Шарль Бодлер 1821-1867 - ФРАНЦІЯ - ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ

Зарубіжна література 10 клас (рівень стандарту) - О. М. Ніколенко - Грамота 2018 рік

Шарль Бодлер 1821-1867 - ФРАНЦІЯ - ПЕРЕХІД ДО МОДЕРНІЗМУ. ВЗАЄМОДІЯ СИМВОЛІЗМУ Й ІМПРЕСІОНІЗМУ В ЛІРИЦІ

Незважаючи на близьких, відчуваю самотність із самого мого дитинства. І водночас — сильну жагу до життя...

Ш. Бодлер

Про Ш. Бодлера ще за його життя говорили по-різному: невтомний шукач пригод і сумний самітник, прихильник краси й істини та співрозмовник диявола. Власну суперечливість він усвідомив з раннього віку: «Ще зовсім дитиною я відчув у своєму серці два протилежні почуття: жах життя та захоплення життям». Ш. Бодлер завжди прагнув жити повного мірою — творити, кохати, відчувати, шукати, навіть ненавидіти. Усе до кінця, без останку, до останнього подиху. А що означає «жах життя»? Чи це життя було таким жахливим, чи поет сам чогось боявся? Чого?.. На долю ПІ. Бодлера випало чимало «жахів життя», і в боротьбі з ними — із самим собою і формувався трагічний геній, якому випало стати останнім романтиком і зачинателем модернізму в європейській літературі.

Шарль Бодлер народився 17 квітня 1821 р. в м. Парижі (Франція). У шість років він втратив батька, а мати незабаром удруге вийшла заміж за майора Ж. Опіка, який згодом дослужився до генерала. Вітчим оформив пасерба в колеж інтерном (тобто він жив і навчався поза домівкою). Шлюб матері був справжньою трагедією для сина, який хотів ЇЇ любові, уваги та відданості, але між ними став пан Опік. Він надто піклувався про пасерба, обмежував його бунтівну вдачу, схильність до непродуманих вчинків, навіть авантюр. І для незадоволення у вітчима були вагомі підстави. Шарля виключили з Паризького колежу за погану поведінку. Він ніколи не вмів рахувати гроші, а тим більше — накопичувати їх. Пізніше вподобав легковажне життя паризької богеми.

Щоб якось відволікти пасерба від таких вчинків і вплинути на його подальшу долю, вітчим відправив юнака в 1841 р. на острів Маврикій в Індійському океані. Це не було покаранням у буквальному розумінні, але, безперечно, стало моральним уроком. На острові Ш. Бодлер мав працювати вчителем. Вітчим уважав, що нове оточення та самостійне життя позитивно вплинуть на юнака. Однак через рік, у 1842 р., він самовільно повернувся додому. З того часу настав остаточний розрив із сім’‎єю, хоча звільнитися від опіки Ш. Бодлер так і не зміг. У вітчимі він бачив загрозу своїй творчій незалежності, тому й залишив сім’‎ю, ставши повнолітнім. Але й мати, яку він любив, теж постійно обмежувала його. Стосунки з нею були теплими, проте складними. Коли вона побачила, що Шарль, буваючи в паризькому аристократичному середовищі, швидко розтринькує батьківський спадок, то змушена була звернутися до юридичної ради, за розпорядженням якої Шарль став отримувати щомісяця від нотаріуса по двісті франків. Утім, він не втратив поваги й любові до матері.

Г. Курбе. Портрет Шарля Бодлера. 1848 р.

Однак вона, звісно, не могла врятувати сина від суворих реалій життя, які Шарль сприймав надто чутливо — як справжній поет. Він писав у своєму щоденнику: «Франція вступила у фазу брутальності, а Париж став центром усесвітньої дурості». У 1848 р. Шарль узяв участь у революції, видавав газету «Громадянський порятунок». Коли в червні 1848 р. обурені паризькі робітники повстали проти буржуазної республіки, яка їх ошукала, Ш. Бодлер став на сторону повстанців. Про 1848 р. поет згадував: «Моє сп’‎яніння від 1848-го. Яким воно було? Жага ненависті. Природна насолода від руйнування. Літературне сп’‎яніння...»

