Трагічний і гуманістичний пафос творів про Другу світову війну - ЛІТЕРАТУРА ПРОТИ ВІЙНИ

На полях Другої світової війни загинули мільйони чоловіків і жінок. Вони могли б працювати, любити, народжувати дітей, радіти життю, але полягли в боях, не дійшовши до перемоги.

Друга світова війна стала випробуваннням віри в людину, в прогрес. Смерть завжди несправедлива, але загибель мільйонів молодих людей на фронтах і в таборах смерті ще більш трагічна.

Після війни у літературу приходить покоління митців, основною темою творів яких стала трагедія людини, спричинена війною. Емоційне переживання подій, страждання близьких і чужих людей об’‎єднувало письменників різних національностей у їх бажанні розповісти правду про війну, щоб уникнути її повторення. Змальовуючи своїх героїв у найскладніших в їхньому житті ситуаціях, у момент напруження усіх душевних сил, на межі життя й смерті, російські письменники возвеличують людину. Гуманізмом сповнені твори німецьких письменників. їхні герої — учасники війни — віддають свої життя за хибні ідеї, а жертви, принесені на вівтар війни, виявляються непотрібними.

Росіянин М. Шолохов і німець Г. Белль розповідають про простих солдат, які могли б зустрітися в одному бою, адже воювали вони по різні боки фронту. Обидва письменники відмовляються від глобального, масштабного змалювання війни і звертаються до форми розповіді від першої особи. В оповіданні «Доля людини» М. Шолохова — це історія випадкового подорожнього, з яким зустрівся автор. В оповіданні Г. Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..» — 10-20 хвилин з життя смертельно пораненого солдата, який потрапляє з поля бою на операційний стіл і перед амнезією остаточно переконується, що він знаходиться у своєму місті, у своїй школі, у своєму класі, а на дошці — фраза, яку він не дописав у тому, тепер далекому шкільному житті.

Письменники розповідають про трагедію маленької людини, долю якої зламала війна. Але ця дуже конкретна і дуже особиста історія виявляється трагедією не тільки покоління, народу, а й усього людства.

Усі твори, присвячені подіям війни, пройняті трагічним пафосом і застерігають людство від повторення помилок минулого. Війна не може бути лицарською, шляхетною; лицемірно думати, ніби війна — справа сильних чоловіків, і ніби сильний має право нав’‎язувати свою волю слабкому, зневажати інші нації й народи, вивищувати себе над іншими. Війна жорстока, протиприродна й антигуманна.

Запитання

1. Що таке трагічний пафос у літературі?

2. Які теми є актуальними після Другої світової війни?