Роман «Червоне і чорне» - Стендаль. «Червоне і чорне» - Роман як жанр літератури

Один з найкращих творів письменника, роман «Червоне і чорне» — правдива розповідь про французьке суспільство доби Реставрації.

Епіграфом до свого роману Стендаль узяв слова революціонера Дантона: «Правда, сувора правда!»

Безпосереднім джерелом роману був процес над Антуаном Берте, про який письменник прочитав у кримінальній хроніці Гренобля. Молодші учитель, син звичайного коваля, стріляв із ревнощів у матір своїх вихованців і намагався покінчити життя самогубством. Берте засудили до страти.

Та в романі Стендаля кримінальна історія переросла у справжню хроніку його часу, доби Реставрації між двома революціями — Великою французькою та Липневою 1830 р. Такий підзаголовок і дав письменник «Червоному і чорному» — «хроніка XIX століття».

До кожного розділу роману є епіграф. Проте більшість із них підписані фальшивими іменами (окрім Шекспіра, Байрона та деяких стародавніх поетів). Усе інше придумав сам Стендаль. Епіграфи визначають характер розділу, його проблематику.

Кадри з фільму «Червоне і чорне». Франція. 1954 р.

Конфлікт молодої людини та суспільства в романі «Червоне і чорне»

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Головний герой роману, юний Жульєн Сорель — походить із простої родини. Його кумиром є Наполеон Бонапарт, який за допомогою шпаги й таланту здобув собі велич і славу. Але Жульєн Сорель живе в часи, коли талановиту енергійну молодь низького походження суспільство сприймає вороже. Він приречений на самотність у середовищі, яке ніколи не визнає права на кар’єру, родину, гідне життя для того, хто для нього чужий.

Стендаль. «Червоне і чорне»

Показуючи коротке, проте сповнене драматичних подій і бурхливих пристрастей життя свого героя, Стендаль одночасно змальовує в «Червоному і чорному» різні соціальні прошарки французького суспільства доби Реставрації: буржуазію, духовенство, дворянство. Події роману відбуваються у провінції — у Вер’єрі та Безансоні, а також у столиці Франції — Парижі.

Усі події, учасником яких стає Жульєн, юнак сприймає як війну, середовище, у якому існує, — як вороже, а будь-який свій успіх — як виграну битву. Та перемоги Жульєн має здобувати не на полі бою, а в хитро сплетених інтригах. Тут він може досягти успіху, висловлюючи лише думки, які йому самому здаються фальшивими. Жульєн Сорель убачає свій «обов’язок» у свідомому лицемірстві, тобто в тому, щоб поводитися за законами суспільства, де панують безликість, крутійство та запроданство, стримуючи своє презирство до нього. У цьому мистецтві брехні він називає своїм учителем мольєрівського Тартюфа.

Зіткнення із суспільством завершується загибеллю героя, проте його моральною перемогою. На судовому процесі Жульєн Сорель, зриваючи маски лицемірної благопристойності зі своїх суддів, кидає їм в обличчя правду: його провина не в тому, що він стріляв у пані де Реналь, а в тому, що він насмілився обуритися соціальною несправедливістю і повстати проти своєї жалюгідної долі.