Оскар Уайльд 1854-1900 - АНГЛІЯ - РОМАН XIX століття

Зарубіжна література 10 клас (рівень стандарту) - О. М. Ніколенко - Грамота 2018 рік

Оскар Уайльд 1854-1900 - АНГЛІЯ - РОМАН XIX століття

Бути видатним — значить бути тим, кого не розуміють.

О. Уайльд

Оскар Фінгал О’‎Флаерті Вілс Уайльд народився 16жовтня 1854р. вм. Дубліні (Ірландія) у родині відомого лікаря-окуліста. В одинадцять років хлопчика віддали до дублінської школи, а після ЇЇ закінчення — до Трініті-коледжу Святої Трійці, який О. Уайльд закінчив із золотою медаллю за блискучі знання з давньогрецької літератури. Відзнака дала змогу вступити до найпрестижнішого закладу Європи — Оксфордського університету. 17 жовтня 1874 р. він приїхав до Оксфорда. Майбутній письменник став членом елітного клубу знавців мистецтва. Отримавши в 1878 р. ступінь бакалавра мистецтв, він почав самостійне життя в м. Лондоні.

Перша збірка віршів «Поезії» вийшла друком 1881 р. Однак надалі О. Уайльд практично відмовився від віршування. Проте до молодого поета прийшла слава, про нього дізналися в Парижі, навіть запросили до Америки, де протягом 1882-1883 рр. він читав лекції, пропагуючи естетизм — новий філософський та літературний напрям.

У 1880-х роках відбулося становлення О. Уайльда як журналіста, критика, есеїста, прозаїка, драматурга, майстра усної бесіди. Перші прозові твори — оповідання й есе — побачили світ у 1887 р. Оповідання «Злочин лорда Артура Севіла», «Узірцевий мільйонер», «Кентервільський привид» були першими прикладами втілення його теорії естетизму у творчості.

Нового звучання проблемі призначення краси в житті людини додали казки зі збірок «Щасливий принц та інші казки» (1888), «Гранатовий будиночок» (1891). Того ж року з’‎явилася книжка статей та діалогів «Задуми» і роман «Портрет Доріана Грея».

У 1890-х роках письменник створив драматургічні твори «Саломея» (1893), «Ідеальний чоловік» (1895), «Як важливо бути серйозним» (1899), сценічний успіх яких зробив його багатим.

Сучасники називали О. Уайльда «королем естетів» або «принцом парадоксів», наслідуючи його смаки, манери, захоплення. Однак вони не пробачили йому яскравої індивідуальності, оригінальності мислення, критики загальноприйнятих правил.

Митець зазначав: «Без постійної боротьби з юрбою не було б ані моїх творів, ані моїх ідей».

О. Уайльд помер ЗО листопада 1900р. в м. Парижі ( Франція ).

«ПОРТРЕТ ДОРІАНА ҐРЕЯ». Ідейно-естетичні погляди митця. До історії зарубіжної літератури О. Уайльд увійшов як представник естетизму — своєрідного філософсько-естетичного напряму наприкінці XIX ст. Головним для прихильників естетизму був культ краси. Першими, хто проголосив мистецтво та красу явищами самоцінними, стали французькі романтики та символісти — Т. Готьє, Ж. де Нерваль, П. Борель, П. Бодлер. Захоплення античністю, критичне ставлення до загальноприйнятих істин, обожнювання прекрасного в усіх його проявах — усе це об’‎єднувало французьких представників «чистого мистецтва» з англійськими естетами.

Трініті-коледж. м. Дублін (Ірландія)

Свою естетичну теорію О. Уайльд виклав у книжці «Задуми» (1891), зокрема в трактаті «Занепад мистецтва брехні», побудованому у формі діалогу.

Основні положення естетизму О. Уайльда:

• велич і вічність мистецтва;

• самодостатність мистецтва;

• мистецтво вище за істину та мораль;

• замилування прекрасним;

• естетична увага до почуттів, вражень людини;

• зображення краси в усіх її проявах — мета мистецтва;

• проголошення насолоди як вищого сенсу існування (гедонізм).

