Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - О. О. Іосаєва - Оріон 2018 рік
НА РОЗДОРІЖЖІ ДВОХ СВІТІВ - Ернст Теодор Ямадей Гофман Ernst Theodor Аmadeus Нoffmann (1776-1822) - Від романтизму до реалізму
Він жив у двох світах — реальнім і уявнім, поетичнім; у світі радників, асесорів1 і у світі високого фантастичного злету.
Валерій Шевчук, сучасний український письменник
НА РОЗДОРІЖЖІ ДВОХ СВІТІВ
Серед таємничої темряви мерехтить полум’я свічки, у загадковій тиші поскрипує гусяче перо. На папері оживають химерні картини, народжені уявою письменника... Це записує свої твори нестримний фантазер і мрійник Ернст Теодор Амадей Гофман. Його книжки — дивовижний калейдоскоп фантастичних образів (добрих і злих духів, фей, чарівників, загадкових тварин, живих речей) і... звичайнісіньких людей, які загрузли в злободенних життєвих проблемах. Гофмана називають великим цінителем прекрасного і великим знавцем буденного.
Народився майбутній німецький письменник 24 січня 1776 року в родині судового урядовця в Кенігсберзі, тоді містечку Східної Пруссії (нині Калінінград, Росія). Ще в дитячі роки він почав виявляти схильність до музики, живопису, поезії. І хоча, згідно із сімейними традиціями, йому довелося стати юристом, своє справжнє призначення Гофман завжди вбачав у мистецтві. Він багато малював, цікавився літературою, займався театральною діяльністю, однак найбільшим своїм покликанням вважав музику. Музичне мистецтво так сильно захоплювало митця, що він навіть замінив своє третє ім’я (Вільгельм) на Амадей (на честь видатного австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта). Узагалі ж Гофмана називають універсальною людиною в мистецтві, наголошуючи тим самим на його багатогранній обдарованості. Адже він був відомим композитором, талановитим диригентом, музичним критиком, творцем чудових театральних декорацій, майстром портретів і карикатур.
1 Асесор (лат. assessor посада. — засідатель) — засідатель, помічник, певна службова
З пристрастю до мистецтв пов’язано й те, що Гофман поділяв світ на «справжніх музикантів» і так званих «хороших людей». Основною темою його творчості стали взаємовідносини мистецтва й життя, а основними образами — художник і філістер1. Гофман вустами одного зі своїх персонажів проголосив: «Як вищий суддя, я поділив весь рід людський на дві нерівні частини. Одна складається лише з хороших людей, але поганих або зовсім не музикантів, інша — зі справжніх музикантів...». Кого ж митець вважав «хорошими людьми»? Це ті, кому романтики дали іншу назву — філістери. Задоволені своїм земним існуванням, вони ведуть споживацький спосіб життя, їх не цікавлять високі духовні цінності, а головна цінність для них — це мати користь з будь-чого. їм Гофман протиставляє так званих «справжніх музикантів» — романтичних мрійників, «ентузіастів», людей, які високо цінують духовну красу особистості. Отже, слово «музикант» тут не варто сприймати буквально, адже йдеться не про професію або вид заняття, а насамперед про світогляд людини. Щоправда, слід зауважити, що герої творів Гофмана, яких він відносить до ентузіастів, таки справді зазвичай є митцями: поетами, художниками, акторами та музикантами. Ховаючись від прози буденного життя, «справжні музиканти» знаходять притулок у створеному їхньою фантазією ідеальному світі, де панують спокій, гармонія та свобода. Однак реальність постійно повертає цих мрійників до буднів, і вони немов змушені жити у двох світах — сірому буденному та яскравому фантастичному. «І чи не найтрагічнішим є для Гофмана me, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство фантастичного. До митців філістери ставляться з презирством як до «несерйозних людей», які «присвятили все своє життя справі, котра служить лише для насолоди й розваги»»1. Гофман переконаний, що музикантами народжуються, а філістерами стають. На його думку, людина має робити вибір — і справа зовсім не в тому, якому роду занять вона присвятить своє життя. Головне полягає в іншому — людина не має присвячувати себе служінню гаманцю і шлунку, вона покликана прагнути до духовного самовдосконалення.
1 Філістер — самовдоволена, обмежена людина з міщанським світоглядом і святенницькою поведінкою; міщанин, обиватель.
