ПРО ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ РОМАНУ, ЙОГО ОЗНАКИ І РІЗНОВИДИ - Дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі, aбo Про роман у літературі XIX століття - Золоте століття роману

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - О. О. Іосаєва - Оріон 2018 рік

ПРО ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ РОМАНУ, ЙОГО ОЗНАКИ І РІЗНОВИДИ - Дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі, aбo Про роман у літературі XIX століття - Золоте століття роману

Роман — це дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі. То воно відображає блакить небосхилу, то брудні калюжі і вибоїни.

Фредерік Стендаль, французький письменник

Велика життєдайна сила роману, що помножує наше існування, дає нам волю і обдаровує щедрими перевтіленнями.

Хосе Ортега і-Гассет, іспанський філософ

«Дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі», aбo Про роман у літературі XIX століття

ПРО ФОРМУВАННЯ ЖАНРУ РОМАНУ, ЙОГО ОЗНАКИ І РІЗНОВИДИ

Як літературний термін слово «роман» уперше використав англійський літературознавець Джордж Патенхем у праці «Мистецтво англійської поезії» у XVI ст. Спочатку цим словом називали будь-які віршовані твори, написані деякими європейськими мовами, зокрема французькою, італійською, іспанською. Згодом так починають називати прозові твори зі специфічною любовною тематикою.

Роман (від франц. roman) — літературний жанр; великий за обсягом, складний за будовою епічний твір, у якому широко охоплені життєві події, глибоко розкривається історія формування характеру одного або багатьох персонажів.

До основних жанрових ознак роману відносять:

оповідний характер; розгалуженість сюжету; докладне розкриття життєвих доль персонажів протягом достатньо тривалого періоду; розкриття психології і настроїв героїв творів; поєднання утворі різних видів організації мови (монологів, діалогів, полілогів); наявність описів, авторських відступів і характеристик.

Роман є найбільш рухомим, відкритим для змін жанром. Динамічність романної структури проявляється по-різному, оскільки жанрові форми роману відображають авторське світосприйняття, змінюючись щоразу залежно від конкретного задуму автора.

В Європі жанр роману встиг пройти багатовіковий шлях розвитку: від найпростіших форм античного і середньовічного роману, гігантських за своїм розмахом творів епохи Відродження, романів класицизму і просвітництва XVII-XVIII століть до вершинних творів свого «золотого» XIX століття і сучасних взірців. Протягом всієї історії письменники прагнули перетворити роман на широке, всеосяжне відображення центральних проблем індивідуального та суспільного життя.

Першими зразками романів, в яких через висвітлення особистісних історій героїв подавався аналіз історичного життя зображуваної епохи, були романи епохи Відродження — «Гаргантюа і Пантагрюель» Франсуа Рабле і «Дон-Кіхот» Сервантеса.

Роман XVII-XVIII століть в різних своїх різновидах був кроком уперед порівняно з романами епохи Відродження з погляду більшої правдоподібності подій, що висвітлювалися, наближення до повсякденних «прозаїчних» реалій, природності зображення героїв. Проте роман XVII- XVIII століть втратив ту народність і той грандіозний масштаб, що був властивий творам Рабле і Сервантеса.

Роман XVII-XVIII століть також не виявив широти зображення подій і явищ. Низка видатних романістів цієї епохи, зокрема Даніель Дефо, Генрі Фільдінг, Вальтер Скотт, Вольтер і Дені Дідро, проклали для розвитку цього жанру нові шляхи, водночас вони не досягли енциклопедичної широти творів великих романістів Відродження.

У XIX столітті історичні обставини склалися по-іншому. Роман переживає своє «золоте століття». Властиве великим романістам минулого прагнення перетворити роман на дзеркало найважливіших процесів суспільного життя та історичної боротьби отримало яскраве вираження.

Досліджуючи теорію роману, Іван Франко пов’‎язував зміни, які відбуваються у цьому жанрі, із суспільним і культурно-історичним процесами, що дають письменнику нові теми, нове ідейне спрямування.

Єдиної класифікації різновидів роману немає.

За ідейно-художнім змістом романи поділяють на:

соціальний; філософський; соціально-психологічний; сімейно-побутовий; пригодницький; історичний; фантастичний та інші.

Слід зазначити, що такий розподіл не є зовсім коректним, оскільки один і той самий твір може об’‎єднувати ознаки різних різновидів. Наприклад, бути водночас й соціальним, й історичним, і філософським.

