Роман як жанр літератури

Історія роману сягає найдавніших часів. Залежно від літературних епох, періодів, течій, стилів і теоретичних засад розрізняють роман античний, середньовічний, бароковий, просвітницький, романтичний, реалістичний тощо. За змістом — соціальний, сімейно-побутовий, соціально-побутовий, соціально-психологічний, філософський, сатиричний, пригодницький, біографічний, науково-фантастичний тощо. За часом розгортання сюжету — Історичний (про минулі події), сучасний (про теперішні події), роман про майбутнє (про передбачені автором події). За формою роман у листах, роман у віршах, роман у новелах, роман-хроніка, роман-памфлет, роман-ріка тощо.

Літературний жанр — це умовне об'єднання художніх творів за певною структурою та спільними ознаками зображення дійсності.

В Античності виникає так званий «античний роман» («Дафніс і Хлоя» Лонга), у якому тонко зображувалося життя пастухів на лоні природи.

Поступово цей жанр оновлюється. І вже на Середньовіччя припадає розквіт «лицарського роману», у якому оспівувалися ідеали лицарства, розповідалося про незвичайні, фантастичні пригоди і подвиги (лицарські романи про короля Артура, Олександра Македонського чи Трістана та Ізольду). У ці часи виникає і термін роман.

Як літературний термін слово «роман» уперше було використано в XVI ст.

Роман (фр. roman) «романський».

У XII XIII століттях з’являються твори, написані однією з романських мов - французькою, італійською, іспанською, португальською. Спочатку твори романськими мовами називали романськими оповіданнями. Згодом назва скоротилася і залишилася тільки слово «роман».

XIX століття стало знаковим для розвитку роману.

За доби романтизму виникає історичний роман, основоположником якого був Вальтер Скотт, Завдяки його творам про життя англійського Середньовіччя, історичні події, соціальні зміни та особливості національного характеру дізналися в усій Європі («Айвенго» тощо).

За часів реалізму особливої популярності набули реалістичні романи Стендаля («Червоне і чорне»), Оноре де Бальзака («Батько Горіо», «Євгенія Гранде»), Густава Флобера («Пані Боварі»), Чарлза Діккенса («Домбі і син»), Олександра Пушкіна («Євгеній Онегін»), Миколи Гоголя («Мертві душі»), Льва Толстого («Війна І мир», «Воскресіння», «Анна Кареніна»), Федора Достоєвського («Злочин і кара», «Брати Карамазови»). Письменники зверталися до художнього осмислення суспільних конфліктів, широкої панорами людського життя, питань моралі, до розкриття найтонших і найскладніших порухів душі, характерів у їхньому формуванні, розвитку, зумовленості зовнішніми обставинами.

Уже в XIX столітті роман всебічно втілює літературний і культурний досвід, стає джерелом історичної інформації, вивчення моралі суспільства, огляду сучасних політичних та етичних теорій, дослідження багатства й бідності, добробуту і злочинності, тобто яскравим відображенням усіх аспектів реального життя.

Автори реалістичного роману XIX ст., як правило, не використовували готових моделей і форм, як робили письменники попередніх століть, вони вільно добирали виражальні засоби, відповідні зображуваним явищам, що визначає їхній індивідуальний стиль.

Не менш цікавою була подальша історія жанру роману. Її можна назвати добою експериментів із романом, коли письменники прагнули відмовитися від традицій у створенні сюжетів, характерів, виборі художніх засобів. Такий роман називається модерністським і розвивався він наприкінці XIX — на початку XX століття. У цей період остаточно оформляються поліцейський і детективний, а також фантастичний і дамський («рожевий») романи.

У XX столітті з’являється новий роман — постмодерністський. З ним ви ознайомитеся наступного навчального року.

Король Артур і його лицарі за круглим столом. XV ст.

Індивідуальний стиль митця — система художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, його індивідуальна манера письма.

Різновиди роману XIX століття, їхня національна своєрідність

Майстри роману XIX століття висвітлювали різні теми свого часу, їхні твори суттєво різняться проблематикою, художньою структурою та національним забарвленням. Але вони мають і спільні характерні риси.