Щодо зіставлення мистецтва й моралі письменник мав особливу позицію. Поширюючи думку про самодостатність мистецтва, він заперечував вплив морально-етичних законів суспільства на митця та його твори: «Немає книжок моральних або аморальних. Є книжки, добре написані або погано написані. От і все»; «Митець не має етичних уподобань». Такі висловлювання дали підстави для звинувачення письменника в аморальності. Але потрібно врахувати прагнення естета до епатажу (скандальних вчинків) і парадоксів (заперечення загальноприйнятих норм, ідей, позицій). О. Уайльд відхиляв не мораль узагалі, а банальне розуміння моральних настанов. Цю думку він обстоює у своїх творах, зокрема в оповіданні «Злочин Артура Севіла» (1887). Яскравим прикладом того, що проблеми морального життя людини не були байдужими письменникові, є його казки. Естетизм автора в казках «Хлопчик-Зірка», «Щасливий принц», «Відданий друг», «Соловей і троянда» (1888), «Рибалка та його душа» (1891) наповнений справжньою, нештучною моральністю, яка утверджує взаємодопомогу, любов і відданість.

О. Здор. Обкладинка до збірки казок О. Уайльда «Щасливий принц». 2015 р.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Злети й падіння О. Уайльда

Протягом життя О. Уайльд любив вишукані речі й красиве життя. Коли він одружився з Констанцією Ллойд на початку 1880-х років, дім Уайльдів перетворився на естетичний салон, де бували відомі люди, зокрема французька актриса Сара Бернар, письменники Марк Твен, Дж. Рескін, А. Суїнберн та ін. Наслідуючи естетизм чоловіка, Констанція Уайльд щомісяця виходила до гостей у новому вбранні, яке символізувало різні епохи мистецтва: античність, середньовіччя, Відродження та ін. Пізніше, коли зірка слави О. Уайльда стала ще яскравішою, він наповнив свій будинок на Тайт-стріт у Лондоні старовинними гобеленами, срібним посудом, антикварними книжками. Наприкінці 1890-х років митець майже перестав писати й повністю занурився у світське життя. Його смаки, манери, захоплення, навіть стиль одягу наслідували сучасники. Він забув про свої колишні костюми й став носити сюртуки, рединготи, циліндри. Коштовні прикраси вибирав залежно від пори року, погоди, настрою. Незмінною залишалася лише свіжа квітка у петельці — орхідея, гвоздика чи лілея.

О. Уайльд мав чимало прихильників, але не менше було й ворогів. Настрої публіки виявилися мінливими. Спочатку цензура заборонила драму «Саломея» як аморальну. Потім щодо письменника розпочався судовий процес. Він подав позов до суду на лорда Куїнсберрі, який письмово образив його. Але на лаву підсудних потрапив сам О. Уайльд, який унаслідок хитрої гри лорда став відповідачем. Судовий процес викликав гучний резонанс. Знайшлося чимало свідків аморального, антисуспільного життя О. Уайльда, які виступили в суді. 25 травня 1895 р. «короля естетів» засудили на два роки ув’‎язнення. Після того перед митцем зачинилися всі двері Англії. Сім’‎я та друзі зреклися його. Журнали не друкували його творів, книжки вилучали з бібліотек, і він вимушений був залишити Англію... Самотній та забутий, О. Уайльд провів останні роки життя у Франції.

О. Уайльд. 1882р.

Проблема краси й моралі в романі «Портрет Доріана Ґрея». У романі найповніше виявився естетичний ідеал О. Уайльда: абсолютизація творчості та творчої особистості, протиставлення внутрішнього світу людини грубій, знедуховленій дійсності, проголошення насолоди як сенсу буття (гедонізм). Проблему зіставлення естетичних норм з етичними законами суспільства письменник зробив головною. Вона порушена вже в передмові до роману, а потім це питання досліджено на прикладі художнього експерименту над життям головного героя — Доріана Ґрея.

Передмова до роману містить 25 афоризмів, які декларують естетичну програму автора: «Митець — творець прекрасного», «Справжніми обранцями є ті, для кого прекрасне означає лише одне — Красу1 та ін.

