ШАРЛЬ БОДЛЕР. Збірка КВІТИ ЗЛА - Роман XIX століття

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2018 рік

ШАРЛЬ БОДЛЕР. Збірка КВІТИ ЗЛА - Роман XIX століття

«Углиб незнаного, щоб осягти нове»

Донині літературознавці, письменники й читачі сперечаються про твори бунтівного, шокуючого, самобутнього Шарля Бодлера, який започаткував так багато нового в літературі, де, здавалося б, з огляду на її тисячолітню історію, і винайти щось нове неможливо.

Готуємось до діалогу

ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

Шарль Бодлер — помітне ім’‎я у всесвітній літературі. З ним пов’‎язують появу декадансу, у його творчості знаходять витоки символізму. Зрештою, саме він заговорив про необхідність створення літератури на нових творчих і естетичних засадах, яку й назвав просто і ясно — новою (модерною, або модерністською). Уже потім цим словом зарясніли сторінки мистецьких журналів і поважних академічних фоліантів, воно втратило національну належність, перетворившись на термін, який не тільки почав характеризувати певне явище в літературі або мистецтві, а й став художньою емблемою століття. Дуже багато в житті письменника було такого, чого не лише пересічна, а й творчо обдарована особистість навряд чи змогла б сприйняти спокійно.

Часто здається, що життя Шарля Бодлера — це низка нещасть, розчарувань і випробувань. Він народився в Парижі в дещо дивній родині сенатора Жозефа Франсуа Бодлера. І річ навіть не в тім, що між батьками була надзвичайно велика різниця у віці. Це були люди різних епох: батько сповідував дух Просвітництва, а мати — матеріальні «принципи» буржуазного суспільства. Після смерті чоловіка мадам Бодлер вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, який згодом обіймав досить високі посади. Стосунки вітчима й пасинка не склалися, бо це були вкрай різні люди. Для Жана Опіка маленький Шарль був неслухом, важкою дитиною, яку потрібно було зробити добропорядним громадянином. Мати схвалювала все, що робив чоловік, щоб із хлопчика вийшло щось путяще. Бодлер пізнав гнітючу самотність і нерозуміння: його рішення присвятити життя літературі обурило батьків. А тут ще й спосіб життя, який він обрав після закінчення колежу: випадкові знайомі, веселі дівчатка з Латинського кварталу, ексцентрична поведінка. Відчуження між вітчимом і пасинком дедалі збільшувалося.

Шарль Бодлер. 1849

Уславлені поети давно поділили між собою найбагатші терени поетичних володінь... Отже, я повинен започаткувати щось нове...

Шарль Бодлер

Вірші на могилі поета в Парижі. Сучасне фото

Щоб якось виправити становище й навернути «блудного пасинка» на путь істинний, Опік вирішив відправити Шарля до південних колоній, виклопотавши йому посаду вчителя. Бодлер вирушив у морську подорож. Десять місяців, упродовж яких він мандрував на кораблі південними морями й океанами, вразили поета. Йому не сподобався лише капітан, якому доручили наглядати за юнаком і керувати його діями. На острові Бурбоні Бодлеру вдалося втекти від наглядача й іншим кораблем повернутися до Франції. Оскільки після завершення цієї одіссеї Шарль досяг повноліття, він вступив у права власності батьковою спадщиною, розірвав стосунки з родиною і почав жити окремо.

На той час поведінка письменника була зумовлена двома правилами: по- перше, уміння бути несправжнім, ненатуральним і, по-друге, дивувати всіх, не дивуючись самому. Сучасники згадували його вишукані, але дещо неприродні манери, мовленнєві звороти, які ніколи не почуєш за звичайних обставин. Іноді це було доволі кумедним, але саме таким був імідж «апостола модернізму».

