ГОМЕР. ІЛІАДА - АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Ю.І. Ковбасенко - Літера 2016

ГОМЕР. ІЛІАДА - АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА

«Цьому поетові Еллада завдячує своїм духовним розвитком», - так оцінив значення Гомера давньогрецький філософ Платон.

А що сучасна людина знає про Гомера? Те саме, що й стародавні греки, - майже нічого. Правда, греки були впевнені в тому, що Гомер - реальна особа, яка жила в ті часи, коли пам’‎ятали ще добу героїв (VIII ст. до н. е.). Він увічнив пам’‎ять про ті часи, оспівавши кінець епохи в героїчних піснях про Троянську війну. Був Гомер, як і належало справжньому поетові, нащадком бога, сліпим і бідним, ходив від оселі до оселі, співав свої поеми, чим і заробляв собі на життя...

Де він народився? Цього греки не знали, хоча багато міст змагалися за право назватися батьківщиною великого поета.

Для них він був богом і Поетом і мав, як і належало богові і Поетові, власний храм - Гомерейон.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Безсмертя Гомерові принесли дві поеми - «Іліада» (де описуються події 50 днів останнього року троянської війни) та «Одіссея» (мова йде про 40 останніх днів із десятирічної подорожі Одіссея), в яких розповідається про кінець епохи героїв. «Іліада» та «Одіссея» стали яскравим прикладом епічної (героїчної) поеми, яку також називають епопеєю. Епічна поема часто тісно пов’‎язана з міфологією.

Десь на початку І тис. до н. е. (тобто років через 200 після Троянської війни) легенди й міфи про Троянську війну лягли в основу героїчних пісень, які складали аеди (автори й виконавці) і співали по всій Греції. У середині або наприкінці VІІІ ст. до н. е. (тобто через 400-500 років після походу ахейців на Іліон) якийсь талановитий аед (Гомер?) відібрав серед багатющого епічного матеріалу і силою свого генія сплавив воєдино той матеріал, який пізніше дістав назву «Іліади» та «Одіссеї». Популярність поем була надзвичайно великою, її почали виконувати рапсоди (не автори і виконавці, як аеди, а лише виконавці), додаючи та щось змінюючи в тексті поем. Саме бажання зберегти, не дати розчинитися в імпровізаціях текстові «Іліади» та «Одіссеї» спонукало в середині VI ст. до н. е. створити комісію, яка закріпила тексти поем письмово у тому вигляді, в якому вони дійшли й до сьогодення: «Іліада» складається з 15 693 віршів і описує події 50 днів десятого року війни греків і троянців, а «Одіссея» - з 12 110 віршів і описує сорок останніх днів десятирічної подорожі Одіссея.

Епічна поема (епопея) (від грецьк. epopoiia, від epos - слово, розповідь та poieo - творити) - монументальний художній твір, переважно віршований, у якому широко зображені й уславлені яскраві характери і значні історичні, переважно героїчні, події минувшини; поставлені й глибоко висвітлені важливі проблеми загальнонародного значення.

А у III ст. до н. е. греки розділили поеми Гомера на 24 пісні, за кількістю літер давньогрецького алфавіту, тим самим ніби стверджуючи, що в поемах Гомера, як у літерах альфа і омега (наше «від А до Я»), зосереджені всі початки та кінці...

Які літературні відкриття зробив у цих творах Гомер? Велич теми (Троянська війна як уособлення кінця величної героїчної епохи) потребувала особливої оповіді - повільної і фундаментальної. Для цього якнайкраще підходив гекзаметр (шестимірник). Ще однією типовою ознакою цих поем є сам характер оповіді, що отримав назву «епічного (гомерівського) спокою». Але спокій, неспішність оповіді не означає байдужості автора до того, про що йдеться у творі. До речі, вчені підрахували, що прямі висловлювання Гомера становлять п’‎яту частину (!) всього тексту «Іліади». А в цих висловлюваннях, безумовно, відчувається авторське ставлення до зображуваного. Він має чітку етичну позицію: війна - це горе, лихо для людей, «нелюдськая сила». Так, яскраво негативне ставлення до війни виявляється в сцені, коли сам Зевс лає свого сина, бога несправедливої війни Ареса, пораненого Діомедом: «...Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі! / Любі тобі лише звади та війни, та січі криваві...»

