Підручник Зарубіжна література 5 клас - О. М. Ніколенко - Грамота 2018 рік
ЛІТЕРАТУРНА КАЗКА - КАЗКИ НАРОДІВ СВІТУ
У казці можна сказати про складне простими словами, про те, що важливо для всіх.
Оскар Уайльд
Як відомо, казки в дописемний період передавали з уст в уста, від покоління до покоління. Хоча фольклорні твори ставали довершеними в результаті колективної творчості народу, але в кожного твору був автор — той, хто першим придумав і розповів своїми словами про ту чи іншу подію. Потім до цієї розповіді люди додавали щось своє (тому їх можна назвати співавторами), і казка отримувала тривале життя в часі й просторі. Однак імена людей, які були творцями народної казки (як і інших народних творів), уже ніхто не знає й не пам’ятає, тому ці твори називають анонімними. Протягом кількох століть різні види усної народної творчості (прислів’я, приказки, загадки, пісні, казки тощо) переповідали одне одному. Коли в різних країнах поширилася писемність, той, хто знав грамоту, міг їх записати, але тільки власноруч, бо ще для цього не існувало ніяких спеціальних приладів.
У XV ст. відбулася подія, важлива для культурного життя всього світу: було винайдено друкарський верстат і з’явилася можливість не переписувати, а друкувати книжки. Слухач поступово перетворювався на читача. З’являлося більше людей, які хотіли зафіксувати власні художні твори, породжені їхньою фантазією та натхненням.
Твір, що належить не багатьом, а одній людині, називають авторським, а саму цю людину називають автором (творцем) художнього твору. В історії літератури відомі випадки, коли в деяких творів було навіть два автори, вони є співавторами. Однак це буває рідко, адже створення літературного твору є справою індивідуальною, творчою. Авторські твори виникли дуже давно, тоді, коли ще не було можливості друкувати книжки. У кожну добу й у кожній країні автор мав своє уявлення про прекрасне, про призначення митця та його творчість у світі.
Пам’ятник першому винахіднику книгодрукарства Й. Гутенбергу. м. Майнц (Німеччина)
Пам’ятник книгодрукарю І. Федорову, м. Львів
Народні казки дали поштовх для фантазії багатьом митцям, які створювали власні художні твори за фольклорними зразками. Так народилася літературна казка. Її творці (письменники) брали за основу усну народну творчість: зверталися до поширених у різних народів казкових подій та образів, використовували традиційну казкову будову (зачин, основну частину, кінцівку), а також усталені звороти, повтори, оцінки, прислів’я та приказки.
Разом з тим літературна казка багато отримала від свого творця — автора. Використовуючи готову схему подій (наприклад, про мачуху й пасербицю, про героя та його випробування, про боротьбу добра і зла та ін.), автор ускладнював їх, додавав до звичних поворотів щось своє. Крім того, він більше звертав увагу на характеристику персонажів, за допомогою спеціальних художніх засобів робив їх більш виразними, складними й об’ємними за їхніми психологічними якостями. У літературній казці персонажі відрізняються один від одного не тільки зовнішніми описами, своїм внутрішнім світом, а й мовою, що характеризує їх як цілком конкретних людей з індивідуальними рисами. Автор може також вигадати нових персонажів за зразком казкових, дати їм імена, увести їх в особливий, створений ним, художній світ, прямо висловити свою оцінку подій та героїв.
Оскільки кожен автор є представником свого народу або нації, то в літературній казці він використовував ознаки національної самобутності тієї чи іншої культури. Через автора в казці поєднувалося національне й загальнолюдське, тобто ті цінності, що є важливими для всіх людей світу. Якщо в народних казках не було розлогих описів природи, то в авторській казці ці описи вже з’являлися, вони відігравали в кожному випадку різну роль (посилювали характеристику персонажів, готували до сприйняття певних подій, створювали емоційний фон оповіді тощо). Крім описів, у літературній казці значно посилено інші зображальні особливості твору: місце подій та самі події, зовнішність персонажів, предмети вжитку змальовані детальніше, конкретніше та яскравіше, аніж у народних казках. Отже, на відміну від народної, літературна казка втілює не колективне, а індивідуальне, авторське, світосприйняття й розуміння життя, що можуть збігатися з фольклорними цінностями, але кожний автор прагне висловити й власні думки, уявлення про світ, ідеали.
Народна казка існує тільки в одній формі — прозовій: розповідь від третьої особи про події, які неначе самі по собі розгортаються, без участі автора. А літературна казка має різні форми викладу. Автор може вести розмову про події не тільки як спостерігач, але і як їхній безпосередній учасник. Автор твору може навіть придумати образ вигаданого розповідача, “сховатися” за ним або “доручити” йому висловити власні думки й оцінки. Нерідко в літературних казках використовується форма оповіді від імені “я”, що не було притаманне народним казковим творам. Літературні казки можуть бути написані не лише прозою, а й віршами, існувати в драматичній формі, призначеній для втілення в театрі, кіно тощо.
