Ернест Міллер ХЕМІНГУЕЙ (1899 1961) - З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 11 клас - Ковбасенко Ю.І. - Грамота 2011

Ернест Міллер ХЕМІНГУЕЙ (1899 1961) - З ЛІТЕРАТУРИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ ст.

Людина створена не для поразки. Людину можна знищити, а здолати не можна1.

Е. Xсмінгуей

Життєвий і творчий шлях

Якби в будь-якій частині нашої планети попросити в перехожих назвати ім'я американського письменника, то, мабуть, дев’‎яносто відсотків опитуваних першим назвали б ім’‎я Ернеста Хемінгуея. А люди старшого покоління обов'язково додали б, що в середині XX ст. чоловіки полюбляли носити светри грубої в'язки, як це робив «друзяка Хем», носили бороди «хемінгуейки» й намагалися жити за «кодексом Хемінгуея». Це був кодекс справжнього чоловіка: уміти постояти за себе, залишатися людиною за будь-яких обставин і знати, що «переможець не отримує нічого»2... Хто ж він такий, цей символ мужності XX ст.?

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 р. в родині лікаря в невеличкому містечку Оук-Парк у передмісті Чикаго (США). Він ріс у типовій американській родині, у якій переймалися і фізичним, і духовним вихованням шістьох дітей. Мато, яка мала чудовий голос, намагалася прищепити дітям любов до мистецтва, а батько виховував сина справжнім чоловіком: учив бути стійким і сміливім, уміти постояти за себе. Коли хлопчику виповнилося три роки, тато подарував йому рибальські снасті, а згодом мікроскоп і руїнницю. Відтоді рибальство та полювання супроводжуватимуть письменника протягом усього його життя.


Хемінгуей очима сучасника

Ровесник XX століття, Ернест Міллер Хемінгуей, так вплинув на радянську літературу 1960-х років, що без перебільшення можна сказати: «пологовий будинок» радянських письменників-шістдесятників — це західна література і насамперед він сам. Мої однолітки знали його напам’‎ять. О, всі ми прошили «епоху Хема». Чи був тоді хоч один інтелігентний дім без його портрета: борола, светр, люлька... Ходили «під Хема», писали «під Хема»»...

Володимир Крупін «Гра з життя.» «До 100-річчя Ернеста Хемінгуея» (1999)

1 Цитати з повісті «Старий і море» подані в перекладі В. Митрофанова.

2 «Переможець не отримує нічого» - назва збірки оповідань Е. Хемінгуея (1933).

З людським горем і бідністю майбутній письменник зустрівся рано: батько часто брав його до хворих, які належали до різних прошарків суспільства, гам же дав сину й перші уроки не лише соціальної, а й національної толерантності, бо практикував в індіанській резервації і ставився до своїх червоношкірих пацієнтів так само, як і до всіх інших. Батьки переймалися майбутнім своїх дітей, оскільки великих статків вони їм залишити не могли, то намагалися дати своїм нащадкам добру освіту. Проте з Ернестом були постійні проблеми: маючи неабиякі здібності до навчання, хороші стосунки з учителями та учнями, дивуючи дорослих своїми цікавими творами. юнак почав марити пригодами й «справжнім» життям і... збайдужів до науки. Після закінчення школи в 1917 р. він категорично відмовився продовжити навчання і заявив, що мріє потрапити на фронт Першої світової війни.

Америка саме розпочала воєнні дії. і тамтешні газети закликали молодь одягти військову форму та йти «захищати цивілізацію від варварства гунів». Звісно, шляхетна Ернестова душа рвалася до доблесті, подвигів, слави. Проте батьки були категорично проти: яка американцю справа до війни в заокеанській Європі за чужі інтереси. Тож і відправили непослуха до Канзасу, де дядько Ернеста влаштував його до редакції місцевої газети «Стар» («Зірка»). Невелика практика в юнака вже була, адже ще в школі він був спочатку репортером, а потім редактором шкільної газети. Вишкіл у канзасця Піта Веллінгтона, який сформулював «Сто заповідей газетяра», став першим курсом письменницьких університетів Хемінгуея.

