Вступ Оригінальна й перекладна література в сучасному світі

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2018 рік

Вступ Оригінальна й перекладна література в сучасному світі

Література й мистецтво є засобом урівноважити людину зі світом у найкритичніші моменти життя.

Лев Виготський

Прискорений ритм сучасного життя чимдалі більше нагадує стукіт коліс потягу, який набирає швидкості.

Щодень більше людей, ледь прокинувшись, простягають руку до гаджетів, від яких їм дедалі важче відірватися на користь літературного твору. Тож, хочемо ми цього чи ні, постає закономірне запитання: а чи залишиться в цім «шаленім, шаленім, шаленім світі» час на читання художньої літератури?

І взагалі, чи не пірне друкована книжка в імлу забуття під навалою цифрових технологій?

Друкований текст своїм існуванням завдячує Йоганнові Гутенбергу (близько 1397—1468), знаменитому німецькому винахідникові книгодрукування. Відкриття друкарства вплинуло не лише на розвиток літератури та культури всього світу, а й на перебіг світової історії. Проте нині функції паперових носіїв інформації щодалі частіше перебирають на себе цифрові технології: електронні книжки, планшети, смартфони, та найперше — Інтернет. Тому й постало запитання: чи в XXI ст. Інтернет не переможе Гутенберга? І запитання про те, чи виживуть друкована книжка й художня література, без жодних перебільшень, є гідним Шекспірового «То be or not to be» («Бути чи не бути»). Тож спробуємо на нього відповісти...

Нині проводять психологічні дослідження, щоб з’‎ясувати, чи здатна цифрова книжка повного мірою замінити книжку традиційну, паперову. Виявилося, що паперову й цифрову версії того самого літературного твору, хоч як це дивно, читач сприймає зовсім по-різному. Здавалося б, яка різниця, у якому форматі читати «Одіссею», якщо це та сама «Одіссея»? Але виявилося, що відмінність є, і навіть принципова: паперова версія твору сприймається і впливає на інші ділянки головного мозку читача, ніж електронна. Те саме притаманне письму: якщо учень пише, скажімо, слово «мама» власноруч (а не набирає його на клавіатурі комп’‎ютера чи гаджета), то в нього працюють зовсім інші психофізіологічні механізми: від пальців рук до пам’‎яті. Тож наразі невідомо, як заміна паперової інформації на цифрову позначиться в майбутньому на менталітеті

Александрійська бібліотека. Єгипет. Гравюра. XIX ст.

Міська бібліотека. Штутгарт. Німеччина

Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Київ

й інтелекті людства. Про перші «дзвіночки» можна говорити вже сьогодні, коли з’‎явилися загрозливі терміни на кшталт «цифрові аборигени» (діти, які з раннього віку перебувають у полі цифрових технологій) або «культура шуму» (дезінтегровані спонтанно «культура й освіта», котрі приходять на зміну цілісному сприйняттю світу як універсуму).

І це не єдина загроза. Зрештою, якщо навіть погодитися, що літературний твір — нехай висічений на єгипетських пірамідах або надряпаний на глиняних дощечках, написаний на пергаменті або на папері, навіть скопійований на флешку або переданий через Viber — в усіх випадках буде тим самим літературним твором, невирішеним залишається головне питання: а що ж чекає літературу та літературну освіту в «оцифрованому» XXI ст.? І чи потрібна художня література в сучасному світі взагалі? А може, читання книжок — це така собі інтелектуальна розвага вузького кола шанувальників літератури та фахівців-філологів, а широкому загалові до нього вже байдуже?..

Відомий англійський письменник-фантаст, автор численних романів, кіносценаріїв, коміксів і графічних новел Ніл Ґейман стверджує, що «читання художньої літератури, читання для задоволення є однією з найважливіших речей у житті людини». Проте отримання інтелектуальної насолоди та естетичного задоволення — це не єдина мета читання художніх творів. Наприклад, нині усе частіше мова йде про необхідність формування не лише звичного вже IQ, (коефіцієнта інтелекту, що визначає рівень розумових здібностей людини), а й EQ — «емоційного інтелекту», тобто здатності людини усвідомлювати емоції, контролювати їх, використовувати для ефективної взаємодії, успішного досягнення цілей та самореалізації.

На думку американського психолога й педагога Дейла Карнегі, людина, яка спроможна поглянути на ситуацію очима співрозмовника, зрозуміти іншу людину, зрештою отримує підтримку всього світу. Натомість той, хто не може цього робити, вимушений долати свій життєвий шлях самотою.

«Розпізнавати свої та чужі емоції, керувати ними — ось основа життєвого успіху», — переконані прихильники теорії емоційного інтелекту. Встановлено, що близько 80 % успіху в соціальній та особистій сферах життя визначає саме рівень розвитку емоційного інтелекту, і лише 20 % — IQ. І хоча одне не заважає іншому, тобто гармонійно розвинена особистість повинна мати як прагматичний розум, так і емоційну чутливість, за найновішими дослідженнями, життєвого успіху досягають насамперед люди з розвиненим EQ, які зазвичай стають керівниками людей із вищим IQ. Недаремно ж нині на Заході актуальною є така приказка: «IQ дає людині роботу, a EQ — кар’‎єру».