Однак усе це було лише видимою частиною життя Бодлера. За епатажем і дивацтвом стояла велика духовна робота: широкі знайомства у світі мистецтва, напружена праця в бібліотеках, надзвичайно серйозне ставлення до всього, що він робив. Він ретельно працював над перекладами, писав критичні статті. Його переклади творів Едгара По були найдовершенішими (під час кампанії засудження «Квітів зла» Бодлера презентували саме як перекладача творів Едгара По), а мистецькі статті стали надбанням естетичної думки Франції XIX ст. Усе своє життя він шукав і оспівував Красу: «Я знайшов визначення Прекрасного, мого Прекрасного. Це щось полум’‎яне й сумне, щось трохи розпливчасте, що залишає місце для здогаду... Таїна, жаль також ознаки краси... Я не стверджую, що радість не могла б сполучатися з красою, але Радість — одна з її найвульгарніших прикрас, тим часом як Меланхолія — улюблена подруга».

Водночас не варто уявляти Бодлера таким собі анахоретом1, який жив у вигаданому світі, що нічим не пов’‎язаний з реальністю, він — поет соціальний. Щоб упевнитися в цьому, досить перегорнути сторінки розділу «Паризькі картинки» зі збірки «Квіти зла». З огляду на це не здаватиметься дивним поява поета на барикадах 1848 р. Проте головне в його житті — це вірші, й насамперед збірка «Квіти зла».

У квітні 1864 р. Шарль Бодлер, рятуючись від кредиторів, вимушений був поїхати до Бельгії, марно сподіваючись заробити на життя лекціями. У квітні 1866 р. після серцевого нападу безпомічного поета друзі перевезли до Парижа. 31 серпня 1867 р. Шарль Бодлер помер на руках у матері. Серед тих, хто проводжав поета в останню путь, був і Поль Верлен.

Уже після смерті поета були надруковані третє видання «Квітів зла» та збірки статей про мистецтво, яке, на думку Ш. Бодлера, мало характеризуватися особливою глибиною і духовністю та прагнути до нескінченного.

1 Анахорет — той, що віддалився від світу, відлюдник, пустельник.

Збірка «Квіти зла»

Збірку «Квіти зла» Шарль Бодлер створював упродовж цілого життя, як Тарас Шевченко «Кобзар» чи Волт Вітмен «Листя трави». Під назвою «Квіти зла» об’‎єднані декілька віршових циклів. До збірки поет добирав усе найкраще й майже ідеально відшліфоване: 16 років чекав на оприлюднення знаменитий «Альбатрос». Бодлер прагнув довершеності. Більшість віршів було написано у 1843—1844 рр. Уперше 18 віршів із майбутньої збірки під спільною назвою побачили світ у журналі «Ревю де Де Монд» («Огляд Старого й Нового світу») 1 червня 1855 р. «Квіти зла» були опубліковані окремим виданням у червні 1857 р., а вже 20 серпня того ж року за нібито провокативний характер «жорстокої книжки» над Бодлером розпочався судовий процес...

Назву збірки Бодлерові запропонував письменник Іполіт Бабу. Через багатозначність французького слова «du таї» назва також багатозначна: її можна перекласти і як «квіти зла», і як «квіти болю», і як «хворобливі квіти». Бодлер активізує всі значення цього слова: традиційно назву перекладають як «Квіти зла», присвяту Теофілю Готьє — як «хворобливі квіти», а болем просякнутий чи не кожний вірш збірки.

Поет шукав гармонії між формою та змістом, тож не терпів чужого втручання у вірші й міг розгніватися навіть через звичайні орфографічні правки: «Викиньте геть увесь твір, якщо в ньому вам не подобається кома, але не закреслюйте її: вона має своє значення». Тож не дивно, що він болісно відреагував, коли з його збірки «Квіти зла» були вилучені не якісь там коми, а шість віршів.

Поет наголошував, що «Квіти зла» — це не збірка окремих віршів, які можна читати в будь-якій послідовності, а цілісний твір, який можливо зрозуміти лише тоді, коли прочитаєш усі вірші в порядку, визначеному автором. Тому друкувати збірку без рівноцінної заміни вилучених віршів він не хотів. За життя Бодлеру так і не вдалося побачити головний твір свого життя без цензурних перекручень, тож бодлерознавці до цього часу намагаються віднайти внутрішній сюжет збірки.