Романи також розрізняють залежно від літературних епох і течій, в межах якої вони були створені. Наприклад, середньовічний роман «Дон Кіхот».

Також розрізняють романи за часом розгортання сюжету:

історичний (розкриваються минулі події); сучасний (висвітлюються теперішні події); про майбутнє (зображаються передбачені автором події, наприклад у науково-фантастичному романі).

ПРО НАЦІОНАЛЬНУ СВОЄРІДНІСТЬ РОМАНУ XIX СТОЛІТТЯ

У Європі у другій половині XIX століття настав час активних соціальних перетворень і швидкого розвитку промисловості. Наукові відкриття другої половини XIX ст. змінювали усталені погляди на навколишню природу, доводили її взаємозв’‎язок з людиною. Все це сприяло народженню нового способу мислення. Швидкий науковий прогрес захоплював письменників, озброював їх новими уявленнями про навколишній світ. Головним питанням, що стало провідним у літературі другої половини XIX ст., стає питання про відносини особистості і суспільства. Якою мірою суспільство впливає на долю людини? Що потрібно робити, щоб змінилася людина і світ? — ці питання розглядаються у різних творах літератури цього періоду.

До середини XIX століття у світовій культурі остаточно утверджується реалізм. Постановка і відображення у художній творчості гострих соціальних проблем, свідоме прагнення дати свою, часто критичну, оцінку негативним явищам навколишнього життя — ці особливості реалізму знаходять своє відображення у літературних творах. У центрі уваги письменників-реалістів перебувають не просто факти, події, люди і речі, а ті загальні закономірності, що відбуваються в житті.

Реалії життя висунули перед романом XIX століття головне його завдання — зображення широкої і багатогранної картини суспільного життя, аналіз складних і суперечливих взаємин особистості і суспільства. За визначенням французького письменника Стендаля, роман став «дзеркалом, з яким ідеш по великій дорозі».

XIX століття в історії світової літератури можна назвати «золотим століттям» роману. Звернення до духовних пошуків людини, зображення боротьби неординарної особистості із законами суспільства, а також вивчення психології окремого героя, прагнення дати ґрунтовний аналіз дійсності — ці та інші теми розкриваються на сторінках романів різних письменників різних національних традицій. Але особливого розвитку у цей період набувають французький, англійський (вікторіанський) та російський романи. Прояв національних особливостей роману залежить від тих історичних умов, в яких розвивалося мистецтво тієї або іншої країни.

Французький роман

У Франції на зміну республіканському строю, встановленому революцією 1848 року, приходить імперія Наполеона III (1852-1870). Франко- прусська війна (1870-1871) і буржуазна революція 1870 року остаточно ліквідують монархію і призводять до відновлення буржуазної республіки. Миттєвим відгуком на ці значні події суспільного життя стали реалістичні твори французької літератури.

Поступово Париж здобуває репутацію європейської столиці мистецтв. Французька мова стає дедалі популярнішою, нею спілкуються найосвіченіші люди з різних країн. Усе це вплинуло на те, що французька література поступово завойовувала своїх численних шанувальників і послідовників у різних країнах.

На літературному небосхилі Франції XIX століття засяяло ціле сузір’‎я письменників, чиї твори, розкриваючи особистісні моменти життя літературних персонажів, реалістично відображали проблеми всього суспільства.

Письменники Франції, як зазначає сучасний вітчизняний дослідник Д. С. Наливайко, були найбільш послідовні в критиці і засудженні суспільства, сформованого після революції кінця XVIII століття. Але найхарактернішою особливістю французького реалізму, на думку вченого, була орієнтація цієї системи творчості на наукову основу. Культ науки серед французьких письменників-реалістів проявлявся в прагненні перенести прийоми наукового аналізу в сферу літератури (наприклад, романи Гюстава Флобера).

У своїх романах письменники Франції, насамперед Оноре де Бальзак, Фредерік Стендаль і Гюстав Флобер, розкривали історичну обумовленість своїх персонажів, закономірність їх світогляду і поведінки, відображали боротьбу з минулим і розуміння теперішнього, міркували про подальші перспективи розвитку суспільства. Все це і визначало роль французького соціально-психологічного роману XIX століття у світовій літературі.

