ДАНТЕ АЛІҐ'ЄРІ. Поема Божественна комедія - Золоті сторінки далеких епох

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Ю. І. Ковбасенко - Літера ЛТД 2018 рік

ДАНТЕ АЛІҐ'ЄРІ. Поема Божественна комедія - Золоті сторінки далеких епох

Досвід розуму й серця

Найраніше, найповніше і найпослідовніше Відродження виявилося в Італії.

Відродження — це могутній ідейно-культурний рух XIV — початку XVII ст., унаслідок якого відбулося подолання духовного диктату тогочасної Церкви, виникла нова культура, звернена до земних справ, людей, які прагнули щасливого життя, а також нова система національних літератур, нова наука, стався нечуваний розквіт різних видів мистецтва (насамперед живопису, скульптури). Характерними ознаками доби Відродження були:

• світський, нецерковний характер культури, що стало наслідком секуляризації (звільнення) суспільного життя загалом від церковного догматизму;

• відродження інтересу до античної культурної спадщини, зокрема і давньогрецької мови та літератури, яку було майже втрачено або забуто в добу Середньовіччя;

• переміщення людини як основної цінності в центр філософії, літератури, мистецтва й науки.

Готуємось до діалогу

ДАНТЕ АЛІҐ'ЄРІ (1265-1321)

Італійця Данте Аліґ’‎єрі поруч із англійцем Вільямом Шекспіром нині визначають як найвідоміших представників європейської літератури, чия творчість лежить в основі «західного літературного канону» (Гарольд Блум). То чим же флорентійський поет-вигнанець заслужив таку високу честь?

Данте називають «останнім поетом Середньовіччя і першим поетом Нового часу». Адже, з одного боку, його творчість є синтезом, геніальним поєднанням найвищих досягнень середньовічної філософії та культури. Проте, з іншого, — в ній уже відчутні зародки нового, ренесансного світогляду, і передовсім — гуманізму, визнання самоцінності людини, віри в її духовні сили. І це теж невипадково, оскільки розвиток Ренесансу (інша його назва — Відродження), який підняв людину до рівня «вінця творіння», розпочався саме в Італії, на батьківщині Данте.

У поетичній збірці Данте «Нове життя» («Vita Nuova», 1292), що написана в манері«нового солодкого стилю», як ви вже знаєте, оспівується трагічне кохання молодого поета до юної Беатріче Портінарі, що залишило незглибимий слід у його душі та творчості. Рання смерть коханої примусила його віддаватися наполегливому вивченню наук, це давало змогу невтішному юнаку хоч трохи тамувати свій нестерпний душевний біль. Геніальний поет посилено студіював філософію, астрономію, богослов’‎я, тож невипадково з часом став одним із найосвіченіших людей того часу. Своєю чергою, такі глибокі знання стали в пригоді у подальшій діяльності та творчості.

Сандро Боттічеллі. Портрет Данте. Близько 1495

Данте є найвищим виразом, поетичним вінцем та увічненням того, що називаємо Середніми віками... Та рівночасно, як людина геніальна, він усім своїм єством належить до новіших часів, хоча думками і поглядами коріниться в минувшині...

Іван Франко

Поема «Божественна комедія»

Найвідоміший свій твір, що забезпечив йому світове визнання, Данте написав у 1307—1321 рр. Автор свою поему назвав просто «Комедією», пояснюючи, що «комедією є будь-який поетичний твір... із похмурим початком і світлим фіналом, написаний народною мовою» (тож назву не слід плутати із жанром комедії як драматичного твору). Назва «Божественна комедія» закріпилася за поемою вже після смерті Данте завдяки його першому біографу Джованні Боккаччо, який високо поцінував надзвичайні художні якості («божественна» у значенні «чудова») твору геніального флорентійця.

«Божественну комедію» Данте писав 15 років і завершив напередодні своєї смерті. Сини поета Якопо і П’‎єтро, що були першими коментаторами твору, довго не могли знайти останньої пісні з третьої частини, яка мала назву «Рай», і навіть збиралися її дописати. Але, за переказами, одному з них наснився батько, який мовчки привів сина до стіни їхнього будинку. Вранці брати покликали мулярів і наказали розібрати стіну, на яку вказав батько. Саме там, у таємній схованці, нібито й знайшли останню пісню поеми.

Поему Данте «Божественна комедія» недаремно називають енциклопедією Середньовіччя. Вона задумана як видіння, популярний тоді жанр клерикальної (релігійно-церковної) літератури. Поет уві сні немов мандрує загробним християнським світом: спочатку потрапляє до Пекла, відтак — до Чистилища і аж потім — до Раю; звідси й назви частин поеми: «Пекло», «Чистилище» і «Рай».

Здавалося б, цим твором Данте нічого нового в літературу не додав. Адже потойбічний світ зображували ще античні письменники. Наприклад, у царстві мертвих (Аїді) побували і Одіссей (Гомер, «Одіссея», VIII ст. до н. е.), і Еней (Вергілій, «Енеїда», І ст. до н. е.). А вже про Середньовіччя годі й казати: описи загробних мандрівок були покликані формувати християнське світобачення, постійно нагадувати про вічне життя після смерті, зображуючи жахи Пекла й принади Раю. До «Божественної комедії» античні описи підземного світу були переважно блідими й схематичними. Зокрема, в уже згаданих поемах Гомера й Вергілія ці візії були побіжними та виконували роль певного сюжетного ходу («на тому світі» герої дізнавалися чи то про шлях додому, як Одіссей, чи то про майбутню велич Риму, як Еней). Натомість для Данте Пекло, Чистилище і Рай є не просто місцем дії поеми, а ще й алегорією його власного життєвого шляху, яка набула вселюдських і навіть космічних масштабів! До того ж потойбіччя в «Божественній комедії» виписано так зримо і рельєфно, що створюється ілюзія реальності авторової присутності в ньому. До слова, саме в цій поемі Данте створив перший у середньовічній літературі художньо довершений пейзаж, опис природи (хай і потойбічної, уявної).