Реалістичний роман XIX ст. відзначається різноманітністю форм: соціально-психологічний, соціально-побутовий, психологічний, філософський.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ РЕАЛІСТИЧНОГО РОМАНУ

Теорія літератури

Соціально-психологічна проза — один з найбільших здобутків реалістичної літератури XIX ст. Вона втілила основну рису реалізму глибокий аналіз суспільного життя і внутрішнього світу особистості у їхніх взаємозв’язках і взаємовпливах, враховуючи психологічні чинники: інтелектуальні зусилля, почуття, емоції.

Від початку формування реалізму в ньому розвивалися дві течії:

• соціологічна, що акцентувала увагу на дослідженні суспільства як певної цілісності (Бальзак);

• психологічна, першорядним об’єктом дослідження якої була особистість у конкретних історико-суспільних умовах (Стендаль).

Соціально-психологічний роман — один із різновидів роману, у якому в складних, часто екстремальних життєвих ситуаціях розкриваються багатогранні характери героїв з усім розмаїттям їхнього внутрішнього

життя у соціальному середовищі. Цей різновид роману часто поєднує ознаки соціально-побутового та психологічного романів.

Соціально-побутовий роман — один із різновидів роману, у якому автори зображували соціальне життя, буденність, суспільні звичаї та уявлення, характерні для певної доби.

Психологічний роман — різновид роману, у якому відтворено внутрішні переживання особистості, духовну еволюцію, пошуки й суперечності героя, які зумовлюють його вчинки та поведінку. У реалістичному психологічному романі письменники досліджують вплив соціальних обставин на психологію людини, взаємозв’язок індивідуального та загального.

Найвизначніші представники соціально-психологічного роману Оноре де Бальзак, Стендаль, Густав Флобер, Чарлз Діккенс, Лев Толстой, Федір Достоєвський та інші.

У деяких реалістичних творах до цих аспектів додається широка філософська проблематика, що надає підстави визначати їх як філософські романи. У таких романах безпосередньо викладено світоглядну або етичну позицію автора, наприклад, у творах Льва Толстого чи Федора Достоєвського.

Художні твори талановитих письменників, де реалізуються декілька провідних ідей, розробляються множинні сюжетні лінії, зображуються складні суперечливі стосунки між персонажами, називають поліфонічними. Зокрема, можна зустріти «поліфонію романів» Достоєвського, письменника, з творчістю якого ви ознайомитеся в цьому розділі підручника.

Поліфонізм, поліфонія (від грец. poly — багато і phone — звук) — це «багатоголосся». Терміни «поліфонія», «поліфонізм» використовуються в літературі для позначення багатоплановості художнього твору.

Національна своєрідність французького роману XIX ст.

Французький реалістичний роман XIX ст. вельми відрізняється від англійського, англійський — від російського і так далі. Причина тому - національні культурні чинники: історичні події, національні художні традиції, роль літератури в житті суспільства.

Французька література XIX ст. відображала становлення буржуазного суспільства.

Письменники-реалісти були найбільшими критиками різних сторін життя, з науковою точністю аналізували людину в суспільстві, давали всьому строгу оцінку.

Тенденція до соціального аналізу була провідною саме у французькій літературі й увінчалася творчістю «доктора соціальних наук» О. де Бальзака. Його «науковий метод» продовжував розвиватися на наступних етапах розвитку літератури.

Національна своєрідність англійського роману XIX ст.

Англійська література позначається реалістичними традиціями ще від XVII — XVIII ст. Це пояснюється як історією країни, так і особливостями національного характеру англійців, які завжди були схильні до практичної діяльності, тверезого погляду на життя й надавали великого значення морально-етичним нормам співіснування. Англійські реалісти у своїх творах зосереджувалися переважно на етичних завданнях і моральних проблемах, «по-людяному» зображували своїх персонажів, активно використовували комічно-гумористичні традиції національної культури.

Національна своєрідність російського роману XIX ст.

У Росії XIX ст. історичні умови склалися так, що література була єдиним реальним засобом висловити думки й судження. Саме на сторінках художніх творів російські письменники прагнули дати відповіді на основні питання і сформувати нові життєві орієнтири. У жодній іншій країні література цього часу не мала такого значення для культурного життя.

