Світова література 5 клас - О.М. Ніколенко - Грамота 2013

НАРОДНА КАЗКА - КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ

Одним із провідних жанрів фольклору є казка. Саме слово казка утворилося від того кореня, що й слова казати, переказувати, казкар, оскільки казкові твори тривалий час існували, як і інші жанри фольклору, в усній традиції. В англійській мові слово казка звучить як folktale, тобто воно споріднене зі словом фольклор. Казки бувають народними й літературними.


НАРОДНА КАЗКА


Казка багатогранно і завжди по-новому радує волю, зворушує та навчає...

Якоб і Вільгельм Ґрімм

Народна казка — один із найдавніших жанрів усної народної творчості. Він виник ще в ті часи, коли люди не мали наукового знання, але намагалися дати пояснення явищам природи, тваринам, рослинам, усьому тому, що їх оточувало. У казках знайшли відображення уявлення давніх людей про добрі й лихі сили, про вплив природи на життя особистості, про чесноти й вади людей. В основу будь-якої казки покладено розповідь про вигадані події та явища, які сприймаються як реальні. У казках ми зустрічаємо не якихось конкретних персонажів, вони не мають прізвищ, а інколи не мають навіть імен. Це лише загальні образи, утілення народних уявлень (наприклад, лис, вовк, шакал, король, Іван — селянський син, царівна, принц та ін.). Місце, де відбуваються події, і час також точно не вказані («в одному царстві», «в одному селі», «тоді, коли ще звірі говорили» і т. д.). У казках діють добрі й погані персонажі, герої випробовуються на духовну міцність, фантастичні сили шкодять і водночас допомагають людям, світ природи і світ людський зближуються настільки, що люди, тварини й рослини розуміють одне одного.

Т. Білібін. Ілюстрація до казки про Івана-царевича, жар-птицю та сірого вовка. 1899 р.

У художній мові казок використовуються постійні звертання до того, хто слухає казку; повторення казкових зворотів; поєднання розповіді від першої особи (розповідача) і розмов між різними персонажами (діалоги); розважальність і водночас повчальність, оскільки казка завжди є моральним уроком людству. Будова казок є традиційною: зачин (початок твору), основна частина (розповідь про події та дійових осіб), кінцівка (із підсумком того, про що йшлося, характерними казковими висловами).

Оскільки в давніх людей була особлива віра в силу сказаного слова, яке наділялося чарівністю, магічністю, це знайшло відображення і в народних казках, де фінал завжди щасливий, добро перемагає зло, а герої долають усі випробування й винагороджуються за свої моральні якості.

Отже, у казковому слові втілено уявлення його колективного творця — народу — про ідеал, покращання світу, його красу й гармонію.

У казках народів світу багато спільного, що пояснюється подібністю культурно-історичних умов їхнього життя. Водночас казки відзначаються національними особливостями, відображають спосіб життя певного народу, його працю і побут, природні умови.

Казки передавали з уст в уста, від покоління до покоління. У процесі колективної творчості казки набували різних варіантів. Крім того, казкові твори поширювалися не тільки в тій місцевості, де вони виникали, але й «переходили» кордони, потрапляючи до інших народів. Подібних казкових героїв і події можна зустріти в різних національних традиціях. Це так звані мандрівні1 образи й сюжети, тобто ті, які існують у культурі різних народів.

Після трипалої історії поширення народних казок в усній традиції фольклористи2 стали їх збирати й записувати. Цей процес розпочався приблизно наприкінці XVII ст., а особливо протягом XVIII — на початку XIX ст. Серед найвідоміших збирачів казок у Німеччині були брати Вільгельм і Якоб Ґрімм, які записали й видали в трьох томах «Казки для дітей і родини» (1812-1815), у Росії — Олександр Афанасьєв, який видав тритомний збірник «Російські народні казки» (1866-1868) і «Заповітні казки» (1870). В Україні в царині збирання й видрукування казок плідно працювали Осип Водянський, Пантелеймон Куліш, Борис Грінченко, Павло Чубинський та ін.

Фольклорні казки дали поштовх для створення багатьох літературних творів за народними зразками (Шарль Перро, Жан де Лафонтен, Ернест Теодор Амадей Гофман, Вільгельм Гауф, Олександр Пушкін, Іван Франко та ін.).

За змістом і своїми художніми особливостями всі народні казки поділяються на три основні види: про тварин, чарівні, соціально-побутові.

Казка (народна) — один з основних жанрів усної народної творчості, у якому розповідається про вигадані події, які сприймаються й розповідаються як реальні.

Характерні ознаки казки:

• походження та поширення в усній формі;

• розповідна форма (з відповідними зворотами, зверненнями тощо);

• вигаданість (фантастичність того, про що йдеться в казці);

• умовність зображуваних подій і героїв (відсутність конкретики, лише загальне уявлення про персонажів, про час і місце, де відбувається дія);

• боротьба добра і зла з обов’‎язковою перемогою добра;

• чітка побудова (зачин, основна частина, кінцівка);

• послідовність розвитку подій;

• утілення народних уявлень та ідеалів;

• традиційні художні засоби (утілення рис людей в образах тварин або рослин, випробування героїв, повтори (у мові та в подіях), перебільшення, порівняння, діалоги тощо).

Відомий німецький дослідник фольклору Йоганн Готфрид Гердер у «Щоденнику моєї подорожі в 1769 році» пророкував велике майбутнє нашій країні, яка має багаті традиції усної народної творчості: «Україна стане колись новою Грецією: прекрасне небо цього народу, весела вдача, музичний хист, родюча земля колись прокинуться... Так із багатьох племен, якими також були колись греки, постане культурна нація, і її межі простягнуться до Чорного моря, а звідти — на весь світ».


1 Мандрівний (сюжет, образ) — той, що існує в різних національних культурах; який має подібність з іншими сюжетами, образами; який час від часу виникає в різних традиціях у нових варіаціях.

2Фольклорист — спеціаліст, який вивчає твори усної народної творчості.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.