Я - ЛЮДИНА-ПЕРО... - Гюстав Флобер Gustave Flaubert (1821-1880) - Дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі aбo Про роман у літературі XIX століття - Золоте століття романи

Зарубіжна література 10 клас (рівень стандарту) - О. О. Іосаєва - Оріон 2018 рік

Я - ЛЮДИНА-ПЕРО... - Гюстав Флобер Gustave Flaubert (1821-1880) - Дзеркало, з яким ідеш по великій дорозі aбo Про роман у літературі XIX століття - Золоте століття романи

Життя Гюстава Флобера — це історія творчої особистості, яка принесла себе в жертву заради задоволення єдиної пристрасті: писати літературні твори.

Бернард Фоконьє, французький письменник

“Я - ЛЮДИНА-ПЕРО...”

Усі, які знали його особисто або докладно ознайомилися з його біографією, одностайно стверджують, що в житті цього французького письменника було не так уже й багато особливих подій: кілька цікавих подорожей і коротких романів, досить відлюдне життя й весь час робота, робота, робота... Він не чекав на особливе натхнення, а сідав за письмовий стіл і працював. Своє життя він цілковито присвятив творчості та пошукам досконалої форми у своїх літературних працях.

Але, можливо, тому він і став одним з найвідоміших письменників не лише Франції, а й Європи?

Гюстав Флобер народився 12 грудня 1821 року в родині головного лікаря невеликого міста на півночі Франції — Руана, що розташувалося на берегах річки Сени. У будинку при лікарні минули його дитячі роки. Цілими днями слухав він старовинні народні перекази, що розповідала йому няня. Майбутній письменник зберіг у пам’яті на все життя і спогади про свого сусіда, який читав йому багато книжок, зокрема славнозвісного “Дон Кіхота”.

А ще із самого дитинства Флобер захоплювався театром. Разом зі своєю сестрою Кароліною він влаштував домашній театр. Діти розігрували різні вистави, готували афіші, запрошували глядачів — знайомих і сусідів. Слід зазначити, що інтерес до театру Гюстав Флобер зберіг на все життя.

Писати Флобер розпочав дуже рано. Його перші твори, що мали переважно наслідувальний характер, були навіяні уроками історії, які його дуже цікавили, і, безумовно, прочитаними художніми творами. А читав він багато й залюбки. Мігель де Сервантес, Франсуа Рабле, Вільям Шекспір, Жан-Батіст Мольєр, лорд Байрон, Віктор Гюго, Вальтер Скотт та багато інших авторів на все життя стали улюбленими письменниками Флобера.

1832 року Флобер вступає до Королівського колежу Руана. Але замріяний і незалежний за своєю натурою, він насилу мирився з установленими порядками в навчальному закладі. Згодом він зізнавався, що під час уроків почасти занурювався у свої мрії, подумки мандруючи невідомими екзотичними країнами. Цікаво, що в колежі разом з товаришем Флобер починає випускати рукописний часопис “Мистецтво і прогрес”.

1840 року Флобер закінчує навчання в колежі й здійснює свою мрію: вирушає в першу велику подорож. Він відвідує Піренеї та Корсику. Своє захоплення юний Флобер довіряє щоденнику.

Повернувшись на батьківщину, майбутній письменник за наполяганням батьків вступив на юридичний факультет Паризького університету, який йому не судилося закінчити. У нього проявилася страшна хвороба — епілепсія, що вплинуло на всю його подальшу долю. Розпочинаючи з 1844 року, тобто з двадцяти трьох років, він оселяється в маленькому маєтку Круассе поблизу Руана, який купив його батько, щоб прожити там майже все життя. “Відлюдник із Круассе” — так називали його друзі. Під цим ім’ям він увійшов і в історію літератури. Флобер присвячує своє життя творчості, і тільки епізодичні наїзди письменника в Париж і зустрічі з побратимами по перу дещо урізноманітнюють його відлюдне життя.

У січні 1845 року Флобер закінчив першу редакцію роману “Виховання почуттів”. Цей твір посів важливе місце в ранній творчості письменника. У ньому з особливою силою позначилися його романтичні настрої, юнацькі мрії та роздуми. Оскільки в душі Флобера існували дві особистості — романтика й реаліста, у цьому творі він сподівався укласти між ними перемир’я. Але із цього нічого не вийшло; “Я схибив”, — констатував автор. Французький письменник Андре Моруа сказав про це так: “Флобер мріяв примирити обидві півкулі свого мозку, ...легше було б написати дві книжки...”. Роман так і не був опублікований.