Поет мріяв про великі соціальні зміни, а натомість побачив ще більшу прірву, у яку поринало суспільство. Він став шукати забуття в наркотиках, вині, пристрастях і навіть стражданнях. Це був своєрідний протест проти аморальної дійсності. Ш. Бодлер так і залишився вічним бунтівником, котрий ніколи не зміг змиритися з брутальною буденністю, мертвотною дійсністю, бездуховним існуванням.

Йому здавалося, що все суспільство знаходиться в темряві, а він — разом з усіма. Що тут править не Бог, а сатана, який постає в різних іпостасях реального зла. Тому Ш. Бодлер став поетом, котрий оспівував усі ті «жахи», що відчуло його покоління. У щоденнику «Моє оголене серце» він писав про те, що відбувалося в його душі й у душах сучасників: «У кожної людини є одночасно два прагнення, одне спрямоване до Бога, одне — до сатани. Поклик Бога, або духовність, — це прагнення внутрішньо піднестися, поклик сатани, або тваринність, — це насолода від власного падіння».

Увесь біль поета за духовний стан сучасної йому людини та світу втілений у поетичній збірці «Квіти зла» (1857). Поет створив художній світ, що надто відрізнявся від матеріального, і в цьому світі мали силу тільки одні закони — творчої свідомості. Лише переживання, конфлікти й відчуття особистості рухали ліричний сюжет, і це стало новим словом у літературі. Ш. Бодлер не тільки виявив невідомі грані романтизму, а й винайшов цілком нові засоби поетичного письма, що дають змогу назвати його зачинателем модернізму.

Надар. Шарль Бодлер. Фото. 1855р.

Чому Ш. Бодлер назвав свою збірку «Квіти зла»?

Подібно до О. де Бальзака, автора «Людської комедії», Ш. Бодлер теж орієнтувався на Данте, що подорожував у потойбічному світі, і хотів назвати свою збірку «Les Limbes» («Лімби») — верхні кола пекла. Поетові здавалося пеклом тогочасне життя. Але таку назву вже мала книжка Т. Верона. Тоді письменник І. Бабу порадив авторові нову назву — «Les Fleurs du Mal» («Квіти зла»). Ця назва більше сподобалася Ш. Бодлеру, до того ж слово le Mal мало ще й інше значення — «біль». Під такою назвою 1 червня 1855 р. спершу з’‎явилася добірка з 18 віршів у журналі «Revue des Deux Mondes», a через два роки — повна збірка. Назва виявилася напрочуд влучною та виразною. Вона вмістила суперечності, яких зазнав поет у складний час, поривання його духу та падіння, високі мрії й розчарування, потяг до світла та самотність. Іншими словами, увесь його біль, душевний щем, пекельні муки серця, що прагнуло ідеалу й усвідомлювало його недосяжність. Ш. Бодлер показав, які химерні «квіти» проростають у душі людини на ґрунті жорстокого й бездуховного віку. Однак він усе ж таки вірив у людину й знаходив у ній безмежні можливості. За словами О. Блока, поет довів, що й «перебуваючи в пеклі, можна марити про білосніжні вершини».

Ф. Бракмон. Неопублікований фронтиспис до книжки Ш. Бодлера «Квіти зла». Кінець XIX ст.

Утім, суспільство, у якому жив поет, не зрозуміло його. Точніше кажучи, зрозуміло, але образилося, бо він став своєрідним дзеркалом духовного занепаду людства. Адже ніхто не хотів, щоб зазирали йому в душу та ще й оспівували приховані почуття, вади, бажання. Книжка, яка була видана накладом лише 1100 примірників у видавництві О. Пуле-Малассі й навіть уся не розпродана, зазнала нищівної критики, а проти її автора в 1857 р. було висунуте судове звинувачення — «образа суспільної моралі».