Існує й інша думка: мовляв, вести мову про якусь внутрішню єдність збірки поезій Ш. Бодлера недоречно; найпевніше, вона впорядковувалася поспіхом, з уже написаних віршів, які поет захотів організувати так, щоб створити ілюзію цілісного твору. Шарль Бодлер у листі до Альфреда де Віньї писав:

Ілюстрація до збірки Шарля Бодлера «Квіти зла», зроблена його другом Фелісьєном Ропсом. 1866

У цю жорстоку книжку я вклав усе своє серце, усю свою ніжність, усю свою релігію (вивернуту), усю свою ненависть.

Шарль Бодлер

«Єдина похвала, якої я благаю для цієї книжки, — визнання, що це не простий альбом, що тут є початок і кінець».

Початок і кінець у цій книжці справді є. Циклу «Сплін та ідеал» передує звернення до читача, у якому, на думку бодлерознавців, поет намагався наслідувати Данте: на початку вірша перелічуються смертні гріхи, а сто віршів першої збірки нагадували 100 пісень «Божественної комедії». Є й певний внутрішній рух: на початку збірки ми ще можемо зустріти світлі картини омріяного ідеалу - раю («Піднесення», переклад Дмитра Павличка):

Понад долинами й блакитними вітрами,

Понад вершинами покритих льодом гір,

В надзоряні світи, де не тече ефір,

А тільки мерехтять світил найдальших брами.

Як легко, духу мій, возносится й летиш!

І наче той плавець, що зомліває в морі,

Ти мужньо й весело безмежжя неозорі

Долаєш, входячи в благословенну тиш.

Загальний настрій віршів наприкінці збірки протилежний: «Я вмер без подиву, й світання володарне / Мене оповило. І що ж! І тільки це? / Завіса піднялась, а я все ждав намарне» {«Мрія допитливого», переклад Михайла Москаленка).

Отже, поет шукав намарне — ідеалу немає? І йому, як і його геніальному співвітчизникові Ф. Рабле, залишалося тільки йти на пошуки «Великого Може Бути», про що свідчить фінал збірки (переклад Михайла Москаленка):

Ти, Смерте, капітан! Пора! Напнім вітрила!

Цей край нестерпний нам — о Смерте, Смерте, час!

Хай небо й океан чорніші від чорнила —

Потужний жар промінь переповняє нас!

Твою отруту п’‎єм — хай сила наша скресне!

Вогонь, що мозок нам жере і душу рве,

В провалля зве — дарма, пекельне чи небесне,

У глиб Незнаного, щоб осягти нове.

Збірка «Квіти зла» має такі віршові цикли: «Сплін та ідеал» (I—XCIV), «Паризькі картини» (XCV—СХІІ), «Вино» (CXIII-CXVII), «Квіти зла» (CXVIII- CXXVII), «Бунт» (CXXVIII—СХХХ), «Смерть» (СХХХІ—CXXXVI).

Уже за назвами циклів ми можемо зробити певні висновки про творчий задум поета. Можливо, у збірці йдеться про блукання у світі зла в пошуках ідеалу стражденної душі, яка підіймається на бунт і зрештою гине.

У «Квітах зла» виразно втілений мотив трагічної несумісності дійсності та ідеалу. Навряд чи у світовій поезії знайдеться багато віршів, у яких звучало б прокляття, що посилає мати щойно народженому сину-поету, митцеві. Проте саме таким твором з іронічно-символічною назвою «Благословення» Бодлер розпочинає свою збірку (переклад Дмитра Павличка):

Коли з’‎являється Поет на цьому світі,

Його родителька від розпачу й журби

На Бога кидає прокльони ядовиті,

І співчутливо Бог сприймає ті клятьби:

«Чом народила я цей поглум? Чи не краще

На світ спровадити гадюк ціле кубло?

Будь прокляте моє кохання негодяще

І лоно трепетне, що блазня зачало!»

Ліричний герой збірки, не маючи змоги жити в бруді ницих міст, над прірвою мерзоти, у світі злочину й страждань, намагається знайти свій рай: чи то в далеких запашних тропіках, чи то в далекому дитинстві (переклад Дмитра Павличка):

Невинний рай утіх, блаженства і розрад.