Слово гекзаметр походить від двох грецьких коренів: hex - шість і metron - одиниця вимірювання, міра; тобто шестимірник.

В українській літературі гекзаметр передається як шестистопний дактиль із жіночою римою, хоча в окремих стопах дактиль замінюється спондеєм чи хореєм. Гекзаметр у добу Відродження вважали чимось середнім між прозою і віршами й називали «гомеровими вуздечками».

Адольф Вільям Бугро. Гомер на горі Іді. 1874

Іда - найвища гора Криту, в якій знаходиться печера, де народився Зевс. Саме тут відбувся суд Паріса.

ГОМЕРІВСЬКЕ ПИТАННЯ

Доки одні греки звеличували Гомера, інші доводили, що ніякого Гомера не було і, взагалі, одна людина не здатна написати дві такі різні поеми. Особливою дошкульністю в критиці Гомера відзначився філософ-ритор Зоїл. Відтоді упередженого і злого критика називають «зоїлом». Так народилося знамените гомерівське питання: хто ж насправді написав «Іліаду» й «Одіссею»? За багато століть суперечки кожна партія наводила неспростовні докази своєї правоти.

Одні говорили, що слово «гомер» не є власною назвою, а просто означає «сліпий» чи «заручник»; таких гомерів у Стародавній Греції було дуже багато... Хтось, відстоюючи авторство Гомера, стверджував, що ці поеми написала жінка, бо світ «Одіссеї» показаний саме жіночими очима...

Що тут можна сказати? Хіба так вже й важливо, був Гомер чи були гомери? Головне, що у людства є «Іліада» й «Одіссея».

Цікаво, що в тексті поеми є прямі докори богам у їхній причетності до Троянської війни, винними у якій Гомер вважає не людей, а богів: «...Пріам же покликав Єлену: / «Мила дитино моя, тут проходячи, трохи спинися, - / В нашій біді ти не винна: боги, гадаю, в ній винні».

Гомерові властиве також те, що можна назвати епічним об’‎єктивізмом (А. Білецький), тобто неупередженим, об’‎єктивним ставленням до подій та героїв твору. Здавалося б, сам грек, Гомер повинен вихваляти ахейців і зневажати їхніх ворогів - троянців. Але цього в епосі немає, він ставиться однаково і до тих, і до других. Ось типовий приклад - оцінка Гектора і Ахілла перед їхнім останнім двобоєм, коли ахеєць гнався за троянцем під мурами Іліону: «...Там і отой, що втікав, і отой, що був ззаду, - пробігли; / Спереду біг прехороший, за ним уганяв іще кращий...» Ми бачимо, що Гомер ідеалізує Ахілла і Гектора. Справді, попри свою належність до протилежних таборів, це ідеали воїнів у Греції гомерівської доби. Їм властиві мужність, твердість у бою, готовність краще померти, ніж зганьбити себе і свої рід і плем’‎я негідним вчинком. Усе це можна назвати одним словом - героїка. Гектор, навіть знаючи про свою неминучу загибель, не захотів ховатися за міцними мурами Трої, а свідомо пішов на смерть, не зважаючи на моління дружини і старих батьків: «..Сором страшенний / Був би мені від троян і троянок у довгім одінні, / Як боягузом би став далеко від бою ховатись. Та не дозволить і дух мій цього...» Йдучи на смерть, він думає не про порятунок життя, а про славу поміж нащадків. Ті самі риси властиві й Ахіллові, недаремно ж Гомер жодного разу не каже про те, що ватажок ахейців, за міфом, невразливий для зброї (окрім п’‎яти). Якби це було так, то негайно зник би увесь його героїзм, і він почував би себе серед троянців як різник у баранячій отарі. Якраз навпаки: Гектор прямо каже Ахіллові й про його, Ахілла, неминучу загибель, і той теж не тікає геть із-під мурів Іліону, а готовий зустріти свою долю, дивлячись смерті в обличчя.