III. Бодлер надзвичайно пишався тим, що «кожна сторінка цієї книжки дихала ненавистю до зла». В одному з листів поет писав: «Чи треба вам говорити, що в цю жорстоку книжку я вклав своє серце, усю ніжність, усю релігію, усю ненависть?» Однак сучасники побачили в збірці зовсім інше. Так, критик Л. Гудаль писав у газеті «Фігаро»: «Скрізь ми зустрічаємо по-дитячому претензійне натхнення й потуги на оригінальність; накопичення надокучливих алегорій, які прикривають відсутність думок, брутальна, безбарвна мова, мальовничо пересипана словами «паразити», «падло», «жахливі вбивці»». Слідом за ним і Г. Бурден зазначав: «Іноді сумніваєшся в психічному стані пана Ш. Бодлера... це здебільшого монотонне й навмисне повторення одних і тих самих думок. Мерзенність тут межує з паскудністю, огидне змішане із смородом».

Судовий процес був невідворотним. Ш. Бодлер написав О. Пуле-Малассі, щоб той сховав решту тиражу, звернувся з листами до високих осіб для підтримки. Але порятунку не було. 20 серпня 1857 р. в Палаці правосуддя в Парижі відбувся суд над Ш. Бодлером. Адвокат не зумів вдало провести захист, і поетові присудили 300 франків штрафу, видавець теж мав сплатити штраф 100 франків. Окрім того, суд вимагав вилучення зі збірки шести віршів. Вирок був опублікований на другий день. У ньому зазначався «згубний вплив» віршів Ш. Бодлера на читачів і «принизливий та прикрий для суспільної моралі реалізм». Увесь тираж книжки був конфіскований, з неї вирізали заборонені вірші, причому постраждали й ті, що були розміщені на зворотному боці. Ш. Бодлер був у розпачі, але мусив змиритися із судовим вироком. В. Гюго писав йому на знак підтримки: «Я кричу «браво»! З усіх моїх сил браво вашому могутньому таланту. Ви одержали одну з тих виняткових нагород, котрі здатен дати існуючий режим. Те, що він називає правосуддям, винесло вирок усім в ім’‎я того, що він зве своєю мораллю. Ви отримали ще один вінок. Тисну вашу руку, поете!»

Бюст Ш. Бодлера. м. Париж, Люксембурзький сад. 1933 р.

ЛІТЕРАТУРНА ПРОГУЛЯНКА

Суд над книжкою «Квіти зла»

У 1857 р. відбувся суд над Г. Флобером, автором роману «Пані Боварі», і над Ш. Бодлером, автором книжки «Квіти зла». Г. Флобера виправдали, бо в нього був блискучий адвокат. А Ш. Бодлерові не пощастило... З якою дбайливістю він готував до друку свою книжку! Десятки разів переробляв вірші, змінював назви, структуру видання. Навіть у видавця урвався терпець, й О. Пуле-Малассі у відчаї писав в одному з листів: «Книжка буде видана тоді, коли того схоче сам Господь Бог і пан Ш. Бодлер». На прохання Ш. Бодлера два десятки примірників збірки надрукували на спеціальному голландському папері, для них зробили дорогу обкладинку. Він подарував їх матері, друзям, своїм покровителям, видатним літераторам.

Перше видання «Квітів зла» Ш. Бодлера з авторськими нотатками. 1857р.

Ш. Бодлер написав зворушливого листа імператриці з проханням зменшити штраф. Він зазначав у листі, що створював свою книжку зі світлим почуттям, а її чомусь сприйняли як образу суспільства. Імператриця пройнялася сповіддю поета, і штраф зменшили до 50 франків. Напередодні Різдва 1857 р. Ш. Бодлер писав матері: «Я кілька місяців перебуваю в полоні жахливої апатії, що порушила все... Самотність без підтримки й без роботи — жахлива річ».