Загробний світ Данте зобразив настільки детально й достеменно, неначе насправді мандрував «тамтешніми» місцинами. Таку художню майстерність великого флорентійця його сучасники сприйняли як наближеність письменника до потойбічних сил! Як стверджував Джованні Боккаччо, веронські жінки жахалися автора «Божественної комедії», оскільки щиро вірили в те, що Дантове обличчя є не просто засмаглим, а потемнілим від пекельної кіптяви, бороду ж поета присмалило полум’‎ям під час мандрів колами пекла.

Сам Данте так пояснював алегоричний (прихований за інакомовленням) зміст поеми: вона вказує людству шлях від гріховності й політичної анархії, у яких воно погрузло, до спасіння і щастя: через засудження (Пекло), спокуту (Чистилище) до блаженства (Рай).

У супроводі давньоримського поета Вергілія, який символізує земний розум, Данте спускається до Пекла, величезної підземної воронки, оперезаної дев’‎ятьма колами (звідси крилатий вислів — «дев’‎ять кіл пекла», тобто вся повнота розпуки та мук). Потім Данте дев’‎ятьма колами піднімається на гору Чистилище, де звільняється від гріхів, і тепер уже в супроводі Беатріче, яка втілює жіночу красу й найвищу духовну досконалість, возноситься до Раю. Беатріче тут символізує божественний розум. Це є ніби своєрідним обрамленням, коли згадаємо, що земний розум утілював Вергілій.

Центральне місце в поемі посідають питання моралі та політики. Політичного забарвлення набуває навіть інтерпретація гріхів у Данте. Поета турбують внутрішні хитання й анархія, що панували в роздрібненій рідній Італії, несправедливий політичний устрій, пиха, насильство та жадоба до влади, продажність церковників, зокрема практика відкупу злочинців від брудних гріхів брудними ж грошима тощо. Не оминув увагою поет-вигнанець і своїх флорентійських політичних опонентів. Наприклад, гібеліна (прихильника імперії) Фарінату дельї Уберті, який боровся проти Дантових предків, поет помістив у шостому колі Пекла, де перебували єретики.

Композиція «Божественної комедії» є стрункою і довершеною, недаремно її порівнюють із втіленою в камені чіткою логікою середньовічного собору. Поема складається з трьох частин (кантиків): «Пекло», «Чистилище» і «Рай», кожна з яких, своєю чергою, має по 33 пісні, а до цієї кількості додана вступна пісня (перед «Пеклом»), що дає магічне число — 100.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО Й ДАНТЕ АЛІГЄРІ

Зіставлення постатей Тараса Шевченка і Данте Аліґ’‎єрі, хоч їх розділяють віки, є цілком виправданим, з огляду на їхню роль і значення для національних культур України та Італії. Обидва поети, створивши літературні шедеври, вивищили свої національні мови до рівня літературних і дуже багато зробили для становлення своїх національних незалежних держав — Італії й України.

Тарас Шевченко у творах і листах часто згадує Данте. Зокрема, пекло кріпаччини, запровадженої в колонізованій Україні указами Катерини II (1783), він прямо порівнював із Пеклом великого італійця: «А Данта старого полупанком нашим можна здивувать» («Іржавець»). Та чи не найчастіше Кобзар порівнював своє вигнання з України на далекий Арал із вигнанням Данте з Флоренції. Написаний на Кос-Аралі вірш розпочинається словами «Немає гірше, як в неволі про волю згадувать» («Г. С.», 1848), які є відлунням знаменитої скарги Франчески: «...Гіршого немає, як згадувать щасливу давню днину у злигоднях» («Пекло», пісня V).

Схожість доль і місій двох літературних геніїв наприкінці XIX ст. відзначив французький публіцист Еміль Дюран: «Тарас Шевченко був для малоросів їхнім Данте». Але далі француз ставить доволі гостре запитання: «...Та чи досягне він на Заході коли-небудь такої слави, як Данте?». На нього відповідатимете саме ви та ваші нащадки, оскільки світове визнання письменника прямо пов’‎язане з міжнародним авторитетом його народу й держави.

Жан-Батист Каміль Коро. Данте і Вергілій. 1859

Кожна частина має дев’‎ять відділів (дев’‎ять кіл Пекла, дев’‎ять сходжень до гори Чистилища (2+7), дев’‎ять небесних сфер Раю (7+2) і додатковий десятий. Та ще й кожен кантик закінчується ключовим словом «зірка» (італ. Stella).

Недаремно Є. Дроб’‎язко свій переклад «Божественної комедії» завершив співзвучним українським словом «стелі», посилюючи зв’‎язність поеми, наче «зшиваючи» її частини в єдине ціле.