Однак бажання потрапити на фронт не залишало юнака. На заваді стала давня травма, отримана під час занять боксом, — було ушкоджене око. Тоді Ернест добровільно вступив до Червоного Хреста і в травні 1918 р. як водій санітарної машини потрапив на італо-австрійський фронт. Робота в молодого американця була тиловою: перевозити вантажі до шпиталів. Проте це не підходило тому, хто шукав романтики та небезпек. Тож його машину частенько бачили не лише на передовій, а, як подейкували його фронтові друзі, іноді навіть «за передовою», у ворожому тилу. Він не лише не ховався віл куль, а й ніби сам їх шукав, спокушав долю чи випробував себе... Одна з таких поїздок закінчилася трагічно: Хемінгуея було тяжко поранено в ноги. Лікарі боялися за його життя і навіть постало питання про ампутацію. Письменник переніс 12 операцій, а з його зрешечених ніг витягли понад дві сотні осколків... За відвагу Е. Хемінгуей був відзначений найвищою італійською нагородою для іноземців, а додому повернувся пораненим не лише фізично, а й духовно. Він йшов на війну, аби рятувати духовні цінності, боронити цивілізацію від варварів, а війна зробила його палким її противником. За спогадами рідних, письменник тоді не спав ночами й багато говорив про безглуздя війни. Та найкращими ліками від періодичних депресій була робота. Дослідники дружно відзначають, що як письменник Е. Хемінгуей відбувся завдяки твердому характеру й суворому розпорядку: він сам себе «навчив писати». Зрештою, здібного журналіста помітили, і одна газета відрядила його кореспондентом до Парижа.


Ернест Хемінгуей замолоду. 1918 р.

На початку XX ст. Париж був справжньою мистецькою столицею світу, Меккою митців, представників різних націй. Згадаймо, що десь у ті часи на Монмартрі каву вал и та дискутували на мистецькі теми ірландці Джеймс Джойс і його секретар Семюел Беккет, іспанець Пабло Пікассо, італійський поляк Вільгельм Аполлінарій Костровицький (майбутній Гійом Аполлінер)... Особливо багато там було американців. Недаремно один із земляків-сучасників Е. Хемінгуея писав: «Вирвавшись із неозорих прерій, молода Америка затабунила Париж. Вона шаленіла, неначе табун лошат. перед яким зняли бар'єр, що відділяв сухе пасовище від зеленого лужка».

Хемінгуей мріяв стати письменником. тож у Парижі він потрапив до гуртка модерністки Г. Стайн, де познайомився з Дж. Джойсом. Т. С. Еліотом і Е. Паундом.

У Парижі починається його дружба зі Ф. С. Фіцджералдом. Перші оповідання Е. Хемінгуея, що були надруковані в столиці Франції, вийшли невеликим тиражем. Уперше про нього як про письменника заговорили після виходу у світ збірки «У наш час» (1924).

Ернест Хемінгуей

Якось у його дружний на вокзалі украли валізу. Злодії, певно, були розчаровані, бо вона була вщент заповнена рукописами, які тоді ще нічого чи майже нічого не коштували. А іншу валізу з рукописами, залишену письменником у камері схову наприкінці 1920-х років, він отримав аж у 1945 p., коли разом з макізарами1 ввійшов до визволеного Парижа.

Справжній успіх прийшов до Е. Хемінгуея, коли був надрукований роман «І сходить сонце» («Фієста») (1926). Епіграфом до нього стала репліка «Ви всі втрачена генерація» з оповідки Гертруди Стайн. Переказують, що якось вона спостерігала за роботою літнього власника гаража та його молодого помічника. Щось у юнака постійно не виходило, і тоді старий француз розсердився: «Ех! Нічогісінько ви не вмієте! Узагалі всі ви втрачена генерація». Мабуть, юнак щойно повернувся з війни, а на фронті, звісно, мирною ремесла навряд чи навчали...

Роман «І сходить сонце» мав ефект вибуху бомби, бо в ньому письменник зумів не лише відтворити певний соціально-психологічний стан цілого покоління молодих людей, які втратили віру в життя на фронтах Першої світової війни, а й дав провідному умонастрою тієї доби чітке афористичне визначення. Письменники «втраченої генерації» воювали по різні боки фронту, але відчували те саме війна нищить особистість не лише фізично, а й духовно.

