Гомер (VІII—VII ст. до н. е.). - ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ - АНТИЧНІСТЬ

Підручник Зарубіжна література 8 клас з поглибленим вивченням філології - Богосвятська А.І. - Світ 2016

Гомер (VІII—VII ст. до н. е.). - ДАВНЬОГРЕЦЬКА МІФОЛОГІЯ - АНТИЧНІСТЬ

Гомер - найлегендарніший співець античності, який вважається автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем.

Про самого ж автора майже нічого не відомо. Біографічні відомості про Гомера написані Геродотом (V ст. до н. е.) та Плутархом (І ст. н. е.). Але відомості, які вони подають не можна вважати історично достовірними. В античній літературі існує аж дев’‎ять біографії! Гомера, які складаються з міфів та казкових оповідок.

Ймовірне походження Гомера — Мала Азія. Сім міст сперечалися за честь називатися його батьківщиною, серед яких були — Афіни, Родос і Аргос.

Легенди говорять, що Гомер був сліпим мандрівником, одним з аедів. Вважають, що наймовірніше Гомер жив у кінці ІX- поч. VІІІ ст. до н. е.

Крім «Іліади» та «Одіссеї», йому приписували ще низку епічних творів, але вже в V ст. до н. е. від цієї версії відмовились. Віра в те, що Гомер був історичною особистістю і автором не гаснула впродовж усієї пізнішої античності. У нові часи особливе зацікавлення його поемами виявляли учені й поети доби Відродження та наступних епох. Часом його наслідували, намагаючись використати форму і художні прийоми епічних поем у нових історичних умовах, проте всі ці спроби закінчуватися невдачею. Сучасні дослідники датують його діяльність VІІІ - VII ст. до н. е.

Бюст Гомера елліністичної доби. Музей копій класичної скульптури в Мюнхені

Сукупність проблем, пов’‎язаних з авторством «Іліади» й «Одіссеї», їх виникненням і долею до моменту запису, отримала назву «гомерівське питання».

У середині XIX століття в науці панувала думка, що «Іліада» і «Одіссея» написані не на історичній основі. Проте розкопки Генріха Шлімана на пагорбі Гіссарлик і в Мікенах показати, що це неправильноно. Пізніше були відкриті хетські і єгипетські документи, в яких виявляються певні паралелі з подіями легендарної Троянської війни.

«Іліада» та «Одіссея» - поеми, що належать до героїчного епосу, характерними рисами якого є масштабність подій, у яких беруть участь відомі історичні, легендарні або міфологічні герої. З цієї точки зору, ці твори є неперевершеним зразком героїчного епосу.

Сюжети обох поем базуються на матеріалі одного з найвідоміших давньогрецьких циклів міфів - Троянського.

В основі цього циклу лежать події, які поєднують родове прокляття, що тяжіє над нащадками відомого героя Тантала, з легендарно-історичною боротьбою грецького народу з багатою малоазійською державою Троєю (Іліоном).

Згідно з цими міфами, син верховного бога Зевса герой Тантал (героями звались діти, народжені від тимчасових шлюбів богів та богинь із земними жінками й чоловіками), допущений до бенкетів олімпійських богів, вирішив перевірити їхню прозорливість. Він запросив їх до себе і почастував м’‎ясом зарізаного ним власного сина Пелопа. Боги жорстоко покарали за це не тільки самого Тантала, кинувши його у потойбічний світ Аїд, де він, стоячи по підборіддя у воді з навислими над ним соковитими плодами, не може втамувати ні голод, ні спрагу; але наклали прокляття і на весь його рід. Ідея невідворотності покарання всіх членів роду, де був скоєний злочин проти божественних настанов Правди і Справедливості, була наріжним каменем олімпійської міфологічної свідомості. Це прокляття тяжіє і над одним із головних героїв «Іліади», аргоським царем Агамемноном, воєначальником всього грецького війська під Троєю, який змушений був принести в жертву свою доньку Іфігенію, щоб відбувся цей похід, і який був задуманий вдома власного дружиною Клітемнестрою після переможного повернення із-під Трої.

