Оскар Вайльд (1854-1900) - Оскар Вайльд. «Портрет Дopiaнa Грея» - Роман як жанр літератури

Оскар Фінгал О’Флаерті Вілс Вайльд народився 16 жовтня 1854 року в Дубліні, столиці Ірландії, у багатій відомій родині.

Батько майбутнього письменника, офтальмолог і отоларинголог Вільям Роберт Вайльд, був одним з найвідоміших лікарів не тільки Ірландії, а й усієї Великої Британії. Людина освічена й ерудована, він цікавився археологією та ірландським фольклором.

Мати, Джейн Франческа Вайльд, патріотично налаштована ірландська світська дама, освічена й розумна хазяйка літературного салону, була досить екстравагантною жінкою.

Леді Джейн писала патріотичні вірші під псевдонімом «Сперанца» (в перекладі з італійської — Надія), знала давньогрецьку мову.

Оскар Вайльд

Дівоче прізвище Елджі вона вела від Аліг’єрі й вважала Данте своїм предком. Саме вона відкрила синові красу творів Есхіла, Софокла, Еврипіда.

Спочатку Оскар вчився вдома, французька гувернантка навчала його французької мови, німецька німецької. В одинадцять років його віддали до відомої Портора-скул у місті Енніс- кіл — суворої, фундаментальної, по-справжньому англійської ніколи.

Закінчивши школу з відзнакою, Вайльд був удостоєний Королівської шкільної стипендії для навчання в дублінському Трініті-коледжі (коледжі Св. Трійці).

Коледж Вайльд закінчив із золотою медаллю. Це відкрило йому дорогу до Оксфордського університету.

У 1874 році Оскар Вайльд удостоївся стипендії на навчання в Оксфордському коледжі Магдалини на класичному відділенні. Оксфорд за тих часів більше нагадував аристократичний клуб молоді, ніж навчальний заклад. Оскар Вайльд став членом елітарного клубу знавців мистецтва, який очолював викладач університету Джон Рескін, відомий англійський літератор і філософ, його кумир.

Джон Рескін читав лекції з мистецтва. Він відстоював правду й етичну чистоту мистецтва. Рескін мав великий вплив на Оскара Вайльда, проте учень пішов своїм шляхом. На відміну від учителя, він розділяв естетику та етику і заперечував зв’язок мистецтва з мораллю, стверджуючи: «Закони мистецтва не збігаються із законами моралі»; «Естетика вища за етику!»

Ці твердження знайшли втілення в численних парадоксах письменника. Ось лише деякі з них: «Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю»; «Розуміння фарб і барв важливіше для розвитку особистості, ніж поняття про зле й добре»; «Всяке мистецтво аморальне».

Дотепний красень з довгим волоссям був добре відомий в університеті ще й тим, що любив прикрашати свою кімнату красивими речами. І це було не дивно, адже естети оспівували культ краси. Відкинувши всі релігійно-моральні забобони, вони взагалі намагалися відмежуватися від усяких етичних понять.

Столиця Ірландії Дублін подарувала світові плеяду видатних письменників, серед яких Джонатан Свіфт, Бернард Шоу, Джеймс Джойс.

Від батька Оскар успадкував працелюбність і допитливість, від матері — мрійливість, екзальтований розум, інтерес до таємничого й фантастичного, схильність до вигадування незвичайних історій. Великий вплив на формування майбутнього письменника мала також атмосфера літературного салону матері.

Юний Оскар Вайльд

Естетика — філософська наука про красу.

Етика — філософська наука про мораль.

Парадокс (від. грец. незвичайний, неймовірний, дивний) — думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, начебто суперечить здоровому глуздові, хоч насправді може й не бути хибною. Парадокс використовується як художній прийом.

Наполеон Сароні (лондонський фотограф). Оскар Вайльд. Лекційне турне Америкою. Нью-Йорк. 1882 р.

Канікули Оскар Вайльд проводив в Італії або Греції. Античні статуї, архітектура, фрески та мозаїки Рима, Венеції, Мілана надихали юнака на творчість. Спочатку це були вірші, у яких відчувалися давньогрецькі мотиви, потім — балади, сонети. За поему «Равенна» Вайльд одержав золоту нагороду Оксфордського університету. Це було перше велике досягнення майбутнього письменника.

1878 року Оскар Вайльд з відзнакою закінчив Оксфордський університет і вирушив до Лондона, підкорювати столицю. На цей час він уже був дуже своєрідною й екстравагантною особистістю.