А найкраще розвиває та відточує EQ читання й аналіз літературних творів. Чому? Читаючи й аналізуючи твір (передовсім — високохудожній, канонічний), сучасний читач просто змушений ставати на позицію персонажів, сприймати світ їхніми очима, немов «влізати в шкуру» людини будь-якої епохи чи країни, тим самим наче «запозичувати» або й «проживати» (нехай і віртуально) її життєвий досвід. А потім у своєму реальному житті він зможе використати цей «віртуальний» досвід у процесі спілкування з реальними людьми.

Уже згаданий Ніл Ґейман пише, що в 2007 р. його вперше запросили до Китаю на конференцію з наукової фантастики й фентезі. Він дуже здивувався, оскільки добре знав, що китайський уряд фантастичної літератури не схвалював. То що ж змінилося? Тоді офіційний представник Китаю пояснив йому, що китайці збагнули важливу стратегічну річ: раніше вони непогано заробляли на масовому промисловому відтворенні чужих винаходів (позначку «Madein China» можна побачити на безлічі товарів у супермаркетах усього світу). Але водночас самі китайці нічого не вигадували, ніби плентаючись у хвості креативних націй. Тож вони й задумалися: а чому це так? І направили делегацію до США, до провідних світових компаній, де розпитали людей, які «придумували майбутнє», про них самих. І що ж вони почули? Виявилося, що фахівці Apple, Microsoft, Google та інших відомих корпорацій, ще коли були хлопчиками й дівчатками, читали наукову фантастику! Ось після цього в Китаї і провели першу конференцію, присвячену «science fiction & fantasy» (англ, «наукова фантастика й фентезі»).

Роль художньої літератури та культури в розвитку високих технологій чудово усвідомлював Стів Джобс, один із найуспішніших бізнесменів сучасності, керівник Apple. Після того як його компанія випустила перший iPad, він сказав: «Ми в Apple переконані, що самих лише технологій замало. Лише альянс технологій із мистецтвом і гуманітарними знаннями приносить результат та змушує наші серця співати».

На важливості читання й уяви в житті людини наголошували й інші відомі особистості. Приміром, коли в Альберта Ейнштейна запитали, як зробити дітей розумнішими, він порадив... читати їм більше казок. Геніальний фізик розумів, що книжки — неоціненний здобуток людства, вони не лише є способом збереження знань, а й дають можливість духовного занурення в далекі світи та минулі епохи. Є казки, які набагато пережили культури й стіни, де вони були вперше розказані.

Отже, сьогодні одне із найважливіших гуманітарних завдань полягає у формуванні в людей розуміння, що саме художня література може показати нам іншу реальність. Тож бібліотеки (як їхні паперові, так і цифрові фонди) — це справжнісінькі ворота в Майбутнє.

І насамкінець про роль і функції україномовного перекладу та перекладної літератури. Якісний художній переклад — це прямий місток до інтелектуальних і духовних скарбів інших часів і народів. Саме завдяки перекладу ми знаємо зміст Біблії, перші оригінальні тексти якої створені нині мертвою арамейською мовою, або Вергілієвої «Енеїди», написаної латиною. До того ж перекладний україномовний літературний твір можна вважати надбанням української культури, так само як його оригінал є надбанням культури країни, де його написано. Наприклад, трагедія Ґете «Фауст» є предметом гордості німецької літератури та культури, а її переклад українською Миколи Лукаша (визнаний найкращим перекладом у світі!) є предметом гордості української літератури. І саме такий діалог культур завжди був і є важливим чинником формування української нації.

Згаданий Максимом Стріхою сумнозвісний Емський указ російського царя Олександра II від 30 травня 1876 р. виник не на порожньому місці. Очільники

ХУДОЖНІЙ ПЕРЕКЛАД І НАЦІЄТВОРЕННЯ

Найголовніша функція художнього перекладу — ознайомити читача з творами, написаними тими мовами, якими цей читач не володіє (або ж володіє недостатньо для того, щоб читання приносило насолоду). Начебто це аксіоматична істина. Через те багато хто ладен запитувати: а навіщо переклади з близькоспоріднених мов, які ми розуміємо нібито цілком пристойно? Навіщо, врешті-решт, переклади з англійської, якщо ми вже поставили за мету навчити всіх наших співгромадян цієї міжнародної мови?

Попри ці запитання, щоразу з’‎являються нові й нові переклади. Адже кожен вартісний художній твір імпліцитно передбачає можливість нових і нових прочитань. І жодна можливість ознайомлення безпосередньо з першотвором (яку, звісно, потрібно лише вітати), не перекреслює насолоди від прочитання талановитого перекладу.

