АРТЮР РЕМБО. Поезії - Роман XIX століття

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2018 рік

АРТЮР РЕМБО. Поезії - Роман XIX століття

Подорожній у черевиках, підбитих вітром

Молоді паризькі поети творили модерну поезію, марячи фантасмагоричними віршами свого, як вони його називали, «вчителя й бога», який десь несподівано зник. А в цей час їхній «учитель і бог» марив... мільйоном франків і заробляв їх в африканських авантюрах, щоб потім повернутися до Франції, одружитися, бажано на мільйонерки, і, можливо, навіть видавати журнал... Здавалося б, де це бачено, щоб геній сам відмовився від своєї геніальності?! Але з Рембо трапилося саме так.

Готуємось до діалогу

АРТЮР РЕМБО (1854-1891)

Жан Ніколя Артюр Рембо народився, за його власним висловом, «у найбільш ідіотському з-поміж усіх провінційних міст» — Шарлевілі в Арденах. Чи знав він, що таке материнська любов? Принаймні багато дослідників його творчості шокуюче бунтарство поета виводять саме з конфлікту юнака з родиною, точніше, з матір’‎ю. Кажуть, це була непересічна особистість, яка сама утримувала родину, навіть перебувала у своєрідній опозиції до мешканців Шарлевіля. Головним у житті для неї були гроші: поетичними спробами сина вона зацікавилася лише тоді, коли дізналася, що вони можуть принести певні кошти, сердилася на доньку, що та відмовилася від «цікавої партії», а згодом кинула її саму під час косовиці й поїхала у Марсель до брата, який помирав. Але жодного разу вона не вигнала сина, коли він, голодний і обідраний, повертався зі своїх мандрів, і навіть замовила йому найдорожчу похоронну месу.

За родинними переказами, Рембо був дитиною геніальною. Начебто він з’‎явився на світ із широко розплющеними очима, а коли його поклали на підлогу на подушку, щоб перший раз сповити, немовля сміючись поповзло до дверей. Його успіхи у школі вражали: він був першим учнем, отримав безліч нагород, які згодом продав під час однієї зі своїх мандрівок. У школі ним надзвичайно пишалися, вірш «Новорічні подарунки сиріт», який написав п’‎ятнадцятирічний Рембо, відкриває чи не всі його збірки. Чотири рази хлопчик тікав із дому, навіть добирався до Парижа... У сімнадцять років він знову з’‎явиться в столиці на запрошення Верлена. Найвідоміші його вірші на той час уже були написані.

Анрі Фантен-Латур. Портрет Артюра Рембо (фрагмент). 1872

Я споглядаю, як спадають покриви з усіх таємниць: релігій і природи, смерті, народження, майбутнього, минулого, космогонії, самого небуття.

Артюр Рембо

Карикатура на Артюра Рембо, створена Полем Верленом. 1872

Це був дивний юнак, що не визнавав жодного авторитету, жодних правил і жодних обмежень. Кажуть, сам Віктор Гюго прихильно називав Рембо «Шекспіром-дитиною». А юний геній, здавалося, не переймався долею своїх творів. З його дірявих кишень весь час випадали вірші, записані на якихось клаптиках паперу. Автографи своїх творів він залишав будь-де, будь-коли і будь-кому: ціла збірка віршів «Натхненне полювання» була покинута й безслідно зникла в квартирі Поля Верлена.

Пізніше Верлен, який доклав багато зусиль, щоб надрукувати твори Рембо, буде з пам’‎яті відновлювати вірші свого юного друга.

А сам Артюр Рембо переймався зовсім іншими питаннями.

Його в житті не влаштовувало геть усе: буржуазна мораль, політичний устрій, сучасна поезія. Буржуазну мораль він епатує ексцентричними скандалами, для переустрою світу складає власну конституцію, а для поезії намагається знайти універсальну мову.

За власним зізнанням Рембо, він брав участь у Паризькій комуні й навіть був свідком її падіння (1871). Дехто з дослідників у цьому сумнівається, але те, що тогочасні паризькі події відбилися у творчості Рембо, є незаперечним фактом. Ось гнівні рядки «поета-громадянина» Рембо з вірша «Паризька оргія, або Париж заселяється знову» (йдеться про «заселення» Парижа «версальцями», які поверталися після падіння Паризької комуни):

Падлюки, ось Париж! Заповнюйте вокзали!

А сонце висушить вогнем легень жарких

Бульвари, що колись скривавили Вандали.

Твердиня Заходу, одне із міст святих!..

Гидотні запахи вдихайте, о падлюки!

Вмочайте в трупний яд мотузку і стилет!