Автор поставив свого героя Доріана Ґрея в надзвичайну ситуацію: йому даровані вічна молодість і краса, а старіє та стає чимдалі жахливішим лише його зображення на портреті. Багатий вродливий юнак поринув у вир насолод услід за своїм наставником — лордом Генрі Воттоном, який підказав ідею вічної молодості, милуючись портретом Доріана в майстерні художника Безіла Голворда. Художник, уражений чистотою юного Ґрея, відтворив у портреті свої мрії, почуття, бачення краси, «самого себе». Прекрасний витвір мистецтва ввібрав душу митця, здатну впливати й підкоряти інших. Але Доріана Ґрея привабили не почуття Безіла, а ідеї лорда Генрі, на переконання якого людина повинна не довіряти мистецтву, не вчитися краси в нього, а самостійно шукати її в житті: «Впливати на когось — це означає віддавати комусь власну душу. Людина вже не захоплюється своїми природними пристрастями. І чесноти вона переймає від інших, і гріхи, — коли є така річ, як гріх, — запозичує. Мета життя — розвиток власного «я». Повністю реалізувати своє єство — ось для чого існує кожен із нас».

Між художником і лордом розгортається битва за душу та красу юнака, перемогу в якій на перших же сторінках роману отримує лорд Генрі, мабуть, тому, що його слова були дуже переконливими. «Прекрасне в житті — це насолода почуттів, — навчав злий геній Доріана, — треба лише дати вияв кожному почуттю, утілити кожну мрію». «Єдиний спосіб позбутися спокуси — піддатися їй» — цей улюблений парадокс О. Уайльда озвучує саме лорд Генрі.

Доріан Ґрей пішов за своїм новим учителем без тривалих вагань, промінявши власну душу на пошук вічної насолоди. Засобами фантастики автор матеріалізував слова юнака: «Якби це я міг залишитися завжди молодим, а старішав — портрет! За це... за це... я віддав би все!» І портрет, створений Безілом, узяв на себе й тягар часу, і моральну відповідальність за спрагу гострих відчуттів.

Першою даниною гедонізму Доріана Ґрея стала Сібіл Вейн, яка вразила естетичні почуття героя незвичайним талантом актриси. Але кохання швидко минуло, коли Сібіл, закохавшись в юного красеня, не змогла більше вдавати кохання на сцені. Не отримавши насолоди від вистави, Доріан Ґрей грубо відштовхнув дівчину не тільки від себе, а й від життя — вона отруїлася. Це був перший злочин, який відобразився на портреті. Спочатку він злякав Доріана, його мучило сумління, але егоїзм і гедонізм перемогли: він сховав портрет і почав нове життя — без докорів совісті й вагань.

Це нове життя було подвійним. На людях Ґрей був блискучим денді, кумиром молоді, що наслідувала його манери, стиль, висловлювання. Любов до краси проявилась у збиранні коштовних речей, які милували його естетичний зір, слух, нюх. Жадібний до нових незвичайних вражень, юнак не старів, умеблював свій дім з великою пишністю та смаком, зібрав колекцію старовинних гобеленів і рідкісних парфумів, коштовного каміння та екзотичних музичних інструментів.

1Тут і далі переклад Ростислава Доценка.

В описах інтер’‎єру О. Уайльд утілив одну з ознак естетизму — декоративність — увагу до зовні ефектних і живописних речей, які прикрашають саму людину та її помешкання. «Цілий рік Доріан усе збирав найдобірніші зразки тканин і вишивок. Мав він чудовий муслін із Делі — з гарно витканими візерунками із золотого пальмового листя й райдужних крилець жуків; газ із Дакки, через свою прозорість знаний на всьому Сході під назвами «ткане повітря», «водяний струмінь», «вечірня роса», книжки в оправі з брунастого атласу або красивого блакитного єдвабу1, затканого французькими ліліями, птахами й іншими образками...»

Герой роману ніби замкнений у межах кімнат, скринь, флаконів. Жодного пейзажу, жодного подиху свіжого повітря — лише кімнати, стіни, гобелени, парфуми... Це світ мертвої, штучної краси, позбавленої реальності й моралі.

Доріанові невдовзі стало мало вишуканих речей та салонного життя. Від світських салонів він перейшов до брудних притонів, опіумних курилень... Але не тільки бажання насолоди жене його в бруд, а постійний страх, що хто-небудь побачить портрет.

Першому, кому Ґрей відкрив таємницю портрета, був Безіл. Уражений спотворенням витвору, художник закликає Доріана звернутися з проханням про каяття до Бога, але той не зглянувся на його благання. Натомість Безіл отримав він нього ніж у шию. Цей злочин спричинив інший. Удаючись до шантажу, Ґрей примушує колишнього приятеля — хіміка Алана Кемпбела — знищити тіло художника. Свідків і доказів злочинцю допомогла позбутися доля: Алан наклав на себе руки, а Безіла ніхто не розшукував, бо він збирався їхати до Парижа.

