Федір Тютчев 1803-1873 - ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ XIX ст.

Зарубіжна література 10 клас (рівень стандарту) - О. М. Ніколенко - Грамота 2018 рік

Федір Тютчев 1803-1873 - ПРОЗА Й ПОЕЗІЯ ПІЗНЬОГО РОМАНТИЗМУ ТА ПЕРЕХОДУ ДО РЕАЛІЗМУ XIX ст.

У його поезії була широта Космосу... Природа та ліричний герой Ф. Тютчева відчували вплив таємничих сил хаосу й водночас тяжіли до спокою та гармонії.

А. Ахматова

Федір Тютчев увійшов в історію світової літератури як поет-філософ, тонкий лірик. У його творчості думка й почуття злиті воєдино. Ф. Тютчев здобув добру домашню освіту під керівництвом поета-перекладача С. Раїча. Під його впливом уже з 12 років успішно перекладав Горація. У 1819 р. вступив на словесне відділення Московського університету. Закінчивши його 1821 р., отримав місце в Колегії іноземних справ, а згодом потрапив до Німеччини як співробітник дипломатичної місії. Понад 20 років прожив за межами Росії.

Починаючи з кінця 1820-х і до середини 1830-х років у російських журналах та альманахах з’‎являються його вірші: «Весняна гроза», «Літній вечір», «Видіння», «Сни», «Цицерон» та ін. Визначною подією була публікація в пушкінському журналі «Современник» за 1836 р. добірки з 24 творів під заголовком «Вірші, надіслані з Німеччини» за підписом «Ф. Т». У 1844 р., повернувшись до Росії, поет продовжив службову кар’‎єру й літературну творчість. Перше видання збірки його поезій вийшло друком 1854 р. за ініціативи І. Тургенева й мало успіх. Друга збірка віршів була надрукована в 1868 р.

У ліриці Ф. Тютчева домінує філософське сприйняття, а через його призму поет висловлює бачення навколишнього світу, зокрема природи й людини. Тому в поезії Ф. Тютчева важко виокремити філософську, пейзажну та суто інтимну лірику, бо пейзажі в нього одухотворені, вони відображають стани людської душі, людські почуття й описи природи викликають в автора глибокі філософські роздуми.

«ВЕСНЯНА ГРОЗА». У ліриці Ф. Тютчева відтворено «пантеїстичне» світосприйняття, філософсько-ідеалістичне розуміння світу. Поета завжди вабила природа, у якій він убачав приховану таємницю. Людська душа також видавалася йому осереддям хаосу й таємних пристрастей. У вірші «Весняна гроза» природне явище зображено в усій його красі й спонтанності. Зорові та слухові образи сприяють створенню образу грози, яка наближається поступово. Зокрема, не випадкові повтори звуків гр та о (гол, гор).

Ідея краси в українській поезії

В українській літературі особливий інтерес до «чистого мистецтва» виявив М. Вороний. Він перекладав українською мовою твори парнасців і поетів «чистого мистецтва» — А. Фета, Ф. Тютчева, Я. Полонського. Перу М. Вороного належить своєрідний поетичний маніфест, спрямований на захист «мистецтва задля мистецтва»:

Пісень давайте нам, поети,

Без тенденційної прикмети,

Без соціального змагання,

Без усесвітнього страждання,

Без нарікання над юрбою,

Без гучних покликів до бою.

Ідеї «чистого мистецтва» в українській поезії в 1920-1930-і роки обстоювали представники групи неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара, О. Бургардт, М. Рильський та ін.). Вони утверджували пріоритет краси й мистецького покликання, багато зробили для розвитку художньої форми ліричних творів. Але за радянських часів таку позицію вважали ворожою до офіційної влади, тому поети-неокласики були заарештовані й знищені в 1937-1938 рр.

Микола Вороний

О. Саврасов. Веселка. 1875 р.

Гроза у Ф. Тютчева особлива, вона весняна й зовсім не страшна. Цим пояснюється радісний настрій, яким пройнятий кожен рядок твору. Відчувається, що автор у захваті від життя. Особливості світобачення поета розширюють межі зображуваного. Йому вдається створити образ не тільки грози, а й молодості, сповненої духом оновлення.

Поет майстерно відтворює почуття, викликані весняною грозою. В останній строфі з’‎являється образ «пустотливої Геби» (богині юності в грецькій міфології), яка «Громокипучий кубок з неба /На землю з сміхом розлила». Це стає завершальним акордом, який стверджує перемогу весни.