ними рівність. Увесь світ — продовження самого поета, усюди — його двійники.

Саме в цьому осмисленні себе як частки спільноти і відходить поет від романтичної концепції особистості.

У поемі постає новий ліричний герой узагальнена людина-американець, що мужньо і просто поводиться й так само розмовляє, звичайна людина у своїй природній суті.

У ліричного героя поеми багато облич. Він і загнаний раб, і житель лісів, і старий артилерист, і заплакана вдова, і річковик, і фермер. Разом з ними він учиться зустрічати обличчям ніч, бурі, голод, лихо, удари, як їх зустрічають дерева й тварини.

І щодня, щогодини, щомиті ліричний герой скрізь бачить Бога: на обличчях чоловіків і жінок, на своєму обличчі. Вустами ліричного героя поет стверджує божественну природу людини.

«Ці люди — я. Я відчуваю їх, вони мої, — говорив поет. — У мене є один центральний образ — спільна людська особистість, типізована через мене самого. Але моя книжка змушує кожного читача стати головною дійовою особою, яка переживає кожен рядок» (Волт Вітмен).

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Пісня про себе

1.

Себе я прославляю, себе я оспівую,

І те, що приймаю я, приймете й ви,

Бо кожен атом, котрий належить мені,

так само належить вам.

Я тиняюся, шукаючи свою душу,

На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся

й розглядаю стебло травинки.

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з

цього ґрунту, з цього повітря;

Народжений тут від батьків, зароджених тут

батьками, котрі так само тут народилися,

Я, тридцятисемирічний,

без жодної хворості, розпочинаю

І сподіваюся не урватися аж до смерті.

Вірування та вчення, всіма облишені,

Ви відступили убік — але й ви добрі на місці

своєму, і вас не забуто, —

Я прихищаю всі — правильні й хибні,

я дозволяю стверджувати речі

щонайризикованіші:

Хай промовляє природа без перешкод

з первісною силою.

21.

Я — поет Тіла і я — поет Душі,

Зі мною всі насолоди раю та всі болі пекла зі мною,

Перше я прищеплюю і плекаю в собі, друге — на мову нову тлумачу.

Я поет жінки так само, як і чоловіка,

І кажу, що так само чудово жінкою бути, як і чоловіком,

І кажу, що нема більшої величі, ніж бути матір’ю людей.

Я пісню співаю розпросторення або гордості,

Доволі ухилянь і вимолювання,

Я покажу, що розмір — це тільки розвиток.

Ви залишили позаду інших? Ви — президент?

То пусте: вони не лише наздоженуть вас, а й підуть далі,

Я той, хто блукає, коли набирає сили лагідна ніч,

Я гукаю до землі й моря, напівзанурених в ніч.

Прилинь, гологруда ноче, прилинь, магнетична, живлюща ноче!

Ноче південних вітрів, ноче кількох великих зірок!

Ноче дрімотна, шалена, оголена літняя ноче!

Усміхнися, млосна, із диханням свіжим, земле!

Земле дрімотних і вологих дерев!

Земле погаслого заходу, земле гір, на вершинах яких спочиває мла!

Земле склистих потоків місяця вповні, позначених злегка блакиттю!

Земле світла і тіні, що скалками грають на річці!

Земле перлистих хмар, що задля мене стали ясніші й чистіші!

Земле з вигинами стрімкими: земле, вся в яблуневому цвіті!

Усміхнись, бо йде твій коханець!

Щедротна, ти мені любов віддала — і тобі відповім я любов’ю!

О, невимовна, шалена любове!

Переклад Леся Герасимчука

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте історію написання книги Вітмена «Листя трави».

2. Назвіть наскрізні теми та образи збірки «Листя трави».

3. Конкретизуйте, над якими поняттями замислюється ліричний герой творів Волта Вітмена.

4. Розкрийте образ ліричного героя у вірші «Пісня про себе». Обґрунтуйте, чим відрізняється поет від інших людей, на думку автора.

5. Прокоментуйте, яку роль виконує природа в житті людини.

6. Простежте зв’язок збірки «Листя трави» з історією та життям Америки.

7. Проаналізуйте проблематику збірки «Листя трави». Як її побудовано? Які символи використовує поет?

8. Поміркуйте, яку роль у поезіях автора відіграють оклики, заклики, риторичні запитання.

9. Вивчіть напам’ять один із запропонованих уривків із книги Вітмена «Листя трави».






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.