Другий мотив Троянського циклу міфів - похід греків до Трої і її десятирічна облога з метою визволення найвродливішої жінки Греції Єлени (доньки цариці Леди від Зевса), яка стала дружиною спартанського царя Менелая - брата Агамемнона. Коли ж Зевс вирішив покарати людей і героїв за їх безчестя, він віднайшов хитромудрий план розпочати війну між греками й троянцями. Зібравши великий бенкет з приводу шлюбу між морською богинею Фетідою і царем Пелєєм, батьком майбутнього героя Ахілла, Зевс не запросив на нього лише одну богиню - богиню чвар Еріду. Розсерджена Еріда кинула на стіл бенкетуючим золоте яблуко з надписом «Найкрасивішій», за яке почалася суперечка між олімпійськими богинями: жінкою Зевса Герою та його доньками Афіною — богинею мудрості та Афродітою - богинею кохання. Вирішиш цей спір Зевс доручив троянському царевичу Парісу, який віддав яблуко Афродіті, котра закохала Єлену в Паріса, який прибув в гості до Менелая. Паріс викрав дружину Менелая і повіз її до Трої. За закликом Менелая і його брата Агамемнона ображені греки вирішили силою повернути Єлену. Так почалась десятирічна війна з Троєю, в якій взяли участь майже всі грецькі царі та герої: Ахіллес, Агамемнон, Менелай, Одіссей, Аякс, Діомед, Нестор, Філоктет та інші. Така міфологічна мотивація троянської війни. Насправді ж причиною її виникнення було торгівельно-економічне суперництво між Грецією, для якої життєво необхідними були малоазійські та причорноморські землі, а на шляху до колонізації стояла багата й могутня Троя.

У своїх поемах Гомер дотримується міфологічної версії виникнення війни. Про це свідчить не тільки наявність у них міфологічних героїв і самої Єлени серед троянців, але й богів, котрі беруть активну участь у змальованих подіях на боці греків (ахейців) або на боці троянців в залежності від ставлення до рішення Паріса щодо золотого яблука. Так, ображені цим рішенням Гера та Афіна незмінно перебувають на стороні греків, а Афродіта зі своїм коханцем Аресом, Аполлон, Посейдон, Артеміда допомагають троянцям.

Майстерність Гомера полягає у відборі епізодів та їх побудові у захоплюючі сюжети, що розгортаються в епічні картини воєнних дій, і соціального життя давньої Греції таким чином, що поеми стають неперевершеними поетичними енциклопедіями того часу. Грандіозна поема *Іліада*, яка налічує 15693 віршованих рядки, розповідає лише про 51 день десятого року облоги Трої незадовго до її падіння.

Своєрідність поеми виражається вже в будові її композиції, адже вона народжується, наповнюється подробицями й деталями, розгортається у всеосяжну картину життя, звичаїв, моральних засад, культури античного світу із маленького зернятка, із піщинки в плині часу - гніву Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.

Сварка виникла через пихатість та нерозумні вчинки Агамемнона. Він грубо образив жерця Аполлона Хріса, який прийшов у грецький табір, щоб викупити свою доньку-полонянку Хрісеїду. Ображений Хріс звертається за захистом до Аполлона, і той насилає на грецьке військо «пошесть лиху», якої греки не можуть позбутись. На загальних зборах греків з цього приводу Ахілл пропонує Агамемнону, трофеєм якого є Хрісеїда, віддати її батьку. Врешті-решт Агамемнон погоджується, за умови, що Ахілл віддасть йому свою полонянку Брисеїду. Той розгніваний такою несправедливістю: адже вія несе на собі головний тягар війни (він бере участь у всіх боях, він завжди попереду, в той час як Агамемнон не розуміє своєї помилки).

Після цього осмілілі троянці на чолі зі своїм героєм Гектором, сином троянського царя Пріама і братом Паріса, починають тіснити греків і наближаються до їхніх кораблів, погрожуючи їх спалити. Щоб врятувати греків від розгрому, найближчий друг Ахілла Патрокл вдягає, з дозволу Ахілла, його озброєння і відганяє троянців, але сам гине від руки Гектора. Тільки після загибелі Патрокл а вщухає гнів Ахілла на ахейців, обертаючись тепер на троянців, і він замиряється з Агамемноном, який визнає свою провину, пояснюючи її засліпленням, насланим Зевсом, Долею і богинею помсти Еринією (пісня XIX). Вдягнувши нове озброєння, яке на прохання його матері Фетіди викував сам Гефест, Ахілл своєю невгамовною жадобою помсти наводить жах на троянців, заганяє їх за мури цитаделі й вступає у двобій з Гектором. Завершується «Іліада» смертю Гектора (пісня XXII), іграми на честь Патрокла (пісня XXIII) і драматично напруженою і зворушливою сценою викупу тіла Гектора, коли засліплений ненавистю до Гектора, невмолимий Ахілл поступово проникається співчуттям до батьківського горя старого Пріама й не тільки віддає йому тіло сина, а й обіцяє дванадцятиденне замирення для достойного поховання троянського героя.

