ІЛІАДА - Гомер (VIII-VII ст. до н. е.) - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ

Зарубіжна література 8 клас - Ніна Міляновська - 2016 рік

ІЛІАДА - Гомер (VIII-VII ст. до н. е.) - ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ - АНТИЧНІСТЬ

Двобій Ахі́лла й Ге́ктора

Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,

Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику.

Мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл1 уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.

Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва вони шляхом битим.

Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.

Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато

Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача

Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —

Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.

Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто

В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.

Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних1 2:

«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона

Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко

Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих

Він на ущелинах Іди в верхів’‎ях і в високоверхій

Трої мені попалив3! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий

Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.

Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,

Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду4

Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».

В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:

«Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!

Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,

Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.

Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні». [...]

Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,

Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —

Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,

1 Велетень Ахілл володів нелюдською силою, тому усіх, хто виходив з ним на двобій вважали приреченими. Гектор, прийнявши виклик, хотів захистити честь царської сім’‎ї.

2 Тобто верховний бог Зевс.

3 Тобто Гектор приніс у жертву Зевсу багатьох биків.

4 Пелід, або Пелео́н — Ахілл, син Пелея.

І по середині взяв. Долі Гектора день похилився,

Вниз, до Аїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині

До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись.

Тож зупинись на хвилину й спочинь! А сама я подамся

До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.

От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»

відповідь Гектор великий промовив їй, шоломосяинии:

«Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший

З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.

Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь

Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо

В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий

Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве

До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»

Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,

Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши

Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає

Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.

Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть

Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.

Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу

Дасть мені Зевс і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,

Як і між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,

А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —

Так і між нами не бути любові, не бути ніяким

Клятвам нерушним, аж поки один з нас чолом не поляже [...]»

Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

Кинув, та вгледів його и ухиливсь осяиливии іектор,

Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,

В землю уп’‎явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна

Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.

Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,

Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової! [...]»

Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа

Кинув і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І, розсердившись,

Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно,

Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.

Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,

Щоб йому ратище дав, а того уже не було й близько.

Все зрозумів тоді Гектор. і так він до себе промовив:

«Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!

Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»

Мовивши так, він із піхов загострений вихопив меч свій,

Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди.

Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,

Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим

Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста

Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

Але ховалося Гектора тіло в озброєнні міднім,

Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову1 силу.

Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима,

Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —

Бій Ахілла та Гектора

(картина художника Пітера Пауля Рубенса, 1630 рік)

Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.

Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,

Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла, невже врятуватись самому

Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?

Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший

1 За тогочасними законами зброя й обладунок переможеного ворога ставали власністю переможця. Ахілл лютує ще більше, бачачи на Гекторові обладунок мертвого друга Патрокла.

Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишився —

Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають

Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому, шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:

Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,

Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове

Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали ».

Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:

«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

Нині ніхто вже від псів не врятує голови твоєї,

Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

Смертю конаючи, Гектор одрік йому, шоломоносний:

«Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався

Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!

Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене

В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальносяжний

Вб’‎ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий1 2».

Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,

Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,

З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,

А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:

«Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як

Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»

Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа

Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,

Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські

І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню

Гектора. И жоден із них не минув його списом кольнути.

Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,

Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:

«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!

Нині, коли мені вічні богові дали подолати

1 Тут згадується давній обряд поховання через спалення тіла, інакше душа померлого, страждаючи, не знаходила спокою.

2 Ахілл справді загине від стріли Паріса, спрямованої Аполлоном в єдине вразливе місце на його тілі — в п’‎яту (Ахіллесова п’‎ята).

Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом.

Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?

При кораблях-бо лежить неоплаканий, без поховання,

Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими

Перебуваю і поки мене мої носять коліна.

Нині ж, пеан заспівавши, звернімось, юнацтво ахейське,

До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.

Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,

Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»

Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:

Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля

В п’‎ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось

Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу

Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина

Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши

Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо

Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока

Полум’‎ям вся невгасимим од верху до низу палала.

Викуп Пріамом тіла Гектора

На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив

І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих

Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний

Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.

Там він застав його й друзів, що одаль сиділи [...]

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють

Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.

Все ж він, принаймні, почувши про те, що живий ти і цілий,

Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію

Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В

Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

Аж п’‎ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,

Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий — Гектор.

Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських

Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний, —

Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’‎ять про батька збудив і викликав сльози.

Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.

Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,

Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом

Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.

А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,

З серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,

З крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,

Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,

І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:

«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! [...]

Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських

Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних

Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.

Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,

Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.

Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.

Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним. [...]

Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:

Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.

Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,

Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.

Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,

Не допоможе нічого печаль за сином убитим, —

Не воскресиш його, тільки ще більше горя зазнаєш!»

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор

Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,

Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене

Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість

Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,

Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло». [...]

Пріам просить Ахілла віддати тіло Гектора (картина художника Олександра Іванова, 1824 рік)

Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,

Та не один, за ним поспішили соратників двоє.

Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’‎язавши,

І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,

В крісло його посадили, і з міцноколісного воза

Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.

Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканний,

Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.

Сам же покликав служниць помити його и намастити,

Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.

Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці.

Тіло помили служниці і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон і плащем його зверху накрили.

Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,

З товаришами поставив на добре гембльованім возі. [...]

Знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, —

Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш. [...]

В Трою привізши, і там, многослізний, він буде для тебе!

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїв стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:

«Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба

Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.

Дев’‎ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

І поховать на десятий та справити тризну для люду.

На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба».

Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:

«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

Мовивши це, правицею руку він біля зап’‎ястя

Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці. [...]

В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.

Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,

Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив

Їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних пишно, раніше,

Аніж Кассандра1, на золоту Афродіту подібна.

Вздріла вона із твердині пергамської любого батька

На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.

Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.

Заголосила вона і на весь Іліон заволала:

«Швидше, троянські мужі і троянки, на Гектора гляньте:

1 Кассандра (Олександра) — дочка Пріама і Гекуби. Закоханий у неї Аполлон наділив її даром провидиці. Але красуня не відповіла йому взаємністю, за що була покарана: її віщуванням ніхто не вірив. Кассандра пророкувала, що Паріс принесе Трої нещастя, що місто загине тощо.

З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався

З битви, — він завжди був радістю міста й цілого народу!»

Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті

Не залишився, велика людей огорнула скорбота.

В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.

Перед всіма його люба дружина і мати шановна,

Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадала,

Щоб хоч обнять його голову. Й плакав народ весь навколо.

Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця

Сльози рясні проливали б над Гектора мертвого тілом.

Як досягли вони славного дому Пріама та мертве

Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили

Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням

Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.

Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромаха1,

Голову Гектора-мужезвитяжця обнявши руками:

«Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою

В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,

Що породили його ми, бездольні, — квітучого віку

Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту

Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,

Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.

Скоро відціль повезуть їх усіх в кораблях глибодонних.

З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною

Підеш до краю чужого роботу робить примусово

Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв

Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку2

В гніві за те, що брата забив у боях йому Гектор.

Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,

Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.

Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних

Їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.

Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,

Не заповів мені слова останнього, щоб пам’‎ятала

Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»

Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.

Переклад із давньогрецької Бориса Тена

1 Андромаха — дружина Гектора. Ця подружня пара у світовому мистецтві стала символом вірності й скорботи за втраченим коханням.

2 Андромаха передбачає, що їхнього з Гектором сина ахейці скинуть із мурів палаючої Трої.

Для тих, хто хоче знати більше

Багато століть була поширена думка, що місто Троя й усі події, пов’‎язані з Троянською війною, — це лише втілена у міфах та поемі Гомера вигадка, яка не має історичного підґрунтя. Проте в 1871 році німецький археолог-любитель Ге́нріх Шлі́ман, який був упевнений, що все описане в «Іліаді» — правда, розпочав розкопки на пагорбі Гисарлик у Туреччині.

На його думку, це місце повністю відповідало опису розташування міфологічної Трої. І, несподівано для всього світу, він справді розкопав руїни давнього багатого міста, яке неодноразово знищувалося, але знову відбудовувалося на тому ж самому місці. Одне із цих міст було спалене на початку XII століття до нашої ери. Це місто було ідентифіковане як Троя Гомера.

Окрилений дослідник-любитель, а разом із ним і професійні археологи розпочали розкопки інших міст, про які йдеться в «Іліаді». Так було знайдено стародавні міста Мікени та Пілос, де вчені відкопали глиняні таблички з написами, які вдалося розшифрувати. Їх здивуванню не було меж, коли вони прочитали на цих табличках імена багатьох богів та людей, про яких ідеться в поемі Гомера.

Стало зрозуміло, що в XIII-XII ст. до н. е. на території сучасної Греції існували могутні держави, які справді в XII ст. до н. е. вели війну на території Малої Азії, взявши в облогу та знищивши малоазійське місто Трою. Географічне положення Трої було надзвичайно вигідним. Вона панувала над важливим морським шляхом — протокою Дарданелли, що могло стати причиною військових нападів на багате місто. Один із таких нападів, вочевидь, ліг в основу давньогрецького троянського циклу, отримавши в міфі нове тлумачення історичних причин війни.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ, ВІРШОВИЙ РОЗМІР. ГЕКЗАМЕТР

Із вивченого у попередніх класах ви вже знаєте, що в літературі є прозові і віршові твори. Віршовим творам властива ритмічність мови. Вона досягається певним порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними. Таке чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами. Ритмічний принцип побудови тексту зберігається впродовж усього твору.

Гекза́метр — основини віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимі́рник (hex — шість, metros — міра), оскільки у віршорядку налічується 6 наголошених складів1.

Схема гекзаметра (чергування наголошених і ненаголошених складів) така:

— означає наголошений склад;

означає ненаголошений склад.

