Хамелеон1 (1884) - Антон ЧЕХОВ 1860-1904 - ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ

Світова література 6 клас - Ніколенко О.М. - Грамота 2014

Хамелеон1 (1884) - Антон ЧЕХОВ 1860-1904 - ЛЮДСЬКІ СТОСУНКИ

Антон ЧЕХОВ 1860-1904

Хамелеон1 (1884)


Коментарі

Які більшість ранніх оповідань А. Чехова, «Хамелеон» побудовано довкола однієї незначної події — золотаря Хрюкіна вкусив за палець собака. Від комічного епізоду автор непомітно переходить до аналізу суспільних обставин і впливу соціального середовища на долю людини. Героями твору є нічим не видатні особистості — пересічні обивателі, але в їхній непримітності й подіях з їхнього життя письменник убачав «трагізм дрібниць існування».

Через базарну площу йде поліційний наглядач Очумєлов у новій шинелі та з вузликом у руці. За ним крокує рудий городовий із решетом, ущент повним конфіскованим агрусом. Навколо тиша... На площі — ані душі... Відчинені двері крамничок і шинків дивляться на світ Божий тоскно, ніби зголоднілі пащеки; коло них немає навіть жебраків.

— А, ти ще кусатися будеш, оглашение? — чує раптом Очумєлов. — Хлопці. не пускай його! Нині немає наказу гризти! Тримай! А... а!

Чути собаче скавуління. Очумєлов дивиться вбік і бачить: із полінниці купця Пічугіна. підстрибуючи на трьох лапах та озираючись, біжить собака. За ним женеться чоловік у ситцевій накрохмаленій сорочці та розстібнутій жилетці. Він біжить, нахилившись уперед, падає на землю й хапаєсобаку за задні лапи. Удруге чути собаче скавуління й крик: «Не випускай!» З крамничок витикаються заспані фізіономії, і скоро коло полінниці, ніби з-під землі, збирається натовп.

1 Хамелеон — тварина, що змінює колір шкіри залежно від природних обставин; у переносному значенні — людина, яка змінює свою позицію, думку залежно від обставин.

К. Кусько. Ілюстрація до оповідання А. Чехова «Хамелеон». 2013р.

— Начебто безпорядок, ваше благородіє!.. — каже городовий.

Очумєлов робить півоберта наліво й рушає до збіговиська. Коло самих воріт, бачить він. стоїть описаний вище чоловік у розстібнутій жилетці та, піднявши вгору праву руку, показує натовпу закривавлений палець. На його напівп'яному обличчі написано: «Ну то я здеру з тебе, шельмо!», та й палець сам має вигляд знамення перемоги. У цьому чоловікові Очумєлов пізнає золотих справ майстра Хрюкіна. У центрі натовпу, розсунувши передні лапи й тремтячи всім тілом, сидить на землі сам винуватець скандалу — білий хорт із гострим писком і жовтою плямою на спині. В його сльозавих очах — туга і жах.

— З якої нагоди тут? — питає Очумєлов, уклинюючись у натовп. — Чому тут? Це ти навіщо палець?.. Хто кричав?

— Іду я, ваше благородіє, нікого не чіпаю... — починає Хрюкін, відкашлюючи в кулак, — про дрова з Митром Митровичем, — і раптом ця підлота з доброго дива мене за палець... Ви мене вибачте, я людина, котра робоча... Робота в мене незначна. Хай мені заплатять, бо — я цим пальцем, може, і тиждень не зможу поворухнути... Цього. ваше благородіє, і в законі немає, щоб від тварини терпіти... Якщо ж воно кожне буде кусатися, то краще й не жити на світі...

— Кхм!.. Добре... — каже Очумєлов суворо, покахикуючи й ворушачи бровами. — Добре... Чий собака? Я так цього не залишу. Я вам покажу, як собакам волю давати! Час уже звернути увагу на те панство, що не бажає підкорятися постановам! От оштрафую його, мерзотника, то дізнається в мене, що таке собака й інша бродяча скотина! Ох я нажену йому холоду!.. Єлдирін, — звертається наглядач до городового, — дізнайся, чий собака, і складай протокол! А пса знищити треба. Не зволікаючи! Він, мабуть, скажений... Чий собака, питаю?

— Та ніби ж це генерала Жигалова! — каже хтось із натовпу.

— Генерала Жигалова? Кхм!.. А ну ж бо, Єлдирін, зніми з мене пальто... Жахлива спека! Мабуть, на дощ... Одного лишень не розумію: як же він міг тебе вкусити? — звертається Очумєлов до Хрюкіна. — Хіба ж він дістане тобі до пальця? Він маленький, а ти он який здоровило!

Мабуть, ти гвіздочком пальця розколупає, а потім спало тобі на думку, щоб оце збрехати. Ти ж... відомо хто! Знаю я вас. чортів!

— Він, ваше благородіє, цигаркою псові в морду задля сміху, а той — сам не дурень — тяпнув його... Химерний він чолов'яга, ваше благородіє!

— Брешеш, кривоокий! Як не бачив, то нащо ж брехати? їх благородіє розумний чоловік і розуміє, хто воно бреше, а хто по совісті, як перед Богом... А якщо я брешу, то хай суддя розсудить. У нього в законі написано... тепер усі рівні... У мене брат жандарм... якщо хочете знати...

— Не патякати!

— Ні. це не генеральський... — замислено зауважує городовий. — У генерала таких немає. У нього переважно лягаві...