Отже, головною рушійною силою сюжету «Іліади» є гнів Ахілла. Поема завершується, коли вичерпується гнів героя. У той же час цей гнів вводить в структуру оповіді численні батальні сцени, сцени життя олімпійських богів, описи кораблів (пісня ІІ), озброєння (щит Ахілла - пісня XVIII), генеалогічні довідки і таке інше. На цьому тлі виразно вимальовуються постаті численних героїв і головних олімпійських богів, які в поемі надзвичайно олюднені, з’‎являються поряд з героями, вступають з ними в переговори, Допомагають їм порадами, б’‎ються поряд з ними і навіть між собою (пісні V, XX, XXI).

Для більш виразного змалювання героїв Гомер використовує не тільки урочисто-монументальний стиль оповіді, (віршований розмір - гекзаметр, тобто шестистопний дактиль), а й постійні епітети (Ахілл богосвітлий, прудконогий; Феб дальносяжний; Зевс темнохмарий, громовладний; Афіна ясноока; Гектор шоломосяйний); повтори цілих віршів або їх частин; неспішні, урочисті промови.

Гомерівському епосу притаманні також такі риси, як фактографізм і докладність опису всіх речей, які опиняються в полі зору поета; традиційність світоглядних і моральних засад; величність і врівноважена спокійність; героїзм зображуваних подій і поведінки персонажів.

Гекзаметр (грец. hexametros - шестимірник) - метричний (квантитативний) вірш шестистопного дактиля. Гекзаметр застосовується в багатьох жанрах античної поезії (епос, ідилія, гімн, сатира, послання), а з іншими розмірами (пентаметр) — в елегіях та епіграмах, його застосовували Гомер, Вергілій, Теокріт.

Ахілл - центральний персонаж «Іліади». Юний фессальський герой, син Пачея і морської богині Фетіди, Ахілл уособлює ту воєнну доблесть, яка у розумінні давніх греків була проявом найвищих людських якостей. Ахілл - вірний і надійний товариш. Заради помсти за смерть Патрокла він готовий пожертвувати власним життям. Ахілл має почуття власної гідності, запальний, безстрашний, сміливий, справедливий. Але може бути в жорстоким і мстивим. Ахілл - улюбленець богів і ахейців, красень і взірець воїна. Але він - теж жива людина і робить вчинки, про які потім шкодує: йде з війська - гинуть ахейці, його друг Патрокл, знущається над тілом Гектора - потім плаче разом з Пріамом над спільною трагедією учасників війни. Сенс свого життя він бачить в тому, щоб постійно ризикувати життям, захищати батьківщину. Ахілл жадає все нових і нових подвигів, які зміцнять його славу непереможного воїна.

Для автора Гектор - представник ворожого табору. Але його симпатії на боці троянського героя. Гектор очолює троянців у війні з греками. За своїми воїнськими якостями він не поступається найславетнішим ахейським героям. Але, перш за все, Гектор - справжній патріот, безмежно відданий рідному місту і своєму народові. Це весь час намагається підкреслити Гомер. Думки героя постійно пов’‎язані із захистом Трої від ворога. Гектор також турботливий чоловік і батько.

Ахілл і Гектор - справжні герої, справжні чоловіки. Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини. Такими вони залишаються і для нас. А те, що Гомер змалював не лише їхню силу, але й слабкості, ще раз переконує: ваші герої, але все ж таки люди. І ми теж можемо піднестися, дотягнутися до них.