Англійський (вікторіанський) роман

В Англії другої половини XIX століття панує вікторіанська епоха (пов’‎язана з правлінням королеви Вікторії (1819-1901). У цей час Англія — провідна промислова країна з розвиненим капіталізмом. Англійські письменники в своїх творах намагалися вирішити актуальні проблеми сучасного життя, перемогти зло і несправедливість шляхом перевиховання своїх читачів. Провідною темою в літературі стало викриття суспільного побуту вікторіанської епохи, передусім вищих прошарків англійського суспільства.

Реалістичний роман в Англії представлений творчістю двох найбільших прозаїків — Чарлза Діккенса і Вільяма Теккерея.

Вікторіанський роман має особливості. На відміну від французького роману, він набагато дидактичніший. Тому вікторіанські романісти частіше зверталися до роману виховання, що показує зростання людини, набуття нею життєвого досвіду і місця в житті. У XIX столітті благопристойність стає безумовною особливістю вікторіанської літератури. Уявлення про «гарні манери», властиві більшості читачів, вплинули на уявлення про літературну пристойність. Герой англійського роману, зазвичай, не кидає виклик суспільству, а просто бажає пристосуватися до нього якомога безболісніше. Вперше героями літературних творів, починаючи з романтичної епохи, стають діти і підлітки. Наприклад, цілу галерею дитячих образів створив у своїх романах Чарлз Діккенс.

Російський роман

У середині XIX століття в Росії настає потужний громадський підйом, спричинений виникненням революційної ситуації в кінці 50-х — початку 60-х років і скасуванням кріпацтва у 1861 році. У країні відчувалася гостра потреба в змінах, в різних шарах суспільства обговорювалися можливі шляхи розвитку країни.

Російська література другої половини XIX століття продовжує реалістичні традиції. Проблеми особистості, тиску на неї навколишнього середовища, дослідження глибини людської психіки стають головними в літературі цього періоду. У російській літературі другої половини XIX століття провідним жанром стає роман, який вбирає в себе основну соціальну проблематику епохи. Проблема героя, що шукає шляхів оновлення життя, стала провідною в російській літературі цього періоду. Особливої популярності набувають твори двох великих російських романістів — Федора Достоєвського і Льва Толстого.

Отже, роман у XIX столітті певною мірою підсумував широку, універсальну картину суспільства і суспільних звичаїв і піднявся на таку художню висоту, що романіст, за визначенням Бальзака, став справжнім «істориком» свого часу.

Дo таємниць мистецтва слова

ПОНЯТТЯ ПРО ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ ПИСЬМЕННИКА

Безумовно, що сучасній людині добре знайоме слово «стиль». Адже бути стильним, мати власний стиль сьогодні є однією із ознак успішності особистості.

Але це поняття у різні часи тлумачилося неоднаково.

Так, за часів Давньої Греції стилем називали гостру паличку для письма на восковій табличці. Поступово це слово набуло переносного значення, позначаючи почерк, особливості письма людини. До середини XVII століття поняття «стиль» використовувалося для увиразнення особливостей мови. Наприкінці XVIII - початку XIX століть стиль розглядався як властивість не тільки літератури, а й інших видів мистецтв. У XIX столітті письменники вживали цей термін для позначення індивідуальної мовленнєвої манери митця.

Як зазначає Дмитро Наливайко, стиль — це «формотворче начало, певний внутрішній закон художньої творчості, що визначає ритм і композицію, характер образотворчості й інтонацію, всю складність «художньої мови» творів».

У літературознавстві розрізняють широке і вузьке розуміння поняття стилю. У широкому сенсі стиль — це загальні особливості літературних напрямів. Наприклад, стилі романтизму, реалізму.

Вузьке розуміння поняття стилю — це індивідуальний стиль письменника чи стиль окремого твору.

Отже, кожний письменник виробляє свій, притаманний тільки йому, індивідуальний стиль.

Стиль письменника — сукупність усіх художніх особливостей творчості митця (ідейно-тематичних, жанрових, мовних), що вирізняють його серед інших.

В індивідуальному стилі письменника відображаються його світогляд, освіченість, життєвий досвід, особливості культури і національної традиції, а також ті соціальні умови, в яких розвивається його творчість.

Індивідуальний стиль став характерною особливістю письменників- романістів XIX століття.

1. Поясніть, що таке «індивідуальний стиль письменника».

2. Прокоментуйте слова французького ученого XVIII століття Жоржа-Луї Бюффона:«Стиль — це сама людина».






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.