Хіба не далі він од Індії й Китаю?

Чи він воскресне й знов повернеться назад,

Як срібним голосом із туги заспіваю.

Невинний рай утіх, блаженства і розрад?

Рай утрачено, але залишилося його «відлуння» — Краса. Ліричний герой Бодлера переймається питаннями: що таке Краса та що врятує Красу? Даючи розгорнуту, навіть шокуючу картину розкладання матеріального тіла, поет стверджує, що тільки мистецтво, поезія здатні зберегти справжню Красу: «Ваші форми я зберіг, моя богине,/Зберіг мого кохання сутьІ». До речі, тут відчувається і певний перегук з одою Горація «До Мельпомени», адже все матеріальне — тлінне, а творчість — безсмертна.

Можливо, краса для героя — це єдине, що здатне примирити його з цим убогим світом, тому для нього немає значення, чи з неба вона, чи «з темної безодні». Краса, на думку Бодлера, не може бути моральною чи аморальною, вона — поза мораллю, вона — надія на спасіння (переклад Дмитра Павличка):

Це байдуже, хто ти. Чи Діва, чи Сирена,

Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим,

Щоб лиш тягар життя, о владарко натхнення,

Зробила легшим ти, а всесвіт — менш гидким!

То чи можна назвати Бодлера поетом зла? Ось як він сам про це говорить: «У кожній людині в кожну хвилину живуть одночасно два пориви: один — до Бога, другий — до Сатани. Звернення до Бога, або духовне начало, — це бажання піднестися, сходинка за сходинкою; звернення до Сатани, або тваринне начало, — це блаженство падіння».

Його герой — дисгармонійна особистість, яка втратила душевну рівновагу й віру. Це герой майбутнього XX ст. Адже він плоть від плоті дисгармонійного життя, і його оточують як «земні міазми», так і «шлях до вічності — ці небеса вгорі».

1. Повторіть відомості про романтизм як літературний напрям. Визначте, які риси романтизму притаманні творчості Бодлера.

2. Перелічіть риси, що відрізняють творчість Бодлера від творчості поетів попередніх епох.

3. Спробуйте схарактеризувати ліричного героя віршів Бодлера. Що здатне примирити ліричного героя з земним існуванням? У чому ліричний герой вбачає природу Краси та її призначення? Що, за Бодлером, здатне врятувати Красу? В чому вбачає він сенс Мистецтва?

4. Поясніть назву збірки та її присвяту.

5. З яких циклів складається збірка? Поясніть їхні назви.

Діалог із текстом

АЛЬБАТРОС

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

І дивиться на них король блакиті скоса —

Він їхній корабель здалека проводжав.

Ходити по дошках природа не навчила —

Він присоромлений, хода його смішна.

Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного;

Прекрасний в небесах, а тут — як інвалід!..

Той — люльку в дзьоб дає, а той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет як альбатрос — володар гроз та грому,

Глузує з блискавиць, жадає висоти,

Та, вигнаний з небес, на падолі земному

Крилатий велетень не має змоги йти.

Переклад Дмитра Павличка

Карлос Швабе. Сплін та ідеал. 1907

Сонет «Альбатрос» входить до циклу «Сплін та ідеал». У вірші бачимо яскраво виражені автобіографічні мотиви. Подорожуючи майже рік південними морями та океанами, Бодлер спостерігав, як розважалися матроси. Ця картина збиткування над красивим птахом стає у вірші алегорією відносин поета і натовпу (черні).

Поет порівнюється з альбатросом, який вільно ширяє в небесному просторі завдяки своїм велетенським крилам, проте через них же (творче окрилення) стає вразливим і безпомічним на землі, легкою здобиччю юрби.

Сонет побудований на паралелізмі (поет — альбатрос), який має глибоку асоціативно-символічну аргументацію та давню традицію у світовій літературі. Передусім альбатрос належить до родини буревісників, а отже, не боїться бурі, шторму. А хіба справжній Поет боїться вихорів, штормів життя? Навпаки — він їх шукає...

