ДУ ФУ (712-770) - ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Підручник Зарубіжна література 8 клас - Ю.І. Ковбасенко - Літера 2016

ДУ ФУ (712-770) - ЛІТЕРАТУРА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Чи важка ж то робота - складати у віршах рядки?

Лі Бо

Якось один поет шанобливо звернувся до Лі Бо: «О Бо, що немає в поезії суперників, подібний до вітру в просторах, з нетутешніми думками!..» Але «творчі суперники» в Лі Бо все-таки були. Принаймні один. І був ним автор наведених рядків - Ду Фу. Вони були двома крилами, що піднесли китайську поезію до найвищих вершин: «Вірші Лі Бо і Ду Фу живуть, і сяйво їхнє поширюється на десять тисяч чжанів». Ду Фу народився в столиці й захотів обійняти посаду державного службовця, яку давали після важких іспитів, де перевірялося і вміння віршувати. Китайці вважали: як вірші вимагають ладу (бо інакше стають прозою), так і державне управління вимагає чіткості (бо інакше стає хаосом). Ду Фу чекав посади п’‎ятнадцять років, ще десятиліття мандрував, спостерігаючи за життям народу. У Китаї розпочалася війна, і його поезії пройняті мотивами її засудження: «Шакали й вовки пожвавішали – їжа нова... Журюся війною, не сплю...» Мабуть, антивоєнна тематика літератури всього світу подібна. Так, схожа на біблійну («перекуємо мечі на рала») така думка Ду Фу: «...А що, якби серпи, мотики й рала повиливати нам з блискучих лат...» Далі він поетизує мирну працю: «Гіркі ридання вже не поливали б ту землю, де гула страшна війна. Чоловіки б із піснею орали, жінки б наткали з шовку полотна». Ду Фу зазнав і голоду, і ув’‎язнення, і поневірянь на чужині. Тож у його поезіях є й мотиви ностальгії («Повертаються дикі гуси», «Блакитна річка...»). Навіть помер він не вдома, а на воді, у вутлій джонці.

Ду Фу - великий продовжувач китайської літературної традиції. До речі, саме традиційність врятувала Китай. Де сучасниці Стародавнього Китаю - еллінська й давньоримська держави? Де грізний Карфаген, багатющий Стародавній Єгипет, осяйна Візантія? Під пісками історії... Уламки їхньої культури ми знаходимо, але держав немає. А Китай стоїть. Чому? Хіба на нього не нападали загарбники? Нападали хвиля за хвилею, недаремно ж була збудована Велика Китайська стіна. Проте найвеличнішою і найміцнішою «китайською стіною» стала дбайливо збережена національна культура і передовсім література. Храм можна спалити, статую - розбити, а фольклор, література живуть, поки живе їхній носій - народ. Отож віддамо належне Ду Фу, який поєднував новаторство і традицію. Він умів, за його власним висловом, «не нехтуючи сучасниками, любити пращурів», або, як кажуть китайці, «іти серединним шляхом». Можливо, тому й наступні покоління платили поетові тією ж монетою: якщо він залишав свої вірші на стіні самотньої гірської альтанки або велелюдного буддійського храму, нащадки і через сотні років, наслідуючи його манеру, часто писали поряд: «У відповідь на вірші Ду Фу...» або «Відгукуючись на вірші Ду Фу...»

А таке відлуння у віках, без сумніву, - найкращий пам’‎ятник Поетові, який «смерті весь не скоривсь».

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

При місяці згадую брата

Тривожно гримлять барабани - вже люди не ходять;

Це осінь, і чується втомлена пісня гусей...

А ніч розсипає дзвінкої роси білі води;

А в ріднім краю місяць світло ясніше несе.

І брат мій далеко, розлучені ми - чи навіки?

Ніхто не пита, чи помер я давно, чи живу;

Я довго не маю листів, а послав їх без ліку, -

Пожежі війни все палають вві сні й наяву...