Лише раз у житті Доріана Ґрея знаряддя помсти в образі моряка Джеймса Бейна промайнуло зовсім поруч. Двічі Джеймс намагався помститися за сестру, але першого разу його ввела в оману зовнішність Доріана, а вдруге — сліпа куля рикошетом улучила в нього самого, коли він на полюванні цілився у свого ворога.

С. Плутенко. Портрет Доріана Ґрея. 1996 р.

Прерафаеліти та О. Уайльд

У 1848 р. в Лондоні було засноване «Братство прерафаелітів», учасниками якого стали художники В. X. Хант, Дж. Е. Міллес, Д. Ґабріель Россетті. Це об’‎єднання проіснувало майже десять років. Молоді художники кинули виклик загальноприйнятим поглядам і принципам мистецтва живопису. Вони намагалися наблизитися до найкращих ідеалів минулого — Середньовіччя й раннього Відродження до появи Рафаеля. Прерафаеліти вивчали творчу манеру видатних італійських майстрів пензля, писали свої картини на вологому білому полотні всупереч загальноприйнятому в англійському мистецтві тяжінню до коричневих фарб. Перші роботи прерафаелітів критики, зокрема Ч. Діккенс, не сприйняли. Однак відомий критик Дж. Рескін виступив на їхній захист. Саме завдяки йому живописці-новатори здобули численних шанувальників, особливо із середніх верств Центральної та Північної Англії. Для творчої манери прерафаелітів характерні правдивість, точність малюнка, увага до деталей. Художники полюбляли вишукану символіку квітів, що разом з яскравими фарбами та дивовижними пейзажами давала можливість відчути простір, навіювала романтичні настрої.

Е. Берн-Джонс. Король Кофетуа та жебрачка. 1884 р.

1Єдваб (заст.) — сорт коштовної тканини.

Відділивши від краси ЇЇ духовну сутність, Доріан Ґрей став потворним символом «нового гедонізму», до якого закликав лорд Генрі, — учення, що утверджувало насолоду як вищий сенс буття. Сам герой нарешті зрозумів, до чого призвело нехтування мораллю: «Смерть власної душі в живому тілі». Руйнівні сили, які впустив у свою душу Доріан Ґрей, знищили, урешті-решт, і його тіло: коли він кинувся з ножем на портрет, то вбив самого себе.

Портрет — головний символ роману. Портрет Доріана Ґрея, створений художником Безілом Голвордом, є багатозначним символом. Це символ справжнього мистецтва, яке виявляє не тільки зовнішнє, а й глибоко приховане, змальовує людську душу, навіть незалежно від волі митця. З іншого боку, портрет — це віддзеркалення внутрішнього життя героя, його вад, аморальності, злочинів. Портрет, як магічне дзеркало, відображає сутність буття, його світлі й темні ознаки. Водночас портрет свідчить про невмирущість краси мистецтва. Визначивши хворобу, показавши всі вади людської душі, портрет після смерті Доріана Ґрея, який усвідомив хибність бездушного життя, знову засяяв вічною красою. Отже, справжня краса здатна відроджуватися знову. Заперечивши мораль у мистецтві, у своїх афоризмах, О. Уайльд фактично довів у романі, що сила мистецтва виявляє жахливі наслідки аморальності, показує людині саму себе справжню. Тож мораль і мистецтво тісно пов’‎язані: мистецтво слугує утвердженню моралі в житті, за допомогою краси має допомогти духовному прозрінню людини.

Особливості стилю. О. Уайльд відкрив новий період роману. Тяжіння до розкриття складних філософських проблем, розумові рефлексії героїв та автора, зображення протиборства ідей є ознаками інтелектуального роману, який набув розвитку у XX ст.

У романі «Портрет Доріана Ґрея» пересікаються різні погляди на мистецтво, його природу й мету. Ці точки зору уособлюють естет-художник Безіл і гедоніст лорд Генрі. Але особливість їхніх суперечок полягає в тому, що вони, відстоюючи засади естетизму, борються не один з одним, а разом проти загальноприйнятого, усталеного, традиційного погляду на мистецтво, життя та мораль. Думку про самодостатність мистецтва стверджує художник, який відчуває красу, творить її, віддає їй свою душу. Лорд Генрі проповідує насолоду від життя й мистецтва. Практичне втілення естетичних ідей у життя уособлює Доріан Ґрей.