Завдяки непропорційно великим крилам альбатрос є водночас і володарем висоти, «королем блакиті» (ширяє в небі дуже довго, планеруючи завдяки розмахові крил), і безпомічним на землі (ті самі крила заважають йому ходити, роблять ходу кумедною, він стає беззахисним, легкою здобиччю ловця). Альбатрос не може злетіти з рівної поверхні, як це роблять інші птахи, тому обирає для відпочинку місце на краю якогось провалля або на височенній щоглі корабля, щоб за потреби «впасти» задля чергового польоту. А хіба Поет, безстрашний у злеті своєї творчої фантазії, володар висот духовності, не буває так само безпорадним «на падолі земному», у побуті? Хіба не заважають йому ходити поміж ницих заздрісних людців велетенські крила таланту?

Отже, у сонеті «Альбатрос» Ш. Бодлер залишає читачеві величезний простір для «вгадування сенсів», твір має значний символічний потенціал.

1. Як вирішує Бодлер тему поета і юрби? Поясніть символіку образу альбатроса.

2. Знайдіть у тексті провідні зображально-виражальні засоби та поясніть їх застосування. Яку роль у сонеті відіграє паралелізм (поет — альбатрос; знудьговані матроси — юрба) та антитеза (матроси — альбатрос)? Знайдіть метафори, які характеризують образ поета-альбатроса.

ВІДПОВІДНОСТІ

Природа — храм живий, де символів ліси

Спостерігають нас і наші всі маршрути;

Ми в ньому ходимо, й не раз вдається чути

Підмурків та колон неясні голоси.

Всі барви й кольори, всі аромати й тони

Зливаються в могуть єдиного єства.

І зрівноважують їх вимір і права

Взаємного зв’‎язку невидимі закони.

Є свіжі запахи, немов дітей тіла,

Є ніжні, як гобой, звитяжні, молодечі,

Розпусні, щедрі, злі, липучі, як смола,

Як ладан і бензой, як амбра й мушмула,

Що опановують усі безмежні речі;

В них — захват розуму, в них відчуттям — хвала.

Переклад Дмитра Павличка

Сонет «Відповідності» з циклу «Сплін та ідеал» належить до найвідоміших віршів Бодлера. Основна його тема (що речі видимого світу є символами прихованої від людського ока реальності) у світовій філософії та поезії не нова. Про це писав ще давньогрецький філософ Платон. Однак для французьких символістів саме цей сонет Бодлера став утіленням нової естетичної програми: «Природа — це той храм, де від колон живих / Неясні голоси почути часом можна. /

Поль Гоген. Пейзаж із павичами. 1892

Там гаєм символів іде людина кожна, / їй нікуди тепер подітися від них» (переклад Всеволода Ткаченка).

Саме в цьому сонеті Бодлер визначив основне завдання поета — осягнути «всі безмежні речі», почути «підмурків та колон неясні голоси», поновити, возз’‎єднати втрачену гармонію або хоча б розповісти про неї, зрозумівши «взаємного зв’‎язку невидимі закони».

За принципом «відповідностей» Шарля Бодлера, образи і метафори в художньому творі не використовуються для опису реальних предметів і явищ, а символічно позначають якісь ідеї, універсальні прояви буття, а також навіюють читачам певні настрої чи душевні стани.

У цьому вірші поет використовує синестезію: поєднання різних, іноді далеких асоціацій, викликаних різними органами чуття, що спричиняє синтез кількох відчуттів: запахи, наприклад, «ніжні, як гобой», «щедрі, злі, липучі, як смола».

Синестезія робить образ туманним і неясним, і разом із натяком, символом і звукописом є засобом творення сугестії: «Як верховинський лун, глухі, протяжні гуки / Зливаються в акорд протяжний і міцний, / Де все з’‎єдналося: і ніч, і день ясний, / Так сполучаються парфуми, барви й звуки» (переклад Михайла Драй-Хмари). А саме сугестія (навіювання) була водночас і засобом, і метою, яку ставили перед собою поети-символісти.