Епічний об’‎єктивізм - неупереджене, об’‎єктивне ставлення до подій та героїв твору.

Але не тільки героїку битви оспівував Гомер. Друга поема - «Одіссея» присвячена поверненню царя Ітаки на рідний острів, яке розтягнулося на десять років. Безліч небезпечних і казкових пригод пережив Одіссей: врятувався від страшного одноокого велетня-дикуна Поліфема, потрапив у полон до чарівниці Кірки, у країні кіммерійців (до слова, на території сучасної України) спустився до Аїду, де зустрівся з тінню свого батька, побував у країні щасливих лотофагів. Але, як би добре йому не було, скажімо, у Кірки чи німфи Каліпсо, він тужить за рідною домівкою, бо навіть дим Ітаки йому здається солодким... Тож Одіссей, його довгий і небезпечний шлях до рідного острова перетворився на алегорію людини, що шукає шлях додому, до самої себе. За влучним висловом Леопольда Стаффа, польського поета, який народився у Львові, - «кожен із нас Одіссей, що повертається до своєї Ітаки...»

Якби не Гомер, то, можливо, історія людства пішла б іншими шляхами. Адже не випадково під подушкою великого завойовника Александра Македонського щоночі поруч із кинджалом лежала «Іліада», яку вдень у коштовно оздобленій скриньці полководець возив за собою і ніколи з нею не розлучався. Під час славетного східного походу Македонський наказав знайти гробницю Ахілла, що загинув під Троєю і якого він вважав одним зі своїх предків. Великий полководець відвідав знайдену гробницю й оплакав свою долю - він, на відміну від Ахілла, не мав свого Гомера, який увічнив би його подвиги у пам’‎яті людства... І, на знак поваги до великої поеми, Александр наказав відбудувати Трою. До слова, хоч і маленьке, але таки місто на місці спаленої Трої постало, але це окрема історія. А наші пращури вірили, що великий троянський герой Гектор похований у печерах Київської Лаври, і навіть знаходили докази цьому в славетному «Слові о полку Ігоревім».

Але збігали віки, і люди починали ставитися до творів Гомера як до чарівної казки, яка нічого спільного з реальним життям і реальною історією не має. Так було до того часу, поки не знайшлась людина, яка просто повірила Гомерові. І, озброївшись його творами, стародавніми й новими картами, відтворила маршрути мандрів грецьких героїв Середземним морем. Маршрути перетнулися в одній точці - на пагорбі Гіссарлик (сучасна Туреччина).

Саме туди й поїхав археолог-аматор, комерсант Генріх Шліман. І він таки знайшов свою Трою. Люди нарешті повірили, що Гомер оповідав правду. Пізніше послідовниками Шлімана були розкопані й інші місця гомерівських поем, де знайшли глиняні таблички з лінійними написами.

«Гомерівський епітет» - поетичне означення, яке характеризується постійністю, закріпленістю за певними словами або іменами («крилате слово», «Еос розоперста», «прудконогий Ахіллес» тощо), а часто також складеністю, об’‎єднанням коренів («веле+мудрий» Одіссей, «шоломо+сяйний» Гектор та ін.). Найяскравіше постійність гомерівських епітетів виявляється під час зміни ситуації. Так, скажімо, Ахіллеса називають прудконогим і тоді, коли він швидше за вітер мчить полем бою, і тоді, коли сидить або навіть лежить у себе в наметі. Гектор свого ворога Ахілла називає «богоподібним», а Ахілл Гектора «богосвітлим».

Ось тільки прочитати їх ніяк не вдавалося, хоч до цієї роботи долучилися кращі дешифрувальники, що працювали на наймогутніші розвідки світу! І ось, коли, здавалося б, усі надії були втрачені, молодому англійському науковцеві (у 1952 р.) Майклові Вентрісу вдалося прочитати частину цих записів, що стало світовою сенсацією. В табличках ішлося про Троянську війну... Зараз ми знаємо навіть день, коли впала Троя, - 5 червня 1208 р. до н. е. (за іншими джерелами - бл. 1260 р. до н. е.). Але сам факт доведення реальності цієї війни значно важливіший за надточну її хронологію.