На тім’‎я владно вам свої поклавши руки:

«Загиньте в безумі!» — наказує Поет...

Переклад Всеволода Ткаченка

Геній Рембо, стрімкий і суперечливий, як комета, промайнув на обрії символізму, залишивши за собою зоряний слід, до кінця ще не розгаданий...

Осип Мандельштам

Перебування в Парижі упродовж 1871—1872 рр. для творчого зростання Рембо було надзвичайно плідним. У цей час він пише найкращі свої твори, зокрема знаменитий «П’‎яний корабель», і виступає з новою теорією про роль поета в суспільстві. На думку Артюра Рембо, справжній поет — це ясновидець, що володіє таїною алхімії слова, це немов Прометей, викрадач вогню, що несе людству нову цивілізацію. Він намагається поєднати звук і колір, винайти нові ритми і нові образи.

Оділон Редон. Червоний корабель. 1905

Всі усталені норми віршування Рембо відкидає геть (зокрема, звертаючись до вже знайомого вам верлібру), натомість пропонує свої власні: «Я кажу, що треба стати ясновидцем, зробити себе ясновидцем, — писав Рембо в листі до поета П. Демені від 25 травня 1871 р. — Поет робить себе ясновидцем довгим, безмежним і обґрунтованим розладом усіх почуттів. Придатні будь-які форми любові, страждання, безуму. Він сам шукає, сам виснажує себе всілякими отрутами, аби мати лише квінтесенцію. Невимовна мука, коли йому потрібна вся віра, вся надлюдська сила, тоді він стає найхворішим, найзлочиннішим, найпро- клятішим серед усіх — і Найученішим! Бо він досяг невідомого. Тому що він викохав більше, ніж будь-хто, свою душу, й так багату! Він досягає невідомого і, божеволіючи, перестає розуміти свої видіння, — він їх побачив! І нехай він згорить під час свого зльоту від нечуваних і несказанних речей: прийдуть нові трудівники; вони почнуть від тих горизонтів, де знесилено впав попередник!». Така несамовита спрямованість до пошуку нового не вміщалася навіть у межах модернізму, вона нагадує радше прагнення й естетичні програми митців-авангардистів, але про це йтиметься в наступних класах.

Варто зазначити, що цю метафору поетичного мистецтва багато хто з послідовників Рембо сприйняв надто буквально. Але в цій формулі бракує згадки про головне: до всього переліченого необхідна наявність не просто таланту, а геніальності, яка в Рембо, безперечно, була. То чи варто дивуватися, що в більшості з них нічого не вийшло?

Кажуть, що все творче (та й не лише творче) життя Артюра Рембо стало суцільним експериментом. Мабуть, так воно й було, оскільки поет був невтомним руйнатором усіх усталених схем і норм і водночас сміливим дослідником нових шляхів у мистецтві.

Це цікаво

Свідченням надзвичайних здібностей і раннього розвитку Артюра Рембо є його успішне навчання. Після того як він перейшов до четвертого класу, проминувши п'ятий, директор колежу, не приховуючи явної симпатії до вундеркінда й водночас певного побоювання за його майбутнє, промовив: «Рано чи пізно цей хлопчик змусить говорити про себе, це буде або геній добра, або геній зла».

Від матері Артюр Рембо успадкував високий зріст, довгі руки з вузлуватими пальцями, різкий голос, а головне — жахливу гордість, дику впертість і залізну волю. І ще одне — божевільну скупість, що непомірно здолала його в другій половині життя, коли на зміну поетові прийшов купець. Вона, напевно, схвалила б (і, можливо, схвалювала) патологічну передбачливість сина, який носив зашитими в пояс двадцять кілограмів золотих монет.

Олена Мурашкінцева.

Верлен і Рембо. Два полюси

А поки що була його подорож із Верленом Бельгією та Англією. На жаль, для Артюра Рембо вона стала фатальною. Вже написані всі вірші, зокрема вірші в прозі «Осяяння» (1872—1873), книга роздумів у прозі й віршах «Сезон у пеклі» (1873) (наклад цієї чи не єдиної надрукованої збірки, яку побачив Рембо, він майже повністю спалив). Поль Верлен, який на той час уже вийшов із в’‎язниці, намагався зібрати вірші свого друга і надрукувати їх. Але той зовсім полишив поезію і після 1873 р. не написав жодного віршованого рядка. Поет зник. Згодом Альбер Камю назве те, що сталося з Рембо, духовною смертю, а люди, які особисто не знали поета, не могли пов’‎язати геніальні вірші талановитого бунтаря з людиною, яка блукала світами в пошуках заробітку. Але й у цих блуканнях Рембо був непересічним.