1 Літературознавці вказують на довгі й короткі склади.

У гомерових епічних поемах використано гекзаметр:

«Та́м же й до бе́рега ми́ з корабле́м потає́мно приста́ли

В за́тишній бу́хті, яки́мось до не́ї приве́дені бо́гом». («Одіссея»).

«А́ прудконо́гий Ахі́лл безуста́нно за Ге́ктором гна́вся.

На́че на о́леня ю́ного пе́с по узгі́р’‎ях полю́є...» («Іліада»)

В епоху античності цей віршовий розмір був надзвичайно поширений. Твори, написані гекзаметром, виконувалися наспівним речитативом і відрізнялися повільністю й особливою урочистістю мови. У наступних епохах цей віршовий розмір використовувався як наслідування античним авторам.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Готуємося до роботи з текстом

1. Розкажіть, що вам відомо про Гомера.

2. Який міфологічний цикл ліг в основу «Іліади» Гомера?

3. Що вам відомо про історичну основу описаних у поемі Гомера подій?

4. Який епізод Троянської війни зображується в поемі «Іліада»?

Працюємо над змістом твору

5. Назвіть імена персонажів, зображених у поданих фрагментах.

6. Чому Гектор не сховався за мурами Трої, щоб уникнути смерті від руки Ахілла?

7. Розкажіть про двобій Гектора та Ахілла. Які епітети і порівняння використовує автор, зображуючи героїв?

8. Доведіть, що Гомер не принижує царевича Гектора, якому притаманні, як звичайній смертній людині, також і слабкості.

9. У чому виявилася підступність богині Афіни?

10. Спробуйте уявити, що переживали батьки і дружина Гектора, спостерігаючи з міських мурів за двобоєм. Чому образи Пріама, Гекуби йАндромахи викликають співчуття?

11. Що вчинив Ахілл із тілом троянського царевича? Чому долю Гектора можна назвати символічною для Трої та її мешканців?

12. Чому для давніх воїнів важливо було не залишити тіла вбитих на полі бою?

13. Із якою метою цар Пріам прийшов до Ахілла? Що вражає в словах Пріама «Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»?

14. Порівняйте, яким постає Ахілл у сцені двобою з Гектором і в сцені зустрічі з Пріамом.

15. Колись Гектор сказав Андромасі: «Війна — чоловіча турбота». У чому, на вашу думку, з ним можна погодитися, а в чому — ні?

16. Як у голосінні дружини протиставляються картини життя сина до і після смерті батька?

17. Які види зброї і обладунків описано в поемі? Доведіть, що герої твору надають їм особливого значення.

Міркуємо самостійно

18. Як у поемі Гомера пояснюються причини військових перемог і поразок, людського щастя і горя? Чому люди в цій поемі створюють враження іграшок?

19. Чи завжди боги-олімпійці справедливі до людей? Доведіть, що в поемі «Іліада» боги не ідеалізуються. Якими людськими рисами наділено античні божества?

20. Які звичаї та обряди описано в «Іліаді»? Поясніть, якого значення надають герої твору обряду поховання.

21. Доведіть, що в поемі подано чоловічий погляд на війну. Спробуйте уявити, яким був би зміст цієї поеми, якби автором твору була жінка.

Узагальнюємо і підсумовуємо

22. Схарактеризуйте образ Ахілла. Доведіть, що Ахілл був ідеальним воїном.

23. Схарактеризуйте образ Гектора. Які ідеальні риси втілені в його образі?

24. Що вас вразило в образі Пріама? У чому полягає трагізм цієї постаті?

25. Визначте тему та ідею Гомерової «Іліади».

26. Охарактеризуйте жанрові особливості героїчної поеми «Іліада», створеної давньогрецьким рапсодом.

27. Поясніть, як виконувався цей твір в античні часи.

Застосовуємо теоретичні поняття

28. Поясніть особливості героїчної поеми як жанру.

29. Що таке гекзаметр?

30. Доведіть, що поема Гомера написана гекзаметром.

Пов’‎язуємо новий матеріал із вивченим раніше

31. Поясніть відмінність між авторською і народною творчістю. Чому поему «Іліада» називають авторським, тобто літературним твором?

32. Згадайте з вивченого у 7 класі, які твори ми називаємо героїчними піснями.

33. Що є спільного і відмінного в образах, наприклад, билинних богатирів та міфологічних героїв?

34. У чому, на вашу думку, відмінність між героїчними піснями та епічними поемами?

Виконуємо творчі завдання

35. Спробуйте уявити, як давні аеди чи рапсоди оспівали б подвиги українських військових у героїчних піснях.

36. На яких рисах вдачі давні митці акцентували б увагу насамперед?

37. Придумайте назву для героїчної пісні, присвяченої подіям минулого або сучасності.

Радимо читати

Гомер «Одіссея»







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.