Незабаром після суду Ш. Бодлер усе ж таки знайшов у собі сили ще писати. 1860 р. була видана книжка «Штучний рай». Окремі вірші й статті про мистецтво також друкувалися в газетах і журналах. У квітні 1864 р. поет виїхав у Бельгію, де сподівався знайти спокій, але й там не було розради для його бунтівної душі. 1866 р. у м. Брюсселі О. Пуле-Малассі, який видав «Квіти зла», надрукував книжку «Уламки». Збірка перевидавалася в 1868, 1874 рр. і пізніше. У травні 1868 р. (уже після смерті ПІ. Бодлера) суд м. Лілля виніс вирок про знищення тиражу книжки й заочне місячне ув’‎язнення зі сплатою штрафу 500 франків. Проте до другого суду поет не дожив...

Ще в 1861 р. повідомив матір про те, що в нього нервовий зрив: «У мене закінчуються сили, мужність, надія. Я передчуваю катастрофу». 31 серпня 1867р. Ш. Бодлер помер у м. Парижі (Франція). Посмертно були опубліковані його збірка «Маленькі поезії в прозі» (1869), щоденник «Моє оголене серце» (1887) та ін.

ЗБІРКА «КВІТИ ЗЛА» (1857). Відображення духовного стану покоління. Збірка «Квіти зла» — перлина світової лірики. Книжка, що містила лише двісті сторінок невеликого формату, визначила на багато десятиліть розвиток усієї європейської літератури. Символісти знайшли в ній свої головні принципи, імпресіоністи — мистецтво створення вражень, неоромантики — нового героя, що за допомогою своєї уяви змінює світ. А головне — покоління Ш. Бодлера побачило тут свої душевні стани, порухи серця, приховані бажання, нагальні проблеми, бентежні відчуття... Ця книжка стала своєрідною епопеєю людської душі. Не випадково Ш. Бодлера порівнювали з Данте, бо у «Квітах зла» показана подорож героя в нетрях власного «я». Ця подорож — важкий шлях блукань, злетів, віри, розчарувань, прозрінь, відчаю, поневірянь. Це шлях від себе й до себе. Шлях зі світу людей у свій внутрішній світ. Шлях пошуків вічного ідеалу, краси, істини, Бога і — віддалення від заповітної мрії. Шлях нелегкого усвідомлення себе й того, що в собі. Шлях великих втрат, що веде до смерті, але, незважаючи на все, — з думкою про незнане, нове, ще не відкрите у сфері людського духу.

Ліричний герой. Головний герой збірки Ш. Бодлера — складна й неоднозначна постать. Він співець прекрасного, естет, філософ, невтомний шукач високих істин. Але його образ дуже трагічний. Цей трагізм зумовлений, з одного боку, неприйняттям ліричним героєм сучасного йому світу, його відчуженістю, самотністю. А з іншого — його трагедію зумовлюють ті суперечності, що є в ньому самому, внутрішні конфлікти, які шматують його серце. Він кидається з одного боку в інший, розривається між життям і смертю, добром і злом, Богом і сатаною, коханням і ненавистю, ідеалом і відчаєм, вірою та зневірою. Усе це призводить до невимовних страждань ліричного героя, хворобливого стану душі, якого він так і не зміг подолати. Але герой не змирився, не заспокоївся. Він залишився вічним бунтівником у світі та наодинці із собою. Не зрікся мрії «про білосніжні вершини», хоча вони й недосяжні.

Обкладинка до збірки Ш. Бодлера «Квіти зла». м. Париж. 1920 р.

Герой Ш. Бодлера прагне осягнути не лише свої поривання, а й увесь світ, усвідомити його духовну сутність, моральну атмосферу. Могутній геній письменника вперше в літературі створив образ героя, який намагається змінити світ за допомогою своєї уяви та фантазії. Навіть реальні картини буття, відображені у свідомості ліричного героя, показують не зовнішнє, а приховане «обличчя» речей. Реальність тут набуває зовсім нового значення: вона стає лише приводом до почувань ліричного героя. Герой Ш. Бодлера — це сам поет, але не тільки. Він — дух його покоління. Утілення мистецтва й митця, що взяли на себе всі болі й гріхи людства, пройшли з ним усіма колами земного пекла з незгасною мрією про ідеал.