Російські реалісти прагнули критично оцінювати світ і суспільство, викривати їхні вади. Але, на відміну від французьких письменників, вони зображували не тільки негативне, а й мали свою позитивну програму та свої ідеали. Основну увагу вони зосереджували на зображенні людини й розкритті її цінностей, утверджували духовно-моральні вартості. У своїх творах О. Пушкін, М. Гоголь, Л. Толстой, Ф. Достоєвський переконували, що особистість здатна зберегти свою духовно-моральну самоцінність, не піддатися згубному впливу середовища, залишитися собою.

Україна і світ

У різних національних літературах роман розвивався по-різному. Українське мистецтво слова знає роман соціально-побутовий (Анатолій Свидницький «Люборацькі»), соціально-психологічний (Панас Мирний та Іван Білик «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»), історичний (Богдан Лепкий «Мазепа»), утопічний (Володимир Винниченко «Сонячна машина»). Значний внесок у розвиток українського роману XX ст. зробили Валер’ян Підмогильний, Юрій Яновський, Андрій Головко, Михайло Стельмах, Олесь Гончар, Павло Загребельний, збагативши його новими темами та проблемами, новими художніми знахідками.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Іван Франко про розвиток роману в європейських літературах

Іван Якович Франко — видатний український письменник і вчений, громадський і політичний діяч — глибоко досліджував історію роману, вважаючи його основним родом літератури XIX ст. Його увагу привертало те, що роман не був поширеним у найдавніші часи, але поступово запанував у літературі, захоплюючи читачів усе більше й більше, «стаючи духовною стравою мільйонів» і здобуваючи провідне місце в історії людської цивілізації. У своїх працях про роман Франко наголошував, що цей літературний жанр, улюблений у часи Античності, був прозовим оповіданням про природу і звичайних людей.

У добу Середньовіччя ці схеми збагатилися новими смислами — любов’ю до Христа та його науки, мучеництвом за віру. Але ці твори на духовні теми зберегли «схеми і ситуації», характерні для античних романів.

Пізніше релігійні війни, хрестові походи, відкриття нових земель, впливи східних літератур і культур, наукові відкриття, початок Ренесансу оновлювали європейську повість. Вона мала цікаву композицію, втілювала контрастні погляди, презентувала яскравих персонажів, проте психологія героїв була розроблена поверхово, була спрощеною й шаблонною. «А за нею пішов роман», — пише Іван Франко. І вирішив багато нерозв’язаних до нього завдань. Високоталановиті письменники XIX ст. змогли передати освіченому людству вагомі думки. І зробити це так, як то характерно для їхньої національної культури і зрозуміло для представників інших народів.

Іван Франко. Фото 1898 р.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Розкажіть про формування жанру роману в літературі.

2. Поясніть, яка інформація з історії роману була для вас найцікавішою і чому.

3. Розкрийте історію терміна роман.

4. Прокоментуйте основні ознаки роману.

5. Обґрунтуйте, яка ознака роману найбільше привертала вашу увагу у прочитаних творах.

6. Обговоріть, чим був спричинений розквіт реалістичного роману в літературі XIX ст.

7. Назвіть основні різновиди роману в XIX ст. Установіть їхні специфічні риси.

8. Розкрийте фактори, що зумовлюють національні особливості романів XIX ст.

9. Пригадайте, твори яких письменників-реалістів ви вже прочитали. Поясніть, чим вони вам запам’яталися.

10. Поміркуйте, твори яких нових для вас письменників-реалістів вас заінтригували і чому.

11. Визначте, що нового ви дізналися про українські романи.

12. Перечитайте думки Івана Франка про розвиток роману в європейських літературах. Розкрийте найцікавіші для себе думки вченого. Поясніть свою позицію.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1. Об’єднайтеся в пари і складіть колаж з ілюстрацій до відомих вам романів. Презентуйте його в класі.

2. Об’єднайтеся у групи й підготуйте презентацію на тему: «Спільне в літературі й живописі реалізму».

Колаж (від фр. coller- склеювати) — технічний прийом в образотворчому мистецтві, коли ціле створюється з фрагментів: шматків газет, афіш, шпалер тощо.