Вишукано вбраний, Вайльд був упевнений у своїй привабливості й у своєму таланті. І скоро став бажаним гостем світських салонів. Публіка приходила подивитися на молодого красивого дотепного чоловіка, який відразу ж підкорив серця лондонських красунь.

Лондон наповнився чутками про естетизм Вайльда. «Апостол естетизму», «естет» — ці слова стали неначе визначенням його громадського статусу.

Перша поетична збірка Вайльда «Поезії» вийшла 1881 року й одержала схвальні відгуки критики. У надзвичайно живописних поезіях молодого автора відчувалася наближеність до творчої манери французьких митців слова. Але надалі він відмовився від поезії.

Письменника запросили з лекціями до Америки, які він читав упродовж 1882 1883 рр., пропагуючи естетизм — нову філософську й літературну течію.

Теорія літератури

Естетйзм — збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Естетизм виник в Англії наприкінці XIX ст. як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на соціальні проблеми. На його формування вплинули філософські ідеї Джона Рескіна. Найяскравіший представник естетизму — Оскар Вайльд.

Оскар Вайльд вбирався відповідно: оксамитовий, золотистого кольору піджак, бриджі, чорні довгі панчохи; вільну сорочку з відкладним коміром пов'язував бантом, часто мав квітку в руках або в петлиці, носив каштанові кучері до плечей — усе це не було прийнято у доброчинних англійців. Його вигляд шокував сучасників, та саме на таку реакцію митець і розраховував.

Естет — прихильник усього прекрасного, витонченого.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Особливість естетизму полягала в тому, що він, перебуваючи поза рамками пересічної моралі, діяв лише у сфері мистецтва, де «дозволене» і «недозволене» диктувалося волею митця і підлягало тільки суду естетичних законів. Естетизм виявив переваги художньої вигадки, уяви і майстерності художника перед копією життя. Творчі здобутки митців цього напряму мали значний вплив на розвиток мистецтва XX століття, зокрема на творчість англійських і російських символістів, а також Томаса Еліота, Вірджинії Вульф, Марселя Пруста, Джеймса Джойса.

В Америці Вайльд мав величезний успіх. Його називали «британським нарцисом», а зали, де проходили його лекції про англійський ренесанс, були переповнені.

Повернувшись до Європи після турне Америкою, Вайльд оголосив: «Америку я цивілізував, залишилися тільки небеса». Потім він вирушив до Парижа, де познайомився з відомими письменниками Віктором Гюґо, Анатолем Франсом, Емілем Золя, які прийняли його як «кращого серед рівних».

Після подорожі Вайльд повернувся до Ірландії, де читав лекції в Дублінському університеті. Саме в Дубліні він познайомився з донькою адвоката красунею Констанцією Ллойд, яка стала його дружиною. Серйозна й освічена дівчина побачила в ньому казкового принца і закохалася без пам’яті.

Перші роки сімейного життя були щасливими: Оскар ніжно й віддано любив свою гарненьку дружину. Будиночок на Тайтстріт, де вони мешкали, був обставлений з великим смаком (на думку естетів, бо справжнім вікторіанцям він видавався дещо дивним).

Поклоніння красі не обмежувалося для Вайльда тільки прагненням оточити себе вишуканими речами, носити елегантний одяг, уживати смачну та гарну на вигляд їжу, спілкуватися з вродливими людьми. Культ краси для нього — насамперед благоговійне ставлення до мистецтва, яким він захоплювався і яке ретельно вивчав. Тож недаремно Вайльд одержав титул «Професор естетики». Його спосіб життя наслідували, його судження про красу і мистецтво ставали гаслами для творчої молоді кінця XIX століття.

Вайльд в усьому залишався оригінальним. Наприклад, проходячи перевірку на митниці, на запитання, чи є у нього те, що має бути задекларованим, він відповів: «Мені немає чого декларувати, окрім своєї геніальності».

Наполеон бароні. Оскар Вайльд. Лекційне турне Америкою. Нью-Йорк. 1882 р.

Оскар Вайльд любив поезію Верлена, але, побачивши самого поета, відмовився від знайомства з ним, бо зовнішність Верлена не сподобалася йому.

На думку Вайльда, мистецтво могло б зблизити людей настільки, що їм не довелося б ніколи воювати одне проти одного. Він казав: «Ми не будемо вести війну проти Франції, тому що проза її досконала».

У подружжя Вайльдів один за одним народилося двоє синів Сиріл та Вівієн. Саме для них Вайльд вигадував казки. Пізніше він їх записав і видав два збірники казок «Щасливий принц та інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891).