Структура збірки. Збірка «Квіти зла» відзначається великим динамізмом. Плин душевних переживань, драматичні конфлікти й почуття головного героя зумовлюють рух ліричного сюжету книжки. Автор визначив основні сюжетні «вузли», етапи духовних пошуків свого ліричного героя, поділивши збірку на шість циклів: «Сплін та ідеал», «Паризькі картини», «Вино», «Квіти зла», «Бунт», «Смерть». Думки, теми й образи плавно переходять із вірша у вірш, набирають нових відтінків, поєднуючись у дивовижне плетиво смислів. Навіть усередині циклів можна виокремити за мотивами окремі групи віршів: про красу, кохання, сучасне місто, смерть тощо.

Перший цикл «Сплін та ідеал» написаний у традиціях романтичної естетики. Поет звертається до вже відомих мотивів: митець та юрба, кохання реальне й ідеальне, неприйняття буденності та пошук високого ідеалу тощо. Традиційними є також контрастність як структуротвірний принцип циклу (що засвідчує його назва), романтична символіка (альбатрос, море, небо тощо) і вільний політ уяви та мрії ліричного героя. Але на романтичному ґрунті виникає новий художній світ — суто бодлерівський, а точніше — модерністський. Поет розширює традиційне в романтизмі протиставлення дійсного світу уявному, у нього протиставлені сплін та ідеал. Який же зміст мають ці символи? Ідеал для поета — не лише краса, творчість, кохання, шляхетність думок і почуттів, моральні цінності, як це було в романтиків. Він розуміє під ідеалом нове мистецтво, суть якого розкрито в сонеті «Відповідності» та інших віршах циклу. Водночас це й духовна гармонія людини та світу, якої має досягнути кожна особистість. Проте поет не бачить жаданої гармонії й підкорених вершин. Що ж заважає цьому?

Сплін — те, що живе всередині кожної людини («у наших мізках»), що походить від диявола, «найпотворніше, найзліше Страховидло». Це не тільки хандра чи хворобливий стан поета, а й досить містка назва: це й зло, нудьга, зневіра, розчарування, духовна ницість — тобто все, що, мов іржа, роз’‎їдає душу людини, призводить до духовної загибелі людства. Замислимося над рядками вступного вірша збірки «До читача»:

Та між пантерами, шакалами, вовками,

Серед потвор, які плазують, і ричать,

І жалять нас насмерть, немов холодна гадь,

В звіринці людських вад, що володіють нами,

Є найпотворніше, найзліше Страховидло!

Воно ні повзати не вміє, ні ревти,

Та, позіхаючи, ковтнуло б три світи,

Бо жити вже йому й самому остогидло.

Це лютий Сплін, Хандра, що бачить плахи й страти,

Покурює кальян, не відаючи сну;

Читачу, чи знаєш ти потвору цю жахну,

О лицемірний мій, на мене схожий, брате!

(Переклад Дмитра Павличка)

У першому циклі збірки Ш. Бодлер розмірковує про призначення поета та його мистецтва. Він показує трагізм існування митця у світі, його відчуженість і тяжкий хрест, що несе. Але разом з тим поет усвідомлює божественне покликання, благословення його творчості небесами. На думку автора, поет — співець духу й людини, він мусить розкрити таємні глибини особистості й передовсім зазирнути у власну душу («Благословення», «Піднесення», «Передіснування», «Людина і море» та ін.).

Мистецтво увічнює красу, воно протиставлено швидкоплинності й тліні земного життя («Гімн красі»). У вірші «Маяки» Ш. Бодлер визначає своєрідні мистецькі «маяки» — здобутки великих живописців (Рембрандт, Рафаель, Е. Делакруа та ін.), письменників (Данте, В. Шекспір, И. В. Ґете, «парнасці» та ін.), композиторів (Р. Вагнер та ін.).