Після публікації роману «Протавай, зброє» (1929) почалося всесвітнє визнання письменника. Романи й оповідання, що виходили друком один за одним, розповідали про нового позитивного героя — мужню людину, яка бореться чи з життєвими обставинами, чи з власник» слабкістю, але завжди перемагає. Читачі відразу ототожнили цього героя із самим автором. На перший погляд, вони мали рацію, адже письменник був надзвичайно активним, постійно здійснював «адреналінові» мандрівки: чи на сафарі2 до Африки, чи на кориду до Іспанії. Узагалі постійний ризик стиль життя Е. Хемінгуея. Так, сучасники пригадують, що одного разу він виручив заїжджий нирк. Коли дресувальник захворів, зайшов у клітку до абсолютно не звиклого до нього лева й замість дресувальника виконав номер. Квитки публіці не повертали, тож гроші залишилися циркачам. Проте подібні вчинки могли коштувати життя письменникові, який постійно наче грався зі смертю...

1 Французькі партизани, бійці руху Опору в часи окупації Франції гітлерівцями.

2 Сафарі (араб, подорож) спочатку мисливські поїздки в Східній Африці, згодом І в інших частинах Африки та світу (нині існує поняття «фотосафарі»).

Ернест Хемінгуей і Фідель Кастро на Кубі. 1960 р.

Тим часом Е. Хемінгуей переживав чергову творчу кризу, з якої його вивели події громадянської війни в Іспанії. Письменник зразу зрозумів, яку небезпеку несе світові фашизм і що війна в Іспанії — це перша, але не остання війна з «коричневою чумою». З 1937 по 1940 р. він — кореспондент американських газет в Іспанії. Хемінгуей не лише передавав телефоном протягом кількох годин іспанські репортажі, а й брав безпосередню участь у воєнних діях на боці республіканців, чию поразку сприйняв як особисту.

Результатом іспанських вражень став один із кращих романів письменника «По кому подзвін» (1940).

Коли ж розпочалася Друга світова війна, Хемінгуей оголосив Гітлерові війну і виходив полювати на німецькі підводні човни на своїй яхті «Пілар». Коли відкрили Другий фронт, письменник захотів узяти участь у бойових діях. Лікарі його не відпускали, але допомогла знову професія журналіста. Тож він гаки опинився в першому десанті, який форсував Ла-Манш і висадився в Нормандії, а також серед тих, хто визволяв любий його серцю Париж!

Після війни Е. Хемінгуей оселився на Кубі. Дивно, але чи не «найамериканськіший» з-поміж американських письменників у США прожив лише якийсь десяток років свого свідомого життя. У передмістя Гавани до нього приїздили друзі й шанувальники з усього світу, письменник рибалив із Фіделем Кастро.

А найголовніше те, що саме на Кубі він познайомився зі старим рибалкою, який став прототипом старого Сантьяго, героя повісті-притчі «Старий і море» (1952). Цього рибалку любили показувати туристам, а помер він на початку нового тисячоліття. Повість «Старий і море» останній твір, який був надрукований за життя Хемінгуея і став певним логічним підсумком його письменницької діяльності: за 48 годин було розкуплено більше 5 мільйонів екземплярів журналу «Лайф», де була надрукована повість, а вже через тиждень вона вийшла окремим виданням накладом п’‎ятдесят тисяч примірників. Письменник довгий час мріяв про Нобелівську премію, а його весь час обходили. У 1954 р. він, нарешті, її отримав за історію старого рибалки и за майстерне володіння мистецтвом сучасного викладу. А за рік до того за цей же твір його було відзначено престижною Пулітцерівською премією. Отже, тріумф був повним.


Nota Bene

Притча - короткий алегоричний («інакомовний») фольклорний або літературний твір повчального характеру, у якому фабула підпорядкована моралізаторській частині оповіді.

Відома з прадавніх часів (Біблійні притчі, оповідки «Панчатантра» та ін.). У новітній європейській літературі притча стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника (нерідко протилежних до загальноприйнятих, панівних у суспільстві уявлень).

Ще наприкінці 1930-х років Е. Хемінгуей в одному з листів писав: «Я міг би заробляти великі гроші, коли я пішов у Голлівуд або створював усякий непотріб. Але я писатиму як можна краще і як можна правдивіше, доки й не помру». Він дійсно працював до останнього дня життя. Вже після його смерті вдова письменника в 1964 р. надрукувала «Свято, що завжди з тобою», а в 1970 р. «Острови в океані».

Останні роки життя Хемінгуей не був схожий на «хемінгуеївського героя»: затяжна депресія, її невдале лікування, нещастя з близькими людьми, хвороби та старі фронтові рани підірвали здоров'я письменника. 12 липня 1961 р. Хемінгуей пішов із життя...






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.