СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Зарубіжна література 10 клас (профільний рівень) - Євгенія Волощук - Генеза 2018 рік

СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Алю́зія — стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі чи в розмовному мовленні.

Верлі́бр - неримований нерівнонаголошений віршорядок (і вірш як жанр), що має версифікаційні джерела у фольклорі (замовляння та інші форми неримованої чи спорадично римованої народної поезії).

Ві́чні о́брази — персонажі, що існують у мистецтві різних країн та епох як універсальні образи загальнолюдського значення. До таких, зокрема, належать Прометей, Ікар, Іуда, Ромео і Джульєтта, Гамлет, Дон Кіхот та ін.

Вну́трішня дія — переживання реальних подій персонажами та стосунки між ними, що складаються на психологічному ґрунті цих переживань.

Гекза́метр — шестистопний дактиль із цезурою (паузою) у середині віршового рядка.

Гроте́ск - тип художньої образності, який ґрунтується на химерному поєднанні фантастичного і реального, прекрасного і потворного, трагічного й комічного, життєподібного й карикатурного.

Гу́мор — різновид відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах, у межах якого про серйозне говориться з добродушною усмішкою, а незначні вади загалом добрих людей висміюються доброзичливо. Об’‎єктом гумористичного висміювання зазвичай є недоліки, які автор вважає загальнолюдськими.

Декада́нс - узагальнена назва кризових явищ у літературі та мистецтві другої половини XIX - початку XX ст.

Еквіритмі́чність — збереження в перекладі поетичного тексту ритмічної структури оригіналу, враховуючи нормативи кожної мови. За умови еквіритмічності перекладач зазвичай намагається дотриматися й принципу еквілінеарності, згідно з яким у віршованому перекладі порядок строф і кількість рядків відповідають їхньому порядку та кількості в оригіналі.

Епі́чна пое́ма (або епопея) - один із жанрів епосу, художній твір, у якому широко й різнобічно відтворено важливі історичні події, глибоко розкрито проблеми загальнонародного значення.

Е́пос - літературний рід, у творах якого зміст розкривається у формі авторської розповіді про події зовнішнього світу, що вже відбулися. Епосом називають також сукупність народних героїчних пісень, сказань, поем.

Зо́внішня дія - події, що реально відбуваються на сцені.

Імпресіоні́зм — напрям у мистецтві останньої третини XIX ст. Стрижнем імпресіоністичного художнього бачення є «культ враження» з притаманною йому самоцінністю безпосередніх мінливих відчуттів. Художній образ будується на недомовках і натяках; замальовкам властиві фрагментарність і етюдність; оповідь забарвлена ліричною стихією.

Індивідуальний стиль письменника - вільний вияв істотних ознак таланту митця, властивий його внутрішній природі. Конкретні способи формування та виявлення індивідуальних стилів не є однаковими для всіх періодів історії світового письменства. Наприклад, літературам Сходу до XX ст. здебільшого була притаманна залежність стилю твору не так від авторської індивідуальності, як від його жанру й багатовікової жанрової традиції. Та й у Європі індивідуальність письменника почали по-справжньому цінувати за доби романтизму, а ще більше - за доби реалізму.

Іро́нія — один з найпоширеніших видів використання слів у переносному значенні, за якого висловлювання набуває в контексті протилежного змісту.

Класи́чна література (або класика) - сукупність творів, визнаних зразковими скарбницями загальнолюдських цінностей.

Ма́сова літерату́ра - розважальні та повчальні твори, які друкуються великими накладами і є складником «індустрії культури». Масова література заснована на стереотипах масової свідомості, чітко розробленій стратегії завоювання публіки та примітивізації художніх відкриттів класичної літератури.

Типова ознака творів для масового читання - пригодницький або спрощений романтичний сюжет, який має напружену зовнішню динаміку й зазвичай щасливий фінал. До масової літератури належать бульварні, любовні, детективні, кримінальні романи, комікси, трилери, фантастика й фентезі.

Модерні́зм - загальна назва напрямів і шкіл у літературі та мистецтві межі ХІХ-ХХ ст. Істотними ознаками, за сукупністю яких можна визначити належність письменника кінця XIX - XX ст. до модернізму, сучасні літературознавці вважають інтелектуалізм, індивідуалізм, нехтування культурними табу, а головне - «світоглядний ірраціоналізм, вигадливо поєднаний із цілком раціональним інтересом до формального боку художньої творчості» (С. Павличко), тобто до форми твору мистецтва, до пошуку нових форм.

