Данте Аліг’єрі (1265-1321) - ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Зарубіжна література 8 клас - Ніна Міляновська - 2016 рік

Данте Аліг’єрі (1265-1321) - ГЕРОЇЧНИЙ ФРАНЦУЗЬКИЙ ЕПОС - ЛІТЕРАТУРА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЄВРОПИ

Деякі традиції рицарської поезії розвивали наступні покоління митців, зокрема й видатний італійський поет Да́нте Аліг’‎є́рі. У творчості Дайте відобразилися особливості літератури Зрілого Середньовіччя: його рання любовна лірика проповідувала культ Прекрасної Дами, а частина творчого доробку (наукові праці, філософська поезія, листування) написана латиною.

Водночас Дайте пропагував необхідність використовувати італійську мову в літературі та науці і став першим автором, який, незважаючи на докори сучасників, писав серйозні твори народною італійською мовою. З появою Дайте в європейській літературі завершується доба Середньовіччя.

Про життя Дайте Аліг’‎єрі — видатного італійського поета, політичного діяча, філософа — залишилося мало відомостей. Точна дата його народження невідома — ми знаємо, що народився Данте у травні 1265 року в найбагатшому середньовічному італійському місті-республіці Флоре́нція, у якому процвітали ремесла і торгівля. Данте був освіченою людиною, вивчав богословські та природничі науки. З його поезій можна зробити висновок, що він добре знав античну та середньовічну літературу.

Данте — нащадок давнього, але небагатого рицарського роду. Його предки брали участь у заснуванні Флоренції, а дід був активним учасником політичного життя міста. Данте Аліг’‎єрі також займався політичною діяльністю й так само, як і його дід, був відправлений у вигнання, коли ворожа йому політична партія прийшла до влади у Флоренції.

Усі важкі роки вигнання Данте, переїжджаючи з міста до міста, виконував дипломатичні місії при дворах впливових осіб, уважно стежив за розвитком подій навколо Флоренції, листувався з можновладцями, закликаючи їх сприяти об’‎єднанню роздробленої на окремі міста-держави Італії, писав літературні та філософські твори. Останні роки життя Данте (1315-1321) були доволі спокійними. Він провів їх у Равенні під заступництвом правителя цього міста, шанувальника мистецтва поезії і таланту геніального флорентійця. Тут Данте завершив багаторічну працю над своїм найвизначнішим твором «Божественна комедія».

Під час однієї з дипломатичних поїздок до міста-республіки Венеції Данте захворів і помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 р. Мрія Данте,«останнього поета середніх віків і першого поета нового часу», бути увінчаним лавровим вінком у рідній Флоренції не збулася — його увінчали посмертно в Равенні. Правитель міста наказав поховати геніального флорентійця у грецькому мармуровому саркофазі, який був поміщений у церкві Сан П’‎єр Маджуре (пізніше Святого Франциска). У 1490-х роках над саркофагом Данте Аліг’‎єрі було збудовано розкішний мавзолей, який існує і донині.

Творчість Данте

Данте жив і творив на межі двох великих епох — Середньовіччя й Відродження, тому його творчість стала своєрідним поєднанням суворої ідеології середніх віків та оптимістичної ідеології гуманізму. У його поетичних творах і філософських трактатах відобразилося нове розуміння людини, її життєвих цінностей та сенсу буття.

Починав свою творчість молодий Данте з любовної лірики, присвяченої Прекрасній Дамі. Кохання до цієї Дами, яку під іменем Беатрі́че (Благословенна) він оспівав у книзі «Нове життя» (1292 р.), стало яскравою і водночас трагічною подією в долі поета. Вперше, як писав він згодом, Данте побачив свою Беатріче, коли їм було по 9 років. Тієї миті майбутньому поетові здалося, що в яскраво-червоному одязі перед ним постала донька бога, а не смертної людини.

Наступна зустріч відбулася ще через 9 років: 18-річна Беатріче в сліпучо-білому одязі була схожою на ангела1. Безнадійне кохання юнака до цієї молодої жінки, яку він бачив усього кілька разів, стало основою його ліричної збірки «Нове життя», що включала і прозу, і вірші.

Данте, звернувшись до традицій поезії трубадурів, у сонетах та канцонах пише про муки і радощі нерозділеного кохання. Він, звеличуючи свою вродливу і благородну Даму, з надзвичайним психологізмом розповідає про переживання закоханого, який бачить у земній жінці небесний ідеал, боготворить її доброчесність, не наважуючись навіть підійти до неї.

Данте і Беатріче (з диптиху Данте Габріеля Россетті, 1859 рік)

1 Данте недаремно згадує у своєму творі колір одягу коханої: червоний символізував радість, білий — чистоту і доброчесність.

На наступних сторінках книги йдеться про передчасну смерть коханої, що поет сприймає як всесвітнє горе. Відтепер ним володіє лише бажання оплакувати свою мадонну Беатріче, яку він називає святою і подумки бачить на небесах. Назву «Нове життя» збірка отримала тому, що Данте був переконаний: завдяки коханню людина народжується вдруге — духовно. Проте не всім дано пережити це високе почуття, яке очищує грішну душу.

Наслідуючи традицію вишуканої поезії, Данте приховує повне ім’‎я своєї Прекрасної Дами. Після тривалих досліджень біографи ідентифікували кохану поета як реальну особу — Біче (скорочене від Беатріче) Портінарі, доньку багатого флорентійця і дружину впливового банкіра, яка померла 1290 року на 24-му році життя.

Данте Аліг’‎єрі є автором не лише любовної, а й сатиричної і філософської поезії, наукових праць та політичних трактатів. Він звертався до прози і до віршів, писав латиною та народною італійською мовою; розробив принципи загальнонаціональної літературної мови. У своїх творах Дантевисловив революційні для свого часу ідеї про те, що людина народжена для щастя тут, на землі; що у ній повинні гармонійно поєднуватися духовне благородство і тілесна краса. У філософських трактатах Данте виступав проти втручання церкви в державні справи, розмірковував про необхідність нових принципів правління не лише в одній країні, а й в усьому світі, які припинили б феодальні міжусобиці й забезпечили мир і добробут.

Вершиною творчості Данте визнано «Комедію» — першу велику поему, написану італійською народною мовою, а не латиною. Цей складний філософський твір мав назву «Комедія» («La Commedia»), згідно із середньовічною традицією називати так твори із сумним початком і щасливим фіналом.

У величній поемі Данте описав своє видіння - «мандрівку» у потойбічний світ (Пекло, Чистилище і Рай), де побачив і муки грішників, і блаженства праведників. Поет використав деякі античні досягнення. Так, наслідуючи Гомерову «Одіссею» і Вергілієву «Енеїду», Данте звернувся до мотиву сходження живої людини в царство мертвих, звідти ж ним запозичені будова Пекла і мотив здатності душами пророкувати майбутнє.

З античності видатний поет узяв для своєї поеми і багато міфологічних та літературних образів. Також Данте використав популярний у середньовічній релігійній літературі жанр видіння. Традиційно в таких творах зображувалися «ходіння по муках» святих, які були допущені в Пекло і могли бачити, що сталося з душами грішників після смерті.

Проте, на відміну від середньовічних авторів, Данте мав на меті не лише продемонструвати людині її нікчемність і нажахати тортурами, що невідворотно чекають на неї після смерті, а й вказати на необхідність покаяння й можливість спасіння.