Роман «Портрет Дopiaнa Грея» - Оскар Вайльд. «Портрет Дopiaнa Грея» - Роман як жанр літератури

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Н. М. Кадоб’янська - Сиция 2018

Роман «Портрет Дopiaнa Грея» - Оскар Вайльд. «Портрет Дopiaнa Грея» - Роман як жанр літератури

Роман «Портрет Доріана Грея» — найвідоміший твір Оскара Вайльда, який приніс письменнику світову славу і в якому найповніше втілено його філософські та естетичні погляди, життєве кредо і принципи художньої творчості.

Свій єдиний роман Вайльд написав у рекордно короткий термін - лише за три тижні — на замовлення американського журналу, де його було опубліковано 1890 року.

Виник задум роману так: одного разу в майстерні свого приятеля- художника Вайльд познайомився з натурником, котрий вразив його юнацькою вродою. «Який жаль, — вигукнув письменник,— що таке досконале створіння мусить старіти!» На це художник, погодившись, додав: «Чудово було б, якби він залишався такий точнісінько, як зараз, а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками». Ця розмова справила враження на письменника, бо торкалася проблеми, яка ніколи не переставала хвилювати його: взаємин життя і мистецтва.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Після публікації роману в суспільстві вибухнув скандал. Літературні критики засудили його як аморальний твір, деякі вимагали піддати його забороні, а автора — судовому покаранню. Вайльда звинувачували у зневазі суспільної моралі. Проте читачі прийняли роман із захопленням.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

За жанром «Портрет Доріана Ґрея» — це суміш роману виховання, популярного в епоху Просвітництва, та інтелектуально-алегорично притчі, проте написаної з позицій декадентства XIX століття. У Доріані, головному героєві роману, вгадуються риси нового Фауста. У ролі Мефістофеля виступає лорд Генрі, саме він упродовж усього роману спокушає Доріана ідеями нового гедонізму, перетворює безневинного й талановитого юнака на аморальне чудовисько. Роль Маргарити відіграє Сибіла Вейн, її брата Валентина — Джеймс Вейн. Як відомо, Фауста Мефістофель також наділив вічною молодістю.

«Портрет Доріана Ґрея» ідеальний приклад парадоксального сюжету. Закоханий у свою красу, Доріан Грей ладен закласти душу дияволу, аби не старіти і назавжди залишитися вродливим юнаком. І стається незвичайне, фантастичне, протиприродне: портретне зображення Доріана Ґрея старіє, намальоване обличчя вкривається зморшками, а живий Доріан залишається молодим і гарним.

Передмова до роману складається з 25 афоризмів, у яких декларується естетична програма автора. У парадоксальному вигляді повторюються тут основні положення естетизму: «Митець - творець прекрасного», «Обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу». Не обминув автор і питання моральності мистецтва, роз’єднавши ці поняття як несумісні: «Етичні уподобання митця призводять до манірності стилю», «Розбещеність і чесноти для митця — матеріал мистецтва». Проте життя головного героя роману демонструє небезпечність штучного роз’єднання етичних та естетичних принципів.

Теорія літератури

Декаданс — загальна назва кризових явищ у мистецтві та культурі кінця XIX — початку XX століть. Період декадансу позначений настроями безнадії, розчарування, занепадом життєвих сил, естетизмом.

Перша (журнальна) публікація роману, 1890 р.

Для окремого видання в 1891 році автор, на вимогу видавця, додав кілька розділів, аби надати творові «соліднішого» розміру (такий короткий роман був не в традиціях англійської прози). Цим пояснюється непропорційність окремих його частин.

Головні герої роману не є живими характерами, попри всю їхню складність і багатогранність, тобто не є характерами реалістичними. У своєму філософсько-символічному романі Вайльд помістив образи своїх героїв у певну теоретико-естетичну схему.

Інтелектуальний роман (лат. intellect.us — розум, пізнання) — твір, у якому відчутно переважають інтелектуально-раціональні елементи образного мислення митця над емоційно-чуттєвими.

У творі це виявляється у схильності персонажів, оповідача, ліричного героя до розумових рефлексій, самоаналізу, у яких домінує абстрактне мислення; у порушенні й художньому втіленні важливих проблем, у розкритті інтелектуального драматизму мислителів; у схильності письменників до певних жанрів (філософський роман, драма ідей, медитативна лірика тощо).

«Портрет Доріана Ґрея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця XIX століття. Цей твір найповніше виражає естетизм Вайльда. Висловлювання і вчинки героїв підпорядковані тому, щоб як найяскравіше висвітлити думки й погляди письменника.