Бездумне наслідування ідей, як і одягу чи модних аксесуарів, завжди небезпечне. Пам’‎ятаючи про парадоксальне мислення О. Уайльда, можна припустити, що життя Доріана Ґрея — це не тільки заперечення зв’‎язків мистецтва з моральними принципами, як доводив естетизм, а й доказ основної ідеї письменника про розвиток мистецтва за власними законами, які не збігаються із законами життя.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

О. Уайльд — О. де Бальзак — М. Гоголь

«Портрет Доріана Ґрея» перегукується з повістю О. де Бальзака «Шагренева шкіра» (1831). Головні герої обох творів були залежними від наділених фантастичною силою предметів — портрета й шагреневої шкіри, які фіксували їхні бажання та вчинки. Саме ця наочність морального падіння зробила нестерпним їхнє життя та призвела до загибелі. О. де Бальзака більше приваблювало дослідження психології людини в умовах буржуазного середовища, а О. Уайльда — інтелектуальне осмислення людського буття та ролі мистецтва в ньому.

У повісті М. Гоголя «Портрет» (1842) теж ідеться про сутність мистецтва й призначення митця. М. Гоголь своєрідно вирішує цю проблему — через зв’‎язок мистецтва й Бога. На його думку, художник має особливу місію — утілювати на своїх полотнах Божий задум.

• А ви як думаєте? У чому полягає місія мистецтва?

Ідеолог Генрі Воттон не робить нічого аморального, власне, естетизм — це не шлях до злочину. Фантастичний поворот сюжету доводить хибність позиції Доріана Ґрея, який естетичними ідеями виправдовує власні злочини.

О. Уайльд збагатив світову романну традицію не тільки новими проблемами, а й незвичайними шляхами їхнього вирішення. Парадоксальність мислення письменника поширилася на зображення естетичних проблем та їхнє етичне осмислення. Балансування на межі звичайного й незвичайного, усталеного та зухвалого дало змогу авторові привернути увагу публіки до таких питань, які здавалися давно вирішеними.

Окрім інтелектуалізму, роман О. Уайльда виокремлюється нетрадиційною поетикою, що свідчить про появу модернізму — нового художнього напряму, що відрізнявся від реалізму. У романі О. Уайльда порушено межу між дійсним і фантастичним, об’‎єктивним і суб’‎єктивним, свідомим і несвідомим. Зміни на портреті відтворюють духовний стан героя, а не його зовнішність. У зображенні автора світ почуттів, вражень, насолод виявляється більш значущим, аніж реальний світ. Нерідко читач втрачає відчуття того, де герой мислить, а де марить, занурюється в химерні мрії. Існування Доріана Ґрея перетворюється на вигадане уявою життя, жахливість якого доводять ганебні вчинки героя.

У центрі роману постає особистість. Дослідження її психології становить основну мету автора. О. Уайльд використовує імпресіоністичний стиль, фіксуючи непомітні, на перший погляд, порухи людського серця. У процесі становлення Доріана Ґрея важливе все: не тільки те, що він побачив і почув, а навіть натяки, окремі враження, настрої та асоціації. Героя поступово захоплює стихія власних почуттів, з яких він робить культ. Письменник майстерно відтворює моральну деградацію героя. Урешті-решт, він не може вже дивитися на портрет — свою грішну душу.

Ранній модернізм був тісно пов’‎язаний із романтизмом. У романі О. Уайльда відчувається відгомін романтичних традицій, але в парадоксальній інтерпретації. Герої шукають для себе нові ідеали, протиставлені реальній дійсності. Доріан Ґрей знаходить свій ідеал у насолоді, Безіл — у творенні прекрасного, лорд Генрі — у вільному самовиявленні, Сібіл Вейн — у коханні. Усі вони так чи інакше прагнуть утекти у світ своїх уподобань. Однак якщо в романтичній літературі світ — жахливий, а романтичний ідеал — прекрасний, то в любителя парадоксів О. Уайльда немає певної визначеності. Особистість постає в нього в складному сплетінні протиріч, вирішити які не в змозі навіть саме життя.

Роман О. Уайльда насичений різними, іноді суперечливими думками, образами, ідеями, які викликають у кожної людини власні асоціації, роздуми й настрої. Це створює ефекти плину свідомості «як вона є», що, за словами автора, «має полонити всю увагу».






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.