У 80-х роках відбулося становлення Вайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка. Свої естетичні смаки письменник задовольнив, редагуючи журнал «Світ жінки». Ніхто не міг зрівнятися з ним у рекомендаціях, як облаштувати й прикрасити житло, вибрати меблі, ювелірні вироби і парфуми. Діяльність Вайльда-журналіста високо цінував Бернард Шоу.

1887 року вийшла низка творів письменника, серед яких були оповідання «Злочин лорда Артура Севіла», «Взірцевий мільйонер», «Кентервільський привид», есе «Душа при соціалізмі». Ці твори стали втіленням вайльдівської теорії естетизму у творчості.

1890 року вийшов друком його єдиний роман, який приніс Вайльду успіх, — «Портрет Доріана Ґрея», де найповніше втілено у творчу практику постулати естетизму.

Свою естетичну теорію Вайльд виклав у книзі «Задуми» (1891). Діалогічний вступ до неї — «Занепад мистецтва брехні» — став маніфестом цієї течії. У ньому йдеться про кризу в мистецтві та шляхи виходу з неї. Наріжний камінь естетики Вайльда — думка про те, що мистецтво не є породженням певної епохи чи її відтворенням, бо воно — вище за життя.

Вайльд із дружиною та сином Сирілом

Назва «Занепад мистецтва брехні» — черговий парадокс письменника. На його думку, творчість — це мистецтво брехні (тобто вигадки). Занепад фантазії (тобто брехні) Вайльд і вважав головною вадою творів своїх сучасників.

Відкидаючи принципи натуралізму й реалізму в мистецтві, Вайльд протестував не стільки проти цих художніх напрямів, скільки проти одноманітної, безбарвної, непоетичної, антиестетичної дійсності, яка не заслуговує на те, щоб бути відображеною митцем. При цьому він високо цінував реалізм таких великих майстрів, як Діккенс, Теккерей, Бальзак, Достоєвський, хоча й розумів їхню творчість по- своєму.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Уся естетика Оскара Вайльда являє собою низку парадоксальних суджень, але чи не найпарадоксальнішим є твердження про те, що не мистецтво наслідує життя, а навпаки: життя наслідує мистецтво. Так, Вайльд був певен, що песимізм вигадав Шекспірів Гамлет, а нігілізм — письменник Тургенев. Що ж до XIX століття, то воно, на думку Вайльда, значною мірою — винахід Бальзака.

Герої «Людської комедії» Бальзака для нього були значнішими і цікавішими за реальних людей. Найбільшою трагедією у своєму житті Вайльд вважав смерть Люсьєна де Рюбампре (героя роману Бальзака «Втрачені ілюзії»).

Вайльд спробував свої сили й у драматургії, створивши вишукані комедії «Віяло леді Віндермір» (1892), «Жінка, не варта уваги» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899). У цих п’єсах розкриваються таємниці «салонного» життя, духовна атмосфера англійського суспільства. Блискучі комедії Вайльда — це естетична гра автора з читачами (глядачами), побудована на дотепності й парадоксальності ситуацій.

Сценічний успіх цих п’єс приніс авторові не тільки славу, а й гроші. Нарешті він міг задовольнити свій вибагливий смак, втілити в життя любов до коштовних речей. Вайльд майже перестав писати й повністю віддався світському життю. Його називали «королем життя» або «Принцом Парадоксів».

Вайльд навіть зовні став іншим: юнацький костюм змінили сюртуки, рединготи, циліндри; коштовності він вибирав залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залишалася свіжа квітка в петлиці, але вже не соняшник чи лілея, а орхідея або гвоздика.

Тепер Вайльд творив усно. Його фрази передавали з уст в уста, їх заучували та переписували письменники-початківці. Слово Вайльда було вишуканим, точним, барвистим, глибоким. «Шлях парадоксів — шлях істини», стверджував він. Цей «Принц Парадоксів» не мав собі рівних у бесідах, за що його прозвали також «Шахерезадою салонів». В англійському суспільстві того часу він був єдиним і незрівнянним носієм живого слова.

Французькою мовою, спеціально для відомої французької актриси Сари Бернар, Вайльд написав драму «Саломея» на біблійний сюжет. Єдиним кумиром для героїні є краса, яка існує поза поняттям моральності. П'єса була заборонена в Англії.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Хоча твори Вайльда у всій повноті не відбивають його мистецтва парадоксів, та все ж не можна не помітити, як неординарно, саркастично і водночас точно він мислить. У художній творчості Вайльда парадокс нерідко постає самоціллю. У його творах не Нарцис милується своїм відображенням у річці, а навпаки, річка не може відвести погляду від юнака; закоханому Рибалці не потрібна його душа; Кентервільського привида залякали маленькі діти...