Африка, де Рембо вирішив надбати свій мільйон, для європейця на той час була небезпечною країною. Декілька разів він заробляв чималі гроші й декілька разів їх втрачав. Він опинився в містечку Харарі, де до нього побувало лише два французи. Ризик і смертельна небезпека — його постійні супутники на цьому континенті. У Парижі все частіше й частіше друкували вірші Рембо, а той, здавалося, більше переймався тим, чи не обдурив його під час чергової оборудки якийсь місцевий вождь. Щоправда, в бюлетенях Географічного товариства можна натрапити на якогось Рембо, що першим серед європейців потрапив у Бубас- су. Та хіба мало є людей з однаковими прізвищами?!

Здавалося, життя почало потроху налагоджуватися: більш-менш значні кошти надсилав матері (вона на них, усупереч його волі, прикупляла землю), можна було повернутися до Франції... Та хвороба сплутала всі карти. Гострий біль у коліні виявився саркомою.

У Марсельському шпиталі йому ампутували ногу, але було вже пізно — хвороба брала своє.

У шпитальній книзі по-діловому сухо записали, що о 10-й годині 10 листопада 1891 р. у віці 37 років помер негоціант Рембо. В останню путь тіло поета проводжали матір і сестра. А молоді монмартрські поети в цей час марили «Голосівками» і пробували творити нову поезію...

Незабаром після смерті Артюра Рембо Стефан Малларме написав про нього: «Він мов... метеор, спалахнув і погас».

Пам’‎ятник Артюру Рембо в Парижі

1. Визначте провідні теми й мотиви лірики А. Рембо.

2. Як ви розумієте значення слів «осяяння» та «яснобачення»? Який зміст у них вкладав Рембо? Чи можемо ми його поезію вважати «осяянням», а самого А. Рембо — «ясновидцем»? Відповідь аргументуйте.

3. У чому полягали основні художні принципи символістів?

4. Які відкриття в поезії здійснив Рембо? Чому символісти вважали провісниками нової поезії саме А. Рембо й П. Верлена?

Діалог із текстом

ГОЛОСІВКИ

А чорне, біле Е, червоне І, зелене

У, синє О — про вас я нині б розповів:

А — чорних мух корсет, довкола смітників

Кружляння їх прудке, дзижчання тороплене;

Е — шатра в білій млі, списи льодовиків,

Ранкових випарів тремтіння незбагненне;

І — пурпур, крові струм, прекрасних уст шалене,

Сп’‎яніле каяття або нестримний гнів;

У — жмури на морях, божественно глибокі,

І спокій пасовищ, зморщок мудрий спокій —

Печать присвячених алхімії ночей;

О — неземна сурма, де скрито скрегіт гострий,

Мовчання Янголів, світів безмовний простір,

Омега, блиск його фіалкових Очей.

Переклад Григорія Кочура

Артюр Рембо. Карикатура Луке на обкладинці журналу. 1888

Вірш «Голосівки» (1871), створений шістнадцятилітнім поетом, сприймався символістами як своєрідний поетичний маніфест. У цьому сонеті Рембо, слідом за Бодлером («Відповідності»), намагається віднайти відповідності між кольором і звуком, низьким і піднесеним, потворним і прекрасним: «Якогось дня я, голосні, розкрию ваші витоки таємні». Він пропонує новий принцип формування образу, що будується на вільній асоціації між звуком і кольором.

Сприймання голосного звуку за кольором означало, що у вірші символістів слово майже втрачає рештки свого загальновживаного лексичного значення і вказує на те, що хоче поет. Тому воно має сприйматися за певними звучаннями і асоціаціями, які І. Франко називав «механікою творчого натхнення». Тож картини, що виникають під впливом такого навіювання, і є метою поетичної творчості. Все зрозуміле й просте (якщо його розглядати поза межами поетичного зв’‎язку) в поезіях Рембо ставало непізнаванним і символічним: «О — найверховніша труба, що проникає скрізь у дивні дива, / Мовчання, у якому Ангели й світи перетинаються стрімливо, / Омега — О, його очей проміння фіолетове прекрасне» (переклад Юрія Покальчука).

Цей вірш також має безліч розмаїтих тлумачень, які, що незрідка буває, навіть заперечують одне одного. Для одних це був простий перелік звуків і кольорів, що виникали в уяві поета від спогадів про звичайну розмальовану абетку, за якою діти вчаться читати, тобто співвідносити букви, звуки й значення слів, адже читання — надзвичайно складний розумовий процес. А для когось поєднання змісту «Голосівок» зі стрункою формою класичного італійського сонета стало уособленням символістського пошуку «відповідностей» між різними началами життя, «взаємного зв’‎язку невидимих законів» Всесвіту. Ліричний герой немов намагається пізнати весь світ у всій його повноті. Він не боїться ані його потворності, ані його божественності.