Лише це злиття «барв і кольорів», «ароматів і тонів» у «могуть єдиного єства», що «в безкрай шириться, як і саме життя», здатне подарувати «екстазу дум» і «захват почуття».

1. Пригадайте особливості сонета як твердої поетичної форми. Чи дотримується Бодлер у віршах «Альбатрос» та «Відповідності» основних правил написання сонета? Що, на вашу думку, привабило поета у цій формі?

2. Що таке синестезія? Знайдіть приклади використання синестезії у вірші «Відповідності». Яку роль вона відіграє у творі?

3. Чи можна ліричного героя вірша «Відповідності» назвати медіумом? Чому?

4. Використовуючи цитати з вірша, спробуйте сформулювати принцип відповідностей, про який говорить Бодлер. Чому саме цей сонет сучасники поета сприйняли як утілення нової естетичної програми?

5. Спираючись на текст сонетів «Альбатрос» і «Відповідності», поясніть думку Бодлера щодо призначення поета. У XX ст. український поет Євген Маланюк сформулював призначення митця таким чином: «Як в нації вождів нема — / Тоді вожді її поети». Чи погодився б із таким твердженням ліричний герой Бодлера?

ВЕЧОРОВА ГАРМОНІЯ

Надходить час, коли стебло співає росне,

Немов кадило, цвіт димує в титттині;

Мелодій повіви зринають запашні,

Меланхолійний вальс та очманіння млосне!

Немов кадило, цвіт димує в титттині,

І серце скрипки десь тремкоче стоголосне.

Меланхолійний вальс та очманіння млосне,

Як втвтар, небеса високі і смутні.

І серце скрипки десь тремкоче стоголосне,

Те серце, що труну ненавидить і в сні!

Як вівтар, небеса високі і смутні,

Упало в кров свою світило життєносне.

Те серце, що труну ненавидить і в сні,

З минувшини бере світання високосне,

Упало в кров свою світило життєносне,

Та сяє, мов потир, твоє лице мені.

Переклад Дмитра Павличка

Вінсент Ван Гог. Зоряна ніч. 1889

Вірш «Вечорова гармонія» теж належить до циклу «Сплін та ідеал». Вважають, що він пов’‎язаний з Аполлонією Сабатьє, французькою художницею і господинею літературного салону, де Шарль Бодлер був одним із завсідників. Перед читачами розгортається чарівлива картина вечірнього пейзажу. Звук скрипки, серце якої «десь тремкоче стоголосне», зливається зі співом «рослого стебла» у неймовірному кружлянні «меланхолійного вальсу». Душа ліричного героя перебуває в стані «млосного очманіння».

У цьому вірші Бодлер демонструє віртуозну поетичну майстерність. Крім синестезії (запашні мелодії, співуче стебло, цвіт, що, немов кадило, «димує в тишині»), він демонструє філігранне володіння поетичною технікою. Вірш насправді складається не з 16, а з 10 рядків, адже кожен 2-й та 4-й рядки попередньої строфи стає 1-м і 3-м у наступній, створюючи неймовірний, водночас і заспокійливо-захопливий, і піднесено-умиротворений ритм-настрій. Однак у цей гармонійний вечоровий пейзаж дисонансом уриваються тривожні відчуття, що не дають спокою ліричному герою. Образи сонця, «світила життє- носного», що «упало в кров свою» (розкішна картина криваво-червоного надвечір’‎я, заходу сонця), серця скрипки, «що труну ненавидить і в сні», небес високих і смутних навіюють тривогу і передчуття недовговічності цієї вечорової гармонії: «А серцю вже набрид той нереальний світ, / Воно в минувшині бере своє коріння! / У крові сонячне втопилося проміння... / Мене твій образ, мов потир сяйний, сліпить!» (переклад Всеволода Ткаченка).

Останній акорд поезії — звертання до невідомої жінки, порівняння її світлого лику та внутрішнього осяяння із сянням блискучої церковної чаші (потира) — просякнутий стриманим оптимізмом.