Поет розкриває всеосяжний характер нового мистецтва: воно слугує красі й водночас розкриває драматизм духовних конфліктів людини. Окрім вірша «Відповідності», у багатьох інших поезіях збірки втілено принципи нового поетичного письма. Поет оспівує не тільки враження від того, що бачить і відчуває, — навіть запахи, відтінки кольорів викликають у нього певні асоціації та спогади («Екзотичний аромат», «Флакон» тощо). Ці прийоми згодом широко використовуватимуть імпресіоністи не тільки в поезії (П. Верлен та ін.), а й у прозі (М. Пруст).

У першому циклі «Сплін та ідеал» ліричний герой перебуває в полоні суперечностей. Шукає свій шлях у мистецтві, але шлях цей надто тяжкий та тернистий. Герой розривається між мрією про ідеальне кохання й земною любов’‎ю. Він розуміє, що досягти ідеалу йому заважають темні сторони власної душі. У віршах циклу зображено змагання світла і темряви, божественного і диявольського, піднесеного та земного. З одного боку, тут багато осяйних образів, широкого простору, небесної височини, з іншого — що ближче до завершення циклу, то темнішими стають барви, трагічнішими — образи (вампіри, страховища, темна безодня та ін.).

Герой Ш. Бодлера взяв на себе моральну відповідальність за всіх і за все, що відбувається з людством: «Я зла й добра переплетіння». Ця думка виразно звучить наприкінці циклу. А у фіналі з’‎являється образ годинника, який нагадує про час, швидкоплинність буття, необхідність осмислити його. Що ж переможе — добро чи зло, Бог чи диявол? Це питання залишається відкритим. До нього автор повертається в наступних циклах збірки.

У другому циклі «Паризькі картини» увага поета перенесена з внутрішнього світу людини на зовнішній. Описуючи місто, Ш. Бодлер створює чудові зразки урбаністичної поезії. Але не тільки паризькі вулиці й бульвари цікавлять поета. Він змальовує поетичні краєвиди, які співзвучні духовному стану сучасного йому людства. Мотив старості, що прозвучав у першому циклі, тут поглиблюється. На людство чекає близька смерть, бо воно вже давно духовно вмерло («Лебідь», «Сім старих», «Старі жінки» тощо). Журливий плач міфічної Андромахи розливається над Парижем, що «вже не той». Це плач за героями, які загинули (як Гектор), за високими ідеалами, яких уже немає. «Більшість ніколи й не жили!..» — із сумом зазначає поет у вірші «Вечоровий смерк». Серед мешканців міста вирізняються образи гравців, блудниць та інших грішників. Сім смертних гріхів сучасності автор викриває у вірші «Сім старих». А вірш «Сліпці» нагадує однойменну картину П. Брейгеля Старшого. У голландського художника сліпці — уособлення людських пороків, це все людство, духовно незряче.

К. Піссарро. Театральна площа. Париж, дощ. 1898р.

П. Брейгель Старший. Сліпці. 1568 р.

Куди воно йде? І чи прозріє?.. Невідомо. Ш. Бодлер відвертіший за художника. Він сам іде серед сліпців, розуміючи, що люди, без «іскри Божої в очах», блукають у безвиході, віддаляючись від ідеалу: «Чого, кажу, сліпцям у небесах шукати?» Мотив утраченого шляху людства розкривається й в інших віршах збірки:

Сп’‎янілі, мчать вони і не щадять зусиль,

У хлань розверзнуту, обрати все ж готові

Не смерть і небуття, а пекло й лютий біль!

(Переклад Дмитра Павличка)

Людство здається поетові «сміхотним» і «жахливим» («Танець смерті»). Місто для нього — «жахітний краєвид», «плоди химерливих уяв», а світ — «зболений і закутий». Наприкінці другого циклу знову виникає образ часу («жалобний маятник, як досі, видзвонював несхибний хід»), але люди не думають про вічність, про те, щоб надати сенсу кожній хвилині свого існування. В останньому вірші циклу («Передранковий смерк») Ш. Бодлер змальовує ранковий Париж, мешканці якого прокидаються й повертаються до своїх буденних справ, навіть не підозрюючи, яка велика духовна боротьба між Богом і дияволом відбувається у світі. Ця буденність жахає митця.

