Образ Жульєна Сореля - Стендаль. «Червоне і чорне» - Роман як жанр літератури

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Н. М. Кадоб’янська - Сиция 2018

Образ Жульєна Сореля - Стендаль. «Червоне і чорне» - Роман як жанр літератури

Стендаль створив у романі «Червоне і чорне» психологічний портрет талановитого юнака, активної людини, яку знесилює задуха доби Реставрації, замкнене кастове суспільство, «де в людях однаково ненавидять як правду, так і енергію».

Основним способом творення характеру головного героя Стендаль обрав розкриття його внутрішнього світу. Письменник використав різноманітні засоби психологізму: мову героя, його самооцінку, внутрішні монологи (яких особливо багато у творі), сни, портретні характеристики.

Вдалою знахідкою Стендаля є також те, що в образі Жульєна ніби поєднані дві людини: одна діє, а друга спостерігає за нею, при цьому не завжди схвалює слова і вчинки свого двійника. Саме після «Червоного і чорного» наявність психологічного аналізу й самоаналізу стала характерною ознакою європейського реалістичного роману.

Головний герой роману Стендаля «Червоне і чорне» не просто прагне «вийти в люди». Жульен Сорель прагне визнання свого інтелекту та здібностей, мріє посісти в суспільстві одне з найвищих місць. Але він — «плебей», і тому, незважаючи на його природні таланти, всі перспективи для нього закриті. Саме цим зумовлений потенційний протест у душі та вчинках Жульена, його бажання кинути виклик долі.

Кадр із фільму «Червоне і чорне». Франція, 1954 р.

Жульєн Сорель у фільмі «Червоне і чорне». Франція. 1997 р.

Стендаль започаткував у світовій літературі велику й вічну тему, яка в російській літературі втілилася в образі Печоріна («Герой нашого часу» Лєрмонтова), а в українській — в образі Чіпки («Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Це тема даремно й трагічно загубленої сили. Хтось називає її темою «зайвої людини», хтось «пропащої сили», проте суть залишається незмінною.

У душі Жульєна йде постійна напружена боротьба, вступають у суперечність прагнення до кар’єри та революційні ідеї, холодний розрахунок і світлі романтичні почуття. Ідеалом для Жульєна є Наполеон, чий приклад, за словами Стендаля, «породив у Франції божевільне і, звичайно, злощасне честолюбство». Справді, шалене честолюбство — найважливіша риса Сореля.

Він пристрасно бажає слави і хоча мріє про свободу для всіх, та бажання піднестись у височінь будь-якою ціною пересилює. Основа складного характеру героя — суперечливе поєднання революційного, незалежного і благородного начала з честолюбними прагненнями, що штовхають його на шлях лицемірства і фальші. Будуючи зухвалі плани досягнення слави, юнак покладається на власну волю, енергію й талант, не замислюючись про ціну, яку за це доведеться заплатити. Адже пробитися нагору в часи Реставрації такій людині, як Жульєн, було неможливо, не зрадивши себе.

Значну роль у житті й долі Жульєна Сореля відіграли дві жінки. Ніжна й любляча пані де Реналь, яка єдина ставилась до нього як до рівного й з якою він дозволяв собі бути самим собою. І горда прекрасна Матильда де Ла-Моль — честолюбна не менше за Жульєна, владна, розумна, енергійна, здатна на неординарні вчинки й бурхливі почуття.

Опинившись у в’язниці після невдалого замаху на пані де Реналь, Жульєн ніби прозрів і побачив усю ілюзорність своїх честолюбних прагнень до кар’єри, з якими він нещодавно пов’язував уявлення про щастя. Він збагнув, що його любов до пані де Реналь і її кохання до нього — це і є справжній подарунок долі.

Трагедія героя роману «Червоне і чорне» — у фатальній невідповідності зусиль, що їх він доклав для втілення своїх честолюбних планів, тому ганебному фальшивому світові, який він так прагнув перемогти.