Пісня про хліб і шовк

У Піднебесній, по Китаю всьому,

Є тисяч десять міст, мабуть;

Але чи є хоча б одне, в якому

Не славилася б воїнів могуть?

А що, якби серпи, мотики й рала

Повиливати нам з блискучих лат,

Аби воли покірно оборали

Цунь1 поля запустілого улад?

Гіркі ридання вже б не поливали

Ту землю, де гула страшна війна.

Чоловіки б із піснею орали,

Жінки б наткали з шовку полотна.

Весняний краєвид

Країна в руїнах, та гори і ріки живуть,

У місті весна зеленіє співочо-строкато;

Засмучено мислю (аж квіти в сльозах)

про Вітчизни майбуть;

І птахи журливі... З родиною жаль розлучатись.

Три місяці поспіль палає запекла війна;

Листи з Батьківщини для мене дорожчі від злота.

Волосся коротша, на скроні ляга сивина;

Рідке воно й куце, і шпильками - не заколоти.

Переклади Ярослави Шекери

1 Цунь - найменша одиниця в традиційній китайській системі вимірювання довжини, близько 4 см.

Веньчан - китайський бог літератури. Вважається, що він опікувався усіма літературними справами, зокрема й іспитами на право обійняти посаду чиновника. Фігура Веньчана ставилася на спеціальному місці в конфуціанських храмах або в окремих будівлях.

1. У давньому Китаї чиновники мали стежити, які пісні лунають у державі, бо,за древнім трактатом, «пісні, які співає народ, що має мудрих керівників, прекрасні своєю веселістю: отже, влада в повній гармонії з усім; пісні, які співає анархічний народ, сповнені гнівних скарг: отже, правителі в розбраті з усіма ділами; пісні, які чуємо в державі, що на шляху до погибелі, - це скарги і сумні думи, бо народ у відчаї...» З огляду на це, чи випадково китайський чиновник мусив обов’‎язково вміти віршувати?

2. За поданими в підручнику віршами визначте провідні мотиви лірики Ду Фу.

3. Знайдіть художні засоби, що надають віршу «При місяці згадую брата» трагічного звучання. Чим викликані ці почуття? Відповідь аргументуйте.

4. У Біблії є заклик перекувати мечі на рала. Чи співзвучний йому вірш «Пісня про хліб і шовк»?

5. В основу вірша «Весняний краєвид» покладена туга за батьківщиною. За допомогою яких художніх засобів створюється відповідний настрій?

ПІДСУМОВУЄМО

Лі Бо - прихильник даосизму, а Ду Фу - переважно конфуціанець, що знайшло відбиття у їхній поезії. Даосизм відкидав світ і його почесті, стверджуючи, що істину можна осягнути, лише усамітнившись серед високих гір і диких лісів, у притулку безсмертних, які пізнали секрет довголіття і знайшли Дао. Для прихильників учення Конфуція людина - це насамперед істота суспільна, тому конфуціанці прагнуть підпорядкувати суспільне життя суворим моральним нормативам і правилам, що полягають у взаємній любові між батьками й дітьми, обов’‎язку правителя перед народом тощо.

Уявіть, що ви середньовічний китайський чиновник, якому потрібно скласти «звіт про стан справ у країні». За чиїми віршами - Лі Бо чи Ду Фу - це легше зробити?

ОМАР ХАЙЯМ. РУБАЇ

Персько-таджицька література – це література мусульманського Сходу, яка творилася мовою фарсі у VIII-XV ст. на території приблизно від сучасного Ірану до Таджикистану. Саме з мови фарсі виникли нинішні перська (іранська) та таджицька мови, тому цю літературу і називають персько-таджицькою. Найвідомішими поетами Сходу були Рудакі - Адам поетів, який заклав жанрові основи персько-таджицької літератури, Омар Хайям та Гафіз. Збірки творів цих письменників називалися диванами (букв. зібрання). Особливо популярними у персько-таджицькій поезії були рубаї.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.