Проте у випадку з українським перекладом важили не тільки художні чинники. Адже основи цього перекладу Левко Боровиковський, Панько Куліш, Михайло Старицький та інші подвижники закладали в XIX столітті, — тоді, коли коло потенційних споживачів їхніх текстів було вельми вузьке і коли практично всі ці люди володіли мовами оригіналів незгірш від української. Ледве чи можна припустити, що читачі виданої 1836 року в українському перекладі Євгена Гребінки «Полтави» Пушкіна мали труднощі при прочитанні першотвору. Але вони, ці нащадки старшинських родин колишньої Гетьманщини, потребували тексту саме рідною мовою, щоб заманіфестувати: вони — не великороси, вони належать до зовсім іншої нації. А тому український художній переклад від часу свого становлення виконував і виразну націєтворчу функцію.

У цьому він не був унікальний. Блискучий німецький переклад кінця XVIII століття теж нагадував німцям про те, що вони — саме німці, в той час, коли майже вся німецька еліта була франкомовною, а король Фрідріх Великий не пустив Леонарда Ейлера завідувати кафедрою математики в Берліні, бо чекав приїзду «інтелектуально розвинутішого» француза; а тому Ейлер змушений був стати «великим російським математиком», а заодно встигнув вписатися до Коша Запорозького...

Заборон і переслідувань на долю українського перекладу припало найбільше. Емський указ 1876 року, всупереч поширеній думці, не забороняв української мови як такої: в офіційному вжитку (в установах, судах, школах, війську тощо) її було заборонено й до того, у приватному (коли йшлося про пісні за столом) — ніяких обмежень не існувало. Дозволено було й друкувати оригінальні твори словесності на селянську тематику «малоросійським наріччям» (хоч для них треба було просити спеціального дозволу не в місцевого цензора, а в Головному управлінні в Петербурзі). Але науково-навчальні книжки і переклади було заборонено цілковито — лише за ознакою їхньої українськості. І така позиція імперської влади була цілком логічна: коли на наріччя перекладають Біблію і Шекспіра, то це наріччя насправді є самостійною мовою, а носії цієї мови мають усі підстави замислитися про самовизначення.

Максим Стріха

Російської імперії відчули, що українська нація набирає сили і вже готова поставити питання про свою державну самостійність. Тому чи не найпершого удару імперська репресивна машина завдала саме по українському художньому перекладу. Мало того, українською мовою заборонили перекладати не лише Святе Письмо та європейський літературний канон (Гомера, Данте, Шекспіра та ін.), а й навіть написані російською твори українців (наприклад, полтавця Миколи Гоголя)! Ось як розкриває справжні причини появи антиукраїнського Емського указу сучасний російський історик Олексій Міллер, спираючись на засекречені протягом тривалого часу архівні матеріали: «У рапорті начальника Волинського губернського жандармського управління розповідалося про діяльність якогось Лободовського, сина священика, що служив писарем в Райковській волості. Лободовський безкоштовно роздавав селянам українські книжки, які (154 примірники) були в них жандармами відібрані. Список конфіскованих книжок, більшість яких складали твори Шевченка, містив і переклад українською мовою гоголівського «Тараса Бульби», де слова «російська земля», «російський» були замінені словами «Україна», «українська земля», «українець» , і врешті-решт був пророчо проголошений навіть свій майбутній український Цар».

Як бачимо, культура книги, особлива вага художнього слова (зокрема, й перекладного), притаманна українцям ще від часів Київської Русі та місії святих Кирила й Мефодія, оберігала наш народ від знищення та розчинення в морі інших етносів і держав упродовж цілих тисячоліть.

І хоча зараз ми живемо в суверенній Україні, проте це зовсім не означає, що треба менше за наших пращурів дбати про «гуманітарну ауру нації» (Ліна Костенко), про її культуру та літературу. І в майбутньому робити це доведеться саме молодим людям, юним поколінням, зокрема й вашому. Тож щиро зичу вам успіхів в опануванні скарбами зарубіжної літератури, поданими у цьому підручнику в найкращих українських перекладах.

З повагою Автор

1. Чи потрібна людству художня література в епоху цифрових технологій? Чи подолає Інтернет Гутенберга? Відповідь аргументуйте.

2. Чи згодні ви з думкою академіка Л. Виготського, що «література й мистецтво є засобом урівноважити людину зі світом у найкритичніші моменти життя»? Відповідь аргументуйте.

3. Розшифруйте популярний на Заході вислів: «IQ дає людині роботу, a EQ — кар’‎єру». Як ви думаєте, чи може неемоційна людина розвинути свій емоційний інтелект? Якщо так, то яким саме чином?

4. Як ви розумієте вислів Стіва Джобса: «Ми в Apple переконані, що самих лише технологій замало. Лише альянс технологій з мистецтвом і гуманітарними знаннями приносить результат і змушує наші серця співати»? Для чого конкретно потрібні література й мистецтво розробникам IPhone та інших новітніх електронних пристроїв?

5. Яким книжкам, паперовим чи електронним, віддаєте перевагу ви? Чому?

6. Якою була роль художнього перекладу в українському націєтворенні в XIX ст. і чи актуальна ця його функція нині? Відповідь аргументуйте.

7. Наведіть аргументи на користь оволодіння скарбами світової літератури в сучасному світі.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.