Утім, хай навіть і не було б такої війни, не було б ані Трої, ані її героїв у реальному житті. Є ще світ художнього твору, світ фантазії, світ поетичного генію богонатхненного Гомера, а це - головне.

Так що нам залишається тільки повторити слідом за давньогрецьким поетом Філіппом Фессалоніком:

Вигаснуть зорі скоріш на склепінні широкого неба,

Гелій освітить скоріш Ночі святої лице,

Хвиля солона скоріш буде людям напоєм солодким,

Мертвий з Аїду скоріш вернеться знов до життя,

Ніж славнозвісне ім’‎я меонійця Гомера забудуть,

Ніж його древні пісні кануть у млу забуття.

Переклад Андрія Содомори

ЯК ГРЕКИ СТАВИЛИСЯ ДО ГОМЕРА?

Більшість життєписів Гомера були написані римськими граматиками у І ст. до н. е. Навіть скульптурний портрет співця був виготовлений за часів Пісістрата (VI ст. до н. е.) через декілька століть після смерті поета. Одна з легенд переповідала, що Гомер був сином матері-одиначки, яку вигнали з рідного міста. Прихисток вона знайшла у місті Смірна, яке вважається батьківщиною Гомера. Але співвітчизники не оцінили божественного дару юнака і вигнали його, сліпого й нужденного, з міста. Довго блукав аед, поки доля не привела його на острів Хіос. Хіосці прихильно поставилися до Гомера, тож він зміг нарешті закінчити свої безсмертні поеми, і слава про божественного співця розійшлася по всій Елладі...

Однак у тексті «Іліади» та «Одіссеї» ми не знайдемо жодних скарг поета. Навпаки, в поемі «Одіссея» є фрагмент, в якому розповідається, як на банкет у царя Алкіноя запросили аеда Демодока: «Муза любила його, але злом і добром наділила: / Світло очей погасила, та спів дарувала солодкий». Він співав про Одіссея та загибель Трої. Уважається, що в образі Демодока Гомер зобразив самого себе. «Любий всім співомовець», «богом натхненний» аед свій талант отримав від бога, покровителя мистецтв Аполлона: «Шану й повагу людей, що живуть на землі цій усюди, / Мають аеди, сама бо їх Муза безсмертна навчила / Дивних співати пісень, співуче їх люблячи плем’‎я».

Тож як насправді ставилися давні греки до Гомера за його життя, ми, скоріше за все, ніколи не дізнаємося. А що людство шанує його «вище над смертних усіх», не викликає жодних сумнівів.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

«ІЛІАДА» (переказ)

Хріс, жрець Аполлона, просить Агамемнона повернути йому полонену доньку. Коли ватаг ахеїв брутально відмовляє, Аполлон насилає на військо греків моровицю. Ахілл скликає раду, щоб знайти спосіб запобігти нещастю. На раді жрець Калхас каже, що моровиця скінчиться тільки тоді, коли полонену Хрісеїду повернуть до батька. Розлючений словами жерця, якого підтримав Ахілл, Агамемнон погоджується повернути полонянку, але наказує замість неї відібрати в Ахілла його полонянку Брісеїду. Ображений Ахілл віддає Брісеїду, відмовляється від участі в битві й просить захисту у своєї матері Фетіди. Фетіда благає Зевса заступитися за Ахілла й покарати ахеїв.

Протягом чотирьох днів відбуваються чотири битви. Починається бій. Із троянських лав виходить Паріс і викликає на бій найхоробрішого з ахеїв - виступає Менелай. Побачивши його, Паріс ховається, але, присоромлений Гектором, згоджується на бій. Цей поєдинок має стати закінченням війни; нагорода переможцеві - Єлена з усіма скарбами, які вона привезла до Трої.

Озброївшись, Паріс і Менелай виходять і б’‎ються; але Афродіта, захищаючи Паріса, виносить його потай із бою в його власну опочивальню, куди силоміць приводить і Єлену. Менелай даремно шукає супротивника; наслідок двобою залишається не вирішеним. Гектор, відчуваючи силу греків, закликає троянських жінок помолитись Афіні, щоб вона захистила троянців. Андромаха, дружина Гектора, благає його не йти на бій, а подбати про неї та їхнього сина. Але Гектор повертається на поле бою.