Три головні персонажі Доріан Ґрей, лорд Генрі, художник Безіл Голуорд — виражають різне ставлення до життя. Твір сповнений діалогів, майже на кожній його сторінці ведуться бесіди, що розкривають життєву філософію кожного з героїв, а в сукупності — самого автора. У романі «Портрет Доріана Ґрея» стикаються різні погляди на мистецтво, його природу, мету. Ці різні точки зору уособлюють художник-естет Безіл Голуорд і гедоніст лорд Генрі.

Із самого початку юний і чистий Доріан Ґрей опинився між двома протилежними ідеями: служіння мистецтву й красі художника Безіла та вченням лорда Генрі, який бачив мистецтво в умінні насолоджуватися життям і закликав його користуватися своєю красою. Завдяки проповідям лорда Генрі й прекрасному портрету Безіла Голуорда Доріан Ґрей уперше усвідомив свою вроду та її швидкоплинність.

Юному Доріанові закортіло втілити в життя теорію лорда Генрі про те, що прекрасне — «це насолода почуттів, треба лише дати вияв кожному почуттю, втілити кожну мрію»(тут і далі переклад Ростислава Доцент).

Протиставлення мистецтва і життя, мистецтва і моралі породжує ряд інших протиставлень, що ними переповнений роман. Усе яскраве, блискуче, прекрасне пов’язане в ньому з мистецтвом; усе сіре, буденне — із життям. Навіть свою наречену Доріан Ґрей кохає доти, доки бачить у ній літературну героїню: Джульєтту, Офелію, Розалінду, Беатріче, Корделію. Як тільки Сібіл Вейн по-справжньому закохалась і перестала жити уявним життям своїх героїнь на сцені, кохання Доріана минає.

Велику увагу Вайльд приділяє одягу своїх персонажів. Роман насичений також детальними описами великосвітських віталень, будинку й кімнат Доріана Ґрея. Навіть пейзажі в ньому вражають штучністю, відшліфованістю: «Небо тепер стало чисто опаловим, і на його тлі навколишні дахи виблискували, мов срібло». А улюблені квіти Вайльда, орхідеї й тюльпани, оранжерейні, штучно викохані, мають вигляд несправжніх.

Герой роману, як і його творець, любить прекрасні речі, захоплюється колекціонуванням коштовного каміння. Він часто весь день проводить, то перебираючи, то розкладаючи на скриньках різнокольорові камінці — оливково-зелені хризоберили, фісташкового кольору перидоти; рожевуваті й золотаві топази; полум'яно-червоні гранати, синювато-рожеві аметисти. Яке розмаїття барв, кольорів, відтінків! Недаремно письменник казав про свій твір: «Це суто декоративний роман!»

Метафора портрета — центральна в романі. Саме портрет стає символом людської душі, що зробилася занадто потворною. Через зміни на портреті автор змальовує моральну деградацію головного героя.

Перші зміни на портреті з’являються тоді, коли Доріан покинув Сібіл Вейн, що призвело до її самогубства: «Інакшим став вираз, щось жорстоке з’явилося в обрисах вуст». Спочатку юнак злякався й вирішив не грішити більше. Проте лорд Генрі розрадив його твердженням, що смерть Сібіл — це лише її остання роль актриси.

І Доріан здійснює свій етичний вибір, він остаточно відмовляється від відповідальності за власне життя: «Вічна молодість, безмежні пристрасті, насолоди, витончені и потаємні, розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів — усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби, і більше нічого». Він замикає портрет у віддаленій кімнаті, щоб ніхто не зміг побачити, як спотворюється його душа, й поринає у вихор життєвих насолод.

З одного боку, відтворюючи істинну сутність людини на портреті, а не на її обличчі, письменник ілюструє своє твердження, згідно з яким мистецтво реальніше за життя і життя наслідує мистецтво, а не навпаки. З другого — показує, що жахливі зміни на портреті відбуваються тому, що герой знехтував моральними нормами. А коли Доріан намагається позбутися портрета, то знищує не своє зображення, а себе самого.

Фінал роману теж символічний. Доріан готовий знищити портрет, який є свідком його безчестя й підступності. Та кинувшись із ножем на своє зображення, він убив себе самого.

Отже, естет Оскар Вайльд, проголошуючи незалежність мистецтва від моралі, водночас стверджує своїм твором: не можна безкарно порушувати норми людського життя. Втрата моральних устоїв веде людину до загибелі. У цьому — гуманістичний смисл роману.

Ще одну істину стверджено в романі: мистецтво має власні закони, які не можна переносити на людське життя. Письменник збагатив світову романну традицію не стільки новими проблемами, скільки незвичайними шляхами їх вирішення.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.