На початку лютневої буржуазно-демократичної революції 1848 року у Франції, метою якої було встановлення громадянських прав і свобод, Гюстав Флобер висловлює бажання в тій чи іншій формі послужити Республіці: він вступає до лав Національної гвардії, мріє присвятити себе службі як секретар посольства. Але згодом те, що відбувається навколо, викликає в нього недовіру й іронію. Він не розуміє сенсу подій, що розгортаються, бачить тільки їх вульгарний бік і врешті-решт розчаровується. “Усе це дуже безглуздо”, “Важко уявити собі щось більш буржуазне або більш нікчемне”, “Республіканці, реакціонери, червоні, сині, триколірні — усі змагаються в дурості”, — ділиться Флобер у листах своїми враженнями про цей історичний період.

Розгубленість і навіть відчай від неможливості знайти сенс у тому, що відбувається, — з таким почуттям у листопаді 1849 року Флобер вирушає в подорож на Схід. Ця мандрівка стала великою подією в особистому житті Флобера, вона тривала до травня 1851 року. Флобер побував у Каїрі, Александры, Дамаску, Бейруті тощо. Його листи періоду подорожі рясніють не тільки враженнями від чудового колориту Сходу, а й роздумами про роль літератури та сенс власного життя, що яскраво відображають справжню сутність письменника. “Ось чого нам не вистачає, — розмірковує письменник, — внутрішнього імпульсу, суті, самої ідеї сюжету. [...] Ми стаємо вченими, археологами, істориками, медиками, майстрами на всі руки і знавцями. Яке все це має значення? Де ж серце, натхнення, витоки? Звідки йти і куди прямувати?”.

Після повернення з подорожі у вересні 1851 року Флобер розпочинає роботу над своїм головним романом “Пані Боварі”, який був завершений лише 1856 року. Ця робота вимагала від нього величезних зусиль. Листи Флобера в цей час рясніють такими одкровеннями: “ [...] Псую величезну кількість паперу. Скільки помарок! Фраза так зволікає! Що за диявольський стиль!”; “Роблю начерки, закреслюю, збиваюся...”; “Я часто по кілька годин шукаю якесь слово...”.

Флобер з гострим болем ставився до своєї самотності, але вважав її неминучою. В одному з листів 1867 року він написав: “Цілі тижні я проводжу і словом не обмінявшись із живою істотою, і в кінці тижня не можу пригадати жодного дня, якогось факту”. Але такі жертви не були марними. 1850-1860-ті роки стали вершиною творчості Гюстава Флобера. За цей час створено три великі реалістичні романи: “Пані Боварі” (1856), “Саламбо” (1862) та другий варіант “Виховання почуттів” (1869). Це не тільки високохудожні твори, а й справжні документи свого часу.

Життя Гюстава Флобера припинилося 8 травня 1880 року через інсульт. Залишилися нереалізованими письменницькі ідеї та плани...

Карикатура “Флобер препарує мадам Боварі” (1869)

“Я — людина-перо, я існую через нього, заради нього”, — говорив Флобер. Він щодня підтверджував ці слова наполегливою працею. Погодьтеся, що така вірність своїй справі життя викликає безумовну повагу.

1. Прокоментуйте назву цієї статті й епіграф до неї.

2. Поясніть, чому Флобера називали “ВІДЛЮДНИКОМ ІЗ Круассе”.

3. Підготуйтеся до розгорнутого повідомлення про життя й творчість Г. Флобера.

Літературні нотатки подорожнього

Незважаючи на те, що сам Гюстав Флобер не дуже шанував Руан, у якому мешкав, і багато сумних картин життя у провінції він змальовував саме з нього, у цьому невеличкому місті Нормандії на півночі Франції ім’я письменника увіковічено в кількох об’єктах.

Так, крім двох пам’ятників, у місті діє музей письменника, поєднаний з музеєм історії медицини. Про Флобера тут нагадує маленька кімната, де він народився, деякі рукописи й особисті речі.

Також у рідному місті письменника на річці Сені 2008 року був збудований найвищий підйомний міст у світі (його загальна висота становить 91 метр), який носить ім’я Гюстава Флобера. Конструкція мосту теж доволі незвична — він вертикально підйомний. Тому і має назву “міст-ліфт”. Авторами проекту незвичного мосту були архітектори Мішель Віржоло та Емерік Зублен.

Міст Гюстава Флобера в Руані