Зарубіжна література 8 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2008

ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА - ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

ФРАНЧЕСКО ПЕТРАРКА - ЗЛЕТ ЛЮДСЬКОГО ДУХУ В ЛІТЕРАТУРІ ДОБИ ВІДРОДЖЕННЯ

border="0" width="169" height="196" id="Малюнок 1172" src="8klas.files/image116.jpg">

(1304-1374)

Через слово людське обличчя стає прекрасним.

Франческо Петрарка

У 1302 р. Флоренція вигнала не тільки Данте, а й іншого, ще не народженого, великого італійського поета й гуманіста Франческо Петрарку. Його батько Петракко, друг і однодумець Данте, вимушений був тікати з рідного міста разом із родиною, щоб зберегти життя. Десятилітні блукання привели родину на південь Франції, у невеличке містечко поблизу Авіньйона, де в «авіньйонському полоні» у французьких королів знаходився Папа Римський і його почет.

Знаючи, якою мінливою буває доля, батько майбутнього поета хотів дати сину таку освіту, яка б допомогла йому долати життєві негаразди, тож і відправив юнака до Болонського університету навчатися на правничому факультеті, який славився на всю Європу. Але ця життєва дорога Франческо була не до снаги, він марив вільними мистецтвами та поезією і хотів вивчати не сувої тяжб безкінечних судових процесів, а книги тих часів, коли Рим був не провінцією рабів, а господарем провінцій. Протистояння батька і сина закінчилося тим, що улюблені книги Вергілія і Цицерона були кинуті в полум’‎я, і тільки ридання сина змусили Петракко врятувати їх із вогню.

Деякий час суха юриспруденція — вимушений компроміс із батьком — і поезія, якою наповнювалася душа юнака, існували поряд. У 1326 p., після смерті батька, Франческо покинув правничий факультет і повернувся до Авіньйона. Це рішення, що знаменувало докорінну зміну життєвого шляху, далося юнакові не просто. У літературному заповіті «Лист до нащадків» Петрарка пояснив своє рішення: «Мені було гидко заглиблюватись у вивчення того, чим користуватися безчесно я не хотів, а чесно не зміг би».

Невеличкого батьківського спадку було недостатньо, щоб займатись улюбленою літературою, подорожувати, пізнавати світ і самого себе. Треба було шукати службу, що давала б певний прибуток і не потребувала при цьому значних зусиль. На допомогу прийшли шанувальники таланту, адже слава про обдарованого юнака дуже швидко поширилася по Авіньйону. Тоді ж сталася подія, яка навічно ввійшла в історію світової літератури: 6 квітня 1327 р. у церкві Святої Клари Петрарка вперше побачив молоду жінку, яку обезсмертив у своїх віршах під ім’‎ям донни Лаури.

У 1330 р. кардинал Дж. Колонна запропонував Петрарці місце секретаря, але для цього треба було прийняти постриг, що поет і зробив. Петрарка багато читав, подорожував, відшукував по всій Європі рідкісні книги, переважно античних авторів, і, зрештою, став безперечним духовним авторитетом. У 1337 р. він уперше відвідав Рим, який тоді радше нагадував смітник, аніж колишню столицю світу. Побачене настільки вразило поета, що спричинило певний духовний переворот: його думки все частіше повертаються до минулої слави Риму, до його культури. Тому він починає усвідомлювати себе італійцем, нащадком великої античної цивілізації. Поет навіть змінив своє прізвище Петракко на латинський лад — Петрарка. Чим він міг прислужитися батьківщині? Своїм розумом і талантом...

Повернувшись до Франції, Петрарка оселився у своєму маєтку Воклюз біля Авіньйона, що дало йому, з одного боку, можливість усамітнитися, триматися подалі від суєти папської резиденції, з іншого — не бути осторонь політичного життя. У Воклюзі поет багато працював: писав вірші, поеми латинською мовою, став першим ученим-філологом, який вивчав вірші стародавніх римлян, продовжував збирати свою бібліотеку і тримав руку на пульсі суспільного життя Європи. Поет, що усамітнився в маєтку, мав неабияку політичну вагу. Усю духовну силу, свій авторитет він спрямував на відродження традицій Стародавнього Риму. Й Італія це зрозуміла: сенат Риму вирішив увінчати Петрарку лавровим вінком, як це робилося в античні часи, за поему «Африка», написану латиною, що прославляла перемоги римського полководця Сципіона Африканського в Північній Африці. Диплом лауреата надавав поету почесне римське громадянство і право викладати сім вільних мистецтв.

День і місце урочистості, які мали, за задумом Петрарки, не тільки символізувати відродження минулої слави Риму, а й пробудити патріотичні почуття італійців, він обрав сам — 8 квітня 1341 р. на Капітолійському пагорбі. Це було свято Воскресіння Господнього.

І саме в цей день, як уважають деякі дослідники, і розпочалася нова епоха — доба Відродження.

Наступні роки в житті Петрарки були складними: він пережив глибоку внутрішню кризу, а в 1347 р. чума, що спустошила пів- Європи, забрала життя і донни Лаури... Вона стала головною героїнею його збірки «Канцоньєре» («Книга пісень»), що була для поета інтимним ліричним щоденником, бо написана не вишуканою літературною латиною, а «вольгаре» — живою італійською мовою. «Книгу пісень» поет створював протягом усього творчого життя. До першої редакції збірки (1336-1338) увійшло 25 віршів. Усього існує 9 редакцій, остання була закінчена напередодні смерті поета.

«Книга пісень» розділена на дві частини: «На життя донни Лаури» і «На смерть донни Лаури». Слово Лaypa означає лавр, дерево слави, перен. слава. За своїм звучанням воно близьке до слів Тайга — італ. вітерець, аurит — латин, золото, l’‎ога — італ. час. Дослідники відзначають реалізацію і поєднання всіх цих значень у сонетах Петрарки. Збірка відкривається вступним сонетом і містить 365 віршів — за кількістю днів у році. У «Книзі пісень» представлені різні ліричні жанри, але найбільше — 317 — сонетів. «Канцоньєре» мала неабиякий вплив на подальший розвиток літератури — у поезії Відродження виникла ціла течія, що орієнтувалася на лірику Петрарки й отримала назву петраркізму.

З 1353 р. Петрарка жив у Італії, подорожуючи від міста до міста, мріючи про об’‎єднання країни і припинення братовбивчих війн. Кожне з міст вважало за честь дати притулок великому поетові. Скажімо, у рішенні Великої ради Венеції, якій Петрарка заповів свою бібліотеку, одну з найкращих приватних книгозбірень того часу, ішлося, що «на людській пам'яті не було в християнському світі філософа чи поета, якого можна було б порівняти з ним», а на народному венеційському святі, де був присутній Петрарка, йому відвели найпочесніше місце по праву руку дожа, правителя Венеції.

Останні роки життя Петрарка провів у будинку доньки біля Падуї. В одному з листів до Дж. Боккаччо він написав: «Хай смерть застане мене, коли я читатиму чи писатиму». Це сталося 18 липня 1374 року.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.