Моти́в - неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула (сюжет): мотив відданості вітчизні, жертовності, зради тощо. Мотиви рухають учинками персонажів, збуджують їхні переживання й роздуми.

Натуралі́зм — напрям у літературі й мистецтві другої половини XIX ст., засновником якого був французький письменник Еміль Золя. Натуралісти намагалися механічно переносити в мистецтво методи природничих наук. Характерними ознаками їхньої творчості є фактографізм, описовість, спрощений біологічний підхід до людини.

Неороманти́зм — стильова течія модернізму, визначальною ознакою якої є подолання розриву між дійсністю та ідеалом, характерним для «класичного» романтизму, завдяки могутній силі особистості (надлюдини), здатної перетворити бажане на дійсне.

«Но́ва дра́ма» - течія в драматургії межі ХІХ-ХХ ст., пов’‎язана з іменами Г. Ібсена, Б. Шоу, А. Стріндберга, А. Чехова, М. Метерлінка та ін. Основними ознаками «нової драми» є пафос достовірності, спрямованість на сучасність, рух від винятковості до буденності. Б. Шоу сформулював сутність нової реалістичної драми так: «Ми самі у наших власних обставинах».

Оригіна́л — авторський твір.

Парадо́кс - думка, що разюче розходиться з усталеними поглядами, нібито суперечить здоровому глузду, але насправді не є хибною.

Пере́клад — відтворення тексту іншою мовою.

Підте́кст — прихований, внутрішній зміст прямого висловлювання.

Психологі́зм — відтворення художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками.

Реалі́зм - художній метод, який дозволяє митцю зробити центром своєї уваги закономірності, що діють у житті, і це дає змогу з найбільшою повнотою відображати об’‎єктивно властиві їй риси.

Романти́зм (у літературі та мистецтві кінця XVIII — першої половини XIX ст.) — художній напрям, представники якого зображували людину в розмаїтті її виявів; пошук — як норму життя (хоч би яким суперечливим, незавершеним він був); ідеал — як найвищу, хоча й абстрактну, цінність, утілення якої в реальність є найбажанішим і майже неможливим.

Сати́ра — вид комічного, що гостро висміює негативні явища. Об’‎єктом сатиричного висміювання зазвичай є людські вади, які автор вважає «тимчасовими», такими, що можуть і мають бути викоренені, й не пов’‎язує з власною вдачею.

Си́мвол - слово, що умовно виражає сутність якогось явища.

Символі́зм - літературно-мистецький напрям кінця XIX — початку XX ст., головним художнім засобом творчості якого є символи як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя і таємничих індивідуальних уявлень митця.

Соціа́льний рома́н — роман, у якому показано залежність людини від суспільства та її спроби позбутися цієї залежності. Герої таких творів не згодні миритися зі своїм соціальним становищем і діють усупереч усталеним нормам моралі.

Соціальний роман, що має істотну морально-психологічну складову, може бути визначений як морально-психологічний.

Соціа́льно-психологі́чний рома́н — твір, що має на меті встановити внутрішню логіку в зовні суперечливих почуттях і вчинках героїв, показати їхню зумовленість як зовнішніми (суспільними), так і внутрішніми (психологічними) чинниками людської поведінки.

Суге́стія - навіювання певного настрою, стану, зокрема й засобами мистецтва; художній вплив радше на підсвідомість, аніж на свідомість читачів, глядачів, слухачів.

Траге́дія — драматичний твір, який ґрунтується на гострому конфлікті особистості із суспільством, оточенням і найчастіше закінчується загибеллю героя.

Феє́рія — мистецький жанр. Спочатку словом «феєрія» позначали жанр театральних або циркових вистав, у яких застосовувалися постановочні ефекти для показу фантастичних чарівних сцен. Такі вистави виникли в Італії у XVII ст., а вже у XVIII-XIX ст. жанр феєрії було активно задіяно в європейському театральному, оперному та балетному мистецтві. Класичний приклад балетної феєрії - «Спляча красуня» П. Чайковського в класичній постановці М. Петіпа.

У художній літературі поняття «феєрія» вживають щодо творів, у яких чарівно-видовищні елементи допомагають якнайповніше розкрити сюжет і основну думку. Приклад з української літератури - «Лісова пісня» Лесі Українки, з російської - «Пурпурові вітрила» Олександра Гріна.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.