ДО МЕЛЬПОМЕНИ - КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК (65-8 рр. до н. е.) - «ЗОЛОТА ДОБА» ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Звів я пам’‎ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка,

Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його не роз’‎їсть, не сколихне взимі,

Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких -

Часу біг коловий - в прах не зітре його.

Смерті весь не скорюсь; не западе в імлу

Частка краща моя. Поміж потомками

Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись

Давн за владаря був серед полів сухих, -

Будуть знати, що я - славний з убогого -

Вперше скласти зумів по-італійському

Еолійські пісні. Горда по праву будь,

Мельпомено, й звінчай, мило всміхаючись,

Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

ВІДЛУННЯ

Максим Рильський

ПАМ’‎ЯТНИК

Я пам’‎ятник собі поставив нетривалий -

Не з міді гордої, не з мармурових брил,

Скупі слова мої, що на папері стали,

Укриє завтра пил.

Ні сили віщої не дарувала доля,

Ні слави славної мені не прирекла,

І час мене змете, як сохле листя з поля,

Мов крихти зо стола.

І я забудуся, і, може, лиш припадком

Хтось, розглядаючи старих книжок сміття,

Не зацікавленим напом’‎яне нащадкам

Мале моє життя.

І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи;

І втім, ніколи нам не бракне диваків...

...Та що, коли додасть: зате в житті ні разу

Неправді не служив!