Страшним гнівом палав Ахілл на троянців. Він вирішив жорстоко помститися їм за смерть друзів - Патрокла та Антілоха. Як розлютований лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулися поспішно втікати троянці, спішили заховатися вони за мурами Трої. Несамовитий Ахілл переслідував їх. Гнала його невблаганна доля на вірну загибель. Аж до Скейської брами переслідував Ахілл троянців.

Він удерся б і в священну Трою, і вона загинула б, коли б не з’‎явився бог Аполлон. Грізно крикнувши, спинив він Ахілла. Але не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що вразить його списом. Невблаганна доля затьмарила розум Ахіллові. Він готовий був напасти навіть на бога.

Розгнівався Аполлон, забув він і те, що обіцяв колись на весіллі Пелен і Фетіди охороняти Ахілла. Повившись темною хмарою, для всіх незримий, скерував він Парісову стрілу, і вразила вона Ахілла в п’‎яту, куди тільки й можна було вразити великого героя (Фетіда опускала немовля Ахілла у підземну ріку царства Аїда - Стікс, тримаючи його за п’‎яту; від цього тіло його стало твердим, як криця, а п’‎яти вода Стіксу не торкнулася). Смертельною була для Ахілла ця рана. Відчув наближення смерті Ахілл. Вирвав він з рани стрілу і впав на землю. Гірко докоряв він богу Аполлонові за те, що він згубив його. Знав Ахілл, що без допомоги бога не міг вбити його ніхто із смертних. Ще раз зібрав свої сили Ахілл. Грізний, наче вмираючий лев, підвівся він із землі і вразив ще багатьох троянців. Та ось похололо його тіло. Все ближче смерть. Поточився Ахілл і сперся на спис. Грізно крикнув він троянцям:

— Горе вам, погинете ви! І після смерті метатимусь вам!

Смерть Ахіллоса (Пітер Пауль Рубенс, 1630)

Від цього поклику кинулись тікати троянці. Але щодалі слабшав Ахілл. Залишили його останні сили, і впав він на землю. Загримів на ньому його золотий панцир, і здригнулася земля. Помер Ахілл. Але й до мертвого не насмілювалися наблизитись троянці. Вони боялися його й мертвого, такий жах навіяв він їм за життя. Потроху перебороли вони страх, і запеклий бій закипів навколо тіла найбільшого з героїв. Наймогутніші герої греків і троянців узяли участь у цьому бою. Горами нагромадилися трупи навколо Ахілла, а він лежав, нерухомий, величезний, не чуючи вже бою. Пил вихором кружляв, здіймаючись з-під ніг бійців. Кров лилася рікою. Здавалося, ніколи не скінчиться бій. Коли це вдарив грім Зевса, знялася буря і зупинила троянців. Не хотів Зевс, щоб заволоділи троянці трупом Ахілла. Підняв могутній Аякс Теламонід труп Ахілла і поніс до кораблів, а його захищав Одіссей, відбиваючи троянців, що наступали. Хмара стріл і списів летіла з рядів троянців в Одіссея, але він все ж мужньо стримував їх натиск, відступаючи крок за кроком.

За Миколою Куном

Завдання за рівнями

1. Дайте визначення поняття «античність»

2. Які етапи розвитку пройшла антична література?

3. Назвіть основні жанри античної літератури

4. Які вищі цінності несе в собі антична культура?

5. Назвіть основні цикли давньогрецьких міфів.

II

1. Спробуйте схарактеризувати кожен з етапів античної літератури.

2. Як давні греки і давні римляни відповіли на запитання: що таке людина?

3. Укладіть план до міфу «Паріс викрадає Єлену».

4. Поясніть міфологічний вираз «яблуко розбрату».

5. Знайдіть і прочитайте в поемі Гомера «Іліада» опис знаменитого щита Ахілла.

III

1. Про який цикл міфів ви хотіли б розповісти? Чому?

2. Проаналізуйте один з ваших улюблених міфів Над чим треба замислитись, читаючи цей міф?

3. Поміркуйте, чому божественний коваль Гефест обрав саме таку символіку для щита Ахілла

IV

Робота в групах Кожна з чотирьох груп представляє свій етап античної літератури у вигляді: таблиці, ментальної карти, кластера, схеми тощо.

Індивідуальне завдання

Створіть свій опорний образ-символ античної літератури і зобразіть його за допомогою вірша, малюнка, ліплення, аплікації тощо)