Через якийсь час Рембо в «Алхімії слова» ніби знову повернеться до цього вірша: «Я винайшов колір голосних! — «А» — чорне, «Е» — біле, «І» — червоне, «О» — синє, «У» — зелене. — Я погодив форму і плин кожної приголосної і тішив себе надією за допомогою інстинктивних ритмів винайти таке поетичне слово, яке рано чи пізно буде приступне всім почуттям. Я зберігав тлумачення. Спочатку це було навчання. Я записував безгоміння ночі, я занотовував невимовне. Я фіксував запаморочення».

І саме в цьому прагненні «занотувати невимовне», «зафіксувати запаморочення» і полягає як таїна величі поетичного генія Рембо, так і витоки його творчої трагедії.

1. Із якими кольорами асоціюються голосні в сонеті «Голосівки»? Як ви гадаєте — чому?

2. Пригадайте, яким має бути класичний італійський сонет, і спробуйте пояснити, чи випадково для свого вірша поет-новатор обрав саме цю поетичну форму.

3. Порівняйте «Голосівки» А. Рембо з «Відповідностями» ПІ. Бодлера. Чи можна стверджувати, що юний поет полемізує зі своїм попередником? Чому саме ці два вірші поети-символісти проголосили програмовими?

4. Які слова в сонеті «Голосівки» написані з великої літери? Чи випадково вони всі зосереджені в останній (синтезуючій) строфі вірша?

5. Сонет починається літерою «А», а в останньому рядку йде мова про літеру «омега». Чи має ця літера символічне значення? А що вона означає для Рембо?

МОЯ БОГЕМА

(Фантазія)

Забгавши кулачки собі в кишені драні,

Накинувши своє обшарпане вбрання,

Я, Музо, раб твій, брів під небом навмання

І марив — о-ля-ля! — про чарівні романи!

Світилась зяюча діра в моїх штанах.

Замріяний, складав я рими по дорозі.

Мій постоялий двір був при Великім Возі.

І шепотілися зірки на небесах.

Вслухався довго я, присівши край стежини,

У вересневі ці смеркання, і росини

Повиступали на чолі, неначе сік.

Отак римуючи в казковім надвечір’‎ї,

Я ремінці торкав, неначе струни ліри,

Приклавши до грудей розбитий черевик.

1870

Переклад Всеволода Ткаченка

Реджинальд Грей. Портрет Артюра Рембо. 2011

Важко повірити, що таку довершену поезію, як сонет «Моя богема» (в іншому перекладі — «Моя циганерія»), написав сімнадцятирічний юнак. Ключем до розуміння цього твору є вже його назва. Богемою (циганщиною, або циганерією) у Франції XIX ст. називали мешканців і студентів Латинського кварталу, такого собі «студмістечка» Парижа ще від доби Середньовіччя. Він утворився біля одного з найстаріших університетів Європи Сорбонни й отримав свою назву через латинську мову, якою велося викладання і якою спілкувалися між собою студенти, що стікалися в Париж з усієї Європи. Від самого заснування в Латинському кварталі панувала атмосфера вільнодумства та вільнолюбства, адже на університетську територію не поширювалася ані влада короля, ані влада Церкви. Те, за що могли спалити на Гревській площі, місці публічної страти єретиків, викликало овації серед пістрявого різнонаціонального студентства. Те, за що могли кинути до Кастилії, жахливої королівської в’‎язниці, було лише черговою темою у філософських дискусіях, що точилися між викладачами та студентами на площі біля Сорбонни. Латинський квартал завжди був своєрідним містом у місті, таким собі студентським (вагантським) острівком молодості та свободи. Мешканцями і студентами Латинського кварталу були молоді гультіпаки-філософи, на кшталт відомого середньовічного поета Франсуа Війона, та митці-вільнодумці XVII ст., як-от Мольєр, який добре знав ту атмосферу, коли вчився у колежі Луї Великого. Ця переважно бідна інтелігенція весело і навіть артистично зносила життєві злигодні і часто досить іронічно ставилася до земних благ, про які марили паризькі обивателі. Звісно, під час написання сонета з атмосферою Латинського кварталу Артюр Рембо безпосередньо знайомий ще не був. Але він про неї знав і відчував, як і кожен француз, тим більше поет. І ці мрії про вільні мандри, сповнені інтелектуальних духовних пошуків, дістали втілення у сонеті «Моя богема».