Ернст Теодор Амадей Гофман. Автопортрет- карикатура
Звідки ж узявся в думках Гофмана цей поділ на два світи? Ви пам’ятаєте, що двосвіття взагалі характерне для романтичного світогляду. Письменники-романтики завжди прагнули втекти у вигаданий світ, який багато в чому відрізнявся від суворої дійсності. Сам же Гофман усе життя розривався між двома світами. Щоб заробляти гроші, він змушений був займатися справою, яка не була йому до душі, — тягнути ярмо чиновницької праці. І слід відзначити, що Гофману вдалось досягти певних успіхів у юридичній галузі. Крім того, володіючи письменницькою спостережливістю й проникливістю, він по-особливому гостро сприймав всі прикрощі тогочасного життя, відчував на собі всю недосконалість суспільного ладу, що панував у Німеччині. Дослідники відзначають, що Гофману довелося творити в найпохмуріший час німецької історії у XIX столітті. Це період, коли Німеччина була феодально-монархічною державою, роздробленою на багато частин, з духовно убогим дворянством, політично боягузливим бюргерством і пригніченим народом, який мовчазно зносив усілякі біди. Душа Гофмана прагнула вирватись із такої непривабливої буденності, вона поринала у країну мрій і казок, де все виглядало зовсім по-іншому — яскраво, радісно і чарівливо.
Гофман звертався у своїй літературній творчості до різних жанрів (писав романи, новели, повісті-казки, есе, лібрето до своїх музичних творів). Одним з найкращих творів сам майстер вважав роман «Життєва філософія кота Мура» (1822). Однак невипадково в його письменницьку уяву приходили насамперед казкові історії. Розмірковуючи про творчий шлях німецького генія, наш сучасник Валерій Шевчук зазначив: «Гофманова ж казка — це те, чого в житті немає, але що має бути, це те, що робить людину людиною, це гігантська й небувала боротьба двох, на жаль, взаємозаперечних світів — прози життя й поезії. Звідси стає зрозуміла й письменницька сатира — його сміх і гнів проти філістерського, самовдоволеного світу володарів життя — буржуа».
1 Наливайко Д. Ернст Теодор Амадей Гофман //Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX от. Доба романтизму. — Тернопіль, 2001.
Ілюстрація Марини Пузиренко, харківської художниці, яка за оформлення казки Гофмана «Лускунчик» потрапила до списку кращих ілюстраторів світу
Згадайте знамениту різдвяну повість-казку «Лускунчик і Мишачий король» (1816), яка переносить читачів із дійсності у світ сну головної героїні — Марі. Саме там, у царстві її сновидінь, і відбуваються основні події цього чарівного твору. Водночас, читаючи казки Гофмана, ми замислюємось і над проблемами реального життя. Сам автор дав читачам таку підказку до розуміння своїх творів: «Я гадаю, що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за автором. Тоді, хоч як би високо піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде бачити, що це царство пов’язане з життям і є, власне, його чудесною частиною».
Серед найвідоміших творів Гофмана й інша повість-казка— «Золотий горнець» (1814), героєм якої є студент Анзельм. Він, як і багато інших персонажів Гофмана, немов живе між двома світами, а читачу випадає стежити за тим, який же із цих світів остаточно завоює героя.
Особливе місце у творчості письменника займає повість-казка «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» (нім. «Klein Zaches, genannt Zinnober1», 1818). Цей твір, як і «Золотий горнець», відносять до капріччо — чарівних літературних казок з вельми складним загадковим сюжетом, який відповідно до принципів саргіссіо (італ. каприз, примха) — інструментального імпровізаційного музичного твору — відзначається неочікуваними поворотами, химерною зміною епізодів і настроїв, загальною фантастичною образністю. Які ж саме несподівані повороти чекають на нас у казці про крихітку Цахеса? Що за химерні зміни там відбуваються? Про це дізнається той, хто прочитає цей напрочуд сучасний і світлий твір, який надихнув Валерія Шевчука на такий відгук: «Коли читаєш цю казку, то відчуваєш срібне проміння, що огортає душу. Смуток навпереміж із трохи зідеалізованим захопленням, лагідний гумор, іронія і поруч — нещадний сміх, безвихідь і щасливий кінець. Усе це, проте, дивно очищає читачеві душу, підносить її і викликає святе бажання стати кращим».
1. Поясніть, чому стаття про Гофмана має таку назву.
2. Розкажіть, хто такі філістери та ентузіасти (музиканти).
3. На підставі чого Гофмана називають універсальною людиною в мистецтві?
4. Як ви розумієте вислів письменника про «небесну драбину»?