КЛАСИЦИЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Зарубіжна література 8 клас - Ніна Міляновська - 2016 рік

КЛАСИЦИЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ - БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

У XVII столітті паралельно із поширеним бароко в Західній Європі активно розвивався й інший мистецький напрям — класицизм, який залишався актуальним до кінця XVIII століття. Найбільшого розквіту класицизм набув у Франції, яка порівняно із сусідніми державами цього періоду була доволі благополучною.

У Франції розквітали мистецтва, а підтримка прихильних до правителів діячів культури навіть стала державною політикою. У зв’‎язку зі зміцненням влади монарха виникла потреба у появі нового типу громадянина — законослухняного, взірцевого підданого, готового служити державі і його величності королю. Таким чином історичні реалії Франції XVII ст. ставили перед мистецтвом конкретні завдання — утвердження державних інтересів. Ці завдання зміг вирішити саме класицизм.

І безпідставний ренесансний оптимізм і бездіяльний бароковий песимізм були неприйнятні для раціоналізму, який ліг в основу класицистичного мистецтва.

Підтримана класицизмом ідея громадянського обов’‎язку опиралася на необхідність для людини керуватися у своїх вчинках саме розумом, а не почуттями. Кожен із нас потрапляв у ситуацію вибору між тим, що хочеться, і тим, що потрібно робити (у дітей: виконувати домашнє завдання чи грати у комп’‎ютерні ігри; у дорослих: справедливо підтримати сміливу думку колеги чи боягузливо змовчати). Усі ми чітко усвідомлюємо, як потрібно чинити, але попри це часто йдемо не за велінням розуму й обов’‎язку, а дослухаємося до своїх слабкостей.

На думку класицистів, недосконала, схильна до вагань і самозаспокоєння людина повинна вперто боротися зі своїми слабкостями й, зрештою, обрати розум, а не почуття, і обов’‎язок, а не бажання. Сила людини полягає в здатності зробити правильний вибір, у вмінні перемогти не тільки зовнішнього ворога, а й самого себе, що значно важче.

Версаль - заміська резиденція французьких королів (картина П’‎єра Пателя, 1668 рік)

Ідеал такого героя класицисти знайшли в античних трагедіях, які у XVII столітті були визнані зразковими. Звідси і походить назва мистецького напряму класицизм — у перекладі з латини classicus означає зразковий. Класицисти захоплювалися силою характерів античних героїв, їхньою безстрашністю і жертовністю. Згадайте трагедію Есхіла «Прометей закутий» (V століття до н. е.), у якій титан пожертвував собою заради блага людей.

Класицисти, на відміну від барокових митців, фантазію й уяву визнавали зайвими, бо вони не підпорядковуються законам логіки. Тому прихильники класицизму вважали цілком припустимим опиратися на відомі сюжети з античної літератури та свідчення давніх грецьких і римських істориків, у творах яких давалися зразки громадянської мужності.

Крім того, класицисти, визнаючи античні твори ідеальним утіленням законів розуму, запозичили давні жанри та вивели систему суворих правил. Одним з основних правил було те, що мистецтво для читацької і глядацької аудиторії повинно мати не розважальне, а виховне значення. Відповідно до цього жанри поділяли на:

високі жанри

трагедія, героїчна поема, о́да

низькі жанри

комедія, сатира, байка

У високих жанрах зображували гідний наслідування ідеал. Наприклад, у хвалебних віршах — о́дах — оспівували чесноти короля, міністрів чи інших вельмож, їхні мудрі діяння, справедливе керівництво державою. Звичайно, особи, оспівані в одах, були реальними, але їхні якості — часто ідеалізованими. У героїчних поемах оспівували військові подвиги та державні діяння історичних осіб обов’‎язково шляхетного походження.

Центральними постатями трагедій були античні мудрі правителі, мужні полководці, безстрашні герої, тобто ті, від чиїх рішень залежала честь роду або доля цілої нації. Потрапляючи в ситуацію вибору, персонажі мали після тяжких роздумів прийняти правильне рішення, пожертвувавши особистими інтересами.

Мова творів, які належали до високих жанрів, як і в античній літературі, була піднесеною й урочистою, але без складних вишуканих метафор та порівнянь, властивих бароко.

У низьких жанрах класицизму автори опиралися не на давні героїчні сюжети, а на сучасність і повсякденність. Персонажами були купці, лихварі, ремісники, слуги, тобто людини простого походження, оскільки вважалося, що ні аристократи, ні особи королівської родини не можуть бути об’‎єктом глузувань на сцені.

У комедіях, байках і сатирах висміювали людські вади (скупість, тупість, неуцтво, хитрість, прагнення влади, лицемірство, розпусту та інші) і таким чином читачам або глядачам демонстрували, якими вони не повинні бути.

Розмовляли персонажі простою мовою, але без грубих зворотів і брутальних натяків, які траплялися в літературі Відродження.

Надзвичайно популярним у XVII столітті був театр. Він приваблював публіку розкішним інтер’‎єром, освітленням, пишністю декорацій і костюмів, пристрасною грою акторів і бурхливим виром емоцій, несподіваними сюжетними поворотами, миттєвою розв’‎язкою.

Проте в театральному мистецтві періоду класицизму існувало особливо багато суворих правил і обмежень.

Наприклад, драматурги-класицисти повинні були дотримувати у творах правила трьох єдностей: дії, часу і місця. Згідно з цим правилом, передбачалося зображення однієї події, що розвивалася впродовж лише однієї доби і в одному місці (палац імператора, будинок вельможі і т.под.).

Клятва Гораціїв. Сцена з п’‎єси драматурга-класициста П’‎єра Корнеля (картина Жака-Луї Давида, 1784 рік)

Це перетворювало мистецтво на гру розуму, на своєрідну задачу з певними умовами, яка виховувала творчу дисципліну митця. Також у трагедії чи комедії була невелика кількість дійових осіб, їхні характери не змінювалися протягом дії і акцент робився на одній головній рисі вдачі персонажа (відданість, мудрість, довірливість, скупість тощо).

Комедія до XVII століття вважалася лише низьким розважальним жанром. її завдання було в тому, щоб дати публіці змогу відволіктись від повсякденних турбот і простодушно посміятись над часто непристойними жартами та анекдотичними ситуаціями, які мали щасливу розв’‎язку. Автори не ставили собі за мету втілити у творі глибокі ідеї і змусити цим глядачів замислитися над побаченим на сцені.

У класицизмі ж комедія набуває нового звучання — вона уже не тільки розважає, а й за допомогою засобів комічного виховує своїх глядачів. Із легковажно-грубого на повноцінний класицистичний жанр комедія перетворилася завдяки таланту видатного французького актора і комедіографаМольє́ра.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.