Коли ж виникла літературна казка як жанр і які письменники стали видатними казкарями? Формування літературної казки розпочалося у Франції в XVII ст. У 1679 р. французький письменник Шарль Перро видав збірку літературних казок (написаних віршами й прозою) “Казки матінки моєї Гуски, або Історії й казки минулих часів із повчаннями”, призначену не тільки для дітей, а й для дорослих. Письменник вплинув на багатьох інших казкарів, зокрема Жан де Лафонтен написав “Казки і оповідання у віршах”. На основі стародавніх казок про тварин И. В. Ґете створив літературну казку “Райнеке-лис” (1793).
Особливий інтерес до народної творчості й до створення літературних казок виник в Європі у XVIII-XIX ст. Це був час, коли європейські народи боролися за незалежність, обстоювали рідну культуру й мову, тому збирання й обробка фольклору, а також наслідування фольклорних творів було надзвичайно важливою справою для розвитку націй та національностей. Дехто вважає, що “Казки для дітей і родини” (1812-1815) братів Я. і В. Ґрімм є літературними казками, але вони тільки збирали й друкували народні тексти. Поет Василь Жуковський зробив обробку й видав багато російських народних казок (“Казка про Івана-царевича, Олену Прекрасну та сірого вовка” та ін.), він також переказав віршами та прозою деякі казки братів Я. і В. Ґрімм і Ш. Перро, що відтоді стали відомими в Росії.
У XIX ст. літературні казки створювали такі письменники, як Ганс Крістіан Андерсен, Ернст Теодор Амадей Гофман, Вільгельм Гауф, Олександр Пушкін, Петро Єршов, Всеволод Гаршин, Василь Одоєвський, Сергій Аксаков, Карло Коллоді, Оскар Уайльд та ін.
Видатними казкарями XX ст. вважають Джозефа Редьярда Кіплінга, Алана Александра Мілна, Джанні Родарі, Сельму Лагерлеф, Астрід Анну Емілію Ліндґрен.
Побутує думка, що літературні казки призначені тільки для дитячого читання, але насправді це не завжди так. Багато письменників створювали свої казки як для дітей, так і для дорослих, намагаючись пояснити важливі для людей істини в доступній формі.
Якщо народна казка має тільки три основні види — казка про тварин, чарівна й соціально-побутова казки, то в літературній казці різновидів набагато більше, що зумовлено різницею в підходах авторів до завдань казкових творів.
На початку XXI ст. жанр казки активно розвивається, впливає на інші види літератури й мистецтва (наприклад, кіно, мультиплікація, драматургія та ін.), збагачує їх.
Астрід Ліндґрен, шведська письменниця, лауреат міжнародної Літературної премії імені Г. К. Андерсена (1958)
Сельма Лагерлеф, шведська письменниця, лауреат Нобелівської премії з літератури (1909)
Автор — творець художнього твору (літературного, музичного, живопису тощо).
Авторський — той, що належить авторові (твір, позиція, думка, образ, ідеал тощо).
Літературна казка — авторський твір, який наслідує події, образи, будову, засоби виразності народної казки, але разом з тим утілює авторські думки, уявлення про світ, ідеали.
Прокоментуйте зміст таблиці, доведіть її положення прикладами з тих казок, які ви читали.
Казка фольклорна |
Казка літературна |
Колективний автор. |
Індивідуальний автор (письменник). |
Проста система подій. |
Ускладнена система подій. |
Відсутність розлогих описів. |
Розлогі описи природи, місця подій, зовнішності персонажів. |
Події розгортаються неначе самі по собі, без утручання автора. |
Автор скеровує події, присутність автора виявляється постійно (в оцінках, зверненнях до читача, висновках тощо). |
Персонажі зображені в загальних рисах. |
Персонажі ускладнені, вони зображені в індивідуальних рисах, автор звертає увагу на їхній внутрішній світ, почуття, зміни характеру. |
Прозова форма. |
Може існувати в прозі, у віршах, у драматичній формі (призначеній для театру, кіно тощо). |
Письменниця XIX ст. Марко Вовчок започаткувала жанр літературної казки в Україні. Вона створила такі дитячі казки, як “Дев’ять братів і десята сестриця Галя”, “Ведмідь” та ін. Панас Мирний написав “Казку про Правду та Кривду”, С. Руданський — “Цар-Соловей”, “Вовк, Собака і Кіт” та ін. Велике значення для становлення літературної казки в Україні мала діяльність І. Франка. У XX ст. серед видатних українських авторів — О. Іваненко, Н. Забіла, М. Стельмах, В. Нестайко. Розвиток жанру літературної казки в Україні та світі не припиняється й нині.
Перевірте себе
1. Які особливості народної казки успадкувала літературна казка? Яких нових ознак вона набула?
2. Назвіть видатних письменників-казкарів. За допомогою Інтернету та довідкової літератури визначте, з яких вони країн. Покажіть на мапі ці країни. Назвіть письменників, казки яких ви читали.
3. Як ви зрозуміли поняття “автор”?
4. Кого із сучасних казкарів (зарубіжних та українських) ви знаєте? Які їхні твори читали? Розкажіть про них.
Творче завдання
Створіть обкладинку до своєї улюбленої літературної казки. Усно презентуйте свою обкладинку в класі.