Дія «Божественної комедії» розпочинається в «середині життя» Данте, коли йому виповнилося 35 років (1300), оскільки за тогочасними уявленнями повний цикл людського життя становив 70 років. Саме тоді він нібито і вирушив у подорож потойбіччям. Насправді ж поема створювалася з 1307 р. Така гра з часом дає поету змогу вдатися до «пророкування» подій, які реально вже відбулися ще до початку написання твору. Цей прийом раніше блискуче використав Вергілій в «Енеїді» («Пророцтво Анхіза»). Серед персонажів поеми — міфологічні, легендарні та біблійні герої, реальні історичні особи, сучасники поета, його предки, друзі й вороги. Літературний твір Данте іноді співвідносять із системою видів мистецтв: «Пекло» — зі скульптурою (завдяки пластичному зображенню в ньому фігур людей); «Чистилище» — із живописом (настільки зримо змальовані картини земного раю: залита сонцем гора над морем, на вершині якої лежать запашні луки та сосновий гай); а «Рай» — із музикою. У кожній частині своє звукове інструментування: у «Пеклі» чути ревіння моря та стогони тортурованих грішників, у «Чистилищі» звучать орган і хорали, а в «Раю» — музика небесних сфер.

Терцина (італ. terzina, від terza rima — «третя рима») — строфа з трьох рядків п’‎ятистопного ямба, у якій середній рядок римується з першим і останнім наступної строфи: аба бвб вгв гдг. Уперше терцину ввів до літератури Данте в «Божественній комедії»: трьом частинам поеми відповідала трирядкова строфа. Число «З» має сакральне значення і в християн символізувало Святу Трійцю: Бога Отця, Бога Сина і Бога Духа Святого, що втілилося в «Божественній комедії».

«ПЕКЛО»

У першій частині поеми Дайте поєднав античні уявлення про підземний світ із «видіннями» середньовічних християн. Суддями й охоронцями Пекла в Дайте є античні персонажі: Харон, Мінос, кентаври тощо. За християнським ученням, Пекло створив триєдиний Бог: Бог Отець (правдою волі), Бог Син (духом мудрості) і Бог Святий Дух (святою любов’‎ю), щоб воно слугувало місцем кари Люцифера. Данте змалював Пекло як підземну воронкоподібну безодню, що, звужуючись, сягає центру земної кулі. Її схили оперезані концентричними уступами — «колами» Пекла. Його основні кольори — багряний і чорний.

До Пекла вела брама, за якою мухи й оси жалили нікчемних, котрі не зробили вибору між Добром і Злом. Інші душі переправлялися через Ахерон власне до Пекла. У першому колі (Лімбі, ямі з темними ярами) перебували нехрещені немовлята й доброчесні нехристияни. Лімб огортали сутінки. Там Дайте зустріли видатні історичні й міфологічні постаті, які не знали ні страждань пекла, ні благодаті раю. Безгрішні покидали Лімб тільки раз, коли Ісус Христос між своєю смертю і воскресінням зійшов у Пекло (саме тоді землетрус зруйнував мости над шостим ровом восьмого кола Пекла) і вивів звідти старозавітних святих до Раю, що відкрився людям лише після спокутування первородного гріха. Дайте бачить тіні Гомера й римських поетів Овідія та Горація. Дійшовши до замку за сімома стінами й пройшовши семеро дверей, він бачить троянців, легендарних предків римської слави: Електру, матір Дардана — засновника Трої; Гектора й Енея. Потім — славних римлян: Гая Юлія Цезаря; героїв «Енеїди»: дружину Енея Лавіну (Лавінію) та її батька Латина; першого римського консула Луція Юнія Брута, який скинув останнього царя Тарквінія Гордого (не плутати з Марком Юнієм Брутом — убивцею Цезаря). Осторонь їх — мусульманин Саладін (Салах-ад-Дін), султан Єгипту та Сирії, наймогутніший ворог хрестоносців, прославлений благородством і на християнському Заході (персонаж романів Вальтера Скотта). Окремо — мудреці й поети: Аристотель (його в Середні віки шанували як найбільшого вченого), Сократ, Платон і Демокрит. Далі — міфічний еллінський поет Орфей, який співом зачаровував звірів і каміння; астроном і географ Птоломей, чиїх поглядів на світобудову дотримувався і Дайте; еллінський лікар Гіппократ; східні філософи та лікарі Авіценна (Ібн-Сіна) й Аверроїс (Ібн-Рошд) та ін.

У другому колі пекельна буря крутила й кидала в бездонні урвища сластолюбців. У третьому колі Цербер шматував пазурами ненажер, які потопали в багні, мов свині. Марнотратники і скнари штовхали тягар у четвертому колі. П’‎яте коло — Стігійське болото. У ньому гнівні оскаженіло гризли, дряпали і штовхали один одного. На дні лежали ледарі, які змарнували свій талант. Шосте коло — місто Діт, де палали в гробницях єретики.

Сьоме коло складалося з трьох поясів. У першому поясі в кривавому потоці карали тиранів, насильників над ближніми; у другому насильники над собою та своїм майном перебували у вигляді сухих дерев; у третьому поясі під пекельним дощем були насильники над природою та мистецтвом і богохульники.

Восьме коло складалося з десяти ровів. У першому рову чорти били бичами звідників і спокусників; у другому — у грязюці вовтузилися підлесники; у третьому рову головою вниз по пояс у землі загрузли святокупці, ноги яких були охоплені полум’‎ям. Віщуни, з шиями, викрученими таким чином, що сльози стікали по спині, перебували в четвертому рову. Хабарники в п’‎ятому рову кипіли в смолі. У шостому — лицеміри згиналися під тягарем свинцевого обладунку під золотим одягом і йшли по розіп’‎ятому на землі Каяфі, який засудив на смерть Ісуса. У сьомому рову отруйні змії жалили злодіїв. У восьмому — горіли лукаві порадники. У дев’‎ятому рову від страшних ран страждали призвідники розбрату. У десятому — смажили фальшувальників слів, грошей, металів і людей.