У третьому циклі «Вино» провідним є мотив сп’‎яніння. Пізніше цей мотив розгорнув у поезії «П’‎яний корабель» А. Рембо. Але в нього ліричний герой відчуває сп’‎яніння від життя, своєї уяви, мрії, а в Ш. Бодлера сп’‎яніння людства спричинене його гріхами, ницими інстинктами, самозакоханістю й самотністю. Промовисті назви віршів: «Вино вбивці», «Вино коханців», «Вино самотності» та ін. Відкривають цикл два вірші про страждання поета — «Епіграф до засудженої книги» і «Спустошення». Але разом зі своїм ліричним героєм автор переймається болями й гріхами всього світу. Він мучиться від того, що людство прямує в безодню, віддаляється від Бога. І сам герой «від зору Божого далеко», диявол супроводжує його скрізь, бо земля перетворилася на пекло.

У четвертому циклі «Квітів зла» постійно трапляються образи смерті, трупів, «окаянних жінок», кривавих фонтанів, черепів. І тільки головний герой збірки ще протистоїть дияволу (хоча й веде з ним діалог), не боїться всіх цих жахів і не захоплюється «мильними бульбашками» удаваного благополуччя.

Двобій між Богом і дияволом відбувався не тільки у світі, а передусім у серці ліричного героя. Він повстає проти диявола, але повстає й проти Бога — далекого, недосяжного, холодного — проти всього світу, являючи силу й могутність людської натури. Ця тема стає центральною в п’‎ятому циклі «Бунт». У віршах «Зречення святого Петра», «Авель і Каїн» св. Петро та Каїн змальовані бунтівниками. Використовуючи біблійні сюжети, Ш. Бодлер насичує їх новим змістом.

Ш. Бодлер. Автопортрет. 1848 р.

Св. Петро та Каїн не сприймають цей світ «немилостивий», бо тут мрія й діяння — «ворожі між собою», тому їхні вчинки — це своєрідний духовний протест проти ницості світу.

Однак усі людські поривання закінчуються смертю. Така думка утверджується в останньому циклі «Смерть». Символічними є назви віршів: «Смерть закоханих», «Смерть жебраків», «Смерть митців». Однак як добро не існує без зла, Бог — без диявола, так і смерть не буває без життя, а життя не підкоряється смерті. Поет вірить, що смерть «втішить і знов відродить до життя» людство, якщо не помре Дух, покликаний страждати, помилятися, але не зупинятися в пошуках ідеалу.

В останньому вірші збірки «Подорож» душа ліричного героя порівнюється з кораблем, що в «край Ікара лине». І хай на тому шляху на людину чекає смерть, вона повинна не спинятись у своєму пориві до «Незнаного, щоб осягти нове». У цьому, на думку Ш. Бодлера, її велич і право називатися Людиною:

Ти, Смерте, капітан! Пора! Напнім вітрила!

Цей край нестерпний нам — о Смерте,

Смерте, час!

Хай небо й океан чорніші від чорнила —

Потужний жар промінь переповняє нас!

Твою отруту п’‎єм — хай сила наша скресне!

Вогонь, що мозок нам жере і душу рве,

В провалля зве — дарма, пекельне чи небесне, —

У глиб Незнаного, щоб осягти нове.

(Переклад Дмитра Павличка)

У художньому світі збірки Ш. Бодлера панує сатана, але людина ще живе, страждає через протиріччя, рухається вперед у своєму внутрішньому розвитку, а це запорука можливого майбутнього відродження людства.

Поетична мова. Художніми домінантами збірки є контраст і символіка. Протилежності доведені до крайнього ступеня поляризації, що дає змогу авторові розкрити драматизм духовних пошуків ліричного героя. Вірші мають здебільшого двопланову структуру, де на першому плані — предмети, емпіричні явища, конкретні деталі, а за ними приховані певна ідея, абстракція, яка перетворює предметно-емпіричні образи на символи (наприклад, «Альбатрос»). Символіка поета, за винятком деяких поезій 1860-х років, звернена до глибин свідомості, спрямована на глибоке й експресивне вираження суперечливого духовного буття особистості.