Парадоксальний спосіб мислення письменника робить його творчість унікальною та незрівнянною, такою, яку не можна скопіювати.

Життя дало Оскару Вайльду все, про що можна мріяти: друзів, люблячу дружину її дітей, вишуканий дім. Доля подарувала художній талант, шанувальників, славу. Вайльд був взірцем і законодавцем примх для аристократів. У кожному палаці вважали вечір, проведений з ним, честю для старовинних гербів. Сам принц Вельський (майбутній Едуард VII), котрий був визнаним королем моди, не один раз ходив в Опері під руку з Вайльдом.

Хоча Вайльд багато разів твердив, що моральні принципи не керують ним, багато сучасників згадували його як чуйну, здатну до співчуття людину.

Водночас успіхи Вайльда у прозі та драматургії, а головне, у красномовстві викликали численні вибухи заздрощів і злості. Він був людиною, якою в Англії найбільше цікавилися і яку найбільше ненавиділи. На митця постійно малювали карикатури, жодну з яких не можна назвати дружнім шаржем.

У 1895 році над письменником розпочався судовий процес, який викликав великий резонанс в англійському суспільстві. Вайльда було звинувачено в «аморальній» поведінці, що заважає «порядним», «пристойним» людям почуватися комфортно в його присутності.

Головним пунктом звинувачення були взаємини Вайльда з молодим красенем Альфредом Дугласом на прізвисько Возі, до якого митець писав численні листи і сонети.

Друзі пропонували йому втекти з Англії, але він відмовився. Вирок шокував Вайльда й потішив його ворогів: два роки ув’язнення і виправних робіт.

Елегантний одяг англійського денді довелося замінити на тюремний костюм. Від неякісної їжі й смороду в камері Вайльда постійно нудило. Він виконував брудну й важку роботу: м’яв клоччя (грубе волокно) і шив мішки. «Ув’язнений С 33» тепер було його ім’я. Пізніше він зізнався: «У моему житті було два великих поворотних пункти — Оксфорд і в’язниця».

Оскар Вайльд любив переймати звички відомих людей, копіювати їхні жести й поведінку. Так, зачіску він робив як Нерон, щоб посилити схожість рис обличчя з обличчями римських імператорів. Із напоїв замовляв у ресторанах абсент, бо йому віддавав перевагу поет Шарль Бодлер. Писати твори сідав у білій рясі з чорним капюшоном, бо саме такий одяг був на Бальзакові в часи художньої праці. Навіть голос у Вайльда був професійною імітацією голосу актриси Сари Бернар.

Оскар Вайльд. Кадр із фільму «Вайльд». Німеччина — Японія — Велика Британія. 1997 р.

«Ув'язнений С 33» прекрасно розумів, що на нього чекає в майбутньому і писав у листі до одного з небагатьох друзів, хто не зрікся його: «У день звільнення я лише з однієї в'язниці перейду до іншої, й бувають хвилини, коли весь світ уявляється мені камерою, не просторішою за мою й не менш жахливою».

Тим часом англійське суспільство вирішило назавжди позбутися всього, пов’язаного з Вайльдом: із міських бібліотек і книжкових магазинів вилучали його книжки, у театрах забороняли ставити його п’єси. Сини були вимушені полишити навчання, дружина — подати на розлучення.

Вайльд написав свою тюремну сповідь, яка пізніше дістала латинську назву «De Profundis» («З безодні»), У ній він зрікається свого гедонізму та уславлює страждання.

Настав день звільнення. Хоч Вайльд вийшов із в’язниці людиною не озлобленою та не спустошеною, він важко переживав те, що англійське суспільство піддало його остракізму. Відірваний від власних дітей, він був змушений оселитися в маленькому містечку Франції під іменем Себастьян Мельмот.

Останній твір Вайльда — «Балада Редінзької в’язниці» — про людські страждання. Нечисленні друзі були впевнені, що «Балада...» — початок нових літературних тріумфів письменника. Та жоден журнал не згодився її надрукувати. «Балада...» вийшла 1898 року окремим виданням, анонімно (на обкладинці замість імені стояв арештантський номер автора — С33). «Балада Редінзької в’язниці» справила величезне враження на читачів у Європі та Америці, приголомшила вона й англійське суспільство. Можливо, за деякий час до Вайльда повернулися б і минула слава, і шанувальники, і сім’я.

Та не маючи жаги до життя, позбавлений грошей і підтримки друзів, зламаний хворобою, Оскар Вайльд помер у Парижі 30 листопада 1900 року. За його труною йшли кілька осіб.