У дев’‎ятому колі (крижаному Коциті) карали зрадників. У першому поясі — Каїні — мерзли зрадники рідних. У другому — Антенорі — зрадники батьківщини й однодумців. У третьому — Толомеї — зрадники друзів і співтрапезників. У четвертому поясі вмерзли в кригу зрадники благодійників. І нарешті у самому центрі Пекла по пояс у кризі стояв Люцифер, голова якого мала три обличчя. Пащі Люцифера розривали Юду, зрадника Ісуса Христа, а також Брута й Касія, убивць Юлія Цезаря.

У Дантовому Пеклі протікають і ріки Аїду. По суті, це один потік, утворений слізьми Критського Старця. Він начебто розташований на о. Крит, на якому у золоту добу панував Сатурн. Голова у Старця із золота, груди — срібні, пояс — бронзовий, ноги — залізні (як Овідієві чотири людські покоління), спирається він на глиняну стопу правої ноги. Це емблема людства, яке змінюється з часом і пройшло через золотий, срібний, бронзовий і залізний віки (цю класифікацію запровадив ще еллін Гесіод, якого вважали сучасником Гомера). Тепер людство спирається на крихку глиняну стопу, тож незабаром може настати його кінець. Уся статуя, крім золотої голови, розколота. Сльози Старця проникають у надра землі й утворюють Ахерон (грец. «ріка скорботи»), що оперізує перше коло Пекла. Потім, стікаючи вниз, він утворює болото Стікса (грец. «ненависний»), інакше — Стігійське болото, у якому карають гнівних і яке обрамляє стіни міста Діта, що оточують безодню Нижнього Пекла. Ще нижче він стає Флегетоном (грец. «пекучий»), кільцеподібною рікою киплячої крові, в яку занурені насильники проти ближнього. Відтак у вигляді кривавого струмка, що все ще має назву Флегетон, він перетинає ліс самогубців і пустелю, де падає вогняний дощ. Звідси шумливим водоспадом рине вглиб, щоб у центрі Землі перетворитися на крижане озеро Коцит (грец. «плач»).

«ЧИСТИЛИЩЕ»

Якщо Пекло було конусом, спрямованим гострим кінцем донизу, то Чистилище — такий самий конус, що піднімався догори — в небо. Пекло мало дев’‎ять кіл, кожне з яких розміщувалося нижче за попереднє, натомість гору Чистилище оперізували сім великих терас. Над Чистилищем було неймовірно блакитне небо, де мерехтіли чотири зірки. Вхід до нього охороняв римлянин Катон, який не зміг винести загибелі Республіки й добровільно пішов із життя. Біля підніжжя Чистилища були душі ледарів, які навіть не поспішали потрапити до Раю. До дверей входу в Чистилище вели три різнокольорові сходинки, де стояв ангел, який дав Дайте два ключі: золотий (символ відпущення гріхів) і срібний (символ розуму й ученості). Він накреслив на лобі Дайте сім латинських літер «Р», що означало «сім смертних гріхів». Після проходження кожного з рівнів Чистилища одна з літер зникала. Очищений відчував неймовірну полегкість. Щоразу, коли душа повністю очищалася від гріхів і потрапляла до Раю, Чистилище здригалося. На першому рівні спокутували гріхи зарозумілі та пихаті, носячи важкі валуни, які згинали їх навпіл. На другому рівні перебували заздрісники із зашитими очима, аби вони не могли бачити світла. На третьому рівні в суцільній пітьмі спокутували гнівні. На четвертому перебували ті, хто розумів різницю між Злом і Добром, але не завжди служив останньому. На п’‎ятому рівні лежали обличчям до землі скупі. На шостому — росли прекрасні дерева з чудовими плодами, повз які постійно проходили душі ненажер. На сьомому рівні вогонь очищав тих, хто збезчестив себе за життя.

Чистилище. Ілюстрація на авантитулі видання «Божественної комедії». Турин, 1891

На вершині гори Чистилища лежав Земний Рай — розкішний луг, де текли ріки Лета і Євноя. Обмившись у Леті, душа забувала всі свої гріхи, а скупавшись у Євної, пам’‎ятала лише добрі вчинки. На променисту луку Земного Раю вийшла пишна процесія. Сім великих золотих канделябрів, які символізували сім дарів Святого Духа, залишали за собою схожі на веселку сліди. Далі йшли 24 примари в білих шатах, уособлюючи книги Старого Завіту. За ними рухалися чотири тварини (символізуючи чотири Євангелія): лев, бик, орел, а також дивна істота з людським обличчям. Далі гігантський грифон (наполовину позолочений орел, а наполовину червоно-білий лев), що уособлював Ісуса Христа, тягнув тріумфальну карету. Праворуч від неї йшли три дівчини в яскраво-червоній, смарагдовій і сліпучо-білій мантіях — Віра, Надія й Любов. Ліворуч ішли чотири дівчини в червоних шатах — Сила, Справедливість, Обачність і Мудрість (остання мала три ока, що бачили минуле, теперішнє і майбутнє). За ними рухалися кілька старих, символізуючи діяння та писання апостолів. Остання з них, що уособлювала Апокаліпсис святого Іоана, ніби дрімала, але вуста її всміхалися. У хмарі квітів Дайте помітив Беатріче, за чиїм наказом його обмили в райських ріках, і він відчув, що народився заново.

