Зарубіжна література 6 клас - Надія Півнюк - Освіта 2006

ПРО БАЙКУ - БАЙКА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Здається, байка просто бреше,

А справді — правду ясну чеше...

Леонід Глібов

Байка належить до найдавніших жанрів словесного мистецтва. В основі цього твору лежить дуже стисла розповідь про певну особу чи подію, з якої випливає повчальний висновок. Авторів байок називають байкарями.

Байка, як і міф, дає людині відповіді на численні запитання: як достойно жити, як дружити, любити, працювати, чого навчатися. Тобто, у байці відображено закони людського життя, народну мудрість, основи моралі.

Шлях розвитку цього жанру довгий і своєрідний, започаткований в усній народній творчості. Ми знаходимо елементи байки в казках про тварин, у прислів’‎ях, пізніше вона стає самостійним літературним жанром. Учені вважають, що першу байку було створено в Давній Греції у VIII— VII ст. до нової доби. Героями цього твору були Соловей і Яструб, темою — засудження жорстокої і несправедливої поведінки правителів. Найдавніші байки стали джерелом сюжетів та образів для наступних поколінь байкарів, які надавали своїм творам виразних національних рис, прагнули бути оригінальними в повчальних висновках.

Традиційні образи байок складалися віками, переважно ними були тварини. Тому й назви творів відповідні: «Соловей і Яструб», «Ворона й Курка», «Вовк і Віслюк», «Вівця, Пес і Вовк». У цих персонажах втілено різні типи людей з певними рисами характеру, манерою поведінки. Наприклад, сильну людину порівнювали з левом, хитру — з лисицею, жадібну й нетямущу — з вовком, незграбну й жорстоку — з ведмедем, нерозумну — з віслюком.

На перший погляд, байка подібна до казки про тварин. Це сюжетний твір повчального змісту, персонажами якого виступають люди, а також тварини, рослини, предмети, що розмовляють і діють як люди.

Георгій Нарбут. Ворона й Курка

Головні ознаки байки:

невелике, переважно віршоване оповідання;

складається з розповіді й повчання (моралі);

герої — люди, тварини, рослини,

предмети; алегоричність; повчальність; мораль.

Байка — невелике, переважно віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають люди, тварини, рослини чи предмети.

Та на відміну від казок, байки мають здебільшого віршовану форму. Вони починаються чи завершуються повчальним висновком, сформульованим у декількох рядках, що називається мораллю.

У байках через образи тварин, рослин або предметів відображено риси людських характерів. Такий художній засіб називають алегорією.

Імена або назви персонажів байок не випадково пишуться з великої букви, хоч у звичайній мові вони вживаються як загальні. Ця особливість пояснюється тим, що в героях байок втілено образ конкретної людини, а не багатьох представників людського суспільства.

Особливості жанру байки позначилися й на мові цих творів. Мову байок називають алегоричною, а також езоповою, чи езопівською,— за іменем давньогрецького байкаря Езопа, якого вважають родоначальником цього жанру. Творчість Езопа є невичерпним джерелом тем і сюжетів для байкарів різних епох.

Продовжувачем Езопа був Федр, митець із Давнього Риму. Багато сюжетів Езопових байок він творчо переробляв і викладав латиною у формі віршів. Використовував Федр і оригінальні сюжети. У своїх байках поет засуджував гніт і насильство, висміював ледарів, нероб, хвальків.

Ще один етап розвитку світового байкарства пов’‎язаний із творчістю французького поета Жана де Лафонтена. Саме він у XVII столітті звеличив жанр байки. Сюжети творів Лафонтен запозичував у Езопа, Федра, давньоіндійських байкарів, але переробляв так, щоб надати своїм байкам колориту сучасної йому Франції. Лафонтен із гнівом говорив про нерівність і несправедливість, пихатість дворянства, лицемірство і користолюбність церковнослужителів, безчесність суддів.

Правдиво зображував життя свого народу, викривав гострі соціальні суперечності російський байкар Іван Крилов. Жанр байки здавна розвивався і в Україні. Байкарське мистецтво тут представлене іменами Григорія Сковороди, Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Євгена Гребінки. Найвищого розквіту українська байка сягнула у творчості Леоніда Глібова.

Алегорія — художній засіб, за допомогою якого узагальнене поняття розкривається через конкретний образ.

Езопова (езопівська) мова — алегоричне висловлювання думок з іронічними натяками й недомовками.

Жан Еффель. Ілюстрація до байок Лафонтена і Езопа

Чи добре ви запам'ятали?

Поняття: байка, алегорія, езопова мова.

Імена: Езоп, Федр, Жан де Лафонтен, Іван Крилов, Григорій Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Євген Гребінка, Леонід Глібов. Географічні назви: Давня Греція, Давній Рим, Франція, Україна.

Назви творів: «Соловей і Яструб», «Ворона й Курка», «Вовк і Віслюк», «Вівця, Пес і Вовк».

Запитання й завдання

1. Який твір називають байкою? Знайдіть у підручнику і прокоментуйте визначення байки.

2. Хто такі байкарі? Твори яких зарубіжних і українських байкарів вам відомі? Ілюстрації до яких байок вміщено в статті?

3. Назвіть традиційних персонажів байок. У чому полягає їхня особливість? Чи подібні вони до героїв казок про тварин?

4. Що таке алегорія? Як ви розумієте вислів: «Байка має алегоричний зміст» ?

5. Кого називають родоначальником жанру байки? Що таке езопова мова? 6. Що називають мораллю байки? У якій частині твору може бути вміщено мораль?

1. Прочитайте епіграф до статті. Як ви його розумієте?

2. Видатний український учений-мовознавець Олександр Потебня зазначав: «Байка є одним із засобів пізнання житейських взаємин, характеру людини, всього, що стосується морального боку її життя». Прокоментуйте його слова.

1. Що спільного між байкою і міфом? А між байкою і казкою?

2. Пригадайте головні ознаки казок про тварин і порівняйте їх із ознаками байки. Чим байка відрізняється від казки про тварин? Перевірте свої висновки за підручником.

Запишіть із пам’‎яті імена байкарів, про яких ви дізналися зі статті, щр Перевірте за підручником правопис цих слів.