1. Поясніть назву вірша «Вечорова гармонія». Про яку гармонію йдеться у творі?

2. Спробуйте сформулювати тему та основну думку вірша «Вечорова гармонія». Чи легко це зробити? Чому?

3. Знайдіть приклади використання синестезії у творі. Чи можна її замінити на інші художні засоби? Яку роль відіграє синестезія у тексті?

4. Визначте особливості будови вірша. Чому поет повторює рядки у строфах? Чи можна це назвати рефреном?

5. Якби ви підбирали музику до цього вірша, до якої тональності ви б звернулися? Чи дає підказку поет у своєму творі?

6. Якими засобами нідерландський художник Вінсент Ван Гог створив гармонію своєї картини «Зоряна ніч»? Уявіть полотно «Вечорова гармонія», намальоване Ван Готом: що і як, на вашу думку, на ньому було б зображено?

7. Проект. За мотивами вірша «Вечорова гармонія» підготуйте мультимедійні презентації-розвідки «Пейзаж у європейському живописі другої половини XIX ст.»; «Жіночий портрет у європейській поезії другої половини XIX ст.» тощо.

У вірші українського поета, перекладача й літературознавця Ігоря Качуровського «Із наслідування французькій», який він написав російською мовою, помітне відлуння поезій А. Рембо («П’‎яний корабель») і ПІ. Бодлера («Альбатрос»).

ІЗ НАСЛІДУВАННЯ ФРАНЦУЗЬКІЙ

Заплутаним, кривим і ламаним зигзагом

Мандрує корабель з чиїмось гордим стягом,

З розбитим корпусом, зі зламаним стерном,

І білий альбатрос висить над тим судном.

Від сонця бронзові, обвітрені та босі

Знічев’‎я вештаються тут і там матроси

Усе їм байдуже, лиш ром би був огнистим

І сріблом гаманці побрязкували чистим.

У пасажирів — сплін. Нудьга їх пойняла,

Їх мізки мізерні спекота розпекла,

Їм правди не знайти і суті не збагнуть:

«Куди ж ми всі пливем? І де скінчаєм путь?».

Ніхто не відчува тривоги і омани,

Спокійні й завчені всі рухи капітана...

Та знає, де маяк, і гавань, і земля

Лиш білий альбатрос над носом корабля.

Переклад Юрія Ковбасенка

Штрихи до портрета перекладача

МИХАЙЛО МОСКАЛЕНКО

Михайло Москаленко (1948- 2006) закінчив біологічний факультет Київського університету ім. Тараса Шевченка, але література вабила його більше. Завідував відділом поезії журналу іноземної літератури «Всесвіт», найстарішого журналу України, заснованого в 1925 р. В. Елланом-Блакитним, М. Хвильовим та О. Довженком. Наприкінці 1970-х рр., під час чергової хвилі репресій проти української інтелігенції, із журналу «Всесвіт» пішли кілька провідних спеціалістів, у тому числі Д. Павличко та М. Москаленко. Декілька років М. Москаленко, як «неблагонадій- ний», не міг знайти собі роботу, поки на початку 1980-х не став редактором видавництва «Дніпро». М. Москаленко не лише перекладав іноземних письменників українською мовою, а і як редактор та упорядник готував до виходу книжки, що стали помітним явищем в українському культурному просторі: «Золотослов. Поетичний космос Давньої Русі» (1988), «На ріках Вавилонських. З найдавнішої літератури Шумеру, Вавилону, Палестини» (у співавт. з В. Афанасьєвою та І. Дьяконовим, 1991), «Тисячоліття. Поетичний переклад України-Руси» (1995) та ін. За влучним висловом Максима Стріхи, перекладацька та редакторська робота М. Москаленка була спрямована не на те, щоб запроваджувати у літературу цікаві чужинецькі літературні явища, а на те, щоб творити саму літературу, мову в її найвищих вимірах, у вимірах, відповідних найкращим європейським зразкам. Збірка поезій Ш. Бодлера видавництва «Дніпро» (1989), над якою працював М. Москаленко, стала першою повною українськомовною збіркою віршів французького поета.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.