«РАЙ»

Беатріче стала провідницею Дайте у Раю, що складався з дев’‎яти небес, де панували блаженство й радість. Це було царство безхмарного буття з м’‎яким солодким повітрям. На відміну від Пекла та Чистилища, духи, хоча й були закріплені за певним небом, могли переміщатися по Раю. Перше небо — Місяцеве, де перебували ті, хто не дотримався обітниці. На другому небі — Меркурія — зібралися духи авторів творів, які навіки залишились у скрижалях історії. Душі праведників, які вміли любити чистою любов’‎ю, перебували на небі Венери. Небо Сонця зібрало душі філософів і поетів. На небі Марса Дайте побачив два промені, що утворювали хрест. У його центрі виднівся яскравий лик Христа, навколо якого світилися тисячі вогників. Тут перебували ті, хто воював за християнство, у тому числі хрестоносець Каччаґвіда Аліґ’‎єро, предок Дайте. Він розповів нащадкові про його майбутні поневіряння (цей прийом є в «Одіссеї», де в Аїді тінь провидця Тіресія розповідає Одіссею про його майбутні поневіряння на шляху до Ітаки).

Каччаґвіда Аліґ’‎єро закликав Дайте розповісти про те, що він бачив, подорожуючи з Вергілієм і Беатріче, бо він — єдиний, кому за життя вдалося тут побувати. Ім’‎я Дайте завдяки його творам буде прославлене навіки. Небо Юпітера залите тремтливими вогниками, які склалися в слова, що в перекладі з латини означали: «Любіть правосуддя, хто суд вершить над усім». Саме з цієї фрази починається книга Премудрості Соломонової зі Старого Завіту. Тут перебували ті, хто загинув у боротьбі за справедливість. На небі Сатурна були велетенські сходи, по яких у різних напрямках рухалися сяючі душі.

Восьме небо мало назву Зірне. Це був Емпірей. З нього було добре видно сім інших небес. Земля звідти здавалася малесеньким квітничком, де час від часу спалахували страшні війни й панувала неймовірна жорстокість. На цьому небі Данте побачив у дивному сяйві Христа. Тут розміщувалися чудовий небесний сад і Таємнича Троянда. Дев’‎яте — Кришталеве — небо ще називали Першорушієм. Воно лежало за межами простору й приводило в рух усі інші небеса. У центрі був застиглий вогонь, навколо якого утворилося дев’‎ять великих кіл. Данте й Беатріче покинули Першорушій і опинилися на непорушному десятому Палаючому небі, у самісінькому сяянні Святого Духа. Це була велика вогненна ріка, що складалася з численних маленьких вогників, які рухалися в різних напрямках. Раптом усі вогні об’‎єднались і набули форми дивовижної білої троянди. Серед пелюсток цієї троянди Данте побачив і Беатріче, яка стояла поруч із престолом Богородиці. У небесному сяйві Данте розгледів три кола різного кольору, але однакового розміру, що ніби були відображенням одне одного. У першому з кіл виразно було видно людський образ. Перед очима Данте постали Бог Отець, Син і Святий Дух, і йому здалося, що зараз йому відкриється божественна таїна й таємниця буття.

БОЖЕСТВЕННА КОМЕДІЯ

ПЕКЛО

Пісня І

Здолавши півшляху життя земного,

я раптом опинився в темній хащі,

бо втратив правоту путі прямого.

О, як повім про ті місця пропащі, —

бо дебр така постала непроглядна,

що й згадку страх не полиша нізащо!

Страшніш од неї смерть лише всевладна;

але й добро там довелося стріти,

тому про все я оповім докладно.

Не знаю, як прийшов під темні віти,

бо ж був я наче сонний під ту пору,

коли припало путь прямий згубити.

І ось коли дійшов я вже під гору,

яка викінчувала ту долину,

що серцю стільки завдала розору,

то глянув над собою — там вершину

уже торкнуло відблиском світило,

що кожну опромінює стежину.

Тоді тривога трохи відступила

від серця, що зазнало тої ночі

такої муки, що й сказать несила.

Немов плавець, що зморено крекоче,

на берег ставши із морської хлані,

і знов у згубний вир звертає очі,

так і душа моя, ще в хвилюванні,

однак тоді оглянути схотіла

Вільям Блейк. Напис над воротами Пекла. 1824-1827

стежини, для живих неподоланні.

Натомлене спочило трохи тіло,

і рушив далі схилом я пустельним,

на землю тиснучи стопою сміло.

Та як під гору йшов тим пасмом скельним,

прудка пантера1, шкурою плямиста,

шлях перетнула плутанням ретельним;

і заступила овиди всі чисто,

метляючи весь час поперед зором,

що далі вже іти не мав я хисту.

Та ранній ранок променем бадьорим

і сонце, що з’‎єдналося з зірками

неначе перше перед світотвором,

коли любов божиста здвигла нами2,

і люба та пора, і час ласкавий

мене тоді вернули знов до тями

надією, що згине звір пістрявий;

але ще дужчим я страхом знітився

при вигляді левиної постави.

Той лев до мене просто під ступився,

голодний, в лютості роззявив пащу,

і окіл весь від рику затрусився.

А з ним — вовчиха, схудла й негодяща,

за всіх на світі змучена жагою,

вона вже багатьох звела нінащо;

такою видалась мені жахною,

такого завдала страху очами,

що я зневірився зійти горою.

Мов той, що все життя громадив крами,

та, їх втерявши під лиху годину,

зітхає й журиться всіма думками,

так я, тим звіром гнаний у долину,

поволі відступав з гірської кручі туди,

де промінь сонця мовкне й гине.

І майже я на діл зійшов дрімучий,

коли з’‎явився хтось переді мною,

від довгого мовчання мов хрипучий.

Уздрівши, як ішов він глушиною,

«О зглянься! — я гукнув до сеї тіні, —

хоч ким ти є: людиною, маною».

