НА РОЗДОРІЖЖІ ДВОХ СВІТІВ - Ернст Теодор Ямадей Гофман Ernst Theodor Аmadeus Нoffmann (1776-1822) - Від романтизму до реалізму

Він жив у двох світах — реальнім і уявнім, поетичнім; у світі радників, асесорів¹ і у світі високого фантастичного злету.

Валерій Шевчук, сучасний український письменник

НА РОЗДОРІЖЖІ ДВОХ СВІТІВ

Серед таємничої темряви мерехтить полум’‎я свічки, у загадковій тиші поскрипує гусяче перо. На папері оживають химерні картини, народжені уявою письменника... Це записує свої твори нестримний фантазер і мрійник Ернст Теодор Амадей Гофман. Його книжки — дивовижний калейдоскоп фантастичних образів (добрих і злих духів, фей, чарівників, загадкових тварин, живих речей) і... звичайнісіньких людей, які загрузли в злободенних життєвих проблемах. Гофмана називають великим цінителем прекрасного і великим знавцем буденного.

Народився майбутній німецький письменник 24 січня 1776 року в родині судового урядовця в Кенігсберзі, тоді містечку Східної Пруссії (нині Калінінград, Росія). Ще в дитячі роки він почав виявляти схильність до музики, живопису, поезії. І хоча, згідно із сімейними традиціями, йому довелося стати юристом, своє справжнє призначення Гофман завжди вбачав у мистецтві. Він багато малював, цікавився літературою, займався театральною діяльністю, однак найбільшим своїм покликанням вважав музику. Музичне мистецтво так сильно захоплювало митця, що він навіть замінив своє третє ім’‎я (Вільгельм) на Амадей (на честь видатного австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта). Узагалі ж Гофмана називають універсальною людиною в мистецтві, наголошуючи тим самим на його багатогранній обдарованості. Адже він був відомим композитором, талановитим диригентом, музичним критиком, творцем чудових театральних декорацій, майстром портретів і карикатур.

¹ Асесор (лат. assessor посада. — засідатель) — засідатель, помічник, певна службова

З пристрастю до мистецтв пов’‎язано й те, що Гофман поділяв світ на «справжніх музикантів» і так званих «хороших людей». Основною темою його творчості стали взаємовідносини мистецтва й життя, а основними образами — художник і філістер¹. Гофман вустами одного зі своїх персонажів проголосив: «Як вищий суддя, я поділив весь рід людський на дві нерівні частини. Одна складається лише з хороших людей, але поганих або зовсім не музикантів, інша — зі справжніх музикантів...». Кого ж митець вважав «хорошими людьми»? Це ті, кому романтики дали іншу назву — філістери. Задоволені своїм земним існуванням, вони ведуть споживацький спосіб життя, їх не цікавлять високі духовні цінності, а головна цінність для них — це мати користь з будь-чого. їм Гофман протиставляє так званих «справжніх музикантів» — романтичних мрійників, «ентузіастів», людей, які високо цінують духовну красу особистості. Отже, слово «музикант» тут не варто сприймати буквально, адже йдеться не про професію або вид заняття, а насамперед про світогляд людини. Щоправда, слід зауважити, що герої творів Гофмана, яких він відносить до ентузіастів, таки справді зазвичай є митцями: поетами, художниками, акторами та музикантами. Ховаючись від прози буденного життя, «справжні музиканти» знаходять притулок у створеному їхньою фантазією ідеальному світі, де панують спокій, гармонія та свобода. Однак реальність постійно повертає цих мрійників до буднів, і вони немов змушені жити у двох світах — сірому буденному та яскравому фантастичному. «І чи не найтрагічнішим є для Гофмана me, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, відводять їм у ньому жалюгідну роль, залишаючи їм царство фантастичного. До митців філістери ставляться з презирством як до «несерйозних людей», які «присвятили все своє життя справі, котра служить лише для насолоди й розваги»»¹. Гофман переконаний, що музикантами народжуються, а філістерами стають. На його думку, людина має робити вибір — і справа зовсім не в тому, якому роду занять вона присвятить своє життя. Головне полягає в іншому — людина не має присвячувати себе служінню гаманцю і шлунку, вона покликана прагнути до духовного самовдосконалення.

¹ Філістер — самовдоволена, обмежена людина з міщанським світоглядом і святенницькою поведінкою; міщанин, обиватель.