Ш. Бодлер широко використовує у «Квітах зла» жанр сонета, насичуючи його філософським змістом. Сонет звичайно містить тезу, антитезу й синтез — узагальнення певної думки. Поет надає сонету особливої гнучкості, розкриває за його допомогою не тільки особистісні (як це було раніше), а і світоглядні проблеми. Утім, і «несонетні» вірші Ш. Бодлера побудовані на опозиціях, які, уступаючи в конфлікт між собою, відображають протиріччя ліричного героя, що викликає в читача потребу в осмисленні зображуваного. В. Гюго в одному з листів зробив тонкий комплімент Ш. Бодлеру: «Ви маєте рідкісний дар — змушуєте мислити; дар лише обраних». Дійсно, поезія Ш. Бодлера високоінтелектуальна — це поезія думки. Водночас вона й глибокообразна, живописна й символьна. Але думка й образ, враження та почуття, настрої й роздуми письменника злиті воєдино. І в цьому виявився великий талант справжнього майстра.

Отже, творець «Квітів зла» поклав початок найбільш значній та плідній лінії в поезії, представленій пізніше творами С. Малларме й А. Рембо, Р. М. Рільке та Е. Верхарна, Андрія Белого й О. Блока, П. Тичини та М. Вороного. У творчості Ш. Бодлера поєдналися шляхи європейської поезії наприкінці XIX — на початку XX ст. й визначилися перспективи та колізії її подальшого руху.

«АЛЬБАТРОС». У вірші порушено важливу проблему — місце поета та його призначення в суспільстві. Твір побудований у романтичній манері. Тут є протиставлення двох світів: світу волі, високих ідеалів, мистецтва та світу земного, духовно ницого, морально недосконалого. Протиставлення зумовлює контрастність образів — альбатрос та юрба, які набувають значення символів. Згідно з традиціями романтичної естетики, альбатроса зображено прекрасним, величним птахом. Він ширяє у високому просторі неба, вільний та недосяжний для земних істот. Небо — символ творчої волі митця, а політ альбатроса уособлює нестримний порив його уяви та фантазії. Птах у небі (тобто у світі своїх образів, фантазій, вільних пошуків) утілює безмежну владу митця у світі, який він створює. Не випадково альбатроса названо «владикою», «королем блакиті», «володарем гроз та грому», «крилатим велетнем». Поет стверджує високе призначення мистецтва — слугувати небесним (тобто божественним) ідеалам, нести дух волі, світло краси. Слова висота та блакить у вірші символізують прагнення поета.

Водночас у вірші розкрито тему трагедії митця в духовно ницому суспільстві. З прекрасного птаха, який ще недавно літав у високому небі, а раптом опинився на палубі корабля, незграбний та безпомічний, глузують матроси. Вони перекривляють і знущаються з нього. А він, утративши колишню силу, не в змозі протистояти безжалісній юрбі. Ця яскрава алегорія викликає в читача відповідні почуття: ненависть до жорстокості та бездуховності, любов до прекрасного та високого.

Віддаючи данину романтичним традиціям, письменник разом із тим утверджує принципи нового мистецтва — модернізму. Він неодноразово наголошує на могутній владі поезії та поета, бо вони — володарі вищої сфери духу. Образ митця всіляко возвеличується, адже він здатен «літати» на крилах власної фантазії.

Оскільки цей твір входить до циклу «Сплін та ідеал», можна припустити, що в образі гурту моряків утілено той «сплін», який охопив сучасне ПІ. Бодлерові людство, — байдужість до краси, жорстокість, духовну обмеженість. Поет оспівує мистецтво й високі ідеали, що воно утверджує.

В останній строфі твору замість слова альбатрос з’‎являється слово поет. Митець, хоча й «не має змоги йти» у земному світі, перевершує його, бо завжди залишається вільним у світі своєї уяви. Така ідея звучить у заключній строфі вірша.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.