У 1909 році прах письменника було перенесено з бідного паризького кладовища на кладовище Пер-Ляшез, де поховані такі відомі французи, як Бізе, Бальзак, Мюссе, Шопен та інші. На його могилі встановлено пам’ятник у вигляді крилатого сфінкса.

Сьогодні неможливо уявити не тільки англійську, а й світову літературу без Оскара Вайльда. Він оживив своїми п’єсами театральну сцену, створив роман нового типу, розширив творчі можливості критики й утвердив право художника на винятковість. Тому не дивно, що не тільки творами його зачитуються, ставлять їх на сцені та екранізують, а й постать самого митця стала культовою.

Кадр із фільму «Вайльд». Німеччина — Японія — Велика Британія. 1997 р.

Гедонізм (від грец. hedone — насолода) — система моральних поглядів, за якими насолода проголошується найвищим благом і критерієм людської поведінки.

Склалася незвичайна традиція — залишати відбитки червоної помади на надгробку митця. Прихильниць творчості Вайльда не зупиняв навіть значний штраф. Навколо пам'ятника звели скляну огорожу, й віднині «поцілунки» туристи залишають на склі, а записки та квіти закидають всередину огорожі.

У кінці 2007 року після спеціального опитування телеглядачів корпорацією «Бі-бі-сі» Оскара Вайльда було визнано найбільш дотепною людиною Великої Британії. Він випередив навіть таких славетних людей Англії, як Шекспір та Черчілль.

Діалог мистецтв

Першу художню біографію Оскара Вайльда було знято в 1960 році - «Оскар Вайльд», у ролі Вайльда — британський актор Роберт Морлі.

Фільм «Процес над Оскаром Вайльдом» (Великобританія, 1960) акцентує увагу на судовому процесі, у ролі Вайльда знявся актор Пітер Фінч.

Біографії письменника також присвячені: фільм Григорія Ратоффа (1960) і телефільм Хансгюнтера Хайма (1972), де в головній ролі Клаус. Марія Брандауер.

У 1997 році вийшов фільм «Вайльд», де в ролі письменника знявся відомий британський актор, письменник і громадський діяч Стівен Фрай.

П’ятнадцятий епізод кіноальманаху «Париж, я люблю тебе» («Пер- Лашез») присвячений Оскару Вайльду.

«Поцілунок Юди» — п’єса британського письменника Девіда Хейра про життя Оскара Вайльда у вигнанні після ув’язнення.

У пісні «Eskimo» Red Hot Chili Peppers з альбому Create sthits є рядки-присвята Вайльду.

Американська актриса Олівія Вайльд узяла прізвище-псевдонім на честь Оскара Вайльда.

Вайльд є дійовою особою в оповіданні «Пер Лашез» із книжки «Цвинтарні історії» Бориса Акуніна (Григорія Чхартишвілі).

Пам'ятник Оскару Вайльду в Лондоні

Україна і світ

Твори Оскара Вайльда активно перекладають українською мовою.

У 2008 році в Літературній агенції «Піраміда» (Львів) вийшло друком повне зібрання казок та найкращих оповідань Оскара Вайльда «Щасливий принц» (переклад Ілька Корунця).

«Зоряний хлопчик» у перекладі Наталії Трохим вийшов у львівському «Видавництві Старого Лева» у 2013 році.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1. Пригадайте знайомі вам казки Оскара Вайльда. Поділіться своїми враженнями про них.

2. Розкажіть, у якому творі Вайльд виклав свою теорію естетики.

3. Розкрийте, у чому полягала сутність естетичних поглядів Оскара Вайльда.

4. Дайте визначення поняття естетизм.

5. Поясніть, що таке парадокс.

6. Схарактеризуйте письменника як особистість. Проти чого, на вашу думку, він повставав?

7. Поміркуйте, чому конфлікт Вайльда з вікторіанським суспільством був неминучим.

8. Розгляньте фото Вайльда. Що на них впадає у вічі? Чи можна вразити кого-небудь зовнішнім виглядом сьогодні?

9. Порівняйте Оскара Вайльда з виконавцем його ролі з фільму «Вайльд» Стівеном Фраєм. Чи вдалося авторам фільму створити правдивий зовнішній вигляд «Принца Парадоксів»?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

Об’єднайтеся у групи й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:

• Джон Рескін і його теорія мистецтва.

• Художники-прерафаеліти (Данте Габрієль Россетті, Вільям Холман Хант, Джон Еверетт Мілле, Медокс Браун, Вільям Морріс, Волтер Крейн, Джон Вільям Вотерхаус та інші).