Особливості жанру і стилю роману «Злочин і кара» - Федір Достоєвський. «Злочин і кара» - Роман як жанр літератури

Жанрові особливості такого складного роману, як «Злочин і кара», неможливо визначити однозначно. До твору існує кілька жанрових визначень, кожне з яких можна вважати справедливим.

«Злочин і кара» - соціально-психологічний роман, у якому розглянуто соціальні чинники, що впливають на психологію головного героя.

Можна навіть назвати роман психологічним, оскільки в ньому глибоко досліджено психологію людини в її різних, інколи навіть хворобливих проявах.

Безсумнівно, роман філософський, бо в ньому розглядається «вічне» питання, яке хвилює людство ще з античних часів, про право на злочин задля високої мети. Християнська мораль, носієм якої в романі є Соня Мармеладова, дає на запитання про вседозволеність навіть заради суспільного блага просту й вичерпну відповідь — «Не убий!».

Роман «Злочин і кара» роман ідеологічний, оскільки саме ідея, яка заволоділа свідомістю головного героя, штовхнула його на злочин.

Злочин і викриття злочинця — традиційна історія для детектива. Та попри детективний сюжет, зосередженість Достоєвського на новизні теми та зовнішніх подіях — лише видимість.

Фантастична сама побудова сюжету: детектив виявляється детективом «навиворіт» відомий злочинець, та незрозумілий мотив, що штовхнув його на вбивство.

«Фантастика», «фантастичний» — ось ще одне ключове слово у «Злочині й карі». Фантастичний світ, у якому живуть герої, фантастичні ідеї, які вони сповідують, фантастичні самі герої: шляхетний убивця, цнотлива блудниця... Фантастичний у романі хід часу, який то пришвидшується, то сповільнюється. Важко повірити, що всі події тривають лише два тижні. Герої бачать фантастичні сни, а дійсність, коли вони прокидаються, виявляється страшнішою за будь-який кошмар.

Ілля Глазунов. Двір Раскольникова. Ілюстрація до роману «Злочин і кара». 1983 р.

Нарешті, як було зазначено вище, «Злочин і кара» — роман поліфонічний. Увесь роман утворює нескінченний, принципово незавершений діалог рівноправних голосів, які однаково переконливо аргументують свою позицію.

І, нарешті, роман Достоєвського вирізняється глибоким і комплексним проникненням усередину психічних процесів, які відбуваються в найпотаємніших шарах людської свідомості. Письменник художньо досліджує життя «я» свого героя в усіх його проявах, у нескінченному розмаїтті почуттів, емоцій, пристрастей, на всіх рівнях: від інстинктів до ситуації інтелектуального й духовного вибору.

Авторський голос — лише один із багатьох у романі. У читача залишається право з ним не погоджуватися.

До цих особливостей індивідуального стилю Достоєвського можна додати і внутрішні монологи; сповіді, листи, діалоги-дискусії та монологи дійових осіб; символічні сни героїв; прагнення автора як до акцентування окремої деталі, так і до символічних узагальнень.

Усі ці новаторські риси поетики письменника зробили безцінним досвід Достоєвського-романіста для подальшого розвитку літератури у XX ст.