За суворими правилами класицизму, чий вплив у французькій поезії XIX ст. був відчутним, сонет мав бути стриманим і суворим, написаним вишуканою літературною мовою. Натомість юний бунтівник А. Рембо наче кидає анархічний виклик усталеним поетичним формам, активно використовуючи розмовну лексику та поєднуючи «високі» й «низькі» образи. Цей вірш став славнем людині, яка вирвалася з-під влади суспільства, щоб залишитися наодинці з небом і зорями. Вірш просякнутий тонкою іронією, викликаною чи то надмірним ідеалізмом ліричного героя, чи то розумінням того, що довго ця ідилія вагантства та єднання зі Всесвітом тривати не може. Сонет побудований на контрасті. З одного боку, «кишені драні», «обшарпане вбрання», «розбитий черевик». З іншого — Муза, «чарівні романи», зірки, які шепотілися на небесах, струни ліри. Ці світи, здається, ніколи не можуть зустрітися, а не те що перетнутися. Але у сприйнятті ліричного героя вони — одне ціле: «Штани нінащо стерті? Та по коліно море! / Адже котигорошку лиш рими в голові. / Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі, / А під Чумацьким Возом — банкети дарові» (переклад Василя Стуса).

1. Пригадайте правила написання сонета. Чи дотримався їх Артюр Рембо у вірші «Моя богема»? Відповідь аргументуйте.

2. Згрупуйте слова вірша: а) розмовні; б) «книжні». Яка лексика притаманна високій поезії? Як поєднуються слова обох груп у вірші «Моя богема»? Який емоційний ефект вони створюють?

3. Спробуйте створити живописний, музичний чи словесний портрет ліричного героя вірша. Поясніть свою інтерпретацію.

4. Яку роль у побудові вірша відіграє контраст? Чи можна звести його до опозиції «зовнішнє — внутрішнє»?

5. Чи можна назвати тональність сонета «Моя богема» іронічною? Чому?

6. Поясніть підзаголовок вірша — «Фантазія». Чи впливає він на сприйняття та розуміння твору? Відповідь аргументуйте.

7. Напишіть за творчістю А. Рембо твір на одну із тем: «Геній, який відмовився від геніальності»; «Я винайшов колір голосних!»; «Бунтівний геній»; «Я, Музо, раб твій»; «Хлопчичок прийшов із Шарлевілю, мученик вернувся в Шарлевіль (Ліна Костенко)»; «Осяяння Артюра Рембо».

8. Спробуйте створити мультимедійну композицію на теми віршів Рембо з використанням музики та живопису.

ВІДЛУННЯ

Ліна Костенко

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю.

О Парижу, це малий Рембо.

Не доводь його до божевілля,

постарайся вберегти або

хоч принаймні пожалій, щоб вижив.

Грубіян? Пробач, переросте.

Він не може звикнуть до принижень,

може, він скажений через те.

Він нестерпний? Дами і добродії!

Етику порушив, етикет?

Не доводьте дійсність до пародії,

вам нічого, але ж він поет!

Серед вас, чужих і бородатих,

може, йому снився Лангедок.

Я насмілюсь тільки нагадати,

що йому ж сімнадцятий годок!

Сни у нього ще не чорно-білі,

серце ще обурене на цвіль!

Хлопчичок прийшов із Шарлевілю,

Мученик вернувся в Шарлевіль.

Штрихи до портрета викладача

ВСЕВОЛОД ТКАЧЕНКО

Всеволод Іванович Ткаченко (1945—2018) багато років віддав перекладацькій і редакторській роботі, дипломатичній службі, досконало знав французьку мову. Учень і послідовник Григорія Кочура та Миколи Лукаша, В. Ткаченко виховувався на засадах українського неокласицизму. За 47 років діяльності його доробок охоплює переклади з 18 мов світу понад 250 авторів, які представляють понад тисячолітню історію розвитку 38 національних літератур п’‎яти континентів. Найвагомішими працями В. Ткаченка є тематична антологія «Сад божественних поезій. Тисячоліття франкомовної любовної лірики» (2011), книга перекладів А. Рембо «П’‎яний корабель» (1995) та антологія «Поезія Африки» (1983). Лауреат літературних премій ім. Миколи Зерова (1993), ім. Миколи Гоголя і «Сад божественних пісень» ім. Григорія Сковороди (обидві — 2008), ім. Григорія Кочура (2012) і журналу «Всесвіт» «Ars translationis» («Мистецтво перекладу») ім. Миколи Лукаша (2014).






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.