Ернст Теодор Амадей Гофман. Автопортрет- карикатура

Звідки ж узявся в думках Гофмана цей поділ на два світи? Ви пам’‎ятаєте, що двосвіття взагалі характерне для романтичного світогляду. Письменники-романтики завжди прагнули втекти у вигаданий світ, який багато в чому відрізнявся від суворої дійсності. Сам же Гофман усе життя розривався між двома світами. Щоб заробляти гроші, він змушений був займатися справою, яка не була йому до душі, — тягнути ярмо чиновницької праці. І слід відзначити, що Гофману вдалось досягти певних успіхів у юридичній галузі. Крім того, володіючи письменницькою спостережливістю й проникливістю, він по-особливому гостро сприймав всі прикрощі тогочасного життя, відчував на собі всю недосконалість суспільного ладу, що панував у Німеччині. Дослідники відзначають, що Гофману довелося творити в найпохмуріший час німецької історії у XIX столітті. Це період, коли Німеччина була феодально-монархічною державою, роздробленою на багато частин, з духовно убогим дворянством, політично боягузливим бюргерством і пригніченим народом, який мовчазно зносив усілякі біди. Душа Гофмана прагнула вирватись із такої непривабливої буденності, вона поринала у країну мрій і казок, де все виглядало зовсім по-іншому — яскраво, радісно і чарівливо.

Гофман звертався у своїй літературній творчості до різних жанрів (писав романи, новели, повісті-казки, есе, лібрето до своїх музичних творів). Одним з найкращих творів сам майстер вважав роман «Життєва філософія кота Мура» (1822). Однак невипадково в його письменницьку уяву приходили насамперед казкові історії. Розмірковуючи про творчий шлях німецького генія, наш сучасник Валерій Шевчук зазначив: «Гофманова ж казка — це те, чого в житті немає, але що має бути, це те, що робить людину людиною, це гігантська й небувала боротьба двох, на жаль, взаємозаперечних світів — прози життя й поезії. Звідси стає зрозуміла й письменницька сатира — його сміх і гнів проти філістерського, самовдоволеного світу володарів життя — буржуа».

¹ Наливайко Д. Ернст Теодор Амадей Гофман //Наливайко Д., Шахова К. Зарубіжна література XIX от. Доба романтизму. — Тернопіль, 2001.

Ілюстрація Марини Пузиренко, харківської художниці, яка за оформлення казки Гофмана «Лускунчик» потрапила до списку кращих ілюстраторів світу

Згадайте знамениту різдвяну повість-казку «Лускунчик і Мишачий король» (1816), яка переносить читачів із дійсності у світ сну головної героїні — Марі. Саме там, у царстві її сновидінь, і відбуваються основні події цього чарівного твору. Водночас, читаючи казки Гофмана, ми замислюємось і над проблемами реального життя. Сам автор дав читачам таку підказку до розуміння своїх творів: «Я гадаю, що основа небесної драбини, по якій фантазія піднімається у вищі сфери, має бути так закріплена на життєвому ґрунті, щоб кожен міг піднятися драбиною слідом за автором. Тоді, хоч як би високо піднявшись у фантастичне царство, він все ж буде бачити, що це царство пов’‎язане з життям і є, власне, його чудесною частиною».

Серед найвідоміших творів Гофмана й інша повість-казка— «Золотий горнець» (1814), героєм якої є студент Анзельм. Він, як і багато інших персонажів Гофмана, немов живе між двома світами, а читачу випадає стежити за тим, який же із цих світів остаточно завоює героя.

Особливе місце у творчості письменника займає повість-казка «Крихітка Цахес на прізвисько Цинобер» (нім. «Klein Zaches, genannt Zinnober¹», 1818). Цей твір, як і «Золотий горнець», відносять до капріччо — чарівних літературних казок з вельми складним загадковим сюжетом, який відповідно до принципів саргіссіо (італ. каприз, примха) — інструментального імпровізаційного музичного твору — відзначається неочікуваними поворотами, химерною зміною епізодів і настроїв, загальною фантастичною образністю. Які ж саме несподівані повороти чекають на нас у казці про крихітку Цахеса? Що за химерні зміни там відбуваються? Про це дізнається той, хто прочитає цей напрочуд сучасний і світлий твір, який надихнув Валерія Шевчука на такий відгук: «Коли читаєш цю казку, то відчуваєш срібне проміння, що огортає душу. Смуток навпереміж із трохи зідеалізованим захопленням, лагідний гумор, іронія і поруч — нещадний сміх, безвихідь і щасливий кінець. Усе це, проте, дивно очищає читачеві душу, підносить її і викликає святе бажання стати кращим».

1. Поясніть, чому стаття про Гофмана має таку назву.

2. Розкажіть, хто такі філістери та ентузіасти (музиканти).

3. На підставі чого Гофмана називають універсальною людиною в мистецтві?

4. Як ви розумієте вислів письменника про «небесну драбину»?