— Ти це напевне знаєш?

— Напевне, ваше благородіє...

— Я й сам знаю. У генерала пси дорогі, породисті, а цей — лихий його знає що! Ані шерсті, ані виду... підлість одна лишень... І такого собаку тримати?! Де ж розум у вас? Трапився б такий собака в Петербурзі чи Москві, то знаєте, що б було? Там не дивилися б у закон, а миттю — і не дихай! Ти, Хрюкін, постраждалий і справи цієї так не залишай... Треба провчити! Пора...

— А може, і генеральський... — розмірковує городовий уголос. — На його писку не написано... Напередодні в нього у дворі такого бачили.

— Звісно, генеральський! — обзивається голос із натовпу.

— Кхм!.. А ну, брате Єлдирін, одягни на мене пальто... Щось вітерцем війнуло... Морозить... Ти відведеш його до генерала й спитаєш там. Скажеш, що я знайшов і прислав... І скажи, щоб не пускали надвір... Він, мабуть, дорогий, а як усяка свиня в морду цигарку тицяти буде, чи довго треба, щоб зіпсувати. Собака — тварина ніжна... А ти, телепню, опусти руку! Нічого свій палець дурний виставляти! Сам винен!

— Кухар генеральський іде, його спитаємо... Агов, Прохоре! Люб'язний, іди-но сюди! Поглянь на пса... Чи не ваш?

— Ото вигадав! Таких зроду-віку не було!

— І питати тут довго нічого, — говорить Очумєлов. — Бродячий він! І немає про що тут довго говорити... Сказав, що бродячий — то такий і є... Знищити, ось і все.

— Це не наш, — вів далі Прохор. — Це брата генералового, що напередодні приїхав. Наш господар хортів не надто любить. А от брат їхній вельми...

Чи правда братик їхній приїхали? Володимир Іванович? — питає Очумєлов, й обличчя його осяюється посмішкою зачудування: — Ох, ти, Господи! А я й не знав! Гостювати приїхали?

— У гості...

— Ох, Господи... Скучили за братиком... А я ж і не знав! Так це їхній песик? Дуже радий... Візьми його... Нічогеньке цуценятко... шустреньке... Потягло цього за пальця! Га-га-га... Ну, чого тремтиш? Ррр... Рр... Сердиться, шельма... цуцик отакий...

Прохор кличе собаку та йде з ним від полінниці... Натовп регоче над Хрюкіним.

— Я ще дістану тебе! — погрожує йому Очумєлов і, загортаючись у шинель, іде далі базарною площею.

(Переклад Богдана Сторохи)

Робота з текстом

1. Перекажіть сюжет оповідання.

2. Назвіть персонажів твору. Як кожен із них змінюється протягом розвитку дії?

3. Де відбувається дія оповідання?

4. Чи дає автор розгорнуті характеристики Очумєлова Й городового?

5. У які моменти оповіді вам було смішно? Чому?

6. С кільки разів змінює свою думку Очумєлов? У який момент Очумєлов визначився остаточно? Що про це свідчить?

7. Чи згадав хтось у процесі «судового розгляду» про потерпілого Хрюкіна?

8. У якій формі ведеться оповідь?

Для обговорення

1. Чому оповідання називається «Хамелеон»?

2. Кого в оповіданні можна назвати хамелеоном? Обгрунтуйте свою думку.

3. Що викриває автор у цьому творі?

Гумор — різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.

Деталь (художня) — засіб словесного й малярського мистецтва, якому властиві особлива змістова наповненість, важлива композиційна та характерологічна функції. Художня деталь дає змогу виявити ціле (якесь явище, характер, проблему та ін.) через часткове.

Діалог (з грецьк. розмова, бесіда) — форма організації мовлення (разом із монологом), яка являє розмову двох або кількох (полілог) осіб.

Іронія — прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення., прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення.

Підтекст — прихований, внутрішній зміст висловлювання (коли більше значення має не те, що сказано, а те, що не сказано).

Краса слова

Дія відбувається в невеличкому провінційному містечку. На базарній площі панують мертва тиша й нудьга. Опис місця подій має не тільки пряме, а й переносне значення. Завмерле містечко є уособленням тодішньої Росії, пригніченої убозтвом, насиллям і бездуховністю.

Звернімо увагу на те, що автор не дає розгорнутих портретних описів. Подаються лише окремі деталі — Очумєлов у новій шинелі з клуночком у руці, а рудий городовий тримає решето, наповнене конфіскованим аґрусом. Ці виразні художні деталі надають комічності представникам влади, над якими іронізує А. Чехов. Протягом оповіді стає зрозуміло, що наглядач і городовий насправді нічого не вирішують, вони не можуть захистити людину, не дбають про законність, а лише пристосовуються до певних обставин.

• Доведіть прикладами, що Очумєлов говорить одне, а має на увазі зовсім інше. Знайдіть інші приклади підтексту й виразну художню деталь, яка яскраво розкриває пристосуванство Очумєлова. Дайте назви змінам, що відбувалися у внутрішньому світі наглядача.

Творче завдання

1. Усно опишіть персонажів твору.

2. Усно відтворіть хід думок персонажів (те, про що вони не кажуть): а) Хрюкіна; б) Очумєлова; в) Прохора; г) людини з натовпу.

3. Простежте за змінами настрою юрби в оповіданні, дайте оцінку юрбі.

Чим гумор відрізняється від іронії? Доведіть свою думку прикладами з тексту А. Чехова.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.