На бенкеті богів Зевс радиться з ними, чим закінчити справу: чи розпочати нову битву, чи примирити народи, повернувши Єлену Менелаєві, і врятувати Трою. Бій починається знову. Зевс спостерігає з високої гори за бойовищем і зважує на терезах долі тих, хто б’‎ється. Доля греків на шальці терезів опустилася донизу - без участі Ахілла ахеї перемогти не зможуть. І їх починають перемагати вороги.

Хріс намагається викупити свою доньку в Агамемнона. Розпис на червонофігурній вазі. Приблизно 360-350 рр. до н. е.

Троянці, сподіваючись, що завтра переможуть греків, розташовуються табором навколо грецьких кораблів. Уранці греки, засмучені невдачами, радяться, що робити далі. Нестор радить Агамемнонові помиритися з Ахіллом. До нього виряджають посланців із дарунками, але він їх не приймає і не згоджується помиритися з Агамемноном, а наступного дня збирається поїхати додому.

Звістка про невдачу переговорів ще більше засмучує ахеїв. Уранці розпочинається жорстокий бій. Занепокоєний Ахілл посилає свого друга Патрокла дізнатися про стан справ. Нестор умовляє Патрокла, щоб хоч він, одягнувши зброю Ахілла, виступив і допоміг ахейському війську.

Тим часом невдачі ахеїв тривають. Гектор приступом бере стіну ахейського табору, заганяє ахеїв між ряди їхніх кораблів і вже має намір спалити їх, але ахеї, підбадьорені Посейдоном, одчайдушно борються. Щоб дати, урешті, їм перевагу, богиня Гера приспала Зевса; ахеї перемагають, але ненадовго: Зевс прокинувся і відновив попереднє співвідношення сил. Троянці повинні перемагати доти, доки не виступить Ахілл, бо тільки йому призначено подолати ворогів: така воля владаря богів.

Бій переноситься вже на кораблі: вогонь загрожує грецькій флотилії. Дізнавшись про все це від Патрокла, Ахілл, нарешті, погоджується відпустити його в бій. Ударивши зі своїм військом в одязі Ахілла на стомлених троянців, Патрокл примушує їх відступити, жене їх під саму Трою, забувши, що обіцяв Ахіллові не робити цього. Але біля стін Трої бог Аполлон відбирає в Патрокла силу і зброю; Гектор виступає проти Патрокла і вбиває його. З великими труднощами греки відбивають тіло Патрокла.

Розпач Ахілла від звістки про смерть друга безмежний. Богиня Фетіда, утішаючи сина, обіцяє йому дістати зброю, яку викує сам бог Гефест. На зборах ахейських вождів відбувається примирення Ахілла з Агамемноном, після якого Ахілл, оплакавши Патрокла, виїжджає на бій. Зевс дозволяє всім богам узяти участь у битві троянців з ахеями.

Ахілл б’‎ється спершу з Енеєм, якого рятує Посейдон, потім із Гектором, якого Аполлон робить невидимим. Ріка Ксант, або Скамандр, переповнюється трупами вбитих Ахіллом троянців. Бог цієї ріки даремно вмовляє Ахілла припинити масове винищування троянців. Розгніваний невблаганністю героя, Скамандр виходить із берегів, заливає водою поле бою і ледве не топить Ахілла. Щоб приборкати річкового бога, Гера наказує Гефестові підпалити ріку Ксант. Після цього наляканий бог повертається у своє річище.

Тим часом усі троянці, які не загинули від руки Ахілла, ховаються за мурами свого міста. Поза мурами залишається один Гектор. На терезах Зевса доля Гектора опускається вниз, до Аїду. У двобої з Ахіллом він гине. Ахілл тягне труп Гектора за колісницею навколо могили Патрокла. Пріам, батько Гектора, іде до ворожого табору, щоб просити Ахілла віддати йому тіло сина. Наступного ранку Пріам із тілом Гектора повертається додому.

Поема закінчується описом плачу за Гектором і картиною його похорону.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.