А він: «Я був людиною, хоч нині

не є вже. З Мантуї і батько й мати,

в Ломбардії місця мої родинні.

Під Юлієм родивсь, та в пізні дати3;

за Августа благого в Римі жив я,

Гюстав Доре. Харон. 1861

1 Пантера, лев, вовчиха — за давнішими коментаторами, уособлення хтивості, гордині та скнарості; за пізнішими, символізують Флоренцію, Францію і римську курію.

2 У добу Середньовіччя вважали, що світ було створено того ж дня, коли розіп’‎ято Христа. Отже, поетова подорож починається вранці у Страсну П’‎ятницю.

3 Вергілій (70—19 рр. до н. е.) народився «sub Julio» (латин, «під Юлієм»), тобто за життя Юлія Цезаря (100—44 рр. до н. е.), але був на 30 років молодший.

богів облудних мусив шанувати.

Поет був, оспівав без марнослів’‎я

із Трої путь Анхізового сина,

коли спіткало Іліон страхів’‎я

Але навіщо знов ідеш в долину?

Чому не прагнеш на вершину милу,

що в ній — утіхи кожної причина?»

«То ти — Вергілій, мови повносила

криниця, що потік живить широкий?» —

його я запитав зніяковіло.

«Поетів інших світоче високий,

навчання довге і любов правдива

збагнуть дали твоїх томів уроки.

Ти — мій учитель, розуму пожива;

від тебе тільки я дістав у спадок

той добрий стиль, що хвалять шанобливо.

Та бачиш: звір тіснить мене в розпадок;

врятуй мене, о муже благостині,

бо жили всі дрижать від тих нападок».

«Ти іншу путь обрати маєш нині, —

він рік мені, мої уздрівши сльози, —

як вийти хочеш з гиблої пустині:

вовчиха, що через її погрози

кричиш ти, всіх тут, стрінувши, вбиває,

так що ніхто живий пройти не в змозі;

її натура дика й зла без краю,

і робиться вона ще голодніша потому,

як поживу пожирає.

Багато парувалось передніше

із нею звірів, і ще більше буде,

та Хорт2 однак їй смерть завдасть пізніше.

Не з ґрунту чи фальшивої полуди,

але з любові, мудрості й чесноти

між Фельтро й Фельтро3 запанує всюди.

Італію він визволить з тісноти,

звершивши врешті те, за що Камілла,

Тур, Ніз та Евріал4 померли доти. В

овчиху всюди гнатиме він сміло,

аж поки в пекло зажене нечисту,

ізвідки заздрість перш її зродила.

А нині вдвох рушаймо бадьористо5,

як проводир твій за далекі пруги

я поведу тебе у вічне місто,

почуєш, як кричать з відчаю й туги

ті душі, що, караючись віддавна,

даремно смерть до себе кличуть вдруге;

і тих уздриш, кого щоднини справно

огонь пече, але вони веселі,

бо їх блаженства жде оселя славна.

1 Вергілій нагадує Данте про сюжет свого головного твору — поеми «Енеїда».

2 Хорт — імператор, майбутній володар Італії, який врятує країну.

3«Темне місце», яке різні коментатори витлумачували або як натяк на вибори імператора, що порятує Італію (італ. feltro — «повсть, якою оббивали скриньки для голосування»), або ж як вказівку на батьківщину Кангранде делла Скала, в якого Данте знайшов притулок у роки вигнання (Верона розташована між містом Фельтро та замком Монтефельтро).

4 Перелічено тих, хто загинув у війні троянців із латинами.

5 У цих рядках — виклад дальшого змісту поеми, яка охоплює подорож через Пекло, Чистилище та Рай. До Раю язичник Вергілій потрапити не може; тут Данте вестиме «достойніша» душа — Беатріче.

Коли ж і в ті схотів би йти оселі,

достойніша душа тебе вестиме,

а я лишиться мушу в цій пустелі;

бо володар над небесами тими

ані порушників його закону

не прийме, ані тих, що йтимуть з ними.

Ніде його могуть не зна кордону;

а там його твердиня й трон високий:

блаженні, що допущені до трону!»

А я на те: «Поете гостроокий,

в ім’‎я Творця, якого ти не відав,

веди мене туди без проволоки,

щоб долучився я скорботних видив

і брами доступивсь Петра святого,

побачивши усе, що ти повідав».

Він рушив уперед, я ж позад нього.

Пісня V

Так з першого зійшли ми в коло друге,

хоч менше розміром, зате повніше

і мук гірких, і тяжчих зойків туги.

Мінос1 жахний на всіх там люттю дише

і, зваживши прибулого провину,

належну кару кожному розпише.

Коли побачить тінь недоброчинну

перед собою, то про все спитає

і, знаючи на кожен гріх причину,

їй певне місце в пеклі призначає;

і скільки раз крутне хвостом круг стану,

на стільки ступнів долі та спадає.

Чергою йдуть до нього безнастанно,

і кожен присуд вислуха від нього,

а вислухавши, у безодню кане.

«Пощо ідеш до селища смутного? —

на час роботу кинувши, промовив

Мінос до мене, позирнувши строго, —

хто увійти сюди тебе вготовив?

Та не вповай на те, що вхід широкий!»

А мій привідця: «Ти б не лихословив.

Призначено нам спрямувати кроки

сюди за волею того, хто може воліти,

тож покинь свої наскоки»2.

І став я дослухатись насторожі

до болісних ридань, бо ми ступили

там, де плачі гіркі й неперехожі.

