«ВЕСНО, ВЕСНО, БЕЗ МЕЖ І БЕЗ КРАЮ .» - Олександр БЛОК (1880-1921) - З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 11 клас - Ковбасенко Ю.І. - Грамота 2011

«ВЕСНО, ВЕСНО, БЕЗ МЕЖ І БЕЗ КРАЮ .» - Олександр БЛОК (1880-1921) - З ЛІТЕРАТУРИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТ.

Вірш «Весно, весно, без меж і без краю...», написаний 24 жовтня 1907 p., уходить до циклу «Закляття вогнем і мороком» зі збірки «Фаїна» (1906-1908), яка присвячена Н. Волоховій, акторці Театру Комісаржевської, почуття до якої сам поет визначив як «непереборну стихію». Життя ліричного героя сповнене трагічних протиріч, але він сприймає його оптимістично:

Вас приймаю, недолі погрози,

Ласко долі, — вітання й тобі!

В зачаклованім царстві, де сльози,

В тайні сміху — не місце ганьбі!

Переклад Г. Качура

Зустріч із життям для ліричного героя — алегорія непримиренної боротьби, але він готовий до неї, як давні воїни, що ударами мечами об щити демонстрували свою відвагу ворогам або вітали своїх ватажків і героїв:

О життя! Пізнаю і приймаю!

Шлю привіт тобі дзвоном щита!

Переклад Г. Качура

Ліричний герой цього вірша — незламна і нескорена особистість із сильним, могутнім духом. Про це свідчить підтекстовий натяк на героїчну обіцянку еллінських воїнів зі щитом (переможець) або на щиті (урочисте поховання героїв, які загинули в бою), але в жодному разі не без щита:

В цім спітканні ворожім не кволий,

Я ніколи не кину щита...

Переклад Г. Конура

Та життя для нього — швидше за все не ворожа сила, а очільник, за яким він у безкомпромісній борні готовий іти навіть на загибель:

і дивлюсь, ворожнечу зміряю.

Все — ненависть, прокльони, любов:

За тортури й погибель — я знаю —

Все приймаю!.. І знову! І знов!..

Переклад Г. Конура

У вірші розгортається воістину вселенська картина, що не мас кордонів ані в часі, ані в просторі. Цей богатирський розмах досягається за допомогою каталогу, що складається, здавалося б, із несумісних понять: сміх і сльози, недолі погрози і ласки долі, ночі і світання, пустельні села і зруби міст, піднебесні простори веселі й пекельний невільницький труд. Саме цей перелік і створює картину складного н суперечливого світу, від якого ліричний герой не ховається, а, навпаки, хоче розчинитися в ньому й пізнати всі таємниці «зачаклованого царства», у якому влада мрії лише зростає. Ліричний герой у захваті від життя, незважаючи на його крайнощі. Це досягається тим, що слова-антоніми чи антонімічні поняття (погрози — вітання, недоля — ласка, сміх — сльози тощо) у цьому переліку несподівано сприймаються як синоніми, що доповнюють і підсилюють один одного, виражаючи єдину неподільну сутність, чим і є життя. Воно у вірші — своєрідний друг-суперник ліричного героя — асоціюється з образом жінки, що мчить, ніби птах, «розвіявши в вітрі шаленім коси-змії». Заплетені коси («коси-змії») — атрибут саме простонародної селянської зачіски, тож дослідники нерідко вказують тут на захоплення О. Блока саме народною, національною стихією, невпокореною і таємничою, з «нерозгаданим Божим іменням на затиснутих зимних устах».


Літературне відлуння

У вірші О. Блока відчувається вплив вишукано-іронічної мініатюри М. Лєрмонтова «Подяка», написаній за рік до його загибелі на дуелі. У ній автор «Героя нашого часу» мовби підсумовує свої стосунки і з коханою, і зі світом, які не зрозуміли й сприйняли ані його самого, ані його почуттів:

Я дякую за всі твої дарунки:

За потаємні муки почуттів,

За плач гіркий, отруйні поцілунки,

За наклеп друга й помсту ворогів,

За пал душі, розгублений в пустині.

За все, чим я ошуканий в житті...

Зроби лиш так, щоб я тобі віднині

Ще дякував недовго в цім бутті.

Переклад М. Терещенка

Ліричний герой М. Лєрмонтова дякує за страждання, які йому довелися зазнати: потаємні муки, плач гіркий, помсту ворогів. Більше того, навіть те, що мало б його підтримувати, лише підсилювало біль: поцілунки були отруйними, пал душі — «розгубленим в пустині», а друзі віддячили наклепом. Анафора «за» з кожним повтором ніби зводить до все вищого ступеня цей, здавалося б, нескінченний перелік-каталог страждань. Іронія приховує, маскує нестерпний біль... Недаремно перша строфа цього лермонтовського вірша стала епіфрагом циклу «Закляття вогнем і мороком».

Емоційність вірша підсилюється не лише повтором дієслова «приймаю», а й окличними реченнями. Назагал такі інтонації не притаманні ліриці О. Блока, але саме в цьому вірші, який дехто з дослідників називає «одою», знак оклику зустрічається 12 (!) разів, що теж набуває особливого, символічного значення. Саме ця інтонація, значно підсилюючи емоційність повтору дієслова «приймаю», надає віршу особливої урочистості й сприяє створенню декламаційного стилю: його треба читати голосно, щоб почуло якомога більше людей, адже перед нами схвильована й патетична сповідь поета — ліричного героя, що кидає виклик Новому й Незвіданому...






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.