З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ - УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Світова література (академічний рівень, профільний рівень) 11 клас - Ковбасенко Ю.І. - Грамота 2011

З ЛІТЕРАТУРИ КЛАСИЦИЗМУ - УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Класицизм (від лагин. classicus — взірцевий, першокласний) — напрям у європейському мистецтві й літературі XVIII ст., який орієнтувався на античні зразки, що проголошувались ідеальними, класичними, гідними наслідування. Він вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотримання чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних «поетиках» (наприклад, у «Мистецтві поетичному» Н. Буало).

Для драматургії це «правило трьох єдностей» — часу, місця і дії. Правило єдності часу вимагало, щоб дія драматичного твору відбувалася за один день; правило єдності місця полягало в тому, щоб дія драматичного твору відбувалася в одному місці (наприклад, у будинку Журдена, героя комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»); правило єдності дії вимагало, щоб основна дія драматичного твору не переривалася сторонніми сюжетними лініями.

У мовному оформленні творів класицизм орієнтувався на теорію трьох стилів (високого, середнього, низького), вимагалися ясність і чистота мовних висловів.

Існувала також чітка ієрархія жанрів літератури: найважливішими, «високими» вважались античні (трагедія, епопея, ода, дидактична поема). Підкреслену нормативність помітно вже на рівні ієрархії літературних родів. Найпрестижнішою вважалася драма, яка поділялася на жанри: «високу» трагедію та «низьку» комедію. Комедія бувала і віршована, і прозова, тоді як «висока» трагедія писалася виключно віршами! Згідно з приписами класицизму, змішувати жанри (наприклад, із комедії і трагедії робити трагікомедію) категорично заборонялося.

«Високі» жанри призначалися для високих суспільних станів (передовсім дворян), а «низькі» — суспільним низам (міщанам, селянам).

Класицизм досяг найвищого розквіту у Франції, поширившись майже по всій Європі, особливо в тих країнах, де були сильні монархічні режими.

Найнидатнішими представникам літератури класицизму були П. Корнель, Ж. Расін, Мольер, Н. Буало, Ж. де Лафонтен, Ф. Малерб; згодом Вольтер (Франція); А. Поуп (Велика Британія).

Митці класицизму хаотичності, ілюзорності й швидкоплинності навколишнього світу протиставляли підкреслені упорядкованість, нормативність і «незмінність» законів мистецтва.

Філософським підгрунтям класицизму був раціоналізм (від латин. ratio — розум) - учення, яке стверджувало, що головним інструментом пізнання світу є — розум. Раціональне проголошувалося вищим за емоційне, тому безумовна перевага в літературній творчості надавалася роздумам, а не почуттям.

Теоретики класицизму закликали не до спонтанної творчості, не до миттєвого осяяння, а до добре продуманого аналітичного процесу: «Ви вчіться мислити, тоді уже писать» (Н. Буало). Теорію класицизму створили не відразу. Біля її витоків стояли Ф. Малерб, Ж. Шаплен, Д’‎Обіньяк і М. Буало. Виняткове місце тут належить Ніколи Буало, який написав віршований трактат «Мистецтво поетичне» (1674). Він продовжив усесвітню традицію повчання поетичною мистецтва, яку започаткували Арістотель і Горацій. У своєму трактаті Буало акцентував увагу на суспільній функції літератури. на відповідальності поета перед суспільством, стверджуючи, що етичне (моральне) має бути тісно пов'язане з естетичним.

Відомий казкар Шарль Перро саме тоді започаткував дискусію, у якій стверджував, що сучасна література краща за античну. Фактично це були зачатки порівняльного літературознавства (компаративістики), а кращим тогочасним байкарем був Жан де Лафонтен («французький Езон»).

Героя літературного твору класицисти часто наділяли однією- двома основними рисами характеру. Позитивні риси — чесність, вірність, доблесть, талановитість притаманні персонажам античної або національної історії, представникам панівної верхівки. Негативні риси — хитрість, підступність, недоумкуватість — властиві переважно вихідцям із соціальних низів.

Література класицизму своєрідно орієнтувалася на станову монархію. У «високих» жанрах (трагедія, поема, ода) героями виступали переважно аристократи. Герой зображувався зазвичай під час виконання державного обов’‎язку, який переважав особисті почуття. Твори класицизму пропонували образ «взірцевого героя», були прикладом для наслідування громадянами держави, виховували читача.

Тематика цих творів мала бути суспільно важливою, основна тема - держава й особливість. Типовим для класицистичної дії є конфлікт особистого й державного інтересів на користь останнього.

Композиція класицистичного твору усталена й нормативна: вимагалося суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість будови, чіткість, ясність, простота викладу, єдність почуття в ліриці.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.