Вже промені там жодні не світили

і все, мов море буряне, стогнало,

в час, як вітри зударились щосили.

1 Мінос — підземний суддя у грецькій міфології; Данте робить з нього суддю християнського Пекла.

2 Слова Вергілія повторюють його звернення до Харона у третій пісні і мають характер чарівничого замовляння (у Середні віки Вергілія вважали чарівником).

Бо вихором пекельним вічно гнало

і шарпало там душі, взяті млою;

шпурляло їх, несло й перекидало.

И тортурою намучені презлою,

кричали, скреготали всі й тужили,

на правду Божу сходячи хулою.

І зрозумів я: муку там терпіли

ті, що, піддавшись на хотіння плоті,

спокусі грішній розум підкорили.

Немов шпаки, що крізь осінні сльоти

на крилах линуть хмарою густою,

так мчали душі злі в круговороті звідтіль,

звідсіль, зусюди темнотою;

і жодна їх надія не втішала

хоч на передих від тортури тої.

Мов журавлина зграя нездужала

у довгому ключі курличе тужно,

так і вони жалілися немало,

ці тіні, вітром несені навкружно...

І поки вчитель називав без ліку

мужів та пань, в часи минулі знаних,

я вчув у серці тугу превелику.

І так почав: «З усіх речей жаданих

одну вводи: я знати хочу все-бо

про двох отих1, укупі вітром гнаних».

А він мені: «Лишень заждати треба,

як будуть ближче, й іменем любові

поклич — то й говоритимуть до тебе».

І щойно повів їх по тій розмові

до нас привіяв, рік я: «Нещасливі,

як можете, озвітеся у слові!»

Як голубків притулок зве манливий,

до любого гнізда навперегони

тоді несуть їх крила лопотливі;

так двійко те від почту круг Дідони

полинуло до нас крізь темінь млаву,

прибути спішачи на поклик оний.

«О душе милосердна і ласкава,

що опустилась крізь туманні змроки

до тих, що позначили світ криваво,

якби ж був другом нам владар високий,

для тебе миру в нього б ми благали,

бо в долі пожалів ти нас жорстокій.

Але коли б до нас розмову мали,

ми чуть вас раді й говорити з вами,

допоки вітер спочива оспалий.

Край, де родилась я, над берегами

лежить, де в тихе море По впадає

з прибічними допливами-річками.

Сальвадор Далі. Цербер. Акварель. 1951—1959

Сальвадор Далі, геній сюрреалізму, у 50- 60-х рр. XX ст. на честь 700-ліття від дня народження Данте Аліґ’‎єрі отримав замовлення від італійського уряду на створення циклу до «Божественної комедії», утім спільнота Італії виступила з протестом: іспанець не має права ілюструвати творіння великого італійця. Проте Далі, з дитинства закоханий у творчість Данте, не припинив роботу і спільно з видавцем Ле Сюром Клером реалізував блискучий проект — художнє трактування епічної поеми Данте у 100 творах.

1 Ідеться про Франческу ді Ріміні та Паоло Малатесто. Дочка синьйора Ра- венни Франческа мала вийти заміж за кривого і негарного Джанчотто, правителя Ріміні, але покохала його молодшого брата Паоло. Довідавшись про зраду, Джанчотто вбив обох коханців. Ця трагічна подія сталася, коли Данте було близько двадцяти років.

Любов шляхетне серце враз займає,

тож і його краса заполонила,

що, згублена, в землі вже дотліває.

Любов любити любленій звеліла,

і покохала щиро так його я,

що, бачиш, нас ніщо не розлучило.

Любов до смерті нас вела одної;

того ж, хто погубив нас, жде Каїна»1.

Були слова то сповіді смутної.

Як пролунала розповідь повинна,

я похилив обличчя невеселе:

«В яких думках жалю твого причина?» —

спитав учитель. Я ж на те: «Ой леле,

хто знав, що те солодке поривання

їм до загину злого путь простеле!»

І, вчувши їхнє те оповідання,

я мовив так: «Франческо, ваша мука

збудила в серці тугу та зітхання.

Але скажи мені, яка спонука

в часи солодких мріянь відкриває

любові ще притаєну науку?»

Вона ж до мене: «Гіршого немає,

як згадувать щасливу давню днину

у злигоднях; учитель твій те знає...»2.

Коли одна душа розповідала,

ридала друга, і тужба недолі

мене жалем смертельним перейняла;

і, наче мертвий пада, впав я долі.

Переклад Максима Стріхи

1 Каїна — місце в найглибшому, дев’‎ятому колі пекла, де карають тих, хто підступно зрадив рідних (див. пісню XXXII). На момент розповіді Франчески (1300) Джанчотто був ще живий, отже, в Каїні його лише чекають.

2 Ці афористичні рядки двічі майже дослівно відтворює Т. Шевченко: на початку поезії «Г. 3.», написаної 1848 р. на Кос-Аралі («Немає гірше, як в неволі про волю згадувать...»), та в листі до О. Бодянського від 15 листопада 1852 р. Ще до заслання Шевченко міг читати пісню V «Пекла» в російському прозовому перекладі Ф. Фан-Дім (О. Ко- логривової), надрукованому в 1842—1843 рр., та в поетичному перекладі Дм. Міна (вперше пісню V було надруковано окремо 1843 р.).

МАКСИМ СТРІХА

Максим Стріха народився 1961 р. в родині з давніми науковими традиціями. Його дід, академік М. Ф. Гулий, був одним із засновників української біохімії, батьки — знані науковці в галузі медичної біохімії та фізики, сам він — доктор фізико-математичних наук. Художнім перекладом Максим Стріха зацікавився на поч. 1980-х рр. З-під його пера вийшли переклади Редьярда Кіплінга, Болта Вітмена, Чарльза Діккенса та ін.

Особливе місце у творчому доробку М. Стріхи належить перекладу «Божественної комедії» Данте. У 2015 р. за переклад «Пекла» він був удостоєний Премії Кабінету Міністрів України ім. Максима Рильського.

Вільям Блейк. Ілюстрація до «Божественної комедії» Данте. Св. Петро, Св. Джеймс, Данте і Беатріче з Іоаном. Рай. Пісня XXV. 1824-1827

Рай

Пісня XXXIII

...В глибокій ясноті переді мною

Явилися із світла троє кіл

Трьох кольорів з об’‎ємністю одною.

Одне - відбиток другого всіх сил,

Немов Ірида близ Іриди стала,

А третє йде вогнем з обох світил.

Який ти куций одяг надівала,

Безсила мисле, проти ж тебе річ

Іще куцішою себе являла.

О вічний блиску, що шляхом сторіч,

Самоосяжний, самоосягаєш

И, осягнутий, собі зориш устріч!

На колі, що відбитий в ньому сяєш, -

Коли його я зором перебіг, -

Бо ти навколо сяйвом осяваєш,

Де завертав унутрішній поріг,

Мені немовби з нас малюнок здався,

І наче барви власні він зберіг.

Мов геометр, який старанно брався

За вимір площ і ліній колових,

Але, засад не маючи, стерявся, -

Такий став я при дивинах нових:

Хотів уздріть, як образ той у колі

Розміщено, як скріплюється їх.

Були ж у мене крила надто кволі,

Але яскравість сяйва тут прийшла,

І міць зростала розуму і волі.

Уяву сила зрадила була,

Та, мов колеса, ясні і веселі,

Жадобу й волю долі повела

Любов, що водить сонце й зорні стелі.

Переклад Євгена Дроб’‎язка

1. Що ви знаєте про Данте і його творчість? Схарактеризуйте його збірку «Нове життя». Якою постає в ній Беатріче? Що означає її ім’‎я?

2. З уроків історії пригадайте, якою була роль Церкви та релігії в житті середньовічної Європи. У Пеклі перебувають грішники — люди, які переступили божественні закони і саме через це повинні бути покарані. Які почуття викликають картини страждань у Данте?

3. Проаналізуйте розміщення грішників у Пеклі й покарання, які на них накладено. Чи пов’‎язані їхні гріхи з карами? Чи справді Пекло створено за принципом: «Яке злочинство, то така й відплата»? Який гріх Данте вважав найстрашнішим? Чи згодні ви з ним?

4. Хто і в який спосіб визначає місце перебування грішника в Пеклі?

5. Чи справедливо покарані Паоло й Франческа? Які почуття викликала в Данте їхня історія?

6. Порівняйте розповідь про Аїд Кірки («Одіссея» Гомера) з описом Пекла у Данте. Що їх об’‎єднує? Чому?

7. Чому провідником по Пеклу й Чистилищу Данте обрав саме Вергілія? Яку оцінку Вергілію дав Данте?

8. За народними уявленнями, пекло — це палаючий вогонь і казани зі смолою. На думку науковців, холод — єдине, до чого людина не здатна пристосуватися. Чи випадково в дев’‎ятому, найнижчому, колі грішників карають саме холодом?

«Божественна комедія» насичена алегоріями. Розкрийте алегоричне значення мандрівки Данте Пеклом, Чистилищем і Раєм.

10. Чи відкрилася Данте в Раї божественна таїна й таємниця буття? Якщо так, то яка?

11. Як ви розумієте вислів «Любов, що водить сонце й зорні стелі»?

12. У гімні «Космогонія» («Рігведа») сказано: «Той зародок, що хаосом був вкритий, / Один від сили спеки народився. / Любов спочатку виникла від нього, / Що стала першим для думок насінням». Чи суголосні ці рядки фіналу «Божественної комедії»? Якщо так, то чим це можна пояснити?

14. Що називають терциною? Чому для написання «Божественної комедії» Данте обрав саме терцину? Відповідь аргументуйте.

14. Як ви розумієте вислови: «хто йде сюди, покинь усі надії», «дев’‎ять кіл пекла», «на сьомому небі», «вихор кохання»?

Чи можемо ми назвати поему Данте енциклопедією Середньовіччя? Появу якої нової системи цінностей провістила творчість Данте?

ВІДЛУННЯ

Ліна Костенко

Під вечір виходить на вулицю він,

Флоренція плаче йому навздогін.

Ці сльози вже зайві. Минуло життя.

Йому вже в це місто нема вороття.

Флоренція плаче: він звідси, він наш!

Колись прокляла і прогнала вона ж.

Високий вигнанець говорить їй: ні.

У тебе ж є той кондотьєр на коні.

І площі тієї кільце кам’‎яне,

Де ти присудила спалити мене.

Вважай, що спалила. Згорів я. Помер.

Сім міст сперечалось, що їхній Гомер.

А ти ж, моє місто, — єдине, одне! —

О, як ти цькувало і гнало мене!

Прославилось, рідне. Осанна тобі...

Хай ірис цвіте на твоєму гербі...

Дарує їй профіль. Вінків не бере.

Де хоче — воскресне, де хоче — умре.

Одежа у нього з тонкого сукна.

На скронях його молода сивина.

Він тихо іде, він повільно іде.

У нього й чоло ще таке молоде!

Хто скаже про нього: старий він як світ?